Питання до державного екзамену із зарубіжної літератури для студентів Інституту української філології

(5 курс)

1. Поняття про міф, міфологію, категорії міфів.

2. Антична міфологія. Міфи про богів та героїв Греції.

3. Жанр байки у світовій літературі (Езоп, Федр, Лафонтен, Крилов).

4. Жанр «високої комедії» у творчості Ж.-Б.Мольєра.

5. Епоси Гомера «Іліада» та «Одіссея». Міфологічна основа та зміст.

6. Герої та поетика епосів Гомера.

7. Трагедія В.Шекспіра «Гамлет». Суть конфлікту. Образ Г'амлета.

8. Жанр сонету в літературі доби Відродження.

9. Проблематика трагедії Й.-В.Гете «Фауст».

10. Просвітництво, його ідейно-естетичні засади та представники.

11 .«Робінзон Крузо» Д.Дефо як просвітницька апологія людини.

12.Образ Робінзона Крузо (за романом Д.Дефо «Робінзон Крузо»)

13. Романтизм як художня система.

14. «Малюк Цахес» Е.Т.А.Гофмана. Жанрова своєрідність твору.

15. Моральна проблематика «Малюка Цахеса» Е.Т.А.Гофмана.

16. Лірика Г.Гейне.

17. Поезія А. Міцкевича.

18. Роль В.Скотта у створенні жанру історичного роману.

19. Роман “Червоне і чорне” Ф.Стендаля як “хроніка XIX століття”.

20.Образ Ж. Сореля (за романом Ф.Стендаля “Червоне і чорне”).

21. ’’Батько Горіо” О.Бальзака як драма повсякденного життя.

22. Тема грошей у романі О. Бальзака ’’Батько Горіо”

23.Особливості лірики М. Лєрмонтова.

24. Принципи створення національного характеру у новелістиці П.Меріме.

25. Аналіз однієї з новел П.Меріме (за вибором).

26. ’’Пані Боварі” Г.Флобера як втілення “об’єктивного методу” французького реаліста.

27.Образ Е.Боварі, засоби його створення.

28. Порівняльний аналіз образів Б.Шарп та Е.Седлі в романі У. Теккерея «Ярмарок марнославства».

29. ’’Ярмарок марнославства В. І еккерея. Розкриття снобізму як головної “хвороби” англійського суспільства.

30. Новелістика Г. Мопассана. Різноманітність тематики та художня своєрідність.

31. Натуралізм у французькій літературі.

32. Цикл романів Е.Золя «Ругон-Макари». Склад і задум.

33. Тематика, проблематика та жанрова своєрідність новелістики Е.По.

34. Аналіз однієї з новел Е.По (за вибором)

35. Розвиток особистості в п’єсі Г.Ібсена “Ляльковий дім”.

36. Сутність конфлікту в романі О.Уайльда “І Іортрет Доріана Грея”, його моральний аспект.

37. Самотність і відчуження людини в новелі Ф.Кафки “Перевтілення”.

38.Образ нескореної людини у повісті Е.Хемінгуея “Старий і море”.

39. Символіка повісті Е.Хемінгуея “Старий і море”.

40. Постмодернізм в літературі.

41. Роман О.С.Пушкіна “Євгеній Онєгін” як «енциклопедія російського життя».

42. Жіночі образи в романі О.Пушкіна “Євгеній Онєгін”.

43. Ліричні відступи в романі О.Пушкіна “Євгеній Онєгін.

44. Роман М.Лєрмонтова “Герой нашого часу” як філософський та психологічний роман.

45. Образ Печоріна та засоби його створення.

46. Національно-фольклорна основа збірки М.В.Гоголя “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”.

47. “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” як зразок романтичної літератури.

48. Тема маленької людини в повісті М. Гоголя «Шинель».

49. Проблема російського народного характеру в «Записках мисливця» І.Тургенєва.

50. «Злочин і кара» Ф.Достоєвського як філософський роман.

51. Особливості психологічного дослідження особистості в романі Ф.Достоєвського «Злочин і кара».

