16. Лірика г. Гейне.

Крістіан Йоганн Генріх Ѓейне— один із найважливіших німецьких поетів та журналістів 19 століття. Він зробив мову повсякдення придатною для поетичних творів, підніс жанр фейлетонів та подорожніх розповідей до рівня мистецтва, та надав німецькій мові, до цього не притаманну, стилістичну легкість та елегантність.

Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу книгу «Книга пісень» (1827). За життя автора вона видавалась 13 разів; багато віршів були покладені на музику Робертом Шуманом, Францом Шубертом, Йоганнесом Брамсом, Петром Чайковським, Ріхардом Штраусом, Едвардом Грігом та ін.

„Книга пісень” (1827 р.) складається з чотирьох циклів: „Страждання юності”, „Ліричне інтермеццо”, „Знову на Батьківщині”, „Північне море”. Вони відбивають еволюцію творчості поета 10 – 20-х років.

• Провідні теми – кохання і природа, які особливо загострено відчуваються через сповідальні відчуття поета. У кожному циклі є вірш, який найбільш яскраво відтворює емоційний стан автора та його почуття.

• „Страждання юності” – найглибше розкриває особистість поета та його нерозділене кохання до кузини Амалії. В дусі романтизму кохання осмислюється фатальною і безжальною силою, яка несе невгамовне страждання. Гама почуттів передається і через різні жанрові форми: романси, балади, пісні, сонети. Так, у „Романсах” автор виливає свій протест проти соціальної нерівності, що може стати на перешкоді коханню (вірш „Бідний Пітер”).

• „Ліричне інтермеццо” – це історія кохання від його зародження до того моменту, коли кохана виходить заміж. В цьому циклі кохання постає глибоким людським почуттям, яке одночасно несе і щастя, і муку. Сам образ коханої набуває певної умовності, а ліричний герой виявляє здатність аналізувати свої почуття. Ці найтонші коливання інтимних почуттів відтворюються у Гейне і через дивовижне поєднання життя людини і природи, їх таємної єдності і подібності.

• У циклі „Знову на батьківщині”, поет все більше тяжіє до правдивого розкриття внутрішнього світу людини, часто буденних і водночас трагічних протиріч її життя. Один з віршів цього циклу „Не знаю, що стало зі мною...” – став у Німеччині народною піснею. Лорелея, що згубила плавця, за старовинною народною легендою – це водяна німфа, красуня. Своїм чаруючим співом, що линув над скелястими берегами Рейну, Лорелея заманювала тих, хто пропливав, на підводні рифи, де вони і гинули. У вірші ж Гейне – головним є не саме така подія, а створення поетичного образу через художньо-майстерне його зображення, через трагічне поєднання краси і смерті.

• „Північне море”: непідробне ліричне і щире почуття Гейне відбилося у створених ним картинах і образах природи цього циклу. Природа стає для поета-романтика невід’ємним елементом бачення і розуміння навколишнього світу та власної душі. З нею ліричний герой відчуває свою спорідненість. Цьому сприяє широко використовуваний поетом прийом олюднення. Іронія набуває філософсько-доброзичливого відтінку, душа поета тягнеться до гармонії („Привітання морю”).

• Поетична майстерність Гейне виявляється у конкретності поетичних образів, у динамічності невеликих віршів, у блискучій дотепності, вдалих характеристиках, яскравій мові, різноманітності розмірів та рим.

• У збірці „Книга пісень” відчувається орієнтація на народну німецьку поезію і стиль народних німецьких пісень. На тексти цієї збірки було написано багато музичних творів такими композиторами, як Шуберт, Шуман, Вагнер, Гріг, Чайковський, Лисенко (романс „Коли розлучаються двоє”).