Тема 13. Культура київської русі як унікальний феномен

1. Культура Візантії та її вплив на культуру слов'ян.

2. Витоки духовної культури Київської Русі.

3. Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр.

4. Виникнення і поширення слов'янської писемності.

5. Книгописання і література Київської Русі.

6. Зародження, розвиток шкільної освіти та наукові знання.

7. Іконопис Київської Русі.

8. Феномен скомороства Київської Русі.

9. Особливості давньоруської архітектури.

10. Середньовічне місто – центр розвитку культури.

Тема 14. Українська культура епохи Відродження та Нового часу

1. Феномен культури українського козацтва.

2. Братства як центри духовного єднання в українських землях в ХVІ – І половині ХVІІ ст.

3. Роль церкви в культурному процесі в Україні в епоху Відродження та Нового часу.

4. Культура Гетьманщини – «золота осінь» Середньовіччя.

5. Становлення і розвиток системи освіти в Україні в ХVІ – ХVІІІ ст.

6. Специфіка втілення барокових і просвітницьких ідей в українській культурі.

7. Медична і фармацевтична освіта в Західній Європі і в Україні в Новий час.

8. Діячі української культури в європейській і російській культурі ХVІ – ХVІІІ ст.

Тема 15. . Національно-культурне Відродження в Україні кінця XVIII – XIX ст.

1. Духовні пошуки в Україні в ХІХ ст.

2. Проблема шляхів розвитку нації та національної культури в ХІХ ст.

3. Діяльність української інтелігенції щодо розвитку культури в українських землях в ХІХ ст.

4. Особливості романтизму і реалізму в українській культурі ХІХ ст.

5. Розвиток науки й освіти в Україні в ХІХ ст.

6. Становлення і розвиток українського професійного театру наприкінці ХVІІІ – початку ХХ ст.

7. Роль громадських об'єднань в розвитку української культури ХІХ ст.

8. Криза європейської культури кінця ХІХ – початку ХХ ст. та її вплив на розвиток соціокультурних процесів в Україні.

Тема 16. . Культура Україна хх століття

1. Вплив художніх процесів Західної Європи на творчість українських майстрів мистецтва І третини ХХ століття.

2. Модерністські тенденції в українській культурі початку ХХ століття.

3. Українська наука та її представники І третини ХХ століття.

4. Досягнення і проблеми української художньої культури в радянський період (1917 – 1991 рр.).

5. Сучасна панорама художнього життя України.

6. «Масова культура» та її прояви в сучасному духовному житті України.

7. Українська діаспора та її внесок у формування і розвиток національної культури.

8. Досягнення представників української науки і мистецтва в контексті європейської і світової культури ХХ століття.

Іv. Термінологічний словник

Абстрактне мистецтво (абстракціонізм) – напрям нефігуративного мистецтва, представники якого відмовилися від наближеного до дійсності зображення форм у живописі і скульптурі; одна з цілей абстракціонізму – досягнення «гармонізації», створення певних поєднань кольорів і геометричних форм, щоб викликати у глядача різноманітні асоціації; основоположники: Василь Кандинський, Казимир Малевич, Наталя Гончарова і Михайло Ларіонов, Піт Мондріан.

Абстрактний експресіонізм – школа (рух) художників, які малюють у швидкому темпі і на великих полотнах з використанням негеометричних штрихів, великих мазків, іноді капаючи фарбами на полотно, для цілковитого виявлення емоцій; мета художника – спонтанне вираження внутрішнього світу (підсвідомості) в хаотичних формах, не схильних до логічного мислення.

Авангард – узагальнююча назва течій в європейському мистецтві, що виникли на межі XIX і XX століть; виражалося в полемічно-бойовій формі, характеризується експериментальним підходом до художньої творчості, що виходить за рамки класичної естетики, з використанням оригінальних, новаторських засобів вираження, підкресленим символізмом художніх образів.

Авункулат – звичай у культурі первісного суспільства, за яким племінник визнавав свого дядька по материній лінії більш близьким родичем, ніж рідного батька.

Агіографія – церковна література, що описує житія святих.

Агон – змагання (спортивні, поетичні, музичні, театральні) під час релігійних свят у Стародавній Греції.

Ампір – стиль в архітектурі і декоративному мистецтві початку ХІХ ст., що вирізнявся парадною пишнотою меморіальної архітектури і палацових інтер'єрів; завершив розвиток класицизму.

Анімізм – це віра в існування надприродних двійників матеріальних об’єктів і процесів, в духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і неживих предметів, приписування їм розуму, дієздатності і надприродної могутності.

Антеїзм – це орієтантація на ідеал хлібороба, традиційність, консерватизм, злиття з природою.

Античність – в загальному розумінні: «греко-римська стародавність», цивілізація Стародавньої Греції та Стародавнього Рима у всьому різноманітті її історичних форм.

Антропоморфізм – уподібнення чогось людині або перенесення її фізичних та інтелектуальних рис на тварин, рослини, речі та явища навколишнього світу.

Антропосоціогенез – історичний процес перетворення людини як антропоса, біологічної істоти на члена суспільства, носія його основних виробничих, етичних і естетичних відносин.

Антропоцентризм – філософське вчення, за яким людина є центром і найвищою метою Всесвіту, завершенням еволюції світобудови.

Аргументованість – це норма, яка передбачає критичність і самокритичність, чітке розрізнення тези та її аргументації.

Архетип – універсальний образ або символ, який міститься в колективному несвідомому, що сприяє виникненню певних почуттів або до певного типу мислення.

Аскетизм – етичне вчення, яке пропагує максимальне обмеження потреб людини, відмова від життєвих благ.

Аспіди – напівкруглі виступи, вкриті половиною купольного або замкнутого склепу.

Балада – ліричний жанр літератури середньовіччя.

