2.2 Економічні Переваги від вступу України до єс

Забезпечення розвитку середнього та малого бізнесу. На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади, і насамперед Уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва й самозайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.

Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон’юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо вказати, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня задоволення потреб національних споживачів.

Європейська Хартія малих підприємств, схвалена Європейською Радою у Фейрі (19 і 20 червня 2000 р.), зазначає, що становище малих підприємств у Європейському Союзі можна поліпшити шляхом стимулювання підприємництва, оцінювання наявних заходів і, за потреби, адаптації цих заходів до інтересів малого бізнесу, а також врахування розробниками політики потреб малих підприємств13. У цій Хартії держави-члени зобов’язалися посилити дух інновації та підприємництва; створити регуляційну, податкову й адміністративну структури, сприятливі для підприємницької діяльності; забезпечити доступ до ринків на найменш складних умовах, що відповідають основним цілям державної політики; полегшити доступ до найкращих досягнень науки та техніки; постійно спрощувати доступ до фінансів і вдосконалень задля того, щоб ЄС міг забезпечити найліпше в світі середовище для малого бізнесу; прислухатися до голосу малого бізнесу; заохочувати високоякісну підтримку малого бізнесу.

Багаторічна програма підтримки підприємств та підприємництва запроваджує підприємницьку політику, що має бути реалізована через нову процедуру координації діяльності з державами-членами (процедура ВЕSТ) і яка спрямована на забезпечення потреб МСП у понад 30 країнах (Європейський Союз, Європейський економічний простір та країни-кандидати на членство в ЄС). Програма має на меті посилити зростання та конкурентність бізнесу в умовах наукомісткої глобалізованої економіки, заохотити підприємництво, спростити та поліпшити адміністративну й регулятивну структуру для бізнесу, щоб дослідна діяльність, інновація та креативність бізнесу могли процвітати, поліпшити фінансове середовище для ділової активності (у формі кредитної поруки та підтримки ризикованих інвестицій) та забезпечити бізнесу легший доступ до допомоги Спільноти3

Цілі, що їх переслідує Спільнота шляхом досягнення гармонізації в сфері законодавства про компанії та бухгалтерський облік, такі: забезпечення мобільності фірм задля зиску від переваг єдиного ринку; рівність умов конкуренції між фірмами, заснованими в різних державах-членах; сприяння розвитку торговельних зв’язків між державами-членами; стимулювання транскордонної співпраці між фірмами та полегшення транскордонного злиття й придбання підприємств.

Спираючись на свободу підприємницької діяльності, зафіксовану в Договорі, підприємства, засновані відповідно до законодавства однієї з держав-членів, не наражаються на адміністративні проблеми, переміщуючи свою діяльність на територію іншої держави-члена. Починаючи з 1968 року було прийнято низку директив Європейської Ради в цьому напрямку.

Перша директива запроваджує систему розкриття інформації, застосовувану до всіх компаній, метою якої є координування гарантій обстоювання інтересів членів та інших осіб. Вона зобов’язує держави-члени вести реєстр компаній, з яким можуть ознайомитися всі охочі, та публікувати певну інформацію в державній офіційній газеті. Для захисту інтересів членів й інших осіб друга директива передбачає гармонізацію стандартів і процедур щодо створення державних товариств з обмеженою відповідальністю та збереження їхнього статутного капіталу. Третя директива запроваджує в правові системи всіх держав-членів процедуру злиття державних товариств з обмеженою відповідальністю, що супроводжується переданням активів і пасивів придбаного товариства тому, що його придбало.

Шоста директива регулює процес розділення, тобто поділу певної компанії на декілька одиниць. Одинадцята Директива запроваджує заходи з розголошення інформації в державах-членах, де розташована філія компанії задля охорони осіб, які через філію ведуть справи з компанією, діяльність якої регулюється законодавством іншої держави-члена. Дванадцята директива стосується приватних компаній з одним засновником і, за певних умов, дозволяє обмежити відповідальність підприємця в межах ЄС.

Особливо велике значення для української економіки, в разі вступу до ЄС, буде приєднання до Лісабонської стратегії щодо підняття конкурентноздатності. Якщо в ЄС найкращий індекс конкурентноздатності має Фінляндія – 1, а найгірший у Греції – 46, то в Україні цей показник становить 84. В 2000 р. Європейська Рада визначила Лісабонську стратегію, що полягає у підвищенні глобальної конкурентоспроможності ЄС через економічне оновлення, відповідно з якою, до 2010 р. ЄС повинен мати динамічну економіку, здатну до постійного зростання14.

Для прикладу, уряд Португалії нині розмірковує, як на фоні фінансових проблем країни не припустити скорочення державних витрат на науку і інновації, бо фінансування науки є стандартом ЄС; уряди Німеччини та Франції – планують розпродати частину золотого запасу, аби не скоротити темпи науково-технологічного розвитку і не знизити показники фінансування науки; повноважні органи ЄС приймають рішення про розвиток Союзу як найбільш конкурентоспроможної економіки - „економіки знань” та закріпляють бюджетний стандарт 3% ВВП – на науку і технології (в Україні сьогодні – 0,3% ВВП) 92.

