1.2.2. Правове регулювання захисту прав споживачів

Законодавчою основою відносин між виробниками (виконавця­ми), продавцями і споживачами товарів (робіт, послуг) є Цивільний кодекс Української РСР і Закон № 1023 „Про захисти прав спожи­вачів". Відмінність між цими двома законодавчими актами полягає в тому, що перший з них регулює майнові і пов'язані з ними особи­сті немайнові відносини з приводу купівлі-продажу і поставки будь-яких товарів (робіт, послуг), а другий - тільки товарів, робіт та послуг споживчого призначення, оскільки під споживачем в ньому розуміють „громадянина, який придбаває, замовляє, викори­стовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послу­ги) для власних побутових потреб".

Перелік прав споживачів, дотримання яких гарантовано Законом № 1023, визначений у ст.3 цього законодавчого акта і включає дві узагальнені групи прав, класифікованих залежно від сфери їх реалізації (рис 1.2.1).

Права споживачів, об'єднані в першу групу, включають загальні організаційні права, реалізація яких заснована на взаємодії з дер­жавними органами.

Державний захист прав споживачів є комплексом заходів щодо:

• забезпечення громадянам захисту їх прав як споживачів;

• надання можливості вільного вибору товарів (робіт, послуг);

• надання можливості набуття знань і кваліфікації, які необхідні для прийняття споживачами самостійних рішень під час при­дбання та використання товарів відповідно до їх потреб;

• надання гарантій придбання товарів (робіт, послуг), що забез­печують рівень споживання, достатній для підтримки здоров'я і життєдіяльності;

Об'єднання споживачів у гро мадські організації

Необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація про товари

Звернення до суду та до інших уповноважених органів

Відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також май­нової та моральної шкоди, заподі­яної небезпечними товарами

Рис. 1. Структура прав споживачів

До системи органів державної влади, що забезпечує реалізацію прав споживачів, входять: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його те­риторіальні органи; Рада міністрів АР Крим; місцеві державні адмі­ністрації; органи та установи державного санітарного нагляду України; інші органи виконавчої влади, органи місцевого самовря­дування, а також органи судової влади.

Право споживачів на гарантований рівень споживання реалізується державою:

• шляхом стимулювання виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг споживчого призначення за допомогою різних заходів як організаційно-адміністративного, так і економічного (включаючи оподаткування) характеру;

• запровадження нормованого розподілу товарів у випадку, коли з будь-яких причин відсутні гарантії вільного їх придбання кож­ним споживачем;

• запровадження компенсаційних виплат, різних видів допомоги та пільг громадянам.

Громадські організації (об'єднання) споживачів можуть створю­ватися громадянами на добровільній основі з метою захисту своїх законних прав та інтересів відповідно до Закону України від 16.06,92 р. № 2460-Х11 „Про об'єднання громадян".

Права таких громадських організацій визначені Законом про за­хист прав споживачів і включають у себе, зокрема: вивчення спо­живчих властивостей продукції; проведення експертизи та випро­бувань товарів; надання юридичної та консультаційної допомоги споживачам;можливість звернення з позовом до суду про визнання дій продавця (виробника, виконавця) протиправними щодо неви-значеного кола споживачів (а не тільки громадян - членів такої громадської організації); можливість звертатися до правоохоронних органів та органів державного управління з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісних товарів (робіт, послуг).

Судовий захист прав споживачів. У разі порушення законодав­чо встановлених прав споживач може звернутися до суду. При цьо­му позовна заява згідно зі ст. 24 Закону № 1023 може бути подана на вибір споживача за місцем його проживання або місцезнахо­дженням відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору. На відміну від інших способів захисту прав споживачів, при зверненні до судових органів розглядається не тільки питання про задоволення його вимог (щодо заміни неякісних товарів, гарантійного ремонту тощо), але і про відшкодування мо­ральної (немайнової) шкоди.

При цьому споживачі відповідно до п. 4.10 Декрету КМУ від 21.10.93 р. № 7-93 „Про державне мито" звільняються від сплати державного мита за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Друга група прав споживачів пов'язана із взаємовідносинами між ними та суб'єктами підприємницької діяльності, які продають їм товари (роботи, послуги).