Бароко – стиль в європейському мистецтві XVII – XVIII ст., відзначений химерним, ускладненим художньо-образним мисленням, якому властиві контрастність, напруженість, динамічність образів, афектація, прагнення до величі і пишності, до поєднання реальності й ілюзії.

Билина – народна історична епічна пісня-сказання.

Братство – релігійно-просвітницькі організації українських міщан і ремісників, які були організовані при церквах із метою підтримки порядку в храмах, забезпечення їхніх матеріальних потреб, опіки над хворими парафіянами, допомоги вдовам і сиротам.

Вагант – бродячі клірики, недовчені студенти, що не знайшли свого місця в церковній ієрархії.

Варварство – другий етап в історії первісної культури за періодизацією Л. Моргана, що характеризується появою скотарства і землеробства.

Відродження (Ренесанс) – період у культурному й ідейному розвитку країн Західної та Центральної Європи, перехідний етап від середньовічної культури до культури нового часу. Відмінні риси культури Відродження: світський, антиклерикальний характер, гуманістичний світогляд, звернення до культурної спадщини античності.

Вітраж – орнаментальна або сюжетна декоративна композиція зі скла чи іншого матеріалу, що пропускає світло.

Геліоцентрична система – уявлення про будову Сонячної системи, відповідно до якого Сонце – центральне тіло, навколо якого обертаються планети.

Гіперреалізм – назва великого каталогу і виставки в Брюсселі в 1973 році, на якій переважно були представлені роботи американських фото реалістів і роботи значних європейських художників: Гнолі (Gnoli), Герхард Ріхтер, Клафек (Klapheck) і Делкол (Delcol); майже тридцять років по тому термін почали використовувати для визначення творчості нової групи художників.

Глеомани – вправні співці-музиканти в середньовічній Британії, що складали і виконували пісні в супроводі музичних інструментів.

Глобальні проблеми сучасності – це сукупність соціоприродних проблем, від розв’язання яких залежить соціальний прогрес людства та збереження цивілізації; ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об'єктивний чинник розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства; глобальні проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і стосуються всіх країн світу.

Гомогенність (однорідність) – характерна риса первісної культури, яка полягає у відсутності соціальних суперечностей, докорінних відмінностей в інтересах і потребах давніх людей.

Готика – художній стиль, що був завершальним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної і частково Східної Європи між ХІІ і ХУ ст.

Графіті – стародавні написи і малюнки, зроблені гострими предметами на стінах, ремісничих виробах.

Громади – легальні культурно-просвітницькі організації української інтелігенції 60-70-х рр. ХІХ ст.

Гуманізм – в широкому значенні слова – вчення про самоцінність людини, яке утверджує її як сенс і основу буття, всіх суспільних перетворень, історичного процесу; у вузькому – культурний рух епохи Відродження.

Дедуктивний метод пізнання – спосіб отримання часткових результатів із загальних правил за допомогою логічних міркувань; процес сходження пізнання від загального до одиничного; метод протилежний індукції.

Деїзм (від латинського deus – бог) – форма віри, що виникла в епоху Просвітництва і визнавала, що хоча Бог і існує в світі як його першопричина, однак після створення світу рух світобудови відбувається без його участі.

Декаданс – загальне позначення кризових, занепадницьких явищ у філософії, естетиці, мистецтві і літературі (насамперед у нереалістичних течіях) кінця 19 – початку 20 ст.

Демократія – політичний режим, в основі якого метод колективного прийняття рішень із рівним впливом учасників на результат процесу або на його істотні стадії.

Десакралізація (від лат. Sacrum – священне) – усунення священного з розуміння будь-яких реальностей, наприклад, природних, культурних, політичних. Християнська думка ставиться позитивно до десакралізації, спрямованої проти ідолопоклонства, але оцінює негативно десакралізацію як відділення людського життя від зв’язку з Богом: «Той, хто сповідує боговтілення, не може погодитися з тим, щоб божественне і людське перебували в двох не сполучених між собою сферах» (Ф. Руло). Наука десакралізувала розуміння природного світу, що неабияк вплинуло на очищення мислення людини, хоча й позбавило образ природи внутрішньої глибини. Значно більше духовного ризику в десакралізації розуміння людини та історії: людина – це образ і подоба Божа, а в історії діє сам Бог, здійснюючи свій задум порятунку.

Диглосія – явище, коли кожна мова вживається тільки в певній ролі і виконує певну функцію.

Дизайн – творча діяльність, метою якої є визначення формальних якостей промислових виробів; ці якості включають не тільки зовнішні риси виробу, але і структурні, і функціональні взаємозв'язки, які перетворюють виріб на єдине ціле як з погляду споживача, так і виробника; дизайн прагне охопити всі аспекти навколишнього середовища людини, зумовлені промисловим виробництвом

Дикість – перший етап в історії первісної культури за періодизацією Л. Моргана, який відносять до часу, коли основними заняттями людей були збирання і полювання.

Дитинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі.

Діалектика – метод аргументації у філософії; наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення.

Драма – літературний (драматичний), сценічний і кінематографічний жанр, в основі якої побутові сюжети.

Духовна культура народу – правила, еталони, моделі, норми поведінки, закони, цінності, ритуали, символи, міфи, знання, ідеї, звичаї, мова народу, його мрії, надії, світоглядні орієнтації, вірування, етичні й естетичні погляди; світ відносин і традицій, який втілюється в релігії, моралі, художній творчості народу, його філософських роздумах і політико-правових відносинах.

Духовність – це специфічна якість людини, спільноти, яка характеризує мотивацію й смисл поведінки; розглядається як певна позиція цілісного свідомості.

