13.2. Супутні умови ефективного виконання силових вправ

У методиці силової підготовки велике значення мають супутні умови виконання силових вправ, до яких належать:

• попередня розминка;

• концентрація та розподіл зусиль у просторі і часі;

• правильне регулювання дихання;

• вибір зручного положення тіла;

• самонастанова;

• використання допоміжного інвентарю (талька, магнезія, еластичні бінти, пояс штангіста інш.)

Література:

1. Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. Т.Ю. Круцевич (В 2-х т.). К.: Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 185-204.

2. Теория и методика физического воспитания. Учеб.Для инст-тов физ. культуры. Под общ. ред Л.П.Матвеева и А.Д. Новикова. Изд. 2-е испр. и доп. 1-й т. М.: ФиС, 1956.- С. 189-191.

3. В.Н.Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Учебник. К.: «Олимпийская литература», 1997. – с. 265-299.

4. Спортивная физиология. Уч. для инстит-в ф.к./Под ред. Я.М.Коца.- М.: ФиС,1986. - с.53-69.

14. Швидкість як фізична якість

14.1. Характеристика швидкості

Швидкість - це фізична якість людини, що об’єднує комплекс її функціональних властивостей, забезпечуючих виконання рухових дій в мінімальний час (Л.П.Матвеєв и А.Д. Новиков, 1976).

Бистрота – це здатність людини до термінового реагування на подразники і до високої швидкості рухів, що виконуються за відсутністю значного зовнішнього опору (М.М.Булатова, М.М.Линець, В.М.Платонов, 2008).

Фактори, що обумовлюють прояви швидкості:

• Динамічність нервових процесів;

• Потужність і ємність креатин фосфатного джерела енергії та буферних систем організму;

• Рівень розвитку швидкісної і вибухової сили;

• Степінь розвитку гнучкості;

• Концентрація вольових зусиль.

Вікова динаміка природного розвитку швидкості:

• 7 - 12 років - найбільш сприятливий період для розвитку швидкості рухових реакцій і частоти рухів;

• 14-15 років - у дівчат прогресують всі види швидкісних здібностей;

• 15-16 років - у юнаків прогресують всі види швидкісних здібностей;

У більшості рухах, які виконуються з максимальною швидкістю, розрізняють 2 фази: 1) розгону (збільшення швидкості); 2) відносної стабілізації

Ці фази незалежні одна від одної. Можна мати хорошу стартову швидкість і погану дистанційну, або навпаки.

14.2. Види швидкісних здібностей

Швидкість як фізична якість складається з окремих швидкісних здібностей. До швидкісних здібностей людини належать:

1. латентний час моторної реакції;

2. швидкість одинарного руху;

3. частота рухів;

4. комплексні форми швидкісних здібностей.

Перші три види швидкісних здібностей мають відносну самостійність так, як мало впливають один на одного. В той же час вони можуть об’єднуватися єдиною вправою, при якій проявляються комплексні форми швидкісних здібностей (приклад, біг на 100 м).

Кожен з чотирьох видів швидкісних здібностей має свою координаційну спеціалізованість (приклад, штовхання ядра і стрибок у довжину).

Перенесення швидкісних здібностей, набутих в одній швидкісній вправі на іншу тим краще, чим нижчим є рівень підготовленості спортсмена, а також, чим ближчими за структурними параметрами є рухи.

В основі трьох основних видів швидкісних здібностей закладені власні фізіологічні механізми. Так 1-й вид швидкісних здібностей, "латентний час реакції", з точки зору фізіології включає 5 складових:

1. поява збудження у рецепторі;

2. передача збудження до ЦНС;

3. формування ефекторного сигналу;

4. передача сигналу від ЦНС до м’язи;

5. збудження м’язи та поява в ній механічної активності.

Другий вид швидкісних здібностей, "швидкість одинарного руху", має таку фізіологічну закономірність, яка проявляється у погіршенні сенсорно-координаційних характеристик в зв’язку із зростанням швидкості руху (Н.А.Бернштейн). З цим пов’язані труднощі у спортсменів виконувати точні рухи на великих швидкостях.

У третьому виді швидкісних здібностей, "частота рухів", швидкість залежить від комплексу нервово-координаційних процесів, які відповідають за швидкість зміни їх збудження та гальмування, в першу чергу, від ЦНС.

У другому та третьому видах швидкісних здібностей м’язи виконують найбільш активну роботу у крайніх точках амплітуди рухів з чергуванням напруження м’язів-сениргістів та м’язів-антагоністів. При цьому активність м’язу настільки коротка, що вона не встигає розслабитися. Фактично м’яза працює в ізометричному режимі, в першу чергу, у початківців.

Література:

1. Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. Т.Ю. Круцевич (В 2-х т.). К.: Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 204-217.

2. Теория и методика физического воспитания. Учеб.Для инст-тов физ. культуры. Под общ. ред Л.П.Матвеева и А.Д. Новикова. Изд. 2-е испр. и доп. 1-й т. М.: ФиС, 1976.- С. 190-201.

3. В.Н.Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Учебник. К.: «Олимпийская литература», 1997. – с. 248-256.