Право споживача на належну якість товарів (робіт, послуг) та об­слуговування полягає в тому, що він може вимагати від продавця (ви­робника, виконавця) відповідності якості придбаних ним товарів (ви­конаних робіт, отриманих послуг) вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товари (роботи, послуги).

Загальні вимоги до товарів (робіт, послуг) щодо їх безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів, а також навколишнього при­родного середовища встановлюються нормативними документами або законодавчими актами - для окремих груп товарів (наприклад, для молочних виробів). Механізм цього права споживачів полягає в тому, що об'єднання споживачів можуть брати участь у розробці цих документів. Щодо імпортних товарів обов'язковою вимогою є наявність документа (сертифіката відповідності), що підтверджує їх належну якість.

Одним із елементів належної якості товарів є їх нормальна екс­плуатація протягом всього терміну служби. Відповідно до Закону про захист прав споживачів відповідальність за можливість викори­стання товарів за призначенням протягом терміну їх служби, пе­редбаченого нормативним документом або договором (а у разі від­сутності - протягом 10 років), покладено не на продавця, а на виробника (виконавця).

Обов'язки щодо технічного обслуговування і гарантійного ремо­нту товарів також покладено на виробника, який, крім цього, зо­бов'язаний забезпечити випуск і поставку необхідних для цього запчастин протягом терміну виробництва і терміну служби товарів (за відсутності останнього - протягом 10 років після зняття з виро­бництва).

Гарантійні терміни на товари встановлюються виробником від­повідно до вимог Закону про захист прав споживачів, виходячи з норм законодавства, а за відсутності законодавчого врегулювання цього питання - згідно з договором.

Незважаючи на те що продавець не бере участі в цьому процесі, для нього гарантійні терміни також важливі, бо у разі виявлення недоліків протягом гарантійного періоду продавець, так само як і виробник, виступає гарантом дотримання відповідних прав спожи­вачів. Оскільки гарантійний термін повинен зазначатися в паспорті на товар чи на його етикетці або в іншому документі, який додаєть­ся до товару, в обов'язки продавця входить контроль за наявністю такої інформації.

Для тих товарів, щодо яких встановлено термін придатності (ха­рчові продукти, лікарські засоби та інші товари, споживчі власти­вості яких з часом можуть погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна та навколишнього природного середовища), цей термін відповідає гарантійному періоду. Під терміном придат­ності розуміють термін, встановлений виробником товарів, протя­гом якого органолептичні, фізико-хімічні, медико-біологічні та інші показники товарів при отриманні відповідних умов зберігання по­винні відповідати вимогам нормативних документів. У разі закін­чення терміну придатності реалізація таких товарів заборонена на­віть у тому випадку, коли вони зберегли свої споживчі властивості.

У разі пред'явлення споживачем вимоги про безоплатне усунен­ня недоліків товару вони мають бути усунені в строк, встановлений за домовленістю сторін, але не більше ніж 14 днів.

Розірвання договору і відшкодування збитків споживачеві розгля­дається як крайній захід, хоча покупець може наполягти на ньому за­мість гарантійного ремонту заміни або зменшення ціни товару.

У цьому випадку гроші, сплачені за товар, повинні бути повер­нені споживачеві у день розірвання договору, а у разі неможливості - в строк, визначений за угодою сторін, але не пізніше сьомого дня після розірвання договору. Отже, так само, як і при встановленні максимальної тривалості гарантійного ремонту, в Законі № 1023 терміни встановлено у днях без зазначення, про які саме дні, кален­дарні чи робочі, йдеться. Цілком зрозуміло, що встановлення таких термінів у робочих днях прийнятніше для продавця або виробника, а в календарних - для споживача.

Крім відшкодування шкоди, заподіяної споживачеві внаслідок порушення його прав, продавці та виробники товарів несуть відпо­відальність у вигляді фінансових санкцій.

Систему штрафних санкцій за порушення законодавства про за­хист прав споживачів встановлено Законам про захист прав спожи­вачів, яка була викладена у новій редакції Законом України від

10.01.2002 р. № 2949 - 111, а механізм накладення відповідних штрафів - Положенням № 1177.

