Тема №3 Склад адміністративного правопорушення. Адміністративні стягнення

1. Поняття та види складів адміністративного правопорушення (проступку)

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).

Склад адміністративного правопорушення становить собою сукупність головних, визначальних ознак, які виділені законодавцем як типові, необхідні і водночас достатні для притягнення особи до юридичної відповідальності.

Види складів адміністративного проступку

Склади адміністративних правопорушень поділяються залежно від:

1. ступеня суспільної небезпеки — на основні і кваліфіковані;

2. характеру шкоди — на матеріальні і формальні;

3. суб’єкта проступку — на особисті і службові (посадові);

4. структури — на однозначні й альтернативні;

5. особливості конструкції — на описові і бланкетні (відсильні).

Зупинимося на характеристиці кожного з перелічених видів складів адміністративних правопорушень.

1. Основні і кваліфіковані склади.

Основні склади містять тільки основні ознаки правопорушення (наприклад, в'їзд на залізничний переїзд особою, яка керує транспортним засобом, у випадках, коли рух через переїзд заборонений). Кваліфіковані склади ускладнені кваліфікуючими ознаками, як: повторність; наявність або можливість настання шкідливих наслідків; аварійна ситуація; учинення діяння посадовою особою; грубе порушення правил, тощо (наприклад, в'їзд на залізничний переїзд особою, яка керує транспортним засобом, у випадках, коли рух через переїзд заборонений, під час надання послуг з перевезення пасажирів).

2. Матеріальні і формальні склади.

Матеріальні склади передбачають, що діяння призводять до настання шкідливих наслідків (наприклад, дрібне викрадення чужого майна).

Формальні склади передбачають діяння, які шкідливі за своєю природою, тобто є суспільно небезпечними незалежно від настання наслідків (наприклад, ухилення від обов’язкового медичного огляду).

3. Особисті і службові склади.

Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб’єктом проступку – просто громадянин чи посадова особа.

4. Однозначні і альтернативні склади.

Однозначні склади передбачають обов’язкове виконання всіх дій, передбачених статтею, для того, щоб визнати діяння правопорушенням.

Альтернативні склади описують кілька дій у межах однієї статті нормативного акта. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх).

5. Описові і бланкетні (відсильні) склади.

Описові склади цілком розкривають зміст і сутність діяння, що визнається адміністративним правопорушенням.

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах (наприклад, порушення правил дорожнього руху відсилає до Правил, встановлених Кабінетом Міністрів України).

2. Структура складу адміністративного проступку

Під юридичним складом розуміють передбачену нормами адміністративного права сукупність ознак, при наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як правопорушення.

До цих ознак належать: а) об'єкт; б) об'єктивна сторона; в) суб'єкт; г) суб'єктивна сторона.

Об’єкт – це те, на що посягає особа, яка вчиняє адміністративне правопорушення.

• Загальний об’єкт – це усі суспільні відносини, які охороняються адміністративним законодавством;

• Родовий об’єкт – це група однорідних відносин, які охороняються певним комплексом адміністративних норм (наприклад, відносини у сфері охорони природи);

• Видовий об’єкт – це специфічна група відносин в межах родового об’єкта (наприклад, відносини у сфері охорони водних ресурсів);

• Безпосередній об’єкт – це відносини, на які посягає суб’єкт конкретного правопорушення (наприклад, порушення водоохоронного режиму на водозборах).

Також виділяють об’єкт посягання (майно, транспортні засоби, тощо).

Об'єктивна сторона – це сукупність зовнішніх ознак правопорушення .

До обов’язкових ознак об’єктивної сторони правопорушення належать:

1. Вчинення протиправних дій

2. Настання шкідливих наслідків (у матеріальних складах)

3. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням і наслідками.

До факультативних ознак належать: час, місце, умови, спосіб та засіб вчинення.

Факультативні ознаки зазвичай виконують роль кваліфікуючих ознак. Однак у деяких випадках вони є визначальними для доведення наявності складу правопорушення (наприклад, порушення тиші у нічний час).

Суб’єкт – це особа, яка вчинила правопорушення і підлягає адміністративній відповідальності. Субєктом може бути тільки осудна особа, яка досягла 16-тирічного віку.

Якщо точну дату дня народження встановити неможливо, то проводиться судово-медична експертиза, яка і визначає рік народження. У цьому випадку днем народження винного вважається останній день року. Якщо вік визначений мінімальною та максимальною кількістю років, слід виходити з мінімального віку, який визначається експертизою.

Виділяють і спеціальних суб’єктів – які наділені специфічними властивостями, наявність яких є обов’язковим для притягнення особи до відповідальності за деякі правопорушення. До таких властивостей належать:

• статус службової чи посадової особи;

• вчинення протиправної поведінки в минулому;

• ознака знаходження на спеціальному обліку у військоматі (призовники, резервісти, тощо).

Суб’єктивна сторона – це психічне ставлення суб’єкта до своєї поведінки. Субєктивна сторона характеризується виною, яка проявляється у формі умислу або необережності.

Вина – це основна і обов’язкова ознака суб’єктивної сторони. Під виною розуміють свідоме негативне ставлення правопорушника до інтересів громадян, держави і суспільства в цілому.

Прямий умисел = усвідомлення своїх дій + передбачення можливих наслідків + бажання їх настання.

Непрямий умисел = усвідомлення своїх дій + передбачення можливих наслідків + байдуже ставлення до того, чи настануть вони, чи ні.

Необережність у формі самовпевненості = усвідомлення своїх дій + передбачення можливих наслідків + легковажно розраховує на їх відвернення.

Необережність у формі недбалості = усвідомлення своїх дій + не передбачає настання наслідків, але повинен був передбачити.

У деяких випадках існує мета правопорушення, яка характеризує ціль суб’єкта діяння.