1.2. Система показників ефективності економічної діяльності підприємств туризму

Розглянуті вище поняття прибутку та рентабельності являються загальними показниками, що характеризують ефективність економічної діяльності суб’єктів господарювання різних галузей. Однак будь-яка сфера виробництва має свої специфічні особливості, тому, розглядаючи галузь готельного господарства, слід виділити показники економічної ефективності притаманні саме їй.

Важливим інструментом оцінки діяльності підприємств готельного господарства є розрахунок коефіцієнтів завантаження та середніх тарифів.

Коефіцієнт завантаження вимірює ступінь успіху основної діяльності готелю – готелю – продажу номерів й відображає співвідношення проданих номерів

та номерів, придатних для експлуатації, за певний період.

, (1.9)

де - загальна кількість реалізованих номерів (койко-ночівель),

- кількість номерів (койко-місць), що були запропоновані до продажу,

Т – кількість днів у звітному періоді, за який розраховується показник.

Оскільки на підприємствах готельного господарства частка постійних витрат є високою, то чим ближчим до одиниці є значення коефіцієнту завантаження, тим більший прибуток може отримати готель.

Однак з багатьох причин (технічних, санітарних і т.і.) не всі номери можуть бути готові до використання протягом всього періоду. Тому для розрахунку загального номерного фонду, що є в розпорядженні готелю, на практиці використовують показник максимально можливої та фактичної кількості номерів.

Максимально можливий номерний фонд (потужність) – це добуток загальної кількості номерів (койко-місць) на кількість днів у році, протягом яких вони можуть використовуватися.

Ф_max= Q_р T_р + ∑Q_с T_с, (1.10)

де Q_г та Q_с - кількість номерів (койко-місць) цілорічного та сезонного використання,

T_р та T_с – кількість днів у році та кількість днів сезонного використання відповідно.

Фактичний номерний фонд – це фактично можлива кількість номерів (койко-місць), що може використовуватися протягом даного проміжку часу, помножена на кількість днів використання.

Середньодобовий тариф також розглядається багатьма менеджерами як важливий показник, однак він не враховує тип номеру.

Середній тариф на гостя зазвичай розглядається з урахуванням всіх гостей, включаючи дітей.

Важливим показником ефективності функціонування готелю є показник завантаження К_сер , що визначає середню кількість гостей на один проданий номер.

, (1.11)

де N – загальна кількість гостей, що проживають в готелі на даний розрахунковий період,

Q – загальна кількість проданих номерів.

Можливі ще деякі шляхи оцінки ефективності продажів номерів персоналом служби прийому та розміщення. Для цього виконується:

• аналіз співвідношення фактично отриманої суми доходів від продажу номерів з потенційно можливою сумою доходів,

• порівняння діючого в готелі середнього тарифу з ідеальним середнім тарифом.

Потенційно можлива сума доходів – це максимально можлива для даного готелю на дану добу, тиждень, місяць або рік. Потенційний дохід визначається шляхом множення кількості проданих номерів певного типу на стандартний тариф за повного завантаження номеру.

Концепція «Ідеального середнього тарифу» була розроблена у США фірмою «Лавентол і Хорват». Він визначає вартість продажу номерів гостям за найкращим для даних умов розміщення тарифом на підставі статистичних даних за певний період (місяць, сезон, рік). Ідеальний середній тариф визначає найкращий середній тариф для даного готелю.

Дійсний середній тариф готелю порівнюється з ідеальним середнім тарифом для вимірювання ефективності продажу номерів. Вважається прийнятним отримання за зміну 95% доходів від ідеального середнього тарифу. Якщо фактичний показник нижчий, то це означає, що встановлення тарифу не відповідає попиту або персонал служби прийому та розміщення продавав номера за невиправдано заниженою ціною.