33. Освіта і наука, у першій половині XIX ст.

У зв'язку з відкриттям університетів у Харкові (1805 р.) і Києві (1834 р.), ліцеїв в Одесі, Ніжині, гімназій у Полтаві, Харкові, Одесі і ряді інших міст значно розширилися можливості одержати середню і вищу освіту.

На початку XIX в. у Росії була проведена реформа системи освіти (1802—1804 р.), по якій:

Навчальні заклади поділялися на 4 розряди:

- парафіяльні школи, що створювалися при церкві і за півроку в селах, чи за 1 рік у містах навчали дітей читанню, листу, арифметиці і «Закону Божому».

- повітові училища — світські початкові школи в містах, що за 3 роки навчали російської мови, арифметиці, історії, географії, фізиці, геометрії, природознавству, «Закону Божому»;

- гімназії, що за 7 років навчання давали середнє утворення. Вивчалися латинські, німецькі, французькі мови, філософія, статистика, юриспруденція, політекономія, фізика і т.п.

Три ліцеї (у Кременце на Волині, Одесі, Ніжині) за 9 чи 10 років давали об'єднаний гімназійний і університетський курс. На Україні було відкрито 2 університети; у Харкові (відкритий у 1805 р.; спочатку мав 2 факультети — філософський і юридичний, потім відкритий третій — медичний) і в Києві (відкритий у 1834 р. на базі ліквідованого Кременецького ліцею).У вкрай запущеному стані знаходилася освіта на західноукраїнських землях, захоплених Австрійською імперією. Церква, який підкорялися всі початкові школи, головна увага приділяла вивченню основ релігії.

Але і таким «освітою» у 40-х роках XIX в. було охоплено тільки 14 відсотків дітей шкільного віку. Правлячі кола як австрійської, так і російської монархій гальмували розвиток науки, але зупинити її рух вперед не могли. У 40-х роках XIX ст. у Києві почала працювати Тимчасова комісія для розбору древніх актів. Вона збирала, вивчала і публікувала документи про історичне минуле України. Співробітником комісії був і Т. Г. Шевченко. З її доручення він робив поїздки, під час яких замальовував і описував археологічні знахідки і древні архітектурні спорудження. На основі революційно-демократичних переконань поет у своїх добутках осмислював події вітчизняної і закордонної історії, таврував реакційних істориків, що захищали царат і намагалися опорочити визвольну боротьбу українського народу, призивав кріпити єдність українських і росіян трудящих у боротьбі проти феодально-кріпосницького ладу

У цей час відомий росіянин і український історик Н. И. Костомаров видав свої праці «Богдан Хмельницький» і «Бунт Стеньки Разіна», у яких помітно політичний вплив творів Т. Г, Шевченко, Н. Г. Чернишевського, спілкування з цими відомими соціал-демократами.

Видатний учений-славіст, професор Харківського університету І. І. Срезневський склав і видав історіко-фольклорістичний збірник «Запорізька старовина». Українські народні пісні, що ввійшли в його, і думи (з докладними поясненнями) перейняті ідеєю нерушимого братерського єднання українського і росіянина народів. Срезневський одним з перших прогресивних діячів російської культури виступив у пресі за розвиток української мови, за його використання в літературі, печатці, науці.

Ученим зі світовим ім'ям став випускник Харківського університету, уродженець Полтавщини геніальний математик М. В. Остроградський. Після удосконалення своїх знань у Парижеві він усе життя працював у Петербурзі, де його обрали академіком Академії наук. М. В. Остроградський, як і Максимович, був товаришем Т. Г. Шевченко, розділяв його погляди, піддавався поліцейським переслідуванням. Засновник Харківського університету В. Н. Каразін створив неподалік від Харкова першу на Україні метеорологічну станцію.