Еволюційна теорія Дарвіна – вчення, згідно з яким основною рушійною силою еволюції є природний добір; сутність еволюційної теорії полягає в реалізації цілеспрямованого процесу розмноження – знищення: при розмноженні виникають нові живі організми, при знищенні вони гинуть і видаляються з процесу відповідно до принципу природного відбору.

Егалітаризм – концепція, яка пропонує створення суспільства з рівними можливостями в питаннях управління та доступу до матеріальних благ всіх його членів; протилежність елітаризму.

Егоцентризм культурний – це тенденція робити висновки про чужу культуру з позиції цінностей власної культури.

Експресіонізм – течія в європейському мистецтві епохи модернізму, яка набула розвитку в перші десятиліття XX століття, переважно в Німеччині та Австрії; експресіонізм прагне не стільки до відтворення дійсності, скільки до вираження емоційного стану автора; представлений у багатьох видах мистецтва, включаючи живопис, літературу, театр, архітектуру, музику і танець.

Емоціалізм – домінування почуттів у структурі розум – воля – почуття й усвідомлення його як способу пізнання.

Емпіризм – напрям у теорії пізнання, що визнає почуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання.

Енеоліт – мідно-кам'яний вік, епоха в розвитку людства, перехідний період від неоліту до бронзового століття.

Епоха Просвітництва – одна з ключових епох в історії європейської культури, пов'язана з розвитком наукової, філософської і суспільної думки; в основі цього інтелектуального руху – раціоналізм і вільнодумство.

Етнічна культура – вихідний базис національної культури, джерело народної мови, який у національній культурі стає літературною мовою.

Етногенез – сукупність історичних, біологічних, соціальних, культурних процесів, які проявляються при функціонуванні етносів від початку їх виникнення, на основі раніше існуючих компонентів, до утворення етнічних спільнот та їх зникнення; це процес виникнення і становлення певної групи як етносу.

Етнос – це стійка природна й історично сформована на певній території динамічна людська спільнота, яка має власну назву й усвідомлення своєї єдності, відрізняється від інших утворень стійкими своєрідними рисами культури, способом життя, етнічними стереотипами.

Житіє – життєпис людей, яких церква прирівнювала до лику святих, удостоювала церковної поваги і поминання.

Жонглери, або скоморохи – виразники і безпосередні носії музичної та драматургічної творчості народних мас.

Зарубинецька культура – археологічна культура епохи раннього залізного віку, поширена в Верхньому і Середньому Подніпров'ї від Тясмина на півдні до Березини на півночі, в Середньому Посейм'я і Прип'ятському Полісся, що відповідає території Західної та Центральної України, південь і схід Білорусії і західних кордонів Росії.

Західний тип цивілізації – систематична характеристика особливого типу цивілізаційного розвитку, що охоплює певні етапи історико-культурного розвитку Європи і Північної Америки.

Зикурат – багатоярусна ступінчаста храмова башта, характерна для культури Стародавньої Месопотамії.

Знахарство – відома з найдавніших часів система лікування захворювань, яка ґрунтується на уявленнях про їхнє надприродне походження.

Ікона – зображення Отця, Сина і Святого духа, святого, святих, які є предметом релігійного поклоніння в православ'ї та католицтві.

Імпресіонізм – мистецький напрям останньої третини XIX – початку XX століть, що зародився у Франції і потім поширився по всьому світу; його представники прагнули найбільш природно і неупереджено відобразити реальний світ у його рухливості і мінливості, передати швидкоплинні враження.

Індивідуалізм – обмеженість, самозамкнутість, локальність, хутірський світогляд, що призводить до ізольованості від суспільства, мінімізації зв'язків з навколишнім світом.

Індуктивний метод пізнання – процес логічного висновку на основі переходу від часткового положення до загального; індуктивний умовивід пов'язує часткові передумови з висновком не строго через закони логіки, а швидше через деякі фактичні, психологічні або математичні уявлення.

Інтровертність – проекція власної активності на себе.

Іригація (зрошення) – підведення води на поля, де недостатньо вологи, і збільшення її запасів у кореневмісному шарі ґрунту з метою збільшення родючості ґрунту; виникла в цивілізаціях Стародавнього Сходу.

Калокагатія – гармонійне поєднання фізичних і моральних достоїнств, досконалість людської особистості як ідеал виховання людини.

Канонічність – система стилістичних і іконографічних норм в образотворчому мистецтві; твір, що є нормативним зразком.

Картина світу – наочні уявлення про світ і місце людини в ньому, відомості про взаємини людини з дійсністю (людини з природою, людини з суспільством, людини з іншою людиною) і собою.

Картуш - мотив в архітектурі та декоративному мистецтві, у вигляді напіврозвернутого, часто з надірваними або надрізаними краями рулону паперу, стрічки, сувою, ліпне або графічна прикраса у вигляді щита, на якому може міститися герб, емблема або напис. Як елемент орнаменту картуш часто вживався в пізньому ренесансі та бароко.

Класицизм – художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві XVII – XIX ст., що ґрунтується на ідеях раціоналізму.

Клерикалькальна культура – церковна культура, яка мала необмежені можливості для своєї реалізації в середні віки.

Клинопис – найбільш рання з відомих систем письма, виникла в Стародавній Месопотамії.

Колегія - вид вищого світського навчального закладу в Україні в ХVІ - ХVІІ ст.

Комедія – жанр художньої літератури, який характеризується гумористичним чи сатиричним підходом; різновид драми, в якому специфічно розв’язується момент дієвого конфлікту або боротьби антагоністичних персонажів.

Конструктивізм – радянський авангардистський метод (напрям) в образотворчому мистецтві, архітектурі, фотографії і декоративно-ужитковому мистецтві, що набув розвитку в 1920-х – І половині 1930-х рр.

Контркультура – специфічний вид субкультури; з погляду культурології – це течія, яка заперечує цінності домінуючої культури.

Концепція – це певний спосіб розуміння і потрактування того чи того явища.

