51Питання

Діяльність учня, як основного суб’єкту навчання, спрямована на засвоєння “вмінь вчитися”, оволодіння методами вирішення проблем (такою проблемою в процесі навчання стає тема як психодидактична одиниця), формування учбової діяльності (вміння ставити цілі і знаходити засоби їх реалізації, творчо реалізовувати поставлені задачі, вміння оцінювати результати своєї діяльності. Діяльність вчителя – це організація і керівництво самодіяльністю учнів. Оскільки діяльність вчителя безплідна без зустрічної діяльності учнів, то й контрольно-оціночна діяльність вчителя в навчально-виховному процесі неефективне без контрольно-оціночної діяльності учня. Розрізняють два види контрольно-оціночної діяльності: зовнішню і внутрішню. 1. Зовнішня контрольно-оціночна діяльність – це діяльність, яку забезпечує вчитель. 2. Внутрішня контрольно-оціночна діяльність – це діяльність учня. Ці два види контрольно-оціночної діяльності взаємопов’язані між собою: учитель, здійснюючи зовнішню контрольно-оціночну діяльність для своїх цілей, водночаснавчає учнів внутрішньої контрольно-оціночної діяльності. Учні, здійснюючи внутрішні контрольно-оціночну діяльність, орієнтуючись на відповідну діяльність вчителя, коректують свою діяльність в залежності від результатів контрольно-оціночної діяльності учителя, здійснюють самоконтроль, що впливає на формування його самооцінки.

В нових критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів (наказ Міністерства освіти і науки України і АПН України “Про впровадження 12-бальної системи оцінювання навчальних досягнень учнів в системі загальної середньої освіти” № 428/48 від 04.09.2000 р. закладений принцип врахування особистісних досягнень. Теоретичною основою оцінювання результатів навчальної діяльності учнів є, по-перше, дидактична система рівнів здатності до навчання І.Я. Лернера, відповідно до якої 1-й рівень – це рівень знань, 2-й рівень співвідноситься з уміннями і навичками, 3-й – з досвідом творчої діяльності, 4-й – з емоційно-ціннісним відношенням до оточуючої дійсності; по-друге, це система розумових навичок за Б. Блумом і Б. Симоновим, серед яких: перші три (знання, розуміння, застосування) вважаються навичками низького порядку, а послідуючі три (аналіз, синтез, порівняльна оцінка) – навичками високого порядку. При оцінюванні навчальних досягнень аналізу підлягають характеристика відповіді учня, якість знань, ступінь сформованості загальнонавчальних і предметних умінь та навичок, ступінь оволодіння розумовими операціями, досвід творчої діяльності, самостійність суджень, і не підлягають оцінки і особистісні якості, властивості, здібності учнів, які також забезпечують рух суб’єкта від Я-реального до Я-“ідеалу”. Психолого-педагогічне оцінювання реалізує три функції: орієнтація школяра в стані його знань і ступінь відповідності їх вимогам обліку; пряма або опосередкована інформація про успіхи і невдачі в даній ситуації; висловлення загальної думки і суджень вчителя про даного учня.

Ні 12-бальна шкала оцінювання навчальних досягнень, ні звичайна діагностика не зможуть виконати специфічні задачі оцінювання учнів. Ці задачі можна коротко узагальнити, враховуючи розроблені психолого-педагогічні критерії діагностики рівнів досягнень, таким чином. Особистісне оцінювання учня забезпечує переведення суб’єктивного уявлення учителя про учня (які отримані шляхом 12-бального оцінювання, діагностики рівня навчальних досягнень, педагогічного спостереження, педагогічного проектування і прогнозу) у взаємовідносини учитель-учень з метою закріплення і розвитку в учневі усвідомлення реального стану і реальних можливостей, перспектив свого особистісного буття. Становлення особистості учня як суб’єкта діяльності і відносин відбувається в самих учнях (в діяльності і відношеннях), томунайважливішим фактором розвитку учня є ситуація переживання ним ситуації успіху. Отже, поряд з оцінюванням навчальних досягнень учнів необхідним стаєцінування навчальної діяльності учнів. Цінування – це щирий прояв педагогом свого задоволення успішною діяльністю учнів, яка була досягнена ними завдяки мобілізації своїх знань, умінь і особистісних якостей. Необхідність здійснювати оцінювання і цінування як вчителем так і учнем, змінює акценти не тільки в зовнішній контрольно-оціночній діяльності вчителя і внутрішній контрольно-оціночній діяльності учня, але в усьому процесі навчання. Так, при визначенні мети уроку, виокремленння знань, способів діяльності, якими мають оволодіти учні, необхідно визначати і ті цінності, здібності, властивості особистості, які забезпечують успішність учбової діяльності, вводити критерії їх оцінювання. Для формування в учнів правильної самооцінки необхідно навчити їх здійснювати внутрішню контрольно-оціночну діяльність, навчити методам і прийомам. Застосування методів групової оцінки створює сприятливі умови для послідуючого обговорення вибраної теми. Через співвідношення соціального досвіду до самого себе можлива перебудова вже наявних життєвих установок і формування нових. Висновок: оцінювання і облік результатів навчання необхідно здійснювати в тісному контакті з психологічним супроводом навчально-виховного процесу. З метою педагогічної актуалізації особистісного розвитку дитини поряд з дидактичними критеріями необхідно використовувати психолого-педагогічні критерії оцінювання рівнів навчальних досягнень.