Розділ 2 Позитивні наслідки вступу України до єс

2.1. ЕкОномічні Вигоди від вступу України до єс

Макроекономічна стабільність. Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості та виправдану обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.

В 1993 р. Європейським Союзом були встановлені так звані Маастрихтські критерії, дотримання яких є принциповим, а тому Україна як кандидат для входження до ЄС, змушена буде в повній мірі виконати цих критеріїв, а саме:

– стабільність цін. (Річний рівень інфляції не повинен перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС з найнижчим рівнем інфляції більш, ніж на 1,5%);

– дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП;

– рівень державного боргу країни не повинен перевищувати 60% ВВП;

– середнє номінальне значення довгострокових процентних ставок не повинно перевищувати 2 відсоткові пункти від середнього рівня таких ставок країн з найстабільнішими цінами9.

При підтягненні економічних показників України до європейських стандартів, створенні в країні розвинутого ринку, закріпленні тенденції до економічного зростання, вдосконаленні законодавства, розбудові демократичного суспільства, як неодмінної умови вступу України до ЄС, вже само по собі принесе Україні неабиякі економічні вигоди, оскільки прагнення приєднатися до ЄС стимулюватиме керівництво нашої держави чим скоріше досягти бажаних результатів та гарантувати економічну стабільність та зростання добробуту.

Порівняння цих критеріїв з параметрами розвитку України може слугувати і з суто практичної точки зору – як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, зміни якісних та кількісних показників соціально-економічного розвитку країни, що є головною умовою приєднання до Європейського Союзу. В Україні в 2000 р. вперше за роки незалежності досягнутий профіцит  бюджету – 0,6%, однак, зовнішній борг становив біля 25% ВВП, темп інфляції – 16%, номінальні облікові ставки не опускалися нижче 25%28.

Проведення збалансованої та довгострокової економічної політики ЄС ґрунтується на ринковій економіці та випливає із прагнення країн-членів створити вільний економічний простір без внутрішніх кордонів та митних бар’єрів, введенні спільної валюти, запровадженні ефективних механізмів регулювання товарів і послуг.

Основними засобами європейської економічної політики є:

• багатосторонній нагляд за економічним розвитком і виконанням головних напрямків економічної політики, які у вигляді рекомендацій адресуються країнам;

• процедура надлишкового дефіциту, згідно якої країни повинні уникати надмірного дефіциту бюджету, за невиконання якого Єврокомісія вправі застосовувати певні санкції;

• фінансова підтримка країні, яка переживає значні труднощі;

• заборона перебирати на себе зобов’язання інших країн;

• заборона пільгового доступу, відповідно до якої не дозволяється надавати громадським і державним організаціям пільговий доступ до джерел фінансування105.

Саме на європейському фінансовому ринку, який сьогодні є найбільшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні для забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.

Перебування України в адміністративно-командній економіці СРСР призвело до хронічної стагнації, результатом якої є тривала руйнівна економічна криза. За роки кризи (1990-1999 рр.) обсяги ВВП скоротився на 59,2%, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 раза. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду - 1991-1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4, сільськогосподарського - на 32,5%. Були повністю розбалансовані грошова та фінансова системи. Особливо болісними виявилися наслідки найвищої у світі гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256%. Дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією НБУ9.

Потрібно було п’ять років напруженої роботи, щоб поступово вивести українську економіку з цього катастрофічного стану. Результати політики, що здійснюється, втілені за два останні роки у високих темпах економічного зростання, стабільності національної грошової одиниці, позитивних зрушеннях у сфері життєзабезпечення населення, поступовому піднесенні його добробуту. За темпами зростання економічних показників у 2000-01 рр. Україна ввійшла до групи країн, які сьогодні лідирують у світі.

Перебування України в ЄС, де діє ринкова економіка з високим рівнем конкурентноздатності, буде стимулючим фактором для макроеномічної стабільності.

Крім того, Україна отримає великі вигоди від запровадження єдиної валюти, що, згідно домінуючих оцінок та очікувань, матиме важливі довготривалі позитивні наслідки. Умовно їх можна розглянути як такі, що відносяться до:

а) мікроекономічних, за своєю природою, подій;

б) таких, які спричиняються макроекономічною логікою.

Для суб’єктів мікрорівня господарського життя означена подія (введення євро) означатиме зниження собівартості продукції через зниження трансакційних витрат (у зв’язку із зникненням необхідності конвертувати власну валюту на валюти інших країн), а також через більш сприятливий для виробників валютний режим, зокрема зменшення потреб у страхуванні валютних ризиків.

Спрощення ситуації в сфері страхування “знімає” необхідність у цілому напрямі допоміжної підприємницької страхувальної діяльності, наприклад, пов’язаної з хеджируванням валютних ризиків, необхідністю уникати довгострокових відкритих валютних позицій та короткострокових відкритих позицій в більш, ніж потрібних обсягах по валютах інших країн, взагалі менеджментом валютних ризиків та валютного страхування на просторі Економічного та валютного союзу.

Виходячи із органічних закономірностей макроекономіки, таким чином можна буде забезпечити більш оптимальний режим руху капіталів. Конкретніше, можна очікувати на додаткове спрямування капіталів, які знаходяться в обігу, з монетарного ринку до того ж самого реального сектора. Лише однією зі складових такої тенденції мало б постати те, що з’явиться можливість знизити ставку банківського відсотка, а таким чином – забезпечити додатковий приплив коштів до сфери виробництва.