Принциповою відмінністю системи штрафів за порушення зако­нодавства про захист прав споживачів від фінансових санкцій за інші порушення є те, що здебільшого передбачено спеціальні роз­міри штрафів для тих суб'єктів підприємницької діяльності, яких звільнено від обов'язкового обліку доходів та витрат, тобто для платників фіксованого прибуткового податку. Щодо суб'єктів ма­лого підприємництва, які застосовують спрощену систему обліку та звітності, то на них поширюються загальні розміри санкцій, оскіль­ки ними все-таки ведеться облік доходів та витрат, хоча і за спро­щеною системою.

Друга особливість фінансових санкцій за порушення законодав­ства про захист прав споживачів полягає в тому, що багато хто з них дублює відповідні санкції за порушення у сфері дотримання стандартів, норм і правил, установлених Декретом.

Порівняння розмірів штрафів, встановлених двома проаналізова­ними актами, показує, що санкції, передбачені Декретом, - менш суворі. Разом з тим одночасне застосування двох штрафів за одне й те саме порушення суперечить ст. 61 Конституції України, тому на практиці дуже вірогідним є застосування штрафів, передбачених Законом про захист прав споживачів.

Обов'язковою умовою застосування штрафних санкцій за пору­шення прав споживачів є розгляд питання про відповідальність суб'єкта підприємницької діяльності тільки у присутності його представника. Винятком з цього правила є ситуація, коли представ­ник був повідомлений про місце та час розгляду справи, але не клопотався про перенесення такого розгляду.

Один примірник постанови про штраф вручається під розписку представникові суб'єкта підприємницької діяльності або надсила­ється йому поштою у триденний термін після прийняття. Термін сплати штрафу - 15 календарних днів після отримання постанови, а про факт сплати суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний повідомити орган Держстандарту в триденний термін. Якщо протя­гом цього терміну штраф не сплачений, він стягується „у встанов­леному законодавством порядку", причому будь-якої згадки про безперечне стягнення суми штрафу у нормативних документах не­має, тому стягуватися він повинен через суд.

Щороку в управліннях у справах захисту споживачів проводить­ся робота з контролю за виконанням:

- Закону України "Про захист прав споживачів" (із змінами і допов­неннями, внесеними у Закон України від 15 грудня 1993 року № 3682-Х11, від 2 березня 1995 року № 82/95-ВР, від 20 червня 1995 року № 230/95-ВР, від 30 червня 1999 року № 783-X1V, від 24 тра­вня 2001 року № 2438-111, від 10 січня 2002 року № 2949-111); Закону України від 19.12.95р. № 481/95-ВР "Про державне регу­лювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;

Про внесення змін до Закону України від 21.12.00р. № 2156-ПІ "Про застосування реєстрів розрахункових операцій у сфері торгів­лі, громадського харчування та послуг";

Закону України від 23.12.1997р. № 771/97-ВР "Про якість та без­пеку харчових продуктів і продовольчої сировини";

Указу Президента України від 18.06.94р. № 318/94 "Про невідкладні заходи щодо додержання вимог законодавства у сфері торгівлі та посилення боротьби зі спекуляцією", інших Указів Пре­зидента України, постанов, розпоряджень і доручень Уряду, та роз­поряджень і доручень облдержадміністрації, хід виконання яких знаходиться на постійному контролі.

Наприклад, в діяльності дирекції ринків мали місце такі порушення:

- відсутність необхідної інформації для споживачів і продавців;

• недотримання вимог санітарних норм і правил до ринків як суб'єктів господарювання;

• незабезпечення продавців ваговимірювальними засобами та тор­говельним інвентарем;

• відсутність контролю за недопущенням користування побутови­ми вагами, вагами та гирями неперевіреними, торгівлі з землі, торгівлі забороненими товарами.

Характерними порушеннями у господарюючих суб'єктів є:

• відсутність інформації про господарюючий суб'єкт;

• порушення санітарних правил при зважуванні готової і сирої продукції;

• відсутність на торговельних точках документів про якість і без­пеку товарів;

• продаж товарів з простроченим терміном придатності;

• недотримання товарного сусідства та температурних режимів;

• продаж нефасованих продовольчих товарів;

• недотримання асортиментних переліків;

• інші порушення санітарних норм і правил;

• відсутність повної і достовірної інформації на споживчій упаковці;

• порушення порядку оформлення цінників;

• недотримання правил користування ваговимірювальними прила­дами;

• продаж товарів, заборонених приписом державного органу та Правилами торгівлі на ринках, у т.ч. дитячого асортименту віком до 3 років;

• обман споживачів.