52. Зображення життя знедолених в романі Ф.Достоєвського «Злочин і кара».

53. Проблема вибору в оповіданні Л.Толстого «Після балу».

54. Художні особливості ранніх оповідань А.Чехова.

55. Зображення людини в сім’ї та на службі в ранніх оповіданнях

А.Чехова.

39. Лірика С.Єсеніна: основні мотиви, зв’язок з фольклором.

40. Морально-філософська проблематика роману М.Булгакова «Майстер і

Маргарита».

39. Поема А.Ахматової «Реквієм»: проблематика та художні особливості.

40. Тема Великої Вітчизняної війни в російській літературі XX ст. (Аналіз

одного з творів на вибір).

39. Естетичні пошуки сучасної зарубіжної літератури на прикладі аналізу одного твору (за вибором студента).

1.Поняття про міф, міфологію, категорії міфів.

Міф - це витвір колективної фантазії, який відображає погляд давньої людини на світ. Його основа - особливий, міфологічний світогляд давньої людини, яка не виділяла себе з світу природи.

Міф - це розповідь про надприродних істот, які беруть участь у творенні світу, що пояснює походження Всесвіту та його елементів. Давня людина вірила в міфи. Сукупність міфів називають міфологією. Цей термін має ще два значення:

- система вірувань та обрядів;

- наука, що вивчає міфологічний світогляд давньої людини та міфи.

Герої міфів - надприродні істоти. Це духи, першопредки, деміурги, культурні герої, трікстери, боги. Деміурги (майстри) творили елементи Всесвіту людей. Культурні герої добували вогонь, вчили ремеслам, землеробству, виготовляли знаряддя праці. Герої (діти богів і людей),маючи незвичайну силу, захищали людей від чудовиськ, а боги керували головними природними стихіями та найважливішими сферами життя (ремеслами, сім’єю, війною, мистецтвом).

Міфи були явищем сакральним (священним), доступним лише обраним.

Міфічний час - це “початковий”, ”перший” сакральний час, це час творення, коли все з’являється вперше, коли відсутні кордони між світом богів, світом людей, світом мертвих, коли можливі шлюби між богами і людьми.

Міф був тісно пов’язаний з обрядом, “переживався”, “зображувався”, “відтворювався” в ньому. Розігрування міфів називають містеріями.

Виділяють такі категорії міфів:

- етіологічні пояснювальні пояснюють походження рослин, тварин, елементів ландшафту, культів ритуалів- космогонічні пояснюють походження Всесвіту і його головних елементів. Теогонічні розповідають про походження богів, солярні — сонця, лунарні — місяця, астральні — зірок, антропогонічні — людей;- календарні пояснюють зміну дня і ночі та пір року- тотемічні розповідають про тотемних першопредків- героїчні — про подвиги героїв, їх боротьбу з чудовиськами близнюкові — про близнюків- есхатологічні розповідають про кінець світу.

2.Антична міфологія. Міфи про богів та героїв Греції.

Архетип - це прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень. Міфи зафіксували архетипи. Теорію архетипів, створив швейцарський вчений-психолог Карл Густав Юнг. Найдавнішими архетипами Юнг вважав архетипи матері стихія життя, немовляти початок, старого мудрість, прихована за хаосом буття, тіні нерозумне, інстинктивне, тваринне, анімуса і аніминесвідома сутність протилежної статі,які зараз тлумачаться просто як чоловік і жінка. Архетип матері реалізується в образах богинь родючості Деметрі та Макоші, долі, смерті. Образ старого, в образах провидців, порадників.

Зараз термін архетип розширив своє значення. Ним позначають будь-який характерний для певної культурної епохи або письменника образ. У Давній Греції міфи складалися задовго до того, як там поширилося письмо. Один і той же міф – про якогось бога чи героя міг існувати в численних варіантах.

Слово «антична» в перекладі з латинської означає «давня». Античну міфологію разом із біблейською по праву вважають найбільш значними за мірою впливу на подальший розвиток культури багатьох народів, особливо європейських. Під античною міфологією розуміють, спільність грецьких і римських міфів, тому інколи можна зустріти термін «греко-римська міфологія», хоча основою для римської міфологічної системи була саме грецька.

Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу — Стародавньої Греції, колиски сучасної цивілізації.Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасногосуспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Завдяки давньогрецьким міфам можна судити про те, як зароджувались основитеологіїтакосмології. Зрештою, надзвичайна цінністьфеноменудавньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук, зокремалогіки,математики,риторикитощо.

Греки оселяють своїх богів на найвищій горі — Олімп, де олімпійці ведуть безтурботне життя, байдуже поглядаючи вниз на людей. Але іноді вони спускалися з Олімпу і починали допомагати чи шкодити людям. Більше того, боги іноді і здружувалися зі смертними, і їхні діти ставали новими грецькими героями. Греки наділяли своїх богів людськими рисами і вибачали їм вади характерів і поведінки, часто кепкували з небожителів і навіть сперечалися і змагалися з ними. Такий світогляд давніх греків знайшов своє відтворення у численних міфах.

Поетичністю оповиті давньогрецькі міфи про фантастичні явища і чудеса, як,' скажімо, перетворення самозакоханого Нарцисса (а точніше — Наркісса) на гарну квітку, яка і нині прикрашає наше життя, або міф про німфу Дафну, котра, переслідувана закоханим Аполлоном, стала лавром — вічнозеленим деревом. Упродовж століть митці у різних видах і жанрах відтворюють славетний міф про скульптора Пігмаліона і вирізьблену ним прекрасну Галатею, яку він оживив своїм коханням.

  Фантазія давніх греків витворила також і міфічні чудовиська: кентаврів — напівконей-напівлюдей, крітського Мінотавра з головою бугая і тулубом людини, страшних Горгон з гадюками замість колосся і поглядом, що перетворював живі істоти на каміння.

В багатьох давньогрецьких міфах розповідається про народження богів — фантастичних істот, що втілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву. Всю природу, все, що протистоїть людям, давні греки "олюднювали", тобто уявляли собі в образах, схожих на самих людей. Багато уваги приділяли міфи діянням богів — часом сприятливим, а часом згубним для смертних людей. Боги в міфах щедро винагороджували тих, хто їх шанував, і жорстоко карали того, хто їх зневажав. Отож боги в міфах були подібні до людей з їхніми і чеснотами, і вадами. Дуже суперечливі в грецькій міфології оповідання про створення людей. Ця група міфів, як і та, в якій розповідалося про виникнення світу, прагнула знайти відповіді на питання, що і нині, в XXI столітті нової ери, стоять на порядку денному. Але сміливість і поетичність міфологічних розв'язань цього питання привертає до себе увагу і донині чарує читачів та вчених-дослідників. Чи не найбагатшим і найпоетичнішим є героїчний епос грецьких міфів — оповідання про напівбогів-напівлюдей, здебільшого синів безсмертних богів і смертних жінок. Тих людей, що робили багато доброго, були дуже розумні, сильні, хоробрі, після смерті називали героями і на місцях їхнього поховання їм віддавали шану, а інколи будували храми. Такими героями були Геракл, Персей, Тесей, аргонавти та інші. Знатні роди Давньої Греції хотіли бачити своїми родоначальниками нащадків богів або хоча б уславлених героїв. Тому в міфах, скажімо, про героїв Троянського циклу Агамемнона і Менелая їх називають Атрідами, тобто з роду Атрея, чиї предки походили від самого Зевса.

  Хоч це і може здатися дивним, але в кожному природному явищі давні греки вбачали надприродну силу, хоча самі вони були органічною частиною цієї природи. Тому в міфах вся нежива природа олюднювалася, обожествлялася, а людська доля наперед визначилася богами, і уникнути її не було спромоги, навіть боги не могли її переінакшити. Різні лиха, що їх зазнавали люди, — чи то хвороба, чи смерть, — були карою богів за якісь погані вчинки. За добро боги винагороджували людей, інколи наданням безсмертя, як, наприклад, Гераклові.