Кордоцентризм – стан, де серце виступає основою емоційного переживання буття, що є своєрідним світосприйняттям.

Краса – естетична категорія, що позначає досконалість, гармонійне поєднання аспектів об’єкта, при якому останній викликає у спостерігача естетичну насолоду.

Критичний реалізм – художній метод і літературний напрям, що склалися в XIX столітті; головна особливість – зображення людського характеру в органічному зв'язку з соціальними обставинами, разоім із глибоким аналізом його внутрішнього світу.

Ксенофобія – це страх перед чужим та іноземним і його неприйняття.

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, утворених у результаті цілеспрямованої діяльності людства протягом його історії, а також відносини, які склалися в процесі споживання, відтворення, розподілу цих цінностей та їх обміну.

Культура змішана – це культура, притаманна суспільствам залученим до індустріальної модернізації.

Культура спілкування – вивчає позамовні аспекти спілкування, такі, як тематика світської бесіди, зовнішній вигляд, діловий одяг, жести і рухи під час спілкування в різних ситуаціях, основи ділового листування, етикет електронної пошти, правила телефонних переговорів, міжкультурна комунікація, норми поведінки в ресторані, театрі, культура спілкування за столом та ін. Культура спілкування багатогранна, оскільки має безліч субжанрів, якими, наприклад, є ділова або корпоративна культура, міжкультурна комунікація.

Культура сучасна – це культура, що забезпечує функціонування сучасного суспільства на основі права, законів, які розробляють і приймають законодавчі органи влади.

Культура традиційна – це культура, що відповідає традиційному типу суспільства, де регулювання здійснюється на основі звичаїв, традицій, табу.

Культура шнурової кераміки (культура бойових сокир) – археологічна культура мідного і бронзового століть, поширена на великих територіях Європи і датована 3200 р. до н. е./2300 до н. е. – 2300 р. до н. е./1800 р. до н. е.; племена цієї культури часто вважають першими індоєвропейцями на території Середньої Європи.

Культурні сценарії – це еталонні програми життєдіяльності, які задаються людям соціальними умовами і наявними в даній культурі знаннями, цінностями, ідеалами, нормами і правилами поведінки.

Куртуазна література – лицарська лірика і лицарський роман, в яких прославляли подвиги, служіння дамі; протистояла клерикальній літературі.

Куртуазність – комплекс ритуалів, звичаїв, манер лицарів; особливий ритуал відносин і моральних категорій, визначених придворним етикетом.

Лицарська культура – це культура лицарів, привілейованого соціального стану в країнах Західної та Центральної Європи в середні віки.

Лірика – жанр поезії, який відтворює суб’єктивне почуття або настрій автора.

Літописання – записи подій, які вели ченці в монастирях.

Літургійна драма – це інсценування латинською мовою біблійних сюжетів, які розігрувалися в приміщенні церкви її служителями.

Літургія – головне християнське богослужіння.

Логічна культура – це логічна грамотність. Відтоді, як Аристотель винайшов логіку – правила умовиводів,– вони стали вважатися обов’язковими нормами мислення. Подібно до того, як грамотна людина вміє писати без орфографічних помилок, так і логічна грамота є вмінням мислити без логічних помилок, відповідно до законів логіки, послідовно і без суперечностей.

Любов (маємо на увазі статеву любов), враховуючи її винятковість і неповторність, так само, як дружба, підпорядковується існуючим в культурі сценаріями.

Людський ідеал – зразок, щось досконале, вища мета прагнень; формування певного типу людини на основі історії і цінностей етнокультури.

Магія – це віра в можливість існування впливу на природу за допомогою надприродних засобів.

Масова культура (поп-культура, культура більшості) – культура, поширена серед широких верств населення в даному суспільстві і включає такі явища, як спорт, розваги, побут, музика, література, засоби масової інформації, образотворче мистецтво.

Матеріальна культура – сукупність усіх матеріальних цінностей створених представниками певної культури, її уречевлена складова.

Мезоліт – середній кам'яний вік, період між палеолітом і неолітом.

Мейстерзингери – німецькі поети-співці з ремісничо-цехового середовища, представники міської культури.

Менталітет – глибинний рівень самосвідомості спільноти, на якому формуються характерні тільки їй способи сприйняття світу, особливі форми мислення і поведінки.

Мислення – це узагальнене відображення дійсності людським мозком (теоретико-пізнавальний аспектмишленія).

«Мистецтво для мистецтва» («чисте мистецтво») – назва низки естетичних концепцій, які утверджують самоцінність художньої творчості, незалежність мистецтва від політики і суспільних вимог.

Мікроліти – кам'яні знаряддя у вигляді мініатюрних кам'яних пластин, які були наконечниками стріл і вкладними лезами в кістяних або рогових знаряддях; характерні для епохи мезоліту.

Мінезингери – «співці високої любові», які присвятили себе мінезангу.

Мініатюра – художній твір (зазвичай образотворчий) малих розмірів, який вирізнявся особливо тонкою манерою накладання фарб.

Міра – філософська категорія, що виражає єдність якісної і кількісної визначеності предмета або явища.

Містерія – літургійна драма, яка до кінця ХІ ст. втратила зв'язок із літургією.

Міська культура – культура, що зародилася у Франції в ХІ – ХІІ ст. і відіграла важливу роль у становленні західної цивілізації.

Міфологія – форма суспільної свідомості, яка несе узагальнене персоніфіковане уявлення народів про світ речей і явищ і характеризується невіддільністю світу реальності й уявлень про світ, реалізується в ритуалах і магії.

Модерн – художній напрям у мистецтві, найбільш популярний у ІІ половині XIX – початку XX століть і характеризується відмовою від прямих ліній і кутів на користь більш природних, «природних» ліній, інтересом до нових технологій (наприклад в архітектурі), розквітом ужиткового мистецтва.

