- •38.Психологічні механізми навчання
- •39.Психорлогічні особливості традиційної форми навчання
- •40. Психологічні особливості проблемного навчання
- •41.Псих. Особливості програмового н-ння
- •42. Психологічні особл. Розвиваючого н-ння
- •43.Псих. Основи змісту навчання
- •46 Питання
- •47 Питання
- •48 Питання у чому сутність педагогічного спілкування?
- •49 Питання
- •50 Питання
- •51Питання
- •52 Питання
- •Яких правил треба дотримуватись у процесі педагогічного спілкування?
- •53Питання
- •53. Психологічний аналіз уроку
- •54.Психологічні та психофізіологічні вимоги до розкладу уроків в школі
- •55. Психологія педагогічних умінь
- •56. Педагогічні здібності. Їх структура.Пз в структурі особистості педагога.
- •57. Психологічна характеристика педагогічного такту
48 Питання у чому сутність педагогічного спілкування?
Повноцінний розвиток людини, передусім психічний і соціальний, залежить від її спілкування із собі подібними homo sapiens. Люди, які оточують особистість, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним інструментом, що забезпечує зв'язок особистості з іншими людьми, є спілкування. Прагнення до людського спілкування виступає своєрідним внутрішнім стимулом, рушієм діяльності особистості.
Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.
Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.
Професійне педагогічне спілкування — це взаємообумовлений процес рольових ігор учителя-вихователя і вихованців. Якщо для педагога спілкування є передусім видом професійної діяльності, то для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись з учнями, педагог не тільки взаємодіє з вихованцем, він повинен залишатися одночасної поза ним, бо йому треба спостерігати, аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.
Виділяють також певні умовні категорії спілкування: діяльність, взаємодію, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємооцінку.
Психологічна сутність педагогічного спілкування полягає в тому, що воно розкриває психологічний зміст однієї людини для іншої, завдяки чому взаємозбагачується духовний світ і викладача, і учня.
Спілкування охоплює такі функції та аспекти:
1) Сприйняття, пізнання і розуміння партнера (соціально-перцептив-на функція).
2) Передача інформації та обмін індивідуальним досвідом (комунікативна функція).
3) Вироблення спільної стратегії взаємодії, реалізація соціальних ролей та організація сумісної діяльності (інтерактивний аспект).
4) Прояв взаємних оцінних ставлень один до одного, експресивні реакції кожного суб’єкта спілкування, а також індивідуальні переживання ситуації спілкування та реагування на емоційну напругу (емоційно-ціннісний аспект).
5) Соціальна самопрезентація (особистісний аспект).
Результатом спілкування є те, що за допомогою різних засобів комунікації встановлюються взаємини, сприятливі для спільної діяльності. Тому всі проблеми управління педагогічним процесом у системі освіти пов’язані зі спілкуванням педагога з учнями, викладача зі студентами.
Професійно-педагогічне спілкування викладача зі студентами має такі цілі:
- інформаційна - взаємний обмін науковою і навчальною інформацією;
- ціннісно-орієнтаційна – передавання суспільно-значущих і професійно-важливих норм і цінностей;
- регулятивна – переконання, навіювання та інші засоби впливу для регуляції спільної діяльності;
- соціальна – узгодження спільних дій, отримання зворотного зв’язку про характер стосунків між суб’єктами педагогічної взаємодії;
- спонукальна- мотивація діяльності студента, його психологічна підтримка.
Щоб спілкування було конструктивним (а не деструктивним) на кожному етапі, викладачеві треба володіти психолого-педагогічною культурою спілкування, а саме:
знати психологію студентського віку та особливості конкретної студентської аудиторії;
об’єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;
вміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до змісту заняття (прийоми самопрезентації і динамічного впливу), залучати до активної роботи всіх студентів;
вибирати такий спосіб своєї поведінки, який найкраще б відповідав особливостям і психічному стану студентів;
володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи й пізнавальної активності студентів, організації діалогічної взаємодії;
своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;
аналізувати процес спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.
Важливою умовою ділових взаємин викладача зі студентами є сприятливі особисті стосунки членів студентської групи. Тому треба намагатися налагодити добрі контакти з групою, привертати прихильність групи до себе, створювати й підтримувати добрий настрій, коригувати ділові й міжособистісні стосунки в групі. Треба навчитися діяти швидко й упевнено.
Важливо пам’ятати, що кожен вербальний контакт – це цілісний акт свідомості, почуття та рухової реакції (гештальт). Психологічно виправданим і повноцінним міжособистісне педагогічне спілкування будується за принципом суб’єкт – суб’єктної взаємодії:
1) сприймання співрозмовника як індивідуальності зі своїми потребами та інтересами;
2) виявлення зацікавленості в партнері, співпереживання (емпатія) його успіхам або невдачам;
3) визнання права партнера на незгоду, на свою думку, на право вибору поведінки та на відповідальність за свій вибір.
Дотримання цього принципу дає можливість встановити щирі, довірливі стосунки викладачів і студентів. Це дає змогу коректно (ввічливо, тактовно, чемно) робити зауваження студентові, допомагати йому бачити свої хиби, пропонувати, радити йому щодо подальшої поведінки й самовдосконалення.