48. Суспільні процеси у повоєнні роки, їх вплив на стан і розвиток української культури (1945 – 1953 рр.).

49. Стан загальноосвітньої Середньої вищої школи у 60-80 роки 20 ст.

Упродовж усього періоду існування СРСР правлячий режим особливу увагу незмінно приділяв освіті, яку розглядав як важливий аспект комуністичної ідеології. Тому не дивно, що, розпочинаючи реформування суспільства, М. Хрущов не обминув і освітньої сфери, тим більше, що остання мала створити основу для розгортання науково-технічної революції. Саме з його ініціативи в пресі розгорнулася дискусія щодо майбутнього шкільництва, яка завершилася прийняттям у грудні 1958 р. Закону "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР". У квітні наступного року відповідний закон було ухвалено в Україні.

Згідно з цими документами було розпочато структурну перебудову загальноосвітньої школи. Вона передбачала: введення обов'язкової восьмирічної неповної середньої освіти; перетворення середньої десятирічної школи в одинадцятирічну, оскільки близько третини навчального плану в 9—11-му класах було відведено під виробниче навчання; створення матеріальної бази для оволодіння школярами однієї з масових професій. Стратегічним напрямом роботи школи в законі було визначено принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання. З цією метою у школах уводилося виробниче навчання, частина занять якого проводилася на підприємствах або в колгоспах і радгоспах. Випускники середніх шкіл, за винятком 20 % кращих учнів, перед вступом до вузів були зобов'язані відпрацювати щонайменше 2 роки на виробництві.

Несерйозні недоліки реформи, зокрема, на недооцінку гуманітарного аспекту освіти, реальність загрози зниження загального рівня середньої освіти, у своєму листі на адресу М. Хрущова вказував видатний український педагог-новатор, директор Павлиської середньої школи Кіровоградщини В. Сухомлинський. Він став відомим завдяки таким своїм педагогічним працям, як "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Як виховати справжню людину", "Сто порад учителеві", "Батьківська педагогіка" та ін. Загалом у його доробку — 41 монографія та понад 600 наукових статей, де розкриваються канони високогуманної і демократичної педагогічної концепції, яка органічно поєднує класичну і народну педагогіку. За це видатного педагога звинувачували у відсутності "класового підходу" до виховання.

Після зміщення в жовтні 1964 p. М. Хрущова шкільна реформа попередніх років була відмінена і лише окремі її фрагменти, як, наприклад, восьмирічна неповна середня освіта, відміна плати за навчання у старших класах (1956), запровадження шкіл-інтернатів (1956) та шкіл подовженого дня (1960), залишалися чинними. З одинадцятирічного терміну навчання в денній загальноосвітній школі з 1966 р. знову повернулися до десятирічки. Тоді ж розпочався перехід до обов'язкової середньої освіти, яка запроваджувалася не тільки через загальноосвітню школу, а й через середню спеціальну освіту та систему професійно-технічного навчання, оновлювалися навчальні програми й підручники. Навчання в початковій школі скорочувалося з чотирьох років до трьох. Усе ширше впроваджувалися факультативні заняття для старшокласників, поглиблене вивчення окремих предметів, кабінетна система навчання, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, де учні здобували початкову професійну підготовку. Посилилася політизація навчально-виховного процесу: з середини 1960-х років вводився спеціальний курс суспільствознавства, з 1972 р. — обов'язкова початкова військова підготовка, з 1975 р. — основи радянської держави і права. Зміцнювалася централізація управління освітою. Зокрема, в 1969 р. новостворене Міністерство освіти СРСР урізало автономію свого українського відповідника, перебравши на себе низку його основних функцій.

Наступний крок реформування освітянської сфери був пов'язаний із тим, що па початку 1980-х років помітним стало невпинне відставання освітньої підготовки випускників радянських середніх шкіл від світового рівня. Особливо низьким був рівень підготовки учнів сільських шкіл. Тому в 1984 р. Верховна Рада СРСР схвалила "Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи" . У них визначався комплекс завдань для підвищення якості освіти і виховання, зростання престижу професії вчителя, вдосконалення структури управління освітою, зміцнення її матеріальної бази. Запроваджувалося навчання дітей з 6 років (за бажанням батьків), 8-річні школи були реорганізовані в 9-річиі, а 10-річні — в 11 -річні. Наголос робився на трудовому навчанні учнів, оволодінні ними конкретними знаннями з природничо-технічних, економічних та суспільних наук тощо. Вчителі мали приділяти більше уваги ідеологічному вихованню учнів.

На жаль, помітних результатів ця реформа не мала. її здійснення було слабо підкріплене матеріально, не супроводжувалося демократизацією освітянської справи, навпаки, посилювалася централізація управління системою освіти, зростав ідеологічний тиск із боку компартії, ігнорувалися національні особливості.

Отже, система шкільного навчання і виховання УРСР, яка відзначалася такими вадами, як догматизм, заорганізованість, нівелювання особистості й підпорядкування її волі колективу, настирливе насаджування відірваної від життя комуністичної ідеології та атеїзму, з кожним роком втрачала свою ефективність. Істотною перешкодою, що заважала забезпеченню належного рівня шкільної підготовки, був злиденний матеріальний стан освітянської галузі і, відповідно, низька оплата праці педагогів. І все ж, попри недоліки, впродовж другої половини 1950-х — 1980-х років вдалося створити значний науковий і культурний потенціал республіки, всім дітям було забезпечено доступ до освіти, а рівень знань та інтелектуальний розвиток як учнів, так і студентів тривалий час перевищували показники розвинутих країн. У період перебудови своєрідною спробою розвитку здібностей школярів стало відродження ліцеїв та гімназій.

Окрім шкільництва, економічний і культурний розвиток суспільства вимагав нарощування підготовки фахівців із середньою спеціальною і вищою освітою. Не випадково промисловим і сільськогосподарським підприємствам з 1959 р. було надано право за своїми путівками посилати на навчання здібну молодь. Розширювалася мережа заочного і вечірнього навчання.