Модернізм – рух у мистецтві XX століття, що охоплює низку напрямів і характеризується розривом із попереднім історичним досвідом художньої творчості, прагненням утвердити нові нетрадиційні начала в мистецтві, безперервним оновленням художніх форм, умовністю (схематизацією, абстрагованістю) стилю.

Мозаїка – це стиль живопису зі смальти, кольорового скла, мармуру або камінчиків, які щільно прилягають один до одного і закріплені на мастиці або цементі.

Мораліте – повчальна алегорична п'єса, персонажі якої уособлювали різні вади і чесноти.

Муміфікація – процес створення мумії (збереженого забальзамованого тіла) з тіла померлої людини (тварини), виникла в Стародавньому Єгипті.

Народна сміхова культура – культурно-психологічний феномен середньовіччя, пов'язаний із тим, що у людей існувала природна потреба в психічному розвантаженні: у безтурботних веселощах після тяжкої праці.

Народництво – ідеологія інтелігенції в Російській імперії (1860 – 1910 рр.), орієнтована на «зближення» з народом у пошуку свого коріння, свого місця в світі.

Народність – історична спільнота людей, яка виникає з окремих племен при розпаді родоплемінних відносин, на ранній стадії феодалізму, заснованого на натуральному господарстві, до виникнення міцних економічних зв'язків і єдиної економіки; характеризується єдністю мови, території, звичаїв і культури; більш високим ступенем розвитку суспільства є народ.

Натуралізм – пізня стадія розвитку реалізму (або позитивізму) в літературі кінця XIX – початку XX ст.

Натурфілософія - історичний термін, що визначає (приблизно до XVIII століття) філософію природи, що розуміється як цілісна система найзагальніших законів природознавства.

Науково-технічний прогрес – використання передових досягнень науки і техніки, технологіїй у господарстві, виробництві з метою підвищення ефективності та якості виробничих процесів, кращого задоволення потреб людей.

Національна ідея – це базовий постулат світоглядно-орієнтованого зразка; це усвідомлене визначення мети, яка об’єднує, організує, мобілізує націю на подальший її розвиток та самоствердження. Вона є теоретичним підґрунтям свідомості й самосвідомості українців, визначальним орієнтиром спрямуванням культурного процесу.

Національна культура – культура, яка не зводиться до етнічної, і розгортається на основі писемності й освіти, втілюється в літературі і мистецтві.

Національний характер – специфічний склад душевного ладу нації, що проявляється на тому чи тому рівні емоційного вияву, в манерах, звичках, складі розуму; зовнішній прояв особливостей духовних основ нації, її ставлення до себе, до інших народів, природи, держави, влади.

Національно-культурне відродження – в широкому розумінні – усвідомлення себе, свого етносу як нації, як самостійного дійової особи історії і сучасного світу; у вузькому значенні – відродження народних звичаїв і традицій, розширення сфери застосування національної (української) мови, створення національної системи початкової, середньої і вищої освіти, науки, мистецтва, театру, кіно.

Нація – стійка історична спільнота людей, яка складається в процесі формування спільності території, економічних зв'язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру; це соціокультурне буття людини.

Неоліт – новокаменний століття, остання стадія кам'яного віку.

«Неолітична революція» – в епоху неоліту перехід від привласнювальних форм господарської діяльності (збирання, полювання, рибальства) до виробничого господарства (землеробства і скотарства).

Неореалізм – художній напрям у мистецтві післявоєнної Італії, який найбільш яскраво виявився в кінематографі та образотворчому мистецтві, почасти в літературі й утверджував ідеї гуманізму, значущість простих життєвих цінностей, доброту і справедливість у людських відносинах, рівноправність людей незалежно від їхнього майнового стану.

Нефи – міжрядний простір у храмі.

Неформали – соціальна група; загальна назва для представників різних субкультурних молодіжних рухів в СРСР 80-90-х років XX століття. Визначення «неформал» походить від словосполучення «неформальні об'єднання молоді», що виник як протиставлення «формальним» об'єднанням: комсомольській організації та іншим, дозволених владою.

Палеї – різного роду виклад старозаповітної історії: історичної, хронографічної, тлумачної; степенні книги і літописи.

Палеоліт – перший історичний період кам'яного віку з початку використання кам'яних знарядь гомінідами (рід homo) до появи у людини землеробства приблизно в 10 тисячолітті до н. е.

Паломництво – соціальне явище на Русі, яке виникло відразу після введення християнства.

Панславізм – культурна і політична течія, ідеологія, поширена в державах, населених слов'янськими народами, в основі якої лежать ідеї про необхідність їх політичного об'єднання на основі етнічної, культурної і мовної спільності; сформувалася наприкінці XVIII – І половині XIX ст.

Пантеїзм – релігійне і філософське вчення, в якому ототожнюють Бога і всесвіт.

Перебудова – загальна назва нового курсу радянського партійного керівництва, сукупності політичних та економічних змін, що відбувалися в СРСР з 1985 по 1991 роки.

Піраміди – найбільші архітектурні пам’ятники Стародревнього Єгипту, які являють собою величезні кам’яні споруди пірамідальної форми, що використовувалися як гробниці для фараонів Стародавнього Єгипту.

Плем'я – тип етнічної спільноти і соціальної організації епохи первіснообщинного ладу: кровні зв'язки між його членами, поділ на роди, спільність території, деяких елементів господарювання, самосвідомість і самоназва, звичаї і культи.

Плінфа – широка і тонко випалена цегла великого розміру, яку використовували у будівництві у Візантії і в Київській Русі в Х – ХІІІ ст.

Позитивізм – філософське вчення і напрям у методології науки, що визначає єдиним джерелом істинного знання емпіричні дослідження і заперечує пізнавальну цінність філософського дослідження; основна теза позитивізму: все справжнє (позитивне) знання – сукупний результат конкретних наук.