Впровадження стандартів ЄС у виробництві. Серед стратегічних завдань наступного десятиріччя - глибокі якісні перетворення в енергетичному секторі економіки. Це питання, що належить до найскладніших в економічній політиці, великою мірою визначає національну безпеку держави. Україна задовольняє свої потреби в природних енергоресурсах за рахунок власного їх видобутку приблизно на 45%. У більшості країн світу рівень енергетичної самозабезпеченості такий самий або навіть нижчий. Проблема полягає в іншому - неприпустимо низькій ефективності використання енергоносіїв та відсутності диверсифікації джерел їх імпорту. Низькою є ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів. Енергоємність ВВП в Україні значно вища, ніж в економічно розвинених державах. Це є наслідком деформованої структури виробництва та енергоспоживання, використання застарілих виробничих фондів енергетики, повільного впровадження енергозберігаючих технологій та інших причин.

Україна стоїть перед необхідністю вироблення нової енергетичної стратегії, інструментами реалізації якої мають стати Комплексна державна програма енергозбереження, Програма державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії і малої гідро- та теплоенергетики. До 2010 р. треба забезпечити економію традиційних паливно-енергетичних ресурсів в обсязі 12-15% від загального їх споживання92. До цих же інструментів належить Національна програма “Нафта і газ України до 2010 року”, спрямована на збільшення обсягу розвіданих запасів нафти і газового конденсату.

Єдиним енергоносієм, якого в Україні потенційно достатньо для повного забезпечення власних потреб, є вугілля. Це важливий чинник гарантування енергетичної безпеки держави. Завдання полягає в тому, щоб суттєво змінити баланс споживання енергоносіїв, зменшити як абсолютний обіг, так і частку споживання природного газу з одночасним збільшенням цих показників стосовно вугілля. Затверджена Урядом Програма “Українське вугілля” передбачає:

- переоснащення перспективних шахт надійним і високопродуктивним обладнанням;

- ліквідацію неперспективних і санацію потенційно перспективних вугледобувних підприємств;

- роздержавлення майна вуглевидобувних підприємств за особливими правилами оцінки вартості з урахуванням їх рентабельності та інвестиційної привабливості83.

Співробітництво України з Європейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації успадкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які визначають напрями та масштаби динаміки світової економіки. Тобто, йдеться про створення виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.

Європейський Союз - це невичерпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням фондового ринку, політики в галузі зайнятості тощо,

Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запроваджувати відповідні правила та стандарти вироблення та реалізації економічної політики, поведінки первинних економічних агентів. А це, в свою чергу, сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має велике значення для України.

Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у відносинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-технічних досягнень, де Україна має безумовний пріоритет (порошкова металургія, надтверді і високоякісні матеріали із заданими властивостями).

Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій “ЕВРІКА” і міжнародних науково-технічних програм ЄС, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів115.

Сучасна Шоста програма дій Співтовариства в сфері навколишнього середовища затверджена Рішенням Європейського Парламенту і Ради № 1600/2002/ЄС від 22 липня 2002 р., безпосередньо перед Всесвітньою зустріччю на вищому рівні зі сталого розвитку (РІО+10), що пройшла під егідою ООН в Йоганнесбурзі з 26 серпня по 4 вересня 2002 р.

Як і планувалося, Шоста програма розроблена на 10 років (з 22 липня 2002 р. до 21 липня 2012 р.), вона загалом спрямована на забезпечення трьох умов при проведенні екологічних заходів Співтовариства:

1. Внесення принципів охорони навколишнього середовища в різні напрями діяльності ЄС та імплементація принципу екологічної обумовленості діяльності Співтовариства, викладеного в ст. 6 Договору про утворення ЄС.

2. Здійснення заходів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку.

3. Проведення екологічних заходів з врахуванням поточного та майбутнього розширення Європейського Союзу.

Програма концентрує увагу на чотирьох пріоритетних сферах дій Співтовариства на найближчі роки27:

• зміна клімату;

• природа і біологічна різноманітність;

• навколишнє середовище, здоров’я і якість життя;

• природні ресурси і відходи.

Шоста програма визначає як загальні цілі, завдання, принципи і стратегічні підходи екологічної діяльності ЄС на найближчі 10 років, так і конкретні цілі, завдання та основні заходи у вищеперелічених сферах. Програма також визначає основні завдання організації в сфері міжнародної співпраці з проблем екології і встановлює критерії формулювання екологічної політики на основі обробки відповідної інформації і отримання нових даних.

Шоста програма передбачає серйозну законотворчу роботу Співтовариства та його держав-членів у сфері навколишнього середовища. У зв’язку з цим, у Програмі при визначенні стратегічних підходів до рішення екологічних завдань робиться спеціальний акцент на необхідності оновлення відповідного законодавства Співтовариства, а також імплементації та забезпеченні примусово екологічного законодавства ЄС, яке передбачає:

• вдосконалення заходів з підвищення поваги до екологічних правил Співтовариства і припинення порушень екологічного законодавства;

• сприяння вдосконаленню процедур правого примусу, інспекції, моніторингу екологічного законодавства в державах-членах;

• систематичний огляд застосування екологічного законодавства в державах-членах;

• обмін інформацією про найкращу практику щодо імплементації законодавства ЄС, використовуючи Європейську мережу з питань Імплементації і забезпечення права навколишнього середовища.