48 Питання у чому сутність педагогічного спілкування?

Повноцінний розвиток людини, передусім психічний і соціальний, залежить від її спілкування із собі подібними homo sapiens. Люди, які оточують особистість, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним інструментом, що забезпечує зв'язок особистості з іншими людьми, є спілкування. Прагнення до людського спілкування виступає своєрідним внутрішнім стимулом, рушієм діяльності особистості.

Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.

Професійне педагогічне спілкування — це взаємообумовлений процес рольових ігор учителя-вихователя і вихованців. Якщо для педагога спілкування є передусім видом професійної діяльності, то для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись з учнями, педагог не тільки взаємодіє з вихованцем, він повинен залишатися одночасної поза ним, бо йому треба спостерігати, аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.

Виділяють також певні умовні категорії спілкування: діяльність, взаємодію, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємооцінку.

Психологічна сут­ність педагогічного спілкування полягає в тому, що воно розкриває пси­хологічний зміст однієї людини для іншої, завдяки чому взаємозбагачу­ється духовний світ і викладача, і учня.

Спілкування охоплює такі функції та аспекти:

1) Сприйняття, пізнання і розуміння партнера (соціально-перцептив-на функція).

2) Передача інформації та обмін індивідуальним досвідом (комуніка­тивна функція).

3) Вироблення спільної стратегії взаємодії, реалізація соціальних ро­лей та організація сумісної діяльності (інтерактивний аспект).

4) Прояв взаємних оцінних ставлень один до одного, експресивні ре­акції кожного суб’єкта спілкування, а також індивідуальні переживання ситуації спілкування та реагування на емоційну напругу (емоційно-цін­нісний аспект).

5) Соціальна самопрезентація (особистісний аспект).

Результатом спілкування є те, що за допомогою різних засобів кому­нікації встановлюються взаємини, сприятливі для спільної діяльності. Тому всі проблеми управління педагогічним процесом у системі освіти пов’язані зі спілкуванням педагога з учнями, викладача зі студентами.

Професійно-педагогічне спілкування викладача зі студентами має та­кі цілі:

- інформаційна - взаємний обмін науковою і навчальною інформа­цією;

- ціннісно-орієнтаційна – передавання суспільно-значущих і профе­сійно-важливих норм і цінностей;

- регулятивна – переконання, навіювання та інші засоби впливу для регуляції спільної діяльності;

- соціальна – узгодження спільних дій, отримання зворотного зв’яз­ку про характер стосунків між суб’єктами педагогічної взаємодії;

- спонукальна- мотивація діяльності студента, його психологічна підтримка.

Щоб спілкування було конструктивним (а не деструктивним) на кожному етапі, викладачеві треба володіти психолого-педагогічною культурою спілкування, а саме:

• знати психологію студентського віку та особливості конкретної студентської аудиторії;

• об’єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;

• вміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до змісту заняття (прийоми самопрезентації і динамічного впливу), залучати до активної роботи всіх студентів;

• вибирати такий спосіб своєї поведінки, який найкраще б відповідав особливостям і психічному стану студентів;

• володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи й пізнавальної активності студентів, організації діалогічної взаємодії;

• своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;

• аналізувати процес спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.

Важливою умовою ділових взаємин викладача зі студентами є сприятливі особисті стосунки членів студентської групи. Тому треба намагатися налагодити добрі контакти з групою, привертати прихильність групи до себе, створювати й підтримувати добрий настрій, коригувати ділові й міжособистісні стосунки в групі. Треба навчитися діяти швидко й упевнено.

Важливо пам’ятати, що кожен вербальний контакт – це цілісний акт свідомості, почуття та рухової реакції (гештальт). Психологічно виправданим і повноцінним міжособистісне педагогічне спілкування будується за принципом суб’єкт – суб’єктної взаємодії:

1) сприймання співрозмовника як індивідуальності зі своїми потребами та інтересами;

2) виявлення зацікавленості в партнері, співпереживання (емпатія) його успіхам або невдачам;

3) визнання права партнера на незгоду, на свою думку, на право вибору поведінки та на відповідальність за свій вибір.

Дотримання цього принципу дає можливість встановити щирі, довірливі стосунки викладачів і студентів. Це дає змогу коректно (ввічливо, тактовно, чемно) робити зауваження студентові, допомагати йому бачити свої хиби, пропонувати, радити йому щодо подальшої поведінки й самовдосконалення.