Розділ III. Перспективи подальшого розвитку фондових бірж в Україні;

 

Головним принципом роботи фондової біржі є забезпечення ліквідності ринку, що реалізується укладанням масових угод, встановленням невеликої різниці між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами. Серед них:

*  порядок допуску цінних паперів до торгів;

*  порядок торгівлі;

*  умови і порядок оплати цінних паперів;

*  зобов’язання членів біржі щодо організаціїналежної інформації;

*  внутрішній розпорядок роботи тощо [13, с.35].

Фондовий ринок є системою економічних та правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів. Суб'єкти підприємницької діяльності виступають на ринку як емітентами цінних паперів, так і інвесторами. Емітуючи цінні папери та залучаючи на різних умовах вільні фінансові ресурси, вони формують свій акціонерний і борговий капітал. Корпорації використовують залучені на ринку кошти для фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення капітальних вкладень, збільшення обсягів виробництва. В результаті інвестування коштів вони отримують прибуток, за рахунок якого нарощують як власний економічний потенціал, так і економічний потенціал держави. Фінансові інститути використовують залучені на ринку ресурси для надання позик іншим учасникам ринку та для інвестицій у цінні папери інших емітентів. Фінансові інститути виступають на ринку інституційними інвесторами і мають значний вплив на формування інвестиційної політики інших учасників ринку.

Залежно від ступеня розвитку фондовий ринок може виступати більш чи менш ефективним механізмом акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Ефективне функціонування фондового ринку в багатьох країнах забезпечує ефективне використання вільних фінансових ресурсів та стійкі темпи зростання економіки цих країн.

Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб’єктів. Правове регулювання поділяється на державне регулювання і саморегулювання. Воно є системою, що включає в себе:

- органи, що регулюють ринок;

- законодавчі та підзаконні акти;

- етику фондового ринку;

- традиції та звичаї [10, с.110].

Залежно від співвідношення елементів системи існують національні моделі правового регулювання ринку цінних паперів. Полярними з них є моделі, що засновані:

—  на детальних правилах і процедурах, які визначені державою (США);

— наявності, крім правил і процедур, значного впливу традицій, рекомендацій тощо (Великобританія).

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система  правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

— визначення ключових напрямів фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

— створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

— створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, в тому числі по довірчих операціях [17, с.164].

Світові стандарти фондового ринку були розроблені «Групою Тридцяти» — недержавними експертами з організації міжнародної фінансової системи. Вони полягають у встановленні єдиних вимог щодо клірингу та розрахунків по цінних паперах. Метою стандартів є скорочення строків між укладенням угоди та її реалізацією, а також забезпечення гарантій виконання угоди. Для цього рекомендаціями «Групи Тридцяти» передбачено:

* всі угоди по цінних паперах виконуються за принципом «поставка проти оплати»;

* звірка всіх умов сторонами робиться не пізніше ніж наступного дня після її укладення (Т + 1);

* угоди виконуються не пізніше ніж через два робочі дні після укладення;

* грошові платежі здійснюються єдиним для всіх угод порядком;

* зберігання цінних паперів забезпечує єдиний центральний депозитарій;

* для обліку документів стосовно операцій із цінними паперами та їх нумерації використовуються стандарти Міжнародної організації стандартизації[11, с.227].

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропонування цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропонування.

Це регулювання має на меті:

— включити у процес котирування всі заінтересовані сторони;

— встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;

— запобігти можливості монопольного встановлення цін;

— обмежити ризики інвесторів;

— уникнути подрібнювання національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Мета регулювання досягається створенням єдиної національної системи котирування та обліку цінних паперів.

Функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у Сполучених Штатах функціонують 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає у тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. Те саме стосується обліку і зберігання. У Франції цінні папери котируються у єдиній системі бірж, що складається з 7 фондових бірж, а зберігаються й обліковуються в єдиному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі і одному національному депозитарію [8, с.14].

Загальна тенденція регулювання фондових ринків полягає у тому, що:

- торгівля «з прилавка» поступово витискається, і на цей сегмент ринку переносяться правила «третього ярусу»;

- створюється єдина (у такому чи іншому вигляді) система котирування цінних паперів;

- функціонує єдиний національний депозитарій.

В Україні на цей час не існує єдиної системи котирування цінних паперів — торги проводяться окремо на трьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового функціонує позабіржовий ринок. .

Досвід роботи на фондовому ринку свідчить про те, що українські підприємства, слідом за російськими, обов'язково прийдуть за коштами на фондовий ринок (інакше не може бути, для цього фондовий ринок і існує), і цей процес уже починається. Як правило, на фондовій біржі котируються цінні папери найреспектабельніших та визнаних компаній, що складають ядро національної економіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію і характеризує як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють набагато суворіші і більш досконалі процедури допуску цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаються на біржових торгах [14, с.29].

Значна частина акціонерних компаній об’єктивно не є досить вагомими ланками економічного механізму, оскільки їхній господарський та фінансовий стан, хоча і може бути високим, не задовольняє вимог фондових бірж. У цьому випадку вони котирують свої цінні папери на позабіржовому фондовому ринку. Проте невірно було б вважати, ніби в обігу на позабіржовому ринку знаходяться цінні папери якихось „ненадійних”, „малозначущих” чи „непрестижних” емітентів. Котирування на позабіржовому ринку може означати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній-емітентів є дещо меншими, ніж у тих, цінні папери яких допускаються на фондову біржу. В іншому випадку емітенти, можливо, не бажають з якихось причин бути об’єктом постійного контролю з боку інституту-регулятора або не бажають часто публікувати відомості про свій господарський та фінансовий стан тощо.

