4.Жанр “високої комедії” у творчості Мольєра

В епоху класицизму, коли працював Мольєр, всі жанри поділялися на високі і низькі. Трагедія була високим жанром, комедія - низьким; для кожного жанру існували суворі закони; змішувати жанри заборонялося. Великий комедіограф Мольєр, надавши «низькій» комедії ряд рис «високої» трагедії, створив новий жанровий різновид комедії - «високу комедію» («Дон Жуан», «Тартюф», «Скупий», «Мізантроп»).

Основні особливості жанру «високої комедії».

1. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка не ставила жодних серйозних проблем, а просто розважала, «висока комедія», як і трагедія, ставить серйозні моральні, соціальні, філософські проблеми. Так, в «Тартюфі» Мольєра поставлена ​​проблема лицемірства, релігійного лицемірства. Дуже актуальна в часи Мольєра, що пов'язано з діяльністю «Товариства святих дарів», вона не втратила свого значення і сьогодні. Ім'я «Тартюф» використовується як загальне.

2. На відміну від звичайної комедії класицизму, персонажами якої були люди нижчого і середнього стану, головною дійовою особою «високої комедії» є, як і в трагедії, людина вищого стану. Так, Тартюф - дворянин, збіднілий, але дворянин, про що він з гордістю говорить Оргону.

3. На відміну від звичайної комедії класицизму, в якій не вимагалося дотримання закону трьох єдностей, в «високій комедії», як і в трагедії, він обов'язковий. Так, в «Тартюфі» всі події відбуваються в одному місці - в будинку Оргона, протягом одного дня, всі персонажі задіяні в основному конфлікті.

4. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка складалася з 1-го або 3-х актів, «висока комедія», як і трагедія, ділиться на 5 актів.

5. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка писалася прозою, «висока комедія», як і трагедія, пишеться віршем. Так, «Тартюф» написаний олександрійським віршем.

Створена Мольєром «висока комедія», комедія, яка веселить і виправляє звичаї, увійшла в золотий фонд світової комедіографії на довгі роки стала зразком комедії.

Драматургію Мольєра відрізняє жанрове різноманіття. Мольєр створював чудові зразки й високої комедії, і фарсу, і комедій-балетів.

5. Епоси Гомера «Ілліада» та «Одіссея». Міфологічна основа та зміст.

Епоси Гомера довго існували лише в усній формі, вони були створені у кінці IX-VII ст. до н.е., а записані у VI ст. до н.е. Тоді ж вони були розділені кожен на 24 пісні за кількістю літер у грецькому алфавіті. Гомер був аедом. Так в Греції називали співців-поетів. Основою епосів стали міфи про Троянську війну. Приводом для війни стало яблуко з написом “Найгарнішій”, яке на весілля Пелея і Фетіди підкинула богиня чвар Еріда, бо її на нього не запросили. Вибирав найчарівнішу серед трьох богинь: Гери, Афіни і Афродіти - троянський царевич Паріс. Він віддав перевагу Афродіті, бо за це богиня пообіцяла йому найчарівнішу жінку – Єлену, хоч вона вже була дружиною ахейського царя Менелая, щоб повернути дружину, Менелай збирає військо, яке очолює його брат Агамемнон і веде його до Трої. В облозі Трої ,беруть участь найвидатніші герої Греції. Серед них Ахілл і Одіссей. Війна тривала 10 років і закінчилась перемогою ахейців. До троянського циклу міфів відносяться і міфи про повернення героїв додому, зокрема про десятирічні мандри Одіссея. Основою “Ілліади” стали події 50-ти діб останнього 10-го року облоги Трої. Її зав’язка – гнів Ахілла на Агамемнона, який забрав собі Ахіллову бранку. Ображений Ахілл відмовляється брати участь у бойових діях і ахейці терплять поразки.

Події в “Іліаді” розгортаються в хронологічній послідовності. Кульмінація поеми – бій Ахілла з троянським царевичем Гектором. Ахілл повертається на поле бою, щоб помститися за смерть свого друга Патрокла, який вийшов на поле бою в обладунку Ахілла і був убитий Гектором. Двобій описується дуже детально. Він завершується перемогою Ахілла. Пріам умовляє героя віддати тіло сина за великий викуп, і Ахілл, розчулений батьківськими слізьми, врешті погоджується. “Ілліада” завершується сценою поховання і оплакування Гектора.

З батальними сценами в “Іліаді” контрастують мирні: прощання Гектора і Андромахи, сцени поховання Патрокла, після якого відбуваються змагання воїнів, на щиті Ахіла детально описуються картини мирної праці. Так автор протиставляє війну миру.

Зав’язка “Одіссеї” – теж гнів, гнів Посейдона на Одіссея, за те, що той осліпив його сина циклопа Поліфема. Але в “Одіссеї” не одна, а три сюжетні лінії: подорож сина Одіссея Телемаха в пошуках батька, подорож самого Одіссея та історія сватання женихів до Пенелопи. Хоч ці сюжетні лінії розвиваються паралельно, але їх події в поемі зображуються як такі, що відбуваються послідовно, а в сюжеті про подорож Одіссея порушена хронологічна послідовність подій і багато з них викладені ретроспективно. Ми зустрічаємося з героєм вже наприкінці його подорожі, коли він знаходиться на острові Каліпсо, де пробув вже 7 років. За наказом богів Калліпсо відпускає Одіссея. Буря викидає його на острів феаків, де на бенкеті у царя Алкіноя Одіссей розповідає про свої мандри, про те, що сталося з ним і його товаришами на острові кіконів, лотофагів, циклопів, бога вітрів Еола, лестрігонів, про чари Цірцеї, острів сирен, страшних Сцилу і Харибду, про перебування в Аїді та на острові Геліоса. Факійці допомагають Одіссею повернутись на рідну Ітаку, де він спочатку зустрічається з сином і у вигляді жебрака з’являється в палаці. Там безчинствують женихи. Під час змагання в стрільбі з луку, яке влаштовує Пенелопа, Одіссей розправляється з женихами, карає служниць і відкривається Пенелопі. Завершує поему зустріч Одіссея з батьком і примирення з родичами вбитих женихів. В обох поемах детально описані звичаї і побут тогочасних греків. Це дало право Гнєдічу назвати їх “енциклопедією давнини”. На українську мову епоси переклав Борис Тен.

Поеми Гомера – класичні зразки давніх епосів, які розповідають про героїчні події далекого минулого. Їм властива гіперболізація, величний (гомерівський) спокій, який проявляється в тому, що всі події: і щасливі, і драматичні - описуються однаково, докладно і відсторонено. Головна особливість поетики – ретардація (уповільнення дії). Дія уповільнюється за рахунок детальних описів, повторів слів, фраз, епізодів, а також за рахунок вставних сюжетів. Опис щита Ахілла, наприклад, займає 130 віршів. В поемах багато трафаретних віршів і висловів, розгорнутих порівнянь, епітетів (здебільшого двоосновних – шоломосяючий, чорнокосі, прудконогий). Епосам властива хронологічна несумісність одночасних подій. Урочистого звучання їм надає особливий тип віршування – гекзаметр (шестистопний неримований дактиль).