18Liliidae

Тема: Підклас Лілііди (Liliidae)

• загальна характеристика і класифікація;

• ентомогамна і анемогамна лінії розвитку ліліід;

• ентомогамні Лілііди – родини Лілієві (Liliaceae), Ірисові (Iridaceae), Цибулеві (Alliaceae), Амарилісові (Amaryllidaceae), Конвалієві (Convallariaceae), Орхідеєві (Orchidaceae) та інші: об’єм, поширення, морфологічні ознаки, роль у флорі світу і України, участь в екосистемах і використання людиною;

• анемогамні Лілііди – родини Осокові (Cyperaceae) і Злакові (Poaceae): спільні і відмінні ознаки в будові, об’єм, поширення, значення у біосфері і в житті людини;

• рідкісні і зникаючі таксони Ліліід та стан охорони їх;

• вивчення Ліліід у школі.

Рекомендована література: 1, 2, 3, 4, 5, 9, 10, 13, 14, 15, 19, 20.

Підклас Лілііди (Liliidae) є найбільшим за об’ємом не лише серед Ліліопсід (Liliopsida), а й взагалі серед Магноліофітів (Magnoliophyta). До нього включають понад 20 порядків, близько 80 родин, 2500 родів і 60 тисяч видів; з них в Україні є близько 900 видів, що належать майже до 200 родів, 24 родин і 12 порядків. Вважають, що лілііди, вочевидь, походять від спільних з алісматідами предків.

У ХХ столітті у зв’язку з бурхливим розвитком багатьох галузей біології, як вже відмічалося, значних змін зазнала система покритонасінних. Клас Однодольні почали розглядати як більш просунутий порівняно з Дводольними. Значні зміни торкнулися саме підкласу Лілііди і, передусім, однойменної з ним родини Лілієві (Liliaceae), про що буде сказано дещо пізніше.

До підкласу належать трав’янисті рослини, у яких нерідко є видозмінені підземні органи – кореневища, цибулини, бульбоцибулини, бульбокорені. Є серед таксонів підкласу і незначна кількість деревовидних рослини. Це, передусім, юкки (Yucca), драцени (Dracaena), кордиліни (Cordyline) та деякі інші.

Зустрічаються представники підкласу на всіх континентах і в усіх рослинних угрупованнях. Так, таксони з родини Злакові (Poaceae) є основою лучних і степових фітоценозів, таксони з родини Орхідеєві (Orchidaceae) – обов’язковий елемент тропічних лісів, де вони нерідко у боротьбі за виживання стають епіфітами. Багато видів з родин Лілієві (Liliaceae), Амарилісові (Amaryllidaceae), що мають підземні цибулини та кореневища, пристосувалися до життя навіть у пустелях.

У межах підкласу простежуються два напрями розвитку – ентомогамний і анемогамний, чим і обумовлюються морфологічні особливості тих або інших таксонів.

Представники ентомогамної лінії розвитку пішли по шляху пристосувань у будові квітки, що забезпечували їм ефективне запилення комахами. У представників же другої лінії розвитку, навпаки у зв’язку з запиленням вітром відбувалися редукції у будові квітки.

До ентомогамної лінії розвитку у підкласі Лілііди належить більшість таксонів. Яскраво вираженими анемогамними представниками підкласу є лише родини Ситникові (Juncaceae), Осокові (Cyperaceae) та Злакові (Poaceae). Анемогамія в межах підкласу розглядається як вторинне явище, що зумовлене пристосуванням рослин до певних умов середовища.

В основі підкласу Лілііди і ентомогамної лінії їх розвитку стоїть родина Мелантієві (Melanthiaceae), яка разом з родиною Лілієві (Liliaceae) належить до порядку Лілієцвіті (Liliales).

До родини Мелантієві (Melanthiaceae) у світовій флорі належить близько 50 родів і 380 видів; з них у флорі України є лише 4 роди і 9 видів, які ще донедавна включалися до родини Лілієві. Це роди пізньоцвіт (Colchicum), чемериця (Veratrum), тофільдія (Tofieldia) і брандушка (Bulbocodium). Всі вони, окрім чемериці, є дуже гарними декоративними рослинами, які в Україні стали рідкісними і занесені до Червоної книги.

