4.2. Загальні та основні принципи фізичного виховання

Принципи фізичного виховання - це особливо важливі теоретико-практичні положення (правила), що відображають загальні закономірності виховання і, в силу цього, служать головними орієнтирами на шляху до мети.

Принципи мають в своїй основі об’єктивні, не залежні від бажання людини закономірності. Це означає, що керівник процесу фізичного виховання не може придумати власні правила фізичного тренування. Він зобов’язаний керуватися у своїй роботі перевіреними всім соціальним досвідом положеннями, нехтування якими приводить до небажаних наслідків.

Розрізняють такі групи принципів:

• загальні;

• основні;

• методики фізичного виховання;

• спортивного тренування;

• педагогічні принципи;

• інші.

До найбільш загальних принципів фізичного виховання належать:

1. Принцип гармонійного розвитку особистості.

Цей принцип виражає генеральну направленість фізичного виховання. Він означає обов’язковість оптимального розвитку всіх частин тіла та всіх функцій людини. Навіть, якщо мова йде про вузьку спортивну спеціалізацію, наприклад, штовхання кулі в легкій атлетиці, то принцип усестороннього та гармонійного розвитку особистості зобов’язує розвивати атлета у всіх напрямах, що подеколи знаходиться у тимчасових протиріччях з деякими тактичними завданнями. Слід пам’ятати, що молоді спортсмени не здатні самостійно визначити оптимальну міру спеціалізованості тренування. Вони часто захоплюються змагальними вправами, забуваючи про важливість усестороннього та гармонійного розвитку.

Виконання принципу усестороннього та гармонійного розвитку особистості на практиці укладається у двох основних вимогах:

• при вирішенні специфічних завдань фізичного виховання, необхідно постійно дотримуватися взаємозв’язку всіх складових виховання особистості;

• забезпечувати усебічність фізичного виховання, єдність загальної та спеціальної фізичної підготовки.

2. Принцип зв’язку з трудовою та оборонною практикою (принцип зв’язку з життєдіяльністю).

Цей принцип підкреслює основну прикладу функцію фізичного виховання - готувати людину до повноцінної трудової діяльності, а при необхідності - до виконання патріотичної повинності у захисті Батьківщини.

Прикладна функція фізичного виховання здійснюється у двох напрямах:

• через формування спеціальних прикладних рухових навичок, що дозволяють підвищити продуктивність праці (якість та швидкість роботи);

• через підвищення опірності організму до дії шкідливих чинників виробництва (виробничих шумів, сонячного випромінювання, перепадів температури, загазованості, запиленості, вібрації, недостатку кисню, гіподинамії тощо).

Реалізація принципу зв’язку з трудовою та оборонною практикою здійснюється за посередництвом таких чинників:

• забезпеченням максимально прикладного ефекту фізичного виховання;

• створенням передумов для освоєння різних видів діяльності;

• використанням можливостей, що надаються фізичним вихованням і спортом, для здійснення трудового та патріотичного виховання.

3. Принцип оздоровчої спрямованості фізичного виховання.

Головна вимога цього принципу в оптимізації дії фізичного навантаження на організм з метою досягнення найбільшого ефекту у зміцненні здоров’я. Інакше кажучи, які би спеціальні завдання не вирішувалися під час фізичного виховання та які би ситуації при цьому не складувалися, незмінною залишається настанова на обов’язковість досягнення оздоровчого ефекту. Може здатися, що особливих проблем у практичній реалізації цього принципу немає. Заняття фізичними вправами є завжди корисними. Однак проблема значно складніша, ніж здається. У спортивній боротьбі за максимальний результат дуже важко утриматися в оптимальному діапазоні фізичного та психічного навантаження, за верхньою межею якого починаються незворотні процеси відхилення здоров’я людини від норми.

Для досягнення максимального оздоровчого ефекту ТМФВ передбачено обов’язкове виконання трьох правил:

1. при відборі засобів фізичного виховання виходити з їх оздоровчої цінності як обов’язкового критерію;

2. планувати та регулювати функціональні навантаження в залежності від закономірностей зміцнення здоров’я;

3. забезпечувати регулярність та єдність лікарського і педагогічного контролю.

Три найбільш загальних принципи фізичного виховання тісно пов’язані міх собою. Так, принцип оздоровчого напряму фізичного виховання органічно пов’язаний з двома іншими. Адже без належного здоров’я реально не здійснити ні усебічний розвиток, а ні повноцінну життєдіяльність людини.

До основних принципів фізичного виховання належать:

1. гуманістичної орієнтації (дозволено те, що не принижує гідності людини);

2. пріоритету потреб, мотивів та інтересів особистості;

3. всебічного розвитку;

4. оздоровчої спрямованості;

5. індивідуалізації;

6. зв’язку фізичного виховання з іншими видами діяльності.

Таким чином в лекції розглянуто фундаментальні положення системи фізичного виховання, а саме: мету фізичного виховання, її найбільш загальні завдання та принципи. Ці положення ще називають вихідними, так як вони визначають, якими повинні бути засоби, методи, форми та інші елементи системи фізичного виховання. В лекції також доведено, що мета, завдання і принципи визначаються не стихійно. Вони є прямим віддзеркаленням об’єктивних закономірностей розвитку суспільства.