1)Становлення і розвиток педагогіки як науки.

вона подолала такі стадії: народна педагогіка, духовна педагогіка, світська педагогіка.

Народна педагогіка -охоплює накопичений віками народний досвід, погляди на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання підростаючого покоління.

Педагогіка народознавства —вивчає шляхи та засоби практичного засвоєння учнями культурно-історичних надбань минулих поколінь: традицій, звичаїв, обрядів свого народу.

У контексті педагогіки українського народу нею є козацька педагогіка.

Козацька педагогіка — педагогіка українського народу, спрямована на формування мужнього громадянина (козака — лицаря) з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Новий сплеск інтересу до надбань козацької педагогіки стався з набуттям Україною державної незалежності.

Духовна педагогіка найбільшого розвитку набула в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовуючи виховання в релігійне річище. Передбачає пріоритет релігії у вихованні й навчанні особистості.

Значний внесок у розвиток духовної педагогіки зробили християнські теологи, філософи та церковні діячі Квінт Септимій Флоренс Тертулліан (прибл. 160—222), Августин (Блаженний) Аврелій, Фома Аквінський (1225— 1274).

Світська педагогіка.

Своїм корінням вона сягає педагогічних пошуків давнього світу. У Давніх Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати основні педагогічні ідеї. Саме на той час припадають перші педагогічні міркування щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, а також про цілі, зміст і правила виховної діяльності.

До надбань світської педагогіки належить і доробок Я.-А. Коменського.

Значний внесок у розвиток світської педагогіки зробив німецький педагог Йоган-Фрідріх Гербарт (1776— 1841). Йому належать ідеї чотириступеневої структури уроку, поєднання навчання з вихованням. Для втілення у життя своїх ідей Гербарт створив систему вправ, спрямованих на розвиток дитини.

2. Методи науково-педагогічного дослідження та їх класифікація.

Метод - певний систематизований комплекс прийомів, процедур, які застосовуються дослідником для досягнення поставленої мети.

Найбільш загальним є поділ методів на дві групи:

1. Емпіричні методи, які використовуються для нагромадження фактичного матеріалу за досліджуваною проблемою; вони служать для фіксації явищ, їх опису, виявлення помітних зв’язків між досліджуваними явищами та процесами. Останнім часом у науковій літературі спираються на класифікацію В.І.Загвязінського, який поділяє емпіричні методи на дві підгрупи:

2. Теоретичні методи - спрямовані на створення теоретичних узагальнень та формулювань закономірностей досліджуваних явищ. Група цих методів включає в себе аналіз та синтез, індукцію та дедукцію, моделювання, узагальнення, формалізацію, абстрагування та ін.

Відповідно до логіки педагогічного дослідження методи поділяють на такі три основні групи:

· методи нагромадження фактів - призначені для збирання емпіричних даних (вивчення літературних джерел, документів та продуктів діяльності, спостереження, опитування тощо);

· методи узагальнення та осмислення зібраних фактів - аналіз та синтез, порівняння та аналогія, моделювання та ін;

· методи перевірки та уточнення положень і попередніх висновків - експериментальна робота як сукупність методів.

3. Види самостійної роботи , її місце і дозування. Контроль і оцінювання самостійної роботи.

самостійна робота - виконується без особистої участі вчителя, але його завданням, в спеціально надане при цьому час, у своїй учні, свідомо прагнуть досягти поставлені мети, використовуючи свої зусилля і діяти висловлюючи у тому чи іншого формі результат розумових чи фізичних (або тих і інших разом) дій.

Види самостійної роботи учнів

> Навчальні. Їх сенс залежить від самостійному виконанні школярами даних учителем завдань під час пояснення нового матеріалу. Мета цих робіт розвиток інтересу до досліджуваному матеріалу, залучення кожного учня на роботу на уроці. 

>Тренировочние. До них належать завдання на розпізнавання різних об'єктів і властивостей.

У тренувальних завданнях навчити часто потрібно відтворити чи застосувати теореми, властивості тих чи інших математичних об'єктів та інших.

>Закрепляющие. До них віднести самостійні роботи, що сприяють розвитку логічного мислення та вимагають комбінованого застосування різних правив і теорем. Вони показують, наскільки міцно засвоєно навчальний матеріал. 

>Повторительние.

> Розвиваючі. завдання щодо складання доповідей визначені теми, підготовка до олімпіад, науково творчим конференцій, проведення школі днів математики ін.

> Творчі. які передбачають досить високий рівень самостійності. Тут учні відкривають собі нові боку вже наявних проблем них знань, навчаються застосовувати ці знання на несподіваних, нестандартних ситуаціях.

> Контрольні. Як зрозуміло з назви, їх головною функцією є функцію контролю. 

Контроль и оценка

Контроль, становить собою сукупність усвідомлених дій, спрямованих на отримання відомостей про рівень опанування окремими студентами (слухачами), програмного матеріалу, оволодіння теоретичними й практичними знаннями, навичками і вміннями, що необхідні в процесі виконання завдань професійної діяльності.

Контроль має відповідати певним вимогам і бути об'єктивним, систематичним, освітнім, діагностичним, виховним, формуючим, керівним, розвивальним, оцінювальним, усебічним, а також охоплювати всі ланки навчального процесу й сприяти його розвитку та удосконаленню.

Принцип індивідуального підходу до перевірки та оцінки знань, навичок і вмінь студентів передбачає оцінювання кожного студента залежно від можливостей і здібностей, теоретичної та практичної підготовки, виявлених зусиль, сумлінності, активності в самостійній роботі тощо.

Принцип всеосяжності вимагає під час контролю охоплювати всі аспекти професійної підготовки студентів.

Принцип об'єктивності передбачає оцінювання у процесі контролю за науково розробленими об'єктивними критеріями, уникання суб'єктивних оцінних суджень та висновків педагога, які грунтуються тільки на поверховій перевірці знань, навичок і вмінь студентів.

Принцип диференційованості контролю базується на конкретній оцінці навчальних дій кожного студента з урахуванням змісту і специфіки їхньої професійної діяльності.

Принцип єдності вимог до контролю з боку всіх науково-педагогічних працівників передбачає керуватися в оцінюванні студентів єдиною системою вимог та критеріїв.

Практична реалізація цих принципів залежить від умілого застосування основних видів, форм і методів контролю, а також визначення конкретних критеріїв та норм оцінки знань, навичок і вмінь студентів.

Зміст контролю визначають навчальні програми.