Методи теоретичного рівня

На теоретичному рівні застосовуються наступні найважливіші методи.

Формалізація - відображення змістовного знання в знаково-символічному вигляді. Вираз мислення в природній мові можна вважати першим кроком формалізації. Подальше поглиблення формалізації пов'язано з побудовою штучних (формалізованих) мов (мова математики, логіки, хімії та ін.). Символічні мови математики та інших точних наук переслідують не тільки мету скорочення запису, мова формул стає інструментом пізнання. При формалізації міркування про об’єкти переносяться в площину оперування зі знаками (формулами). Відношення знаків замінюють собою висловлювання про властивості і відносини предметів. Таким шляхом створюється узагальнена знакова модель деякої предметної області, що дозволяє виявити структуру різних явищ і процесів при абстрагуванні від якісних, змістовних характеристик останніх. Головне в процесі формалізації полягає в тому, що над формулами штучних мов можна робити операції, отримувати з них нові формули і співвідношення. Тим самим операції з думками про предмети замінюються діями зі знаками і символами. Але, як показав австрійський логік і математик Гедель, в теорії завжди залишається невиявлений залишок, що не піддається формалізації, формалізація змісту знання ніколи не досягне абсолютної повноти.

Аксіоматичний метод - один із способів дедуктивної побудови наукових теорій, при якому: а) формулюється система основних термінів науки (наприклад, в геометрії Евкліда - це поняття точки, прямої, кута, площини та ін..); б) з цих термінів утвориться деяка множина аксіом (постулатів) - положень, що не вимагають доказів і є вихідними, з яких виводяться всі інші твердження цієї теорії за певними правилами (наприклад, в геометрії Евкліда: «через дві точки можна провести тільки одну пряму»; «ціле більше частини»); в) формулюється система правил виводу; г) здійснюється перетворення постулатів за правилами, що дає можливість з обмеженого числа аксіом отримувати безліч доказових положень - теорем. Аксіоматичний метод - лише один з методів побудови наукового знання, він має обмежене застосування, оскільки вимагає високого рівня розвитку аксіоматизації змістовної теорії.

Гіпотетико-дедуктивний метод. Розвинуте теоретичне знання будується не «знизу» за рахунок індуктивних узагальнень наукових фактів, а розгортається немовби «зверху» по відношенню до емпіричних даних. Метод побудови такого знання полягає в тому, що спочатку створюється гіпотетична конструкція, яка дедуктивно розгортається, утворюючи цілу систему гіпотез, а потім ця система піддається експериментальній перевірки, в ході якої вона уточнюється і конкретізується. У цьому і полягає сутність гіпотетико-дедуктивного розгортання теорії.

Ідеалізація – побудова ідеалізованих об’єктів (розглянуто вище).

Мисленний експеримент з ідеалізованими об’єктами, що немовби заміщає реальний експеримент з реальними об’єктами.

Моделювання - метод, що ґрунтується на перенесенні знань, отриманих при аналізі моделі, на прототип.

Важливим методом побудови теорії, особливо для наук, які вивчають системи, що розвиваються, є поєднання історичного та логічного. Історичний метод дослідження, котрий відображає реальну історію об’єкта у його конкретному розмаїтті, виявляє найбільш значимі факти і стадії розвитку, що дозволяє в підсумку створити теорію об’єкта, розкрити логіку і закономірності його еволюції. У самому принципі історизму закладена потреба і можливість переходу до логічного осмислення процесу, що вивчається. Тому логічний метод можна розглядати як той же історичний, лише звільнений від історичної форми і від випадковостей, тобто логічний метод є відображенням історичного процесу в абстрактній і теоретичній формі. Логічний метод розкриває історичне не в усій його багатоманітності, а з’ясовує напрямки, тенденції розвитку і функціонування історичного; в логічному дослідженні думка концентрується на суттєвому, необхідному, не відображаючи усіх зігзагів та флуктуацій, котрі неминучі для реального історичного процесу.

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Застосовуючи його, дослідник спочатку знаходить головний зв’язок (відношення) досліджуваного об’єкта, а потім, крок за кроком прослідковуючи, як він видозмінюється в різних умовах, відкриває нові зв’язки, встановлює їхню взаємодію і таким шляхом відображає в усій повноті сутність досліджуваного об’єкта. Метод сходження від абстрактного до конкретного застосовується при побудові різних наукових теорій і може використовуватися як в суспільних, так і в природничих науках.

Завдання теоретичного пізнання полягає в тому, щоб дати цілісний образ досліджуваного явища. Будь-яке явище дійсності можна представити як конкретне переплетення всіляких зв’язків. Теоретичне дослідження виділяє ці зв’язки і відображає їх за допомогою певних наукових абстракцій. Але простий набір таких абстракцій не дає ще уявлення про природу явища, про процеси його функціонування і розвитку. Так, коли домарксівські економісти зафіксували окремі сторони і зв’язки, що характеризують капіталістичне виробництво, виділивши такі абстракції як «товар», «вартість», «гроші» тощо, то тут ще не було цілісного уявлення про сутність капіталістичного виробництва і тенденції його розвитку. Для того, щоб створити таке уявлення, необхідно було мисленно відтворити об’єкт в усій повноті і складності його зв’язків і відносин. Ця робота була здійснена К. Марксом, який виділив основні абстракції, що характеризують досліджуваний об’єкт, а потім, поступово розгортаючи їхній зміст, побудував цілісну систему понять, що розкриває не лише окремі зв’язки і сторони капіталістичного виробництва, але і конкретну взаємодію цих зв’язків.