Поліс – особлива форма соціально-економічної і політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Стародавньої Італії.

Поп-арт – напрям в образотворчому мистецтві 1950 – 1960-х років, що виник як реакція на абстрактний експресіонізм, який використовує образи продуктів споживання.

Постмодернізм – термін, що позначає структурно подібні явища у світовому суспільному житті і культури другої половини XX століття і вживається як для характеристики певного типу філософування, так і для позначення комплексу стилів у мистецтві.

Принцип «поділу влади» – політико-правова теорія, згідно з якою державна влада має бути розділена на незалежні один від одного (але за необхідності контролюючі одна одну) гілки: законодавчу, виконавчу і судову.

Природні спільноти – це тип непрогрессівной форми існування, до якого належить історичні спільноти, що живуть у межах природного річного циклу, в єдності і гармонії з природою.

Притча – це малий дидактико-алегоричний літературний жанр, в основі якого моральне або релігійне повчання.

Пролеткульт (скорочення від Пролетарські культурно-освітні організації) – масова культурно-просвітницька і літературно-мистецька організація пролетарської самодіяльності при Наркоматі освіти, що існувала з 1917 по 1932 рік.

Протестантизм – сукупність численних самостійних церков і сект, пов'язаних своїм походженням із Реформацією – широким антикатолицьким рухом за оновлення християнства в Європі XVI століття.

Проторенесанс – період в історії італійського мистецтва (13 – початок 14 ст.), що ознаменувався зростанням світських реалістичних тенденцій, зверненням до античної традиції.

Професіоналізм – спеціальний спосіб мислення, за допомогою якого виконуються завдання в різних галузях знань (наприклад, у математиці метод Фур’є, методи математичного моделювання в техніці, статистичні методи в психології).

Псевдовізантійський стиль – один із напрямів в архітектурі періоду еклектики, що набув популярності наприкінці XIX – початку XX ст. (1880-ті – 1910-ті рр.).

Ранні форми культури – форми культури первісного суспільства, такі як збирання, полювання, рибальство, а також первісні форми релігійних вірувань (тотемізм, магія, анімізм, фетишизм).

Раціоналізм – філософський напрям, що визнає розум основою пізнання і поведінки людей.

Релятивізм культурний – це уявлення про те, що чужу культуру можна зрозуміти тільки в контексті її власних цінностей.

Рефлексивність – організація розумового процесу, який включає не лише роздуми над розв’язуваним завданням, а й роздуми про те, як протікають роздуми над завданням.

Реформація – релігійний і громадський рух у Північній і Центральній Європі XVI ст., спрямований проти монополії римсько-католицької церкви (папського престолу) на трактування релігійних істин.

Рід – це колектив кровних родичів, які походять від спільного предка і мають спільне родове ім'я;

Рококо – стиль у мистецтві, який виник у Франції в першій половині XVIII століття і якому притаманні вишуканість, велика декоративна навантаженість інтер'єрів і композицій, граціозний орнаментальний ритм, велика увага до міфології, особистого комфорту.

Романський стиль – художній стиль ХІ – ХІІІ ст. у країнах Західної, Центральної і частково Східної Європи, пов'язаний із греко-римською культурою.

Романтизм – ідейний і художній напрям в європейській і американській духовній культурі кінця ХVІІІ – І половини ХІХ ст., який протиставляв утилітаризму і нівелюванню особистості спрямованість до безмежної свободи і «безкінечного», спрагу досконалості й оновлення, пафос особистої і громадянської незалежності.

Світогляд – система узагальнених знань про світ у цілому, про місце в ньому людини, про її ставлення до світу.

Світоглядний синкретизм – об'єднання двох різних типів світогляду – язичницького і християнського – і формування на цій основі унікальної української етнокультури.

Світська культура – культура в середні віки, яка виходила за рамки теоцентричного світогляду.

Світські фарси – гумористичні сцени, в яких на побутовому комедійно-сатиричному рівні реалістично зображували життя городян.

Секуляризація (від пізньолатинського Saecularis – мирський, світський) – звільнення суспільної та індивідуальної свідомості від впливу релігії і церкви.

Сенсуалізм – напрям у теорії пізнання, згідно з яким відчуття і сприйняття є основною формою достовірного пізнання; протистоїть раціоналізму.

Середньовіччя – історія людства, що охоплює У – ХУ ст.; початок цього періоду збігся у часі з відмиранням античної культури, а кінець – із зародженням культури епохи Відродження та Нового часу.

Символізм – певна релігійна ідея, відображена в камені чи фарбах; символ в мистецтві.

Синкретизм – об’єднання або злиття несумісних і непорівнюваних способів мислення і поглядів; характерна риса первісної культури і релігії.

Скальди – давньоскандинавські співці і поети, які переходили з одного місця в інше і складали героїчні пісні про битви і походи вікінгів.

Скопи – співці-дружинники, які складали пісні про подвиги давніх героїв і сучасних військових вождів (УІІ – УІІІ ст.) і з'явилися в англосаксів із посиленням ролі князівської і королівської дружини.

Скульптура готики – це статуї святих і алегоричні фігури, численні світські зображення – сатиричні образи, фантастичні фігури звірів (химери), які прикрашали фасади готичних соборів.

Соборність України - це об'єднання українського етносу.

Соціалізація – це процес входження людини у суспільство; це процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, притаманних даному суспільству.

Соціалістичний реалізм – основний художній напрям, що домінував в мистецтві Радянського Союзу починаючи з 1930-х років, рекомендований, або відверто нав'язуваний (у різні періоди розвитку країни) державною цензурою, тісно пов'язаний з ідеологією і пропагандою.