Розвиток конкуренції, посилення її впливу на ціноутворення, посилення державного регулювання суб’єктів природних монополій, підвищення прозорості їх діяльності, формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, сільгосппродукції, транспортних перевезень, зв’язку, житлово-комунальних послуг, розміщення державного замовлення, централізованих капіталовкладень тощо. Актуалізується необхідність скасування пільг та преференцій окремим суб’єктам господарської діяльності, вирівнювання умов конкуренції на регіональному та місцевих рівнях, удосконалення правових механізмів добросовісної конкуренції. Спроможність держави не тільки визначати, а й гарантувати єдині “правила гри” для всіх суб’єктів господарювання, проводити дієву конкурентну політику є основою інвестиційної привабливості економіки, головним чинником її стабільності.

Додаткові інвестиції в українську економіку. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають можливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни.

Україна, будучи членом ЄС, матиме значні можливості для динамічного розвитку туристичної та рекреаційної галузі, розширення міжнародного співробітництва в цій сфері, так як, на сьогодні, наявний потенціал реалізується недостатньо, оскільки донині немає повноцінної, адаптованої до ринкових умов державної політики розвитку вітчизняного туризму, підвищення його економічної ефективності та пізнавальної цінності. Бракує кваліфікованих кадрів для і роботи в цій новій для нас сфері, держава, по суті, втратила контроль за її розвитком та регулюванням діяльності.

Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких є фірми та підприємства різних країн90. Інтеграція українських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон’юнктури, забезпечувати стабільний розвиток відповідних виробництв.

Україна належить до промислово розвинених країн світу, має один з найбільших у Європі і структурно розгалужених промислових комплексів. Структура промисловості охоплює базові галузі - чорну та кольорову металургію, хімію та нафтохімію, машино- і приладобудування, легку та переробну промисловість. Серед наукоємних галузей - авіакосмічна, суднобудівна, виробництво військової техніки, важке і сільськогосподарське машинобудування, верстатобудівна та інструментальна, електротехнічна та приладобудівна, виробництво засобів зв’язку, інформатики та складної апаратури, медичного устаткування, радіо-, електронна, автомобілебудівна та ін. В їхньому арсеналі - усі відомі базові технології, що використовуються у світовій промисловості: виробництво матеріалів, переробні, заготівельні, металообробні, термічні, збиральні, нанесення покриттів та ін.

Переконливими доказами високотехнологічних та конкурентних можливостей української промисловості є серійне освоєння принципово нових моделей літаків АН-70, АН-140 та АН-38, які справедливо вважаються найперспективнішими моделями XXI ст., реалізація унікального міжнародного проекту - програми ракетно-космічного комплексу морського базування “Морський старт” і “Глобал стар”, де застосовуються вітчизняні ракетоносії “Зеніт” і “Циклон”. З 22 базових технологій ракетно-космічної галузі Україна володіє 17. Тільки в промисловому комплексі функціонують 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, у яких працює понад 65 тис. наукових працівників, у т.ч. 7,7 тис. кандидатів та докторів наук. Галузева наука активно взаємодіє з науковими організаціями НАН України та Міністерства освіти і науки90.

Весь цей наково-технічний потенціал України без вливання реальних інвестицій для їй реалізації може так і залишитись лише потенціалом, оскільки більшість інвесторів відлякує невизначеність у законоавстві та макроекономічна нестабільність. Вступ в ЄС та адаптація українського законодавства до законодавства ЄС стане сигналом для власників крупних капіталів до початку інвестиційної спрівпраці з Україною.

Найвразливішим місцем української економіки є структура промислового комплексу. Її деформованість, високий рівень монополізації виробництва успадковані від попередньої адміністративної системи. За роки реформ ситуація не тільки не поліпшилася, а й значною мірою ускладнилася. З 1991 до 2000 р. частка паливно-сировинних галузей зросла з 17,3% до 59,2%, або в 3,42 раза, тоді як питома вага машинобудування та металообробки зменшилася майже вдвічі - з 26,3% до 13,2%, а галузей соціальної спрямованості (легка, харчова) - з 36,7% до 19%, або більш як у 1,9 раза9. Радикально змінити ці дуже несприятливі диспропорції є одним з визначальних завдань промислової політики держави, яка мас стати основним інструментом мобілізації і концентрації ресурсних та інституційних чинників підвищення конкурентоспроможності й структурно-інноваційного оновлення української економіки, посилення її соціальної спрямованості.

Актуальним питанням при вступі в ЄС повинно бути об’єднання енергетичних потенціалів країн у масштабах Євразійського континенту, посилення ролі України як енерготранзитної держави. Той факт, що Україна посідає за своїм транзитним потенціалом одне з перших місць у Європі, визначає особливу значущість вироблення та проведення ефективної транспортної політики. Провідну роль у ній мають відігравати прискорений розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів, її інтегрування в транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів. Особливої ваги набуває реалізація проектів, які мають забезпечити Україні участь у формуванні міжнародних транспортно-комунікаційних мереж, зокрема в доставці каспійських енергоресурсів на внутрішній та міжнародні ринки. Складні та масштабні завдання пов’язані з модернізацією управління транспортними системами, що дасть змогу поглибити сумісність з мережами країн ЄС.

Відносини між ЄС та Україною в енергетичному секторі будуватимуться на умовах, передбачених Європейською хартією, тобто на принципах узгодження енергетичної політики та відмові від дискримінації України, зокрема може мати велике значення як поставник нафти та газу на територію ЄС. Після завершення будівництва трубопроводу “Одеса-Броди-Плоцьк” Україна матиме необхідну інфраструктуру для транспортування в Європу значних об’ємів каспійської нафти, адже в цьому зацікавлені країни-виробники європейського континенту і ЄС має стати основним споживачем каспійської нафти. Хоча російський та турецький трубопроводи становитимуть серйозну конкуренцію, український трубопровід, безперечно, матиме перевагу, і не лише тому, що є найкоротшим шляхом з Каспійського басейну в Європу, але й тому, що належатиме країні-членові ЄС.

Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та великого машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн ЄС як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюються, так і діючих.