У родині Лілієві (Liliaceae), до якої майже до середини ХХ століття відносили близько 170 родів і 2500 видів, нині залишилося 10 родів і 470 видів, що поширені переважно у помірних зонах Північної півкулі, зрідка зустрічаються в горах тропічної Африки і Південної Америки. З_ них у флорі України є представники 6 родів. Більшість таксонів не належать навіть до порядку Лілієцвіті (Liliales). Їх включають до порядків Амарилісоцвіті (Amaryllidales), Холодкоцвіті (Asparagales) та Діоскореєцвіті (Dioscoreales).

До родини Лілієві (Liliaceae) належать багаторічні трав’янисті рослини, що мають цибулини. Будова, форма, колір цибулин, спосіб формування дочірніх і заміщуючої цибулин дуже різноманітні. Надземні квітконосні пагони бувають вкриті листками або безлисті. Якщо стебло вкрите листками, тоді листкорозташування спіральне або майже мутовчасте (лілія – Lilium), частіше листки у прикореневій розетці. Вони цілісні, за формою від овальних (тюльпан – Tulipa) до ланцетних та вузьких лінійних (лілія – Lilium). Квітки від великих до дрібних, поодинокі або зібрані у суцвіття на верхівці стебла. Окрема квітка актиноморфна, двостатева, дуже рідко злегка зигоморфна. Будова квітки типова для представників класу Ліліопсіди (Liliopsida). Квітка 3-членна; 5-колова, оцвітина з 6 вільних листочків, кожен з яких має при основі нектарник і які розташовані у 2-х колах; тичинок 6 – також у 2-х колах; гінецей з 3-х плодолистків, ценокарпний; зав'язь верхня. Плід – тригнізда коробочка, що розкривається стулками.

Назва роду лілія дуже давня, вважають, що вона походить з кельтської мови і у перекладі означає "білосніжка". Зображення лілій є на фресках і глечиках о. Кріт. Про неї писали Діоскорид і Гомер. Лілія вважається символом чистоти. Вона входить до герба міста Флоренції.

Всі представники родини є прекрасними декоративними рослинами, а такі роди як лілія (Lilium) і тюльпан (Tulipa) введені у культуру з глибокої давнини. До речі, лілію за її красу нерідко величають „королевою” квітів. В Україні вирощують лілію білу (L. candidum), л. королівську (L. regale), л. цибулинконосну (L. bulbiferum) та деякі інші види. Лілію лісову (L. martagon) – вид природної флори України, що зростає в лісах та по чагарниках, занесено до Червоної книги.

З роду тюльпан (Tulipa) у природній флорі України є 7 видів; всі вони занесені до Червоної книги. До Червоної книги України занесені також еритроній собачий зуб (Erythronium dens canis) та всі 4 види роду рябчик (Fritillaria). З роду рябчик в Україні досить часто вирощують р. імператорський (F. imperialis), який в народі називають „царською короною”.

Рід зірочки або гусяча цибулька (Gagea) у флорі України представлений найбільшою кількістю видів (26). Всі вони, як і більшість видів родини, є ефемероїдами. Це невеличкі рослини з дрібними квітками жовтого, білого або червонуватого кольору, зібраними у китицеподібні чи зонтикоподібні суцвіття. Їх можна зустріти ранньою весною у лісах, на узліссях, по чагарниках, на схилах, у степах і на луках, у передгір’ях, у горах і навіть на яйлах.

До порядку Лілієцвіті (Liliales) належить також родина Ірисові або Півникові (Iridaceae). У світовій флорі до неї відносять близько 80 родів і 1800 видів; з них в Україні у природній флорі є 4 роди і понад 20 видів, серед яких є адвентивні рослини, зокрема сісюрінхій гірський (Sisyrinchium montanum), що потрапив до нас з Північної Америки. Крім того у нас вирощують декілька видів у культурі. Поширені представники родини Ірисові у всіх кліматичних зонах, окрім полярних, проте найбільше їх у тропічних, і субтропічних областях обох півкуль. Це переважно багаторічні, кореневищні або бульбоцибулинні рослини, зрідка напівкущі; останнім властивий вторинний ріст. Листки лінійні або мечоподібні, зазвичай дворядні або зібрані у прикореневій розетці. Квітки двостатеві, актиноморфні (шафран, ірис) або зигоморфні (гладіолус, сізюрінхій); поодинокі (крокус – Crocus) або численні і тоді зібрані у цимоїдне суцвіття – звивину (півники або ірис – Iris, косарики або гладіолус – Gladiolus). Оцвітина з 6 листочків, розташованих у 2-х колах; листочки зовнішнього і внутрішнього кіл бувають однакові (Crocus) або відрізняються за формою чи розмірами; при основі листочки оцвітини зростаються, утворюючи трубку, яка буває короткою (Iris) або довгою (Crocus). Тичинок 3, супротивних зовнішнім листочкам оцвітини. Гінецей ценокарпний, з 3 плодолистків; приймочка трилопатева, її лопаті іноді бувають пелюсткоподібними (Iris); зав’язь нижня, одгогнізда. Плід – коробочка, що розкривається стулками.