Соціальна утопія – ненаукова, духовно-практична форма освоєння дійсності, мета якої – створення іншого образу світу, розгляд дійсності з позицій надій і очікувань тих чи тих класів і соціальних груп суспільства.

Спіритуалізм – об'єктивно-ідеалістичне вчення, відповідно до якого дух (душа) є першоосновою світу.

Станкове мистецтво – різновид образотворчого мистецтва, твори якого мають самостійний характер і не виконують прямого декоративного або утилітарного призначення.

Стратегічне управління – це вміння користуватися логічними і спеціальними, професійними методами, що дозволяє успішно виконувати стандартні завдання, шлях до вирішення яких відомий від самого початку.

Супрематизм – напрям в авангардистському мистецтві, заснований в І половині 10-х років ХІХ століття К. С. Малевичем; виражався в комбінаціях різнокольорових площин найпростіших геометричних обрисів (в геометричних формах прямої лінії, квадрата, круга і прямокутника): поєднання різнобарвних і різновеликих геометричних фігур утворює урівноважені асиметричні супрематичні композиції.

Суспільний договір (соціальний контракт) – соціально-економічна теорія, що пояснює походження громадянського суспільства, держави, права як результату угоди між людьми.

Сучасний тип цивілізації – постіндустріальна, інформаційна, постмодерністська цивілізація за своєю сутністю є складовою цивілізації, що сягає XV–XVII століть.

Східний тип цивілізації – історично перший тип цивілізації, що сформувався до 3-го тисячоліття до н. е. на Стародавньому Сході: в Стародавній Індії, Китаї, Вавилоні, Давньому Єгипті.

Схоластика – «шкільна» наука, для якої найбільш характерними є прагнення опертися на «авторитети», головним чином церковні, і повна зневага до досвіду.

Сюрреалізм – напрям у мистецтві, який сформувався на початку 1920-х у Франції; вирізняється використанням алюзій і парадоксальних поєднань форм.

Табу – релігійно-містична заборона в первісному суспільстві, за порушення якої надприродна сила негайно карала.

Теорія «розумного егоїзму» – етичне вчення, яке передбачає, що а) в основі всіх людських вчинків егоїстичні мотиви (бажання блага себе); б) розум дозволяє виділити із загального обсягу спонукань такі, які складають правильно сприйнятий особистий інтерес, тобто дозволяє виявити ядро тих егоїстичних мотивацій, які відповідають розумній природі людини і суспільному характеру його життя. Результатом цього стає етико-нормативна програма, яка, зберігаючи єдину (егоїстичну) основу поведінки, передбачає етично обов'язковим не тільки врахування інтересів інших індивідів, але також вчинення дій, спрямованих на загальну користь (напр., благодіяння).

Теорія пізнання – розділ філософії, який вивчає закономірності й можливості пізнання, відношення знання до об'єктивної реальності, досліджує ступені і форми процесу пізнання, умови і критерії його достовірності та істинності.

Теоцентризм - (греч. Theos – Бог, лат. Centrum - центр кола) - філософська концепція, в основі якої лежить розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя і будь-якого блага. При цьому основою моральності служить шанування і служіння Богу, а наслідування і уподібнення Йому вважається вищою метою людського життя. Найбільш поширений теоцентризм був в Середніх віках.

Типологія культур – це спосіб наукового пізнання, який ґрунтується на розділенні соціокультурних систем, об’єктів та їх групування за допомогою ідеалізованої моделі чи типу.

Товариство пересувних художніх виставок (передвижники) – творче об'єднання російських художників, що існувало в останній третині XIX століття. В естетичному плані учасники товариства, або передвижники, цілеспрямовано протиставляли себе представникам офіційного академізму. Засновниками товариства були І. Н. Крамськой, Г. Г. Мясоєдов, Н. Н. Ге і В. Г. Перов. У своїй діяльності передвижники надихалися ідеями народництва. Передвижники вели активну просвітницьку діяльність, зокрема, організовуючи пересувні виставки. Життя товариства будувалося на кооперативних засадах.

Толерантність – це терпиме ставлення до чужого способу життя, поведінки, вірувань, традицій, цінностей, здатність до діалогу.

Тоталітаризм – політичний режим, який прагне до повного (тотального) контролю держави над усіма аспектами життя суспільства.

Тотемізм – це віра в надприродну спорідненість людини і певних видів тварин чи рослин.

Трагедія – жанр художнього твору, заснований на розвитку подій, що зазвичай має неминучий характер й обов’язково призводить до катастрофічних для персонажів наслідків, часто сповнений патетики; вид драми, протилежний комедії.

Традиціоналізм – світогляд і соціально-філософський напрям, що обстоює збереження культурних, соціальних і релігійних традицій; характерний для культури стародавніх цивілізацій.

Трубадури – провансальські поети-співці ХІ – ХІІІ ст., вишукана лірика яких оспівувала радість життя, лицарську куртуазну любов.

Українофільство – історична назва громадсьно-літературного руху кінця XIX – початку XX ст. серед українців у Росії та Галичині, представники якого прагнули зберегти і розвивати мову, літературу і культурні особливості українського народу (тоді більш відомого як малороси (в Росії) або русини (в Австрії).

Українська діаспора – українська національна спільнота за межами українських етнічних земель. За даними 2004 поза Україною проживає 10 – 15 млн українців та їх нащадків, тобто близько третини від кількості українців, які проживають на території національної держави.

Універсалії культурні – це спільні риси, притаманні усім культурам світу.

Універсальність – характерна риса первісної культури, пов’язана із загальними процесами походження людини, умовами її життя, формами господарювання, віруваннями.

Університет – об'єднання викладачів та учнів, які утворювалися в ХІІ ст.

Фабліо – байка, в якій городяни висміювали різних представників феодального класу і викривали всілякі вади католицької віри.