Завдяки правовому регулюванню асоціацій дилерів з цінних паперів сучасні позабіржові ринки розвинених країн є досить розгалуженими, оснащеними та ефективними системами. У цьому секторі можуть реалізовуватись значні кількості цінних паперів різноманітних емітентів.

З іншого боку, в умовах розвитку комп’ютерних технологій підвищуються критерії і стандарти щодо обігу цінних паперів на позабіржових фондових ринках, правила участі в позабіржовій взаємодії стають більш чіткими та вимогливими [7, с.86].

Останнім часом окреслилась тенденція до наближення окремих вимог щодо участі в біржовому та позабіржовому ринках. Проте зазначимо, це вимагає наявності на позабіржовому ринку певних інститутів, які в Україні поки що відсутні. Крім того, емітенти мають бути надійними компаніями з певними перспективами розвитку та посідати міцні господарські та фінансові позиції. Водночас вони повинні слідувати принципу „відкритості” щодо своїх дійсних інвесторів.

Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів фондового ринку мають виконувати схожі завдання щодо правового регулювання, хоча кожний діє у своїй сфері. В той же час регулюючі заходи в кожній із цих сфер фондового ринку повинні доповнювати одне одного, оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить від стану відповідного регулювання в секторах фондового ринку. Необхідно проте зазначити, що в переважній більшості країн світу в силу високого рівня організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринку цінних паперів.

Особливість інституційно-правового регулювання фондового ринку полягає в тому, що воно ґрунтується, з одного боку, на законодавчих засадах і державному контролі, який, однак, обмежений певними рамками, з іншого – на принципах самоврядування, раціональності та моралі.

ВИСНОВКИ

На підставі аналізу курсової роботи на тему «Організація та порядок роботи фондової біржі» можна зробити наступні висновки та узагальнення.

Перш за все необхідно зазначити, що фiнансовий ринок є складовою сферою фiнансової системи тільки в умовах ринкової економiки, коли переважна частина фiнансових pecypciв мобiлiзується суб'єктами пiдприємницької дiяльностi на засадах їх купiвлi-продажу. По cyтi, це iнфраструктура фiнансової системи, яка забезпечує функцiонування насамперед базової сфери - фiнансiв суб'єктiв господарювання. В умовах адмiнiстративної економiки фiнансового ринку практично не iснувало, оскiльки формування pecypciв та їх перерозподiл здiйснювалися на директивних засадах через бюджет та банкiвську систему. Haвіть кредитнi ресурси видiлялися згiдно з планом, а не на засадах торгiвлi ними. За умов централiзованого формування, розподiлу i перерозподiлу фiнансових pecypciв у адмiнiстративному порядку потреби у вiдповiднiй iнфраструктурi - фiнансовому ринку - просто не було.

У країнах з розвиненою ринковою економiкою функцiонують високоефективнi фiнансовi ринки, які забезпечують мехaнiзм перерозподiлу фiнансовихpecypciв серед учасникiв ринку i сприяють ефективному розмiщенню заощаджень серед галузей економiки. В Україні та країнах, що ступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фiнансовi ринки перебувають на рiзних стaдiях формування та розвитку. Розвитку фiнансових ринкiв у таких кpaїнax сприяють масова приватизaцiя, подолання кризових явищ та позитивнi зрушення в економiцi. Паралельно з цим, як правило, вiдбувається формування вiдповідної законодавчої бази та механiзму, що гарантує ії виконання.

Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та конкурентності. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення. По суті, фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.

Ситуація на фондовому ринку України на даний час не піддається економічному обґрунтуванню і базується виключно на спекулятивних очікуваннях. Разом з тим, подальший розпродаж цінних паперів крупних підприємств українськими торговцями цінних паперів є малоймовірним, оскільки навіть на спекулятивних стратегіях сьогодні вже важко заробити.

Іноземні інвестиційні фонди, у яких спостерігається брак ліквідності, до кінця року не намагатимуться увійти на ринок українських цінних паперів. Формування попиту на українські цінні папери полягає як у забезпеченні загального зростання економіки України, так і у забезпеченні формування прийнятної законодавчої бази регулювання фондового ринку.

Статистика свідчить: у 1994 році в Україні випущено цінних паперів на суму 286 млн. грн., в1995 – 1715,4 млн. грн., в 1996 -4618,9 млн. грн., в2007 – 13,4 млрд. грн., а станом на початок 2010 року – тільки акцій було випущено на 17,5 млрд. грн. Менше ніж за п’ять років випуск цінних паперів збільшився у 47 разів. На першому місці серед них (які емітуються українськими підприємствами) – акції. Причому найбільша питома вага випуску цінних паперів припадає на акції приватизованих підприємств. Це пояснюється продовженням процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств: нині в Україні налічується 35,5 тис. акціонерних товариств, в тому числі 23,5 тис. закритих, загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить більше двадцяти мільярдів гривень.

За 2010р. на Українській фондовй біржі та її філіях укладено 816 угод. В розрізі фінансових інструментів найбільшу кількість угод (776) було укладено з похідними цінними паперами. Необхідно також зазначити, що  найбільша біржова активність спостерігалася у березні 2010 року. Обсяг торгів у березні склав 45,94 млн гривень, що становить майже 54,2% від загального обсягу торгівлі за 2010р. У структурному розрізі 67,51% сукупного обсягу торгівлі у 2010р. припадало на ринок акцій, з них67,30% на ринок приватизації і лише 0,21% займаввторинний ринок. Корпоративні облігації у 2010р. займали 17,08%, а частка  ринку похідних цінних паперів становила 15,41%.