У природних фітоценозах представники родини будь-якої помітної ролі не відіграють. Півники, гладіолуси, крокуси є улюбленими декоративними рослинами. Приймочки шафрану використовують як пряно-ароматичний засіб у кондитерській та харчовій промисловості, а з кореневищ півників одержують ефірну олію, що її використовують у парфумерії.

До Червоної книги України занесені 3 види півників (Iris) – п. несправжньосмикавцеві (I. pseudocyperus), п. понтичні (I. pontica), п. борові (I. pineticola), 3 види косариків (Gladiolus)– к. італійські (G. italicus), к. болотні (G. palustris), к. тонкі (G. tenuis) та всі дикорослі види роду шафран (Crocus).

До порядку Амарилісоцвіті (Amaryllidales) потрапила найбільша кількість таксонів, які раніше належали до родини Лілієві. У флорі України до цього порядку тепер включають родини: Асфоделові (Asphodellaceae) з родами асфоделіна (Asphodeline), еремур (Eremurus), віхалка (Anthericum), хлорофітум (Chlorophytum), алое (Aloё) тощо; Гіацинтові (Hyacinthaceae) з родами рястка (Ornithogalum), проліска (Scilla), гіацинт (Hyacinthus), гіацинттик (Hyacinthella), белевалія (Bellevalia), леопольдія (Leopoldia), мускарі або гадюча цибулька (Muscari) та ін.; Хостові (Hostaceae) з одним однойменним з родиною родом; Лілійникові (Hemerocallidaceae) також з однойменним з родиною родом; Аґавові (Agavaceae) з родами юкка (Yucca), аґава (Agave) та сансев’єра (Sansevieria); Цибулеві (Alliaceae) з родами цибуля (Allium) і нектароскордій (Nectaroscordum). Завершується система порядку родиною Амарилісові (Amaryllidaceae), яка у флорі України представлена 4 родами і 12 видами. Більшість видів перерахованих таксонів – чудові декоративні рослини, які широко вирощують як у відкритому, так і у захищеному ґрунті. Є серед них і лікарські та їстівні рослини. Передусім, це стосується родини Цибулеві.

Родина Цибулеві (Alliaceae) у світовій флорі представлена 32 родами і 750 видами, поширених на всіх континентах, окрім Австралії та Антарктиди; з них в Україні, як вже відзначалося, є 2 роди – цибуля (Allium) та нектароскордій (Nectaroscordum). Останній рід представлений одним видом н. медолюбним (N. meliophilum), що зрідка зустрічається у тінистих лісах Криму. У роді цибуля у флорі України нараховують близько 50 видів, серед яких є чимало таких, що їх вирощують як салатні чи овочеві культури.

До родини належать багаторічні трав’янисті рослини з цибулинами (Allium, Nectaroscordum), зазвичай з безлистими стеблами, якщо ж стебло вкрите листками, то листкорозташування спіральне. Листки плоскі, лінійні, довгасті, еліптичні або овальні, сидячі, рідко листки трубчасті (уніфаціальні). Квітки дрібні, двостатеві, білі, жовті, рожеві, пурпурові тощо, зазвичай актиноморфні і зібрані у зонтикоподібні суцвіття, що до розкривання квіток оточені покривалом, що зближує їх з амарилісовими. Оцвітина з 6 листочків, розташованих у 2-х колах. Тичинок 6, розташованих також у 2-х колах. Гінецей ценокарпний, з 3-х плодолистків; зав’язь верхня. Плід – коробочка.

