- •Лекція 14. Нація та націоналізм (2 год.)
- •Література:
- •1. Походження поняття нація.
- •2. Теорії нації.
- •1. Веберівське розуміння розвитку нації та мови
- •I. Етнічні нації Західної Європи:
- •II. Політичні нації Західної Європи:
- •5. Етнонаціональна політика України. Охарактеризувати на основі досвіду Закарпатської області.
- •3. Національно-культурні товариства національних меншин Закарпаття.
- •VII. Єврейські товариства:
- •VIII. Інші:
I. Етнічні нації Західної Європи:
Федеративна Республіка Німеччина (82 300 000 осіб; 92% німці);
Австрійська Республіка (8 065 166 осіб; 99% австрійці);
Французька Республіка (58 870 000 осіб; 92% французи; 3% північноафриканці);
Королівство Нідерландів (16 044 000 осіб; 96% голландці);
Італійська Республіка (56 305 568 осіб; 98% італійці);
Портуґальська Республіка (10 355 824 особи; 98% португальці);
Королівство Норвеґія (4 520 900 осіб; 94% норвежці, 1% саамі);
Королівство Швеція (8 887 000 осіб; 87% шведи; 1% фінни і саамі);
Королівство Данія (5 349 000; 96% данці, 1% фарерці);
Фінляндська Республіка (5 195 000 осіб; 93% фінни, 6% шведи);
Ірландія (3 828 000 осіб; 95% ірландці);
Республіка Ісландія (282 000 особи; 98% ісландці).
II. Політичні нації Західної Європи:
Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії (59 995 000 осіб; 81% англійці, 10% шотландці, 2% валлійці);
Королівство Бельгія (10 263 000 особи; 58% фламандці, 32% валлони);
Швейцарська Конфедерація (7 300 000 осіб; 65% германошвейцарці, 18% франкошвейцарці, 10% італошвейцарці);
Королівство Іспанія (41 117 000 осіб; 72% іспанці, 16% каталонці, 7% ґалісійці);
Князівство Андорра (66 000 осіб; 61% каталонці, 30% іспанські кастильці);
Князівство Ліхтенштейн (32 863 особи; 63% ліхтенштейці, 15% швейцарці, 9% німці);
Велике Герцогство Люксембурґ (439 764 особи; 72% люксембуржці, 9% портуґальці, 5% італійці).
В цих країнах відбуваються різновекторні (об’єднавчі / інтеґраційні та розмежувальні / сепаратистські) етнополітичні процеси.
I. Об’єднавчі (інтеґраційні) етнополітичні процеси проявляються у зміцненні та зближенні етнічних спільнот. Виділяють окремі варіанти об'єднавчих процесів:
Етнічна консолідація (лат. consolidatio – зміцнення) – процес злиття близьких за мовою і культурою етнічних груп у більш великий етнос. Такий процес, ймовірно, можна зафіксувати в Швейцарії, де попри протиріччя германошвейцарців, франкошвейцарців, італошвейцарців та ретороманців, через державотрчий фактор відбуваються консолідаційні етнополітичні процеси.
Етнічна асиміляція (від лат. аssimilatio – уподібнення) – поглинання, розчинення самостійного етносу або його частин всередині іншого, більшого державотворчого. Етнічну асиміляцію можна зафіксувати в Нідерландах (асиміляція фризів); в Італії (автономний статус Фріулі-Венеції-Джулії (словеномовна меншина), Трентіно-Альто-Алідже (німецькомовна меншина), Валле Д’Аоста (франкомовна меншина); асиміляція етносу саамі в Норвегії, Швеції та Фінляндії; асиміляція лужицьких сербів в Німеччині.
Міжетнічна інтеґрація (лат. integratio – об’єднання частин в ціле) спостерігається під єгідою творення Єдиної Європи. Ряд країн ЄС формують єдині стандарти життя, що відображається на етнічній царині.
II. Розмежувальні (сепаратистські) етнополітичні процеси проявляються у відокремленні певної частини від етносу або ж розподолі етносу на кілька частин, які набувають власної етнічності.
Під сепаратистськими етнополітичними процесами слід розглядати і прагнення деяких політичних сил під націоналістичними лозунгами відокремити певну частину державної території і набути власної державності або ж елементів державності (національно-територіальної чи національно-культурної автономії).
Розрізняють наступні варіанти етнорозмежувальних процесів:
1. Етнічна парціація (лат. pars, paris – частина, окремий) – процес поділу одного етносу на кілька частин, кожна з яких набуває власної етнічності.
2. Етнічна сепарація (лат. separarus – розсіяний) – процес відокремлення від етносу якоїсь його частини, що згодом розвивається в етнос.
3. Етнічна дисперсизація (лат. dispersus – розсіяний) – процес відокремлення від етносу окремих його частин, котрі не набувають властивостей самостійних етносів, залишаючись субетносами або етнографічними групами.
Подібні процеси мали місце в давні, середньовічні та нові часи. На сучасному етапі розмежувальні процеси спостерігаємо в політичних націях Західної Європи. Так, в Іспанії діє організація ЕТА («Батьківщина і воля басків»), що заснована в 1959 р. з метою створення баскської державності. Суспільно-політичним центром басків є м.Більбао. У Великій Британії впродовж віків за возз’єднання з Ірландією ведуть боротьбу ірландці-католики. Шотландці та валлійці мають власні парламенти та політичні партії. В Бельгії істотним сепараційним аспектом є діяльність валлонських та фламандських політичних партій. В Нідерландах політичну активність проявляють фризи. В Норвегії, Швеції та Фінляндії суспільно-політичну активність проявляють саамі.