4. Загальні правила накладення адміністративних стягнень

Загальні правила накладення стягнення, які містяться у статті 33, є нормами-принципами, тобто основоположними засадами.

По-перше, законодавством встановлено, що стягнення за адміністративні правопорушення накладаються у межах, які визначені чинним законодавством (КУпАП та іншими законами України).

По-друге, при накладенні стягнень вимагається враховувати: а) характер вчиненого правопорушення; б) властивості особи порушника; в) ступінь його вини; г) майновий стан; д) обставини, що пом’якшують відповідальність; е) обставини, що обтяжують відповідальність.

Кодексом України про адміністративні правопорушення регулюється накладення стягнень при вчиненні кількох (двох або більше) проступків однією й тією ж особою. У відповідній статті (ст. 36) розглянуто два випадки щодо таких ситуацій.

Перший випадок: коли справи розглядаються різними суб’єктами юрисдикції або одним й тим самим суб’єктом юрисдикції, але не одночасно. У такому разі стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Другий випадок: коли справи розглядаються одночасно одним і тим самим суб’єктом юрисдикції. У такому разі стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. При цьому до основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Законодавством визначено строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню (ст. 39). Таким строком є один рік з дня закінчення виконання стягнення.

Накладення адміністративного стягнення не звільняє особу від обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Адміністративна комісія і виконавчий орган відповідної ради мають право прийняти рішення про відшкодування лише у разі, коли сума шкоди не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя – незалежно від розміру шкоди, крім випадків коли шкоду заподіяно неповнолітнім.

Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати своєю працею усунути її.

Стаття 40-1 КУпАП регламентує справляння судового збору у провадженні по справі про адміністративне правопорушення. Він сплачується особою, на яку постановою суду накладено адміністративне стягнення. Судовий збір включається до складу судових витрат. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р.

Тема №4 Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Порядок розгляду справи і винесення постанови. Оскарження постанови

1. Органи (посадові особи), які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Законодавством України встановлена єдина система органів, уповноважених розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення та накладати на винних осіб адміністративні стягнення.

Усіх суб’єктів владних повноважень у справах про адміністративні проступки, можливо умовно розділити на:

а) суб’єкти, які розслідують справу і складають протокол;

б) суб’єкти, які розглядають і приймають рішення у справі.

У певних адміністративних справах зазначені суб’єкти не співпадають. Наприклад, за скоєння дрібного хуліганства у вигляді нецензурної лайки в громадських місцях (ст. 173 КУпАП) органи внутрішніх справ розслідують справу і складають протокол, а районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді) розглядають та приймають рішення (у формі постанові) у адміністративній справі.

Відповідно до інших справ зазначені суб’єкти мають право як розслідувати справу, так і приймати у ній рішення. Наприклад, проступок у вигляді придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення розслідують і приймають рішення органи внутрішніх справ (ст. 177 КУпАП).

Згідно зі ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

1. адміністративними комісіями;

2. виконавчими комітетами селищних, сільських рад;

3. районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України;

4. органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на це законодавчими актами України.

Рішення про накладення адміністративного стягнення може приймати колегіальний орган або посадова особа.

Органи (посадові особи) розглядають справи про адміністративні проступки в межах своєї підвідомчості. Кожен орган або посадова особа має право розглядати і вирішувати тільки ті питання, які належать до їх відання. I тому, коли кажуть, що справа підвідомча якомусь органу, то мають на увазі, що саме цей орган займається цією справою, що його уповноважено вирішувати такі справи.

Розрізняють два різновиди підвідомчості – предметну та територіальну.

Предметна (видова) підвідомчість – це нормативне вирішення питання про те, якому виду органів доручено розглядати відповідну категорію справ.

Під територіальною підвідомчістю розуміється де (а тому і яким територіальним підрозділом органу) повинна розглядатися конкретна справа. Головне правило територіальної підвідомчості – справа розглядається за місцем вчинення правопорушення. Але з цього правила є винятки: справи, підвідомчі адміністративним комісіям, розглядаються за місцем проживання правопорушників. Крім цього, з деяких категорій справ встановлена подвійна (альтернативна) територіальна підвідомчість. Так, наприклад, справи про порушення правил дорожнього руху можуть розглядатися як за місцем вчинення правопорушення, так і за місцем обліку транспортного засобу, або за місцем проживання порушника.

Особливе місце серед органів адміністративної юрисдикції посідають адміністративні комісії. Адміністративні комісії розглядають справи про ряд правопорушень:

• у галузі охорони праці та здоров’я населення;

• охорони пам’ятників історії та культури;

• в будівництві та в галузі використання електричної та теплової енергії;

• в сільському господарстві;

• в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства, благоустрою, тощо.

Повноваження виконавчих комітетів селищних і сільських рад щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення схожі до повноважень адміністративних комісій, але дещо вужчі. Компетенцію виконавчих комітетів закріплено в ст. 219 КУпАП.

Районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями) розглядаються справи про найбільш серйозні адміністративні проступки, за які передбачено найсуворіші адміністративні стягнення та стягнення, які застосовуються виключно у судовому порядку:

• штраф у підвищеному розмірі;

• оплатне вилучення транспортних засобів;

• конфіскація;

• виправні роботи;

• громадські роботи;

• адміністративний арешт,

а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 221 КУпАП) та про правопорушення, пов’язані з корупцією.

Органам внутрішніх справ надано право розглядати справи про порушення громадського порядку, правил паспортної системи, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, правил дозвільної системи та інші правопорушення, які посягають на громадський порядок та громадську безпеку (ст. 222 КУпАП). Повноваженнями щодо розгляду адміністративних справ у органах внутрішніх справ наділено багатьох посадових осіб: начальників або заступників начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ та інших посадових осіб, передбачених чинним законодавством.