У рослинах містяться ефірні олії, що не тільки надають їм специфічного запаху, але й мають цілющі властивості. Саме через це цибулі вирощують як овочеві культури з глибокої давнини. Відомий історичний факт засвідчує, що часник, як цілющу рослину, використовували ще воїни Олександра Македонського. Та і в наш час часник і цибуля широко використовуються, особливо рано навесні та восени, як запобіжний засіб при гострих респіраторних захворюваннях. Найбільше і найчастіше вирощують цибулю городню або ріпчасту (Allium cepa) та ц. посівну або часник (A. sativum). Рідше вирощують ц. порей (A. porrum), ц. шалот (A. ascalonicum) та деякі інші види.

Нектароскордій та 9 видів роду цибуля занесені до Червоної книги України.

Родина Амарилісові (Amaryllidaceae) близька до родини Цибулеві (Alliaceae) і відрізняється від неї фактично наявністю нижньої зав’язі та хімічним складом. У світовій флорі до амарилісових відносять понад 60 родів і близько 900 видів, поширених переважно у тропіках і субтропіках обох півкуль, багато їх зосереджено у Південній Африці (Капська флористична область) і у Середземномор’ї. У природній флорі України родина представлена лише 4 родами

Представники родини – багаторічні цибулинні рослини. Листки нечисленні, зазвичай у прикореневій розетці, лінійні або видовжено-ланцетні. Квітки зазвичай великі, двостатеві, актиноморфні або дещо зигоморфні, зібрані по (2-3) 5-7 (10) у зонтикоподібні суцвіття, оточені покривалом. Будова квітки 3-членна – типова для ліліопсід; оцвітина з 6 вільних або дещо зрослих при основі листочків, розташованих у 2-х колах; тичинок 6, розташованих також у 2-х колах, вони вільні або приростають до трубки віночка; гінецей ценокарпний, з 3-х плодолистків, зав’язь нижня. Плід – коробочка у деяких тропічних таксонів може бути ягода.

У природних фітоценозах представники родини помітної ролі не відіграють. Всі види природної флори України є рідкісними рослинами і занесені до Червоної книги. Це штернбергія пізньоцвіта (Sternbergia colchiciflora), що зрідка зустрічається у Криму та Одеській області на сухих вапнякових та глинистих схилах; нарцис (Narcissus angustifolius), що зберігся лише в окремих місцезнаходженнях в Карпатах та на Закарпатті (найвідоміше місцезнаходження поблизу с. Залужжя Мукачівського району, яке дістало назву „долина нарцисів”; білоцвіт весняний і б. літній (Leucojum vernum, L. aestivum), перший вид зростає тільки у Карпатах, а другий можна зустріти також у Причорномор’ї та перед гір’ях Криму на вологих луках та сирих листяних лісах; підсніжник Ельвеза, п. звичайний або сніговий і п. складчастий (Galanthus elwesii, G. nivalis, G. plicatus): перший вид зберігся лише в декількох місцях в Одеській і Миколаївській областях, п. складчастий – ендемік Криму, а п. звичайний має досить широкий ареал в Україні – Карпати, Полісся, Лісостеп і Степ, але нещадно винищується, так званими любителями на букети, як власне і всі інші перераховані вище види.

Людина з глибокої давнини вирощує багато видів родини, як у захищеному, так і у відкритому ґрунті. Всі перераховані вище види в Україні вирощують квітникарі-любителі у квітниках. Проте найчастіше вирощують декілька видів роду нарцис (Narcissus), найпоширенішими є н. білий (N. poёticus), у якого коронка коротка і червоного кольору, н. тацет (N. tacetta) та н. несправжній або жовтий (N. pseudonarcissus).

В оранжереях та як кімнатні рослини зазвичай вирощують зефірантес під назвою вискочка (Zephyranthes), клівію (Clivia), гіпеаструм (Hippeastrum), евхаріс або амазонську лілію (Eucharis) та багато інших.

До порядку Холодкоцвіті (Asparagaceae) А.Л.Тахтаджян включає 9 родин, з яких у природній флорі України зустрічаються представники 3-х – Конвалієві (Convallariaceae), Рускусові (Ruscaceae) і Холодкові (Asparagaceae). У захищеному ґрунті вирощують також драцени (Dracaena) і сансев’єру (Sansevieria) з родини Драценові (Dracaenaceae) та кордиліни (Cordyline) з родини Астелієві (Asteliaceae). Драцени і кордиліни зазвичай плутають з пальмами, а сансев’єру, яка є тінелюбною рослиною, називають „дружною сімейкою”.

Родина Холодкові (Asparagaceae) у світовій флорі представлена 2 родами і майже 300 видами, з яких в Україні є представники роду холодок (Asparagus). У природних фітоценозах (в лісах, степах, на луках, відслоненнях тощо) зростає 8 видів; ще 2 види (аспарагус Шпренгеля – A. sprengeli та а. сплющений – A. plicatus) вирощують як декоративні кімнатні рослини. У країнах Середземномор’я потовщені корені і кореневища аспарагуса використовують як делікатесний овоч. Листки у аспарагуса редуковані до лусок, а видозмінені пагони (філокладії) мають вигляд лінійних або шилоподібних листків. Квітки одностатеві (рослини дводомні), 3-членні; плід – ягода.

Близька до родини Холодкові родина Рускусові (Ruscaceae), до якої відносять 3 роди і 13 видів; з них в Україні, зокрема у Криму, зростає 2 види роду рускус (Ruscus) – р. під’язиковий (R. hypoglossum), занесений до Червоної книги України, та р. понтійський (R. ponticus). У них, як і у представників родини Холодкові листки редуковані до лусок, а філокладії (видозмінені пагони) мають вигляд листків з добре розвиненою листковою пластинкою. Ці рослини є класичним прикладом видозмін пагона.

Родина Конвалієві (Convallariaceae), як самостійна, виділена ще у ХІХ столітті, проте практично до другої половини ХХ століття її представники включалися до родини Лілієві (Liliaceae). До родини Конвалієві А.Л.Тахтаджян відносить 23 роди і 230 видів, поширених переважно у північній півкулі; з них у природній флорі України є 4 роди і 9 видів.

Конвалієві зближують з Мелантієвими (Melanthiaceae), що стоять на початку системи підкласу Лілііди (Liliidae).

До родини Конвалієві (Convallariaceae) відносять багаторічні кореневищні трав’янисті рослини, що мають розвинені надземні стебла або надземні стебла не розвиваються, а листкові піхви формують несправжнє стебло (конвалія – Convallaria). Листки лінійно-ланцетні, ланцетні, широколанцетні, яйцевидно-ланцетні тощо. Квітки сидять по 1(2)-3(5) у листкових пазухах (стрептопус – Streptopus, купина – Polygonatum) або зібрані у китицеве суцвіття (конвалія – Convallaria, веснівка – Majanthemum); вони дрібні, двостатеві, актиноморфні. Оцвітина зазвичай біла, з 6 листочків ( у веснівки листочків оцвітини 4), що зростаються при основі або по всій довжині; тичинок 6, у 2-х колах; гінецей ценокарпний, з 3-х плодолистків; зав’язь верхня. Плід – ягода, червоного, фіолетового або майже чорного кольору.

В Україні представники родини відіграють помітну роль у лісових фітоценозах, де вони виступають у ролі едифікаторів трав’яного ярусу, зокрема конвалія звичайна або травнева (Convallaria majalis), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium) тощо. Фактично всі вони є декоративними рослинами. Конвалія – важлива лікарська рослина, в якій містяться глікозиди серцевої дії; проте слід пам’ятати, що це дуже отруйна рослина. Ефірні олії, завдяки яким конвалія має надзвичайно приємний специфічний аромат, використовують у парфумерії. Конвалія – улюблена декоративна рослина, про яку складено багато легенд, написано віршів і прозових творів, намальовано художніх полотен тощо.

Порядок Діоскореєцвіті (Dioscoreales), до якого А.Л.Тахтаджян відносить 5 родин, у флорі України представлений 2 видами – тамус звичайний (Tamus communis) з родини Діоскореєві (Dioscoreaceae) та вороняче око звичайне (Paris quadrifolia) з родини Трілієві (Trilliaceae). Останній вид включався до родини Лілієві (Liliaceae). Він цікавий тим, що є прикладом рослин, які за низкою морфологічних ознак відрізняються від представників класу Ліліопсіди (Liliopsida). Так, листки у нього мають сітчасте жилкування, яке не характерне для ліліопсід; оцвітина складається з 2-х кіл, у кожному з яких є 4-6 листочків; тичинок 8, розташованих по 4 у 2-х колах; 4-хроздільна приймочка. Вороняче око є досить звичайною рослиною в тінистих лісах Карпат, Полісся і Лісостепу.

Порядок Орхідеєцвіті (Orchidales) – монотипний. Однойменна родина Орхідеєві (Orchidaceae) є однією з найбільших за кількістю таксонів у відділі Магноліофіти (Magnoliophyta). До її складу включають близько 750 родів і понад 25 тисяч видів. Поширені вони переважно у тропічних лісах обох півкуль, де найчастіше вони є епіфітами; у помірних широтах їх небагато, а у пустелях та полярних областях вони зовсім відсутні. У природній флорі України є лише близько 30 родів і понад 90 видів, що зростають переважно на болотах, луках та у лісах; багато видів вирощують в оранжереях; дуже цікава колекція тропічних орхідеєвих створена відомим українським ботаніком Тетяною Михайлівною Черевченко у Національному ботанічному саду ім. М.М.Гришка НАН України.

До родини належать багаторічні мікотрофні кореневищні трави або рослини з бульбоподібно потовщеними коренями; епіфітам властиві повітряні корені, вкриті веламеном – спеціалізованою тканиною, здатною поглинати з повітря вологу; у деяких представників у повітряних коренях відбувається фотосинтез. Пагони мають прямостоячі або виткі стебла; для епіфітів характерна наявність туберидіїв – потовщень міжвузлів, в яких накопичується вода і поживні речовини. Листкорозташування зазвичай спіральне, рідше супротивне або мутовчасте; листки цілісні, нерідко з піхвою при основі і різноманітною формою листкової пластинки – від лінійної і ланцетної до широкояйцеподібної; нерідко у епіфітів та у сапротрофів вони редуковані до безбарвних лусок. Квітки двостатеві, рідше одностатеві; зрідка поодинокі, зазвичай зібрані у колоси, китиці, волоті. Будова квітки типова для однодольних, проте є ціла низка специфічних рис. Так, середній листочок внутрішнього кола оцвітини, який зазвичай називають губою, значно більший за бічні, дуже видозмінений і нерідко при основі витягнутий у шпору або мішечок. Характерним для представників родини є редукція тичинок, яких зазвичай буває 1, рідко 2 або 3, та наявність гіностемія – колонки, що утворюється внаслідок злиття тичинок і стовпчика маточки. Пилок дуже дрібний і склеюється у грудочки, які називають полініями. Полінії нерідко мають ніжку, що утворюється внаслідок стерилізації частини полінія. Гінецей ценокарпний, з 3-х плодолистків; приймочка трилопатева, зазвичай одна лопать перетворена на дзьобик, що уловлює полінії; зав’язь нижня. Плід – коробочка або ягода. Насіння з майже нерозвиненим зародком (розвивається лише при наявності мікоризи), дуже дрібне (буває 3-4 млн. в одній коробочці).

У зв’язку з руйнуванням природних місцезростань та знищенням рослин для одержання салепу (речовина, що має цілющі властивості) і на букети всі види родини, що є у природній флорі України, занесені до Червоної книги, а такі види як зозулинець салеповий (Orchis morio), з. шоломоносний (O. militaris), всі види роду офрис (Ophrys), нігрітела чорна (Nigritella nigra), лімодорум недорозвинений (Limodorum abortivum), надбородник безлистий (Epipogium aphylla), пальчатокорінник бузиновий (Dactylorhiza sambucina), комперія Компера (Comperia comperana), булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium), анакамптіс пірамідальний (Anacamptis pyramidalis) занесені до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (СІТЕС).

Більшість таксонів родини є прекрасними декоративними рослинами, їх використовують як лікарські, а недозрілі плоди (видовжені коробочки) Vanilla planiflora, яка є ліаною тропічних лісів, одержують ванілін – альдегід, що утворюється після розщеплення глікозиду – глюкованіліну. Основну кількість ваніліну, що використовується у наш час, одержують синтетичним шляхом.

На думку філогенетиків, родина в еволюційному плані є молодою. Для неї характерний комплекс зв’язаних між собою ознак: мікотрофність, дрібне насіння без ендосперму, анемохорія, величезна кількість насінних зачатків, запилення шляхом перенесення полініїв, спеціалізація екології цвітіння (нерідко один вид запилюється лише одним видом комах, наприклад види роду офрис – Ophrys), різноманітність квіток і відносна однорідність будови плода та вегетативних органів.

Завершується ентомогамна лінія розвитку Ліліід (Liliidae) порядками Бромелієцвіті (Bromeliales) та Зінгібероцвіті (Zingiberales). Перший порядок є монотипним, а до другого включають 8 родин. Всі таксони поширені у тропіках Старого і Нового світу. У нас їх можна зустріти лише в оранжереях або у відкритому ґрунті як однорічні декоративні культури (канна індійська – Canna indica з однойменної родини). Проте всім відомі ананас (Ananas) і банани (Musa). Перший належить до родини Бромелієві (Bromeliaceae), а другий – до родини Бананові (Musaceae).

Анемогамна лінія розвитку представлена значно меншою кількістю таксонів порівняно з ентомогамною. Сюди відносяться порядки Ситникоцвіті (Juncales), Осокоцвіті (Cyperales) та Тонконогоцвіті (Poales).

Перший порядок є монотипним. Родина Ситникові (Juncaceae) є невеликою за об’ємом: у світовій флорі до неї відноситься 8 родів і близько 350 видів, що поширені переважно у помірних і холодних областях північної півкулі. У флорі України є представники 2 родів – ситник (Juncus) та ожика (Luzula).

Ситникові (Juncaceae) багаторічні, рідше однорічні трав’янисті рослини, які зовні схожі на представників родини Злакові (Poaceae); у тропіках є деревоподібні рослини (Prionium). Листкорозташування чергове; листки плоскі, лінійні і навіть ниткоподібні або лускоподібні. Квітки дрібні, невиразні, двостатеві, актиноморфні, 3-членні, у цимоїдних суцвіттях, що у свою чергу зібрані у головки, китиці або волоті, які розташовуються у пазухах лускоподібних або плівчастих покривних листків. Листочків оцвітини 6, розташованих у 2-х колах; вони плівчасті або шкірясті; тичинок 6, у 2-х колах; гінецей ценокарпний, з 3-х плодолистків; зав’язь верхня. Плід – коробочка, що розкривається стулками.

В Україні зростає близько 30 видів роду ситник (Juncus); найпоширенішими видами у флорі України є ситник жаб’ячий (J. bufonius), с. пониклий (J. inflexus), с. розлогий (J. effusus) та деякі інші, що їх найчастіше можна зустріти на луках. Види роду ожика (Luzula) частіше зустрічаються у лісах (о. волосиста – L. pilosa, о. лісова – L. sylvatica тощо); є вони і на луках та інших трав’яних місцях (о. бліда – L. pallescens, о. багатоквіткова – L. multiflora тощо).

В Україні представників родини найчастіше можна зустріти у вологих лісах, на луках, у високогір’ях на скелях, полонинах, яйлах, на солончаках і на пісках тощо. Практичне значення їх незначне, оскільки тварини їх не їдять; деякі види використовують для плетіння.

Родина Осокові (Cyperaceae) у флорі світу представлена 120 родами і 5600 видами., які поширені по всій земній кулі, особливо багато їх у помірних і холодних областях обох півкуль на вологих місцезростаннях. До родини належать трав’янисті кореневищні або з бульбоподібними коренями багаторічні, рідше однорічні, ще рідше деревоподібні рослини. Характерною ознакою представників родини є тригранне стебло ( округле стебло є у незначної кількості таксонів), яке на відміну від злакових , як правило виповнене. Листкорозташування спіральне, нерідко 3-рядне. Листки зовні подібні до листків злакових, але у них немає язичка у місті переходу листкової пластинки у піхву. Рослини анемогамні (рідко ентомогамні); квітки у них дрібні, невиразні, зібрані в дрібні колоски, з яких утворюються складні суцвіття. Квітки двостатеві або одностатеві, актиноморфні, 3-членні. Оцвітина є або вона редукована. Тичинок 3, рідко 6 або менше 3. Гінецей ценокарпний, з 3 плодолистків. Плід горіхоподібний. Для Cyperaceae поряд з анемогамією характерна крайня редукція мікрогаметофіта. У них мікроспороцит стає безпосередньо мікроспорою, що дає підстави вважати їх тупиковою гілкою еволюції.