Безпека життєдіяльності - Купчик
.pdf
Правильно накладений джгут спричинює побіління кінцівки нижче від нього, тому що в цій ділянці припиняються приплив і відтік крові. Якщо джгут накладений неправильно, не туго, то кровотеча не припиняється, а навпаки — посилюється, оскільки виявляються стиснутими тільки вени, які лежать ближче до поверхні, а артерія лежить глибше і продовжує наповнюватися кров'ю.
Внаслідок цього відтік крові із стиснутих вен припиняється, а приплив крові продовжується, через це в кінцівці утворюється застій крові і набряк. Кінцівка синіє, набрякає, а кровотеча посилюється. Строк накладеного джгута чи закрутки — 1,5...2,0 год і не більше, інакше кінцівка омертвіє. Якщо протягом цього періоду немає можливості забезпечити додаткову допомогу, то через
1,5...2,0 год джгут на кілька хвилин відпускають до почервоніння шкіри, а потім знову затягують. Під джгут обов'язково слід покласти записку із зазначенням часу його накладення.
Якщо через 5-10 хв після зняття джгута кровотеча не відновилася, то можна вважати, що вона спинена, але транспортувати такого потерпілого потрібно обережно, оберігаючи його від поштовхів.
У тих місцях, де неможливо накласти джгут, а на короткий строк також і на кінцівках, застосовують притискання артерій пальцями до кісток, до яких прилягають ці судини. Для цього потрібно знати розміщення артерій і місця їх притискання (рис. 7.3).
Великі артерії притискають у певних місцях.
340
Рис. 7.3. Розміщення головних артерій людини (а) і місця їх притискання (б):
1 — стегнова; 2,6 — плечова; 3 — підключична; 4 — скронева; 5 — сонна; 7 — ліктьова; 8 —
променева; 9 — передня високогомілкова
При кровотечах із ран на голові двома-трьома пальцями притискають венозну артерію перед вухом на рівні брови до скроневої кістки (рис. 7.4, а).
При артеріальній кровотечі з рани на щоці можна притиснути артерію нижньої щелепи. Для цього великим пальцем притискають судину до краю нижньої щелепи на середній відстані між підборіддям і кутом нижньої щелепи
(рис. 7.4, б).
Сильну кровотечу із рани на голові чи обличчі можна спинити притисканням однієї із сонних артерій. Сонну артерію притискають великим пальцем руки. Праву сонну артерію притискають лівою рукою, можна притиснути артерію третім, четвертим і п'ятим пальцями правої руки (рис. 7.4,
в). Сонні артерії живлять мозок, тому обидві сонні артерії здавлювати не можна,
це призведе до небезпечної для життя непритомності внаслідок гострого недокрів'я центральної нервової системи.
341
Рис. 7.4. Пальцьове притискