Тема 5. Міжнародна трудова міграція

1. Сутність, причини та наслідки регулювання міграції робочої сили

2. Масштаби та напрями міжнародної міграції робочої сили

3. Основні світові ринки і експортери робочої сили

4. Наслідки міжнародної трудової міграції

5. Особливості регулювання міжнародної міграції робочої сили на державному та міжнародному рівнях

6. Трудова міграція з України

1. СУТНІСТЬ, ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

Міжнародна міграція робочої сили виникла багато століть тому і, за минулий з тих пір час, перетерпіла серйозні зміни. Першим масовим переміщенням трудящих став цілеспрямований завезення рабів з Африки на американський континент, в результаті чого в 18-19 ст. населення Африки не тільки не збільшилася, але і скоротилося. Після заборони рабства в США почалася друга велика хвиля еміграції з країн Старого Світу в країни Нового Світу.

В середині XIX в. було відзначено саме значне явище в історії сучасної міграції населення: масова еміграція населення з Ірландії в США. Широкомасштабна міграція на початку 80-х рр. XIX в. з Італії та країн Східної Європи в США була пов'язана з падінням цін на європейську пшеницю. Потік міграції різко сповільнився внаслідок погіршення економічної кон'юнктури в США і знову набрав силу в ході її економічного пожвавлення.

Причинами широкомасштабної міграції робочої сили стало також аграрне перенаселення в деяких європейських країнах, безробіття, більш сприятливі умови роботи в США і, звичайно, сприятливі умови для широкого розвитку власної справи, підвищення рівня життя. Нова хвиля еміграції з Європи в США відзначена в 20-і рр. XX в. До вже названих причин слід додати труднощі повоєнного життя в Європі.

Після другої світової війни відзначають три нових потоки в міграції робочої сили в США: по-перше, це стійкий потік висококваліфікованих фахівців і членів їх сімей; по-друге, потоки біженців з Угорщини (1956 р.), В'єтнаму (1974-1975 рр.), з Куби (1980 р.); по-третє, наплив робочої сили з Мексики і країн Карибського басейну.

В Європі після другої світової війни, особливо з початку 60-х рр., також відзначені досить інтенсивні процеси міграції: робоча сила з Іспанії, Португалії, Греції, Югославії активно використовувалася в економіці промислово розвинутих країн цього регіону.

Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу в пошуках роботи. Як процес являє собою єдність еміграції, імміграції, рееміграції.

Еміграція – виїзд з країни на постійне або тимчасове, але тривале проживання в іншій країні.

Імміграція – в'їзд в країну на постійне або тимчасове, як правило, довгострокове проживання з іншої країни.

Рееміграція – повернення емігрантів на батьківщину до постійного місця проживання.

Відповідно до класифікації, МОП розрізняють п'ять основних типів сучасної міжнародної міграції:

1) переселенці, котрі переїжджали на постійне місце проживання;

2) працюють за контрактом, де чітко обговорено термін перебування в країні, що приймає;

3) професіонали, які мають високий рівень підготовки, відповідну освіту, практичний досвід роботи, а також викладачі та студенти, які переміщалися у світовій системі вищої освіти;

4) нелегальні іммігранти, до яких включаються також іноземці з простроченою або туристичною візою, що займаються там проте трудовою діяльністю;

5) біженці – особи, змушені емігрувати зі своїх країн зважаючи на якусь загрозу.

Загальна кількість мігрантів піддається лише дуже приблизній оцінці. Вважається, що в світі в середині 90-х рр. постійно близько 125 млн. чол. перебували в тих країнах, громадянами яких вони не були. Якщо в першій половині XIX в. переважала міжнародна міграція промислових робітників, то до кінця XIX в. найбільш активними мігрантами стали селяни, що розорилися. Після другої світової війни на світовий ринок праці вийшли науково-технічна інтелігенція і кваліфіковані робітники.

На праці іммігрантів тримаються цілі галузі промисловості: у Франції вони становлять 1/4 зайнятих в будівництві і 1/3 – в автомобілебудуванні, в Бельгії – 50% всіх гірників, у Швейцарії – 40% будівельних робітників.

Найбільш активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х рр. в рамках моделей економічного зростання. Їх основна ідея полягає в тому, що міжнародне переміщення робочої сили як одного з факторів виробництва впливає на темпи економічного зростання, її причиною є міждержавні відмінності в оплаті праці.

Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна людина одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція призводить до зростання добробуту приймаючої країни, причому економічний розвиток держави, з якого походить еміграція, залишається колишнім або, у всякому разі, не погіршується.

Неокейнсіанці визнавали можливість погіршення в результаті міграції економічного становища країни, що експортує робочу силу, особливо якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У цьому зв'язку широко обговорювалася ідея введення податку на «витік умів», доходи від якого пропонувалося передавати в розпорядження ООН і використовувати на потреби розвитку.

В останні роки акцент в аналізі міграції змістився на дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактора економічного зростання країн. Виходячи з того, що накопичений людський потенціал є найважливішою передумовою економічного розвитку, в рамках цієї групи теорій міжнародною міграцією пояснюються відмінності в темпах економічного зростання між країнами.

Проте загальновизнаним залишається факт поділу причин міжнародної трудової міграції на економічні та неекономічні.

До економічних причин міграції робочої сили в світовій економіці належать:

- відмінності в рівнях економічного розвитку країн і, як в наслідок цього, країнові відмінності в рівнях заробітної плати, життя, соц. забезпечення;

- відмінності в рівні забезпеченості окремих країн трудовими ресурсами;

- невідповідність кількісних і якісних характеристик трудових ресурсів матеріально-технічній базі національного виробництва;

- стан національного ринку праці.

До причин, неекономічного порядку відносяться політичні, національні, релігійні, расові, сімейні та інші умови, що ведуть до міграції, що носить часто стихійний, раптовий і навіть масовий характер.

У промислово розвинених країнах важливим мотивом міграції стають пошук конкретної роботи в цілях самовираження, «соціальний комфорт» в країні еміграції, соціально-культурні та психологічні умови життя і т.п. Економічні причини міграції в рамках ПРК також присутні, але мають інший зміст: наприклад, високий рівень прибуткового податку в Швеції викликає хвилю еміграції кваліфікованої робочої сили та працівників розумової праці в інші розвинені країни.

Інтенсивність міжнародної міграції робочої сили в світовому господарстві залежить від ряду факторів. Серед них:

- глобальний характер світового економічного розвитку і зростаюча взаємозалежність країн;

- НТП, розвиток якого супроводжується структурною перебудовою економіки, появою нових професій, зміною попиту на вже наявні;

- розвиток ТНК, сприяюче з'єднанню робочої сили з капіталом, які або здійснюють рух робочої сили до капіталу, або переміщають свій капітал в трудонадлишкові регіони світу;

- фази економічного циклу, на яких знаходиться економіка окремих країн і світова економіка в цілому: в фазі підйому попит на робочу силу, в тому числі й іноземну, зростає, в фазі кризи - падає;

- процеси економічної інтеграції в світовому господарстві, стимулюючі міжнародну міграцію робочої сили між країнами, що об’єднуються, які, як показує практика, перетворюються на нові центри тяжіння робочої сили з третіх країн;

- зростаюче усвідомлення людьми широких економічних можливостей, якими володіють інші країни, розвиток і здешевлення транспортних засобів, розширення міжнародної системи інформації.

У світовій практиці склалася наступна класифікація форм міграції робочої сили:

1) за напрямками:

- з країн, що розвиваються і колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;

- між промислово розвиненими країнами;

- між країнами, що розвиваються;

- висококваліфікованої робочої сили з промислово розвинених в країни, що розвиваються;

- із країн, що розвиваються в колишні соціалістичні країни;

2) за територіальним охопленням:

- міжконтинентальна;

- внтрішкьоконтинентальна;

3) за часом:

- поворотна;

- безповоротна.

4) за ступенем законності:

- легальна;

- нелегальна.

Для промислово розвинутих країн іноземна робоча сила з країн, що розвиваються означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних сфер необхідними працівниками, без яких неможливий нормальний виробничий процес, а іноді просто нормальне повсякденне життя.

Міжнародна міграція робочої сили, що існує в рамках промислово розвинених країн, пов'язана більшою мірою з неекономічними факторами, ніж з економічними. Однак і для промислово розвинених країн характерне таке явище, як «витік умів», наприклад з Європи в США. Створення єдиного економічного простору в Європі також стимулює внутрішньоєвропейську міжкраїнову міграцію.

В останні роки зростає міграція робочої сили між країнами, що розвиваються. Головним чином, це міграція між новими індустріальними країнами, країнами арабських еміратів та країнами-членами ОПЕК, з одного боку, та іншими країнами, що розвиваються – з іншого. Так, наприклад, в післявоєнні роки (60-80-ті pp.) особливо був помічений приплив робочої сили в Гонконг з Китаю, В'єтнаму та інших країн Південно-Східної Азії. Активно імпортував робочу силу Сінгапур. У Кувейті і Саудівській Аравії, наприклад, було зайнято до 1 млн. осіб робітників з Ємену.

Має місце і міграція робочої сили з промислово розвинених в країни, що розвиваються. В основному це порівняно невеликий потік кваліфікованих кадрів з країн Європи і Північної Америки в країни, що розвиваються. Міжнародна міграція робочої сили – явище складне і за своїми наслідками неоднозначне як для країн імміграції, так і для країн еміграції.

2. МАСШТАБИ І НАПРЯМКИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

Кожне економічне явище в своєму розвитку проходить різні етапи, що відрізняються не тільки за кількісними параметрами, а й якісним. Міжнародна міграція робочої сили на сучасному етапі має яскраво виражені особливості.

Перш за все, відзначимо зростання масштабів міграції. У Канаді та Австралії питома вага іноземного населення коливається між 15 і 20%. Частка іноземців у Швейцарії становить 18,9%, в Бельгії – 9%, Німеччини – 8,8%.

На початок 2002 р. в світі налічувалося понад 40 млн. працюючих мігрантів, у той час як в 1960 р. – лише 3,2 млн. осіб.

Згідно з новими даними Організації об'єднаних націй (ООН), в 2013 році число міжнародних мігрантів у світі досягла 232 мільйони чоловік або 3,2% всього народонаселення Землі. Це на третину більше рівня, зафіксованого на початку XXI століття. Велика частина мігрантів традиційно припадає на країни Європи, США і Росію.

У країнах півночі, тобто в розвинених країнах, налічується 136 мільйонів міжнародних мігрантів, тоді як у країнах півдня, тобто в країнах, що розвиваються, їх 96 мільйонів. Більшість міжнародних мігрантів – люди в працездатному віці від 20 до 64 років, і на них припадає 74 відсотки від загального числа міжнародних мігрантів. У глобальному масштабі жінки становлять 48 відсотків від загального числа міжнародних мігрантів.

Серед сучасних особливостей процесу міжнародної трудової міграції можна виділити наступні.

1. Промислово розвинені країни продовжують залишатися головними світовими центрами тяжіння робочої сили. Північна Америка і Європа як і раніше залишаються найпривабливішими для мігрантів регіонами. Значну частку припливу іноземців в ці регіони склали мігранти, які прибули в цілях возз'єднання сімей, однак збільшувалася також і частка трудових мігрантів. Найстрімкіше зростання армії мігрантів спостерігається в Азії, зокрема за рахунок збільшення попиту на іноземну робочу силу в країнах-виробниках нафти Західній Азії і країнах Південно-Східної Азії з швидко зростаючою економікою.

Останні десятиліття відзначені зростанням чисельності іноземців практично у всіх промислово розвинених країнах. На них припадає 54 млн. іммігрантів – майже половина всіх жителів планети, які проживають за межами країн походження. А частка іноземців в їх населенні досягає 4,5% порівняно з 2,3% в середньому в світі і 1,6% в країнах, що розвиваються. Причому нетто імміграція забезпечує зараз майже половину приросту населення розвинених країн.

У 2013 році найбільше число міжнародних мігрантів прийняли Сполучені Штати (45,8 мільйонів осіб), Росія (11 мільйонів) і Німеччина (9,8 мільйона). У першу десятку країн, які приймають найбільше число іноземних переселенців, також увійшли Саудівська Аравія (9,1 мільйона), Об'єднані Арабські Емірати (7,8 мільйона), Великобританія (7,8 мільйона), Франція (7,4 мільйона), Канада (7,3 мільйона), Австралія (6,5 мільйона) і Іспанія (6,5 мільйона).

2. Збільшення внутріконтинентальної міграції. В 60-х - початку 70-х рр. в Європі велике значення для країн як еміграції, так і імміграції надбала внутріконтинентальна міграція. Крім ФРН, країнами імміграції стали Франція, Бельгія, Швейцарія, в меншій мірі – інші держави Західної та Північної Європи. Для всіх цих країн були характерні високі темпи економічного зростання в 50-60-і рр., інтернаціоналізація виробництва і праці, загострення демографічної ситуації. Країнами еміграції стали Туреччина, Італія, Греція, Іспанія, Португалія та Югославія. Це були менш економічно розвинені країни, з високою питомою вагою некваліфікованої робочої сили і що відрізняються більш високим природним приростом населення. В 90-і рр. ситуація змінилася – до країн еміграції додалися пострадянські держави.

Особливо слід відзначити міжнародну міграцію робочої сили в рамках країн Європейського Союзу. В ЄС прийнята «Хартія основних соціальних прав робітників ЄЕС» (підписана 9 грудня 1989 р.).

У розділі I Хартії записано: «Кожен працівник ЄЕС повинен мати право вільного переміщення по території Співтовариства, підкоряючись правилам і обмеженням, обумовленим громадським порядком, громадською безпекою і здоров'ям»; «Свобода переміщення повинна давати право кожному працівникові вибрати будь-яке заняття або професію в ЄЕС на основі принципів рівноправності, що стосуються працевлаштування, умов праці та соціального захисту в приймаючій країні».

У Хартії декларується, що будівництво єдиного економічного простору підкріплюється її соціальним забезпеченням. На думку деяких фахівців, втілення принципів вільного переміщення всередині ЄС може привести до того, що висококваліфіковані кадри можуть концентруватися в найбільш розвинених регіонах Євросоюзу. Низькокваліфіковані працівники виявляться менш мобільними.

Результатом міграції робочої сили всередині ЄС може стати її демпінг. Так, португальські підприємства відправляють своїх робітників на будівництво у Францію і ФРН на умовах оплати праці, що встановлюються нижче національних стандартів.

Процеси внутріконтинентальної міграції посилилися також на американському та африканському континентах.

3. Поява нових центрів тяжіння міграції. З початку 70-х рр. новий великий міжнародний ринок робочої сили почав складатися в нафтовидобувних країнах Близького Сходу. Будівництво нових об'єктів збільшило потреби в робочій силі. Її експортерами стали також країни, що не володіють нафтою: Йорданія, Оман, Ємен, де частка емігрантів в робочій силі доходила до 28%. У найбільших імпортерах робочої сили цього регіону – Саудівської Аравії, Кувейті, ОАЕ, в середині 70-х рр. неараби становили 75% населення. В 80-ті роки такими центрами стали також Тайвань, Південна Корея, Китай, Сінгапур, ПАР, розвиненіші північні країни Африки.

В даний час в світі склалися і функціонують 7 світових центрів тяжіння робочої сили:

- Країни Західної Європи, де налічується 13 млн. мігрантів і членів їх сімей. Країнами, що приймають основну частину іммігрантів, є: Німеччина, Франція, Великобританія, Швейцарія, Бельгія, Швеція, Нідерланди. На Європу і Азію в сукупності припадає майже дві третини всіх міжнародних мігрантів світу. Найпопулярнішим регіоном призначення залишається Європа, і в 2013 році на неї припало 72 мільйони міжнародних мігрантів проти 71 мільйона в Азії;

- Північна Америка: з 1995 р. щорічний доступ іммігрантів в США встановлений на рівні 650 тис. осіб, з них 2/3 представляють собою категорію родичів і 1/3 – кваліфіковані фахівці та члени їхніх сімей. В період з 1990 року до 2013 року США взяли найбільше абсолютне число міжнародних мігрантів – майже 23 мільйона осіб, що відповідає притоку одного мільйона нових мігрантів на рік;

- Нафтовидобувні країни Близького Сходу, що сформувалися як ринок робочої сили в 70-і рр. На початку 80-х рр. ці країни взяли понад 4,5 млн. іноземних робітників. Значна питома вага іноземної робочої сили в загальній чисельності робочих регіону. Наприклад, в ОАЕ вони складають 97%, в Катарі – 95,6, в Кувейті – 86,5. Головним експортером робочої сили на Близькому Сході є Єгипет;

- Австралія, де використовується близько 200 тис. іноземних робітників. З 1982 р. тут проводиться міграційна політика, відповідно до якої в країну в першу чергу приймаються іммігранти, які здійснюють інвестиції в економіку країни. На початку 90-х рр. в економіку Австралії влилося $ 1,2 млрд., а 9 тис. інвесторів і 28 тис. їх сімей отримали візи;

- Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, де основними імпортерами робочої сили є НІК, а також Японія, Бруней;

- Країни Латинської Америки, де загальне число мігрантів складає 3 млн. осіб. Найбільш поширеною формою є сезонна сільськогосподарська міграція. В останні роки для країн цього регіону особливий інтерес представляють іммігранти з країн Центральної та Східної Європи тих спеціальностей, в яких відчувається гостра нестача кадрів (нафтовики, інженери-хіміки і т.д.);

- Країни Африки. Для цього регіону характерна внутріконтинентальна міграція, що склала в 90-і рр. більше 2 млн. чол. Основні приймаючі країни цього регіону – країни Північної Африки і ПАР.

У більшості країн встановлені спеціальні імміграційні обмеження і квоти, так іменовані імміграційні закони.

За даними в 2009 році в Росію в'їхали близько 13 млн. іммігрантів, що на 9% менше, ніж роком раніше.

Більше 70% іноземців прибули з країн СНД – зокрема України, Узбекистану, Казахстану, Таджикистану і Молдови.

За даними Міжнародного банку, Росія за масштабами імміграції з 2005 року займає 2-е місце в світі після США.

До Росії, щорічно прибувають понад 12 млн. мігрантів.

Згідно з даними Федеральної міграційної служби, за січень 2013 в країну в'їхало 1749515 іноземних громадян, поставлено на міграційний облік 514725 і знаходиться на території РФ іноземних громадян та осіб без громадянства 10029280 чоловік. Всього на території Російської Федерації на кінець січня 2013 перебувало: українців – 1335 тис. осіб; таджиків – більше 1 млн. осіб; азербайджанців – 592 тис. осіб; казахів – 538 тис. осіб; німців – більше 302 тис. осіб і китайців – близько 200 тис. чол. Із загального числа мігрантів в 2012 р. на територію Росії прибуло: біженців – 38 чол. і іноз. громадян отримали тимчасовий притулок – 571 чол. Інші особи, які в'їхали в РФ – унаслідок працевлаштування або з в'їздом на постійне місце проживання. 3099 співвітчизників прибули з-за кордону. Слід визнати, що Росія є центром тяжіння для осіб з досить низьким рівнем професійної підготовки, не витримуючи конкуренції з країнами ОЕСР.

4. Сформувалося коло держав, що «спеціалізуються» на експорті своїх трудових ресурсів: Пакистан, Туреччина, Польща, Іспанія, Португалія, багато з країн з перехідною економікою. Так, колишня Югославія змогла зробити валюту конвертованою в значній мірі завдяки тому, що її скарбниця постійно поповнювалася за рахунок трудових переказів з-за кордону.

5. Серед трудящих-мігрантів переважають молоді люди (до 35 років) переважно робітничих професій. Міжнародні переселенці, як правило, є людьми молодшими і здоровішими, ніж люди, що не відносяться до числа мігрантів. Більшість мігрантів (74% від загального числа) знаходяться в працездатному віці (від 20 до 64 років), в порівнянні з менш 57% від загальної чисельності населення світу. Таким чином, країни призначення можуть отримувати суттєві вигоди від припливу працездатних кваліфікованих мігрантів, особливо в тих випадках, коли їх кваліфікація враховується і задіється. Тому в багатьох частинах світу залучення молодих талановитих мігрантів стає важливим політичним завданням.

6. «Витік умів» в сучасних умовах доповнюється їх диверсифікацією (циркуляцією) не тільки за принципом «до капіталу», а й «одночасно з капіталом і слідом за ним».

7. Як і раніше високий рівень нелегальної імміграції в усіх світових центрах тяжіння робочої сили, що змушує уряди посилювати боротьбу з ними. В США постійно знаходиться близько 4 млн., а в Західній Європі – близько 3 млн. нелегальних мігрантів. У 2000 р. число прикордонників в США зросла до 10 тис. осіб (майже втричі більше, ніж на початку 90-х рр.) в цілях посилення прикордонного контролю на кордоні з Мексикою, звідки проникає переважна частина нелегальних мігрантів. У Німеччині для боротьби з нелегалами прикордонникам навіть дозволено оглядати будинки, розташовані в тридцяти кілометровій зоні, прилеглій до східного кордону. В цілому, можна говорити про інтенсифікацію міграційних процесів у всіх їх проявах.