Факультет – особливі організації викладачів, здатних викладати той чи той предмет.

Фармацевтична опіка – це комплексна програма взаємодії провізора і пацієнта, провізора і лікаря протягом усього періоду лікарської терапії, починаючи з моменту відпуску лікарського препарату до повного закінчення його дії.

Фарс – посилення розважальності і видовищності драми, проникнення в неї мирського начала.

Фетишизм – поклоніння неживим предметам, яким приписують надприродні властивості.

Фовізм – напрям у французькому живописі кінця XIX – початку XX століття.

Фольклор – народна творчість, мистецтво створюване в широких масах.

Фреска – розпис фарбами по сирій штукатурці.

Функції культури – це характер і напрям впливу культури на індивідів і суспільство, а також сукупність ролей, які виконує культура стосовно суспільства, людей, які створюють її і використовують у своїх інтересах.

Функція адаптації – така функція, яка забезпечує пристосування людини до навколишнього середовища.

Функція аксіологічна – функція, що відповідає за формування деяких ціннісних орієнтацій, ціннісних установок, необхідних для регулювання соціальної поведінки людини.

Функція виховна – функція, що передбачає цілеспрямоване передавання етнічних норм і правил поведінки подальшим поколінням: долучення людей до культурних цінностей

Функція духовно-моральна – функція, що відображає поняття «cultura animi» – культуру душі.

Функція епістеміологічна (пізнавальна) – функція, реалізація якої дає можливість концентрувати в собі досвід багатьох поколінь людей, що сприяє розвитку національної самосвідомості.

Функція інтегруюча – функція, що сприяє об’єднанню людей незалежно від їхнього світогляду, ідеології, національності, вікової, професійної і конфесійної належності в певні соціальні спільноти

Функція нормативна – це система норм, вимог, зобов’язань для усіх членів суспільства, які забезпечують його цілісність і гармонійність.

Функція релаксації – це мистецтво фізичного і психічного розслаблення, розрядки.

Функція світоглядна – функція, що синтезує в цілісну і завершену систему чинники духовного світу людини: пізнавальні, оцінювальні, емоційні, чуттєві, вольові; світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного світу, а в соціокультурному вимірі.

Функція семіотична (знакова) – це спеціальний набір мов: мова математики, мова віршів, що сприяють спілкуванню і збереженню мов.

Функція творча – функція, що виявляється у спрямованості суспільної чи індивідуальної свідомості на людину, на її благо, її розвиток: підготовка людини до людських відносин.

Функція трансляційна – функція передавання соціального досвіду від покоління до покоління.

Футуризм – загальна назва художніх авангардистських рухів 1910-х – початку 1920-х років, насамперед в Італії та Росії; для футуризму характерними є відмова від традиційної граматики, право поета на свою орфографію, словотворчість, темп, ритм.

«Хлопомани» – гурток польських студентів у Київському університеті св. Володимира, що існував у 1855 – 1856 рр., що закликав звільнити українських селян від кріпацтва і займався просвітницькою діяльністю серед селян.

Християнство – віра в Ісуса Христа і поклоніння йому як надприродного образу.

Хрущовська відлига – неофіційне позначення періоду в історії СРСР після смерті І. Сталіна (середина 1950-х – середина 1960-х років). У внутрішньополітичному житті СРСР характеризувалася певною лібералізацією режиму, ослабленням тоталітарної влади, появою деякої свободи слова, відносною демократизацією політичного і громадського життя, відкритістю західному світу, більшою свободою творчої діяльності. Назва пов'язана з перебуванням на посаді Першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова (1953 – 1964).

Церковна унія - об'єднання різних церков у єдину. Прикладом може служити створення в 1596 р. Берестейської церковної унії уніатської (Греко-католицької) церкви в Україні.

Цивілізація (від лат. Civilis – цивільний, державний) – 1) загальнофілософське значення – соціальна форма руху матерії, що забезпечує її стабільність і здатність до саморозвитку шляхом саморегуляції обміну з навколишнім середовищем (людська цивілізація в масштабі космічного ладу); 2) історико-філософське значення – єдність історичного процесу і сукупність матеріально-технічних і духовних досягнень людства в ході цього процесу (людська цивілізація в історії Землі); 3) стадія всесвітнього історичного процесу, пов’язана з досягненням певного рівня соціальності (стадія саморегуляції і самовідтворення при відносній незалежності від природи диференційованості суспільної свідомості); 4) локалізоване в часі і просторі суспільство; локальні цивілізації є цілісними системами, що являють собою комплекс економічної, політичної, соціальної та духовної підсистем і розвиваються за законами вітальних циклів.

Чернецтво – соціальна організація, члени якої беруть на себе обов'язок «відходу від світу», відмови від майна, безшлюбності, припинення старих родинних і соціальних зв'язків, прикріплення до монастиря і підпорядкування його статуту.

Шаманізм – особлива форма релігійних первісних вірувань і культу, специфічною рисою якої є віра в можливість обраних людей (шаманів) бути посередниками між людиною і духами.

Шванки – невеликий віршований сатиричний твір у німецькій середньовічній літературі.

Шістдесятники – субкультура радянської інтелігенції, в основному охопила покоління, що народилося в період між 1925 і 1945 роками. Історичними чинниками, що сформували погляди «шістдесятників», були роки сталінізму, Велика Вітчизняна війна і епоха «відлиги».

Шпільмани – мандрівні співці в середньовічній Німеччині.

Язичництво – релігійна форма освоєння світу; політеїстична релігія.

Язичницька обрядовість – організована, упорядкована система магічних дій, практична мета яких у тому, щоб впливати на навколишню природу, примусити її служити людині.

Ямна культура – археологічна культура епохи пізнього мідного віку – раннього бронзового століття, переважно кочове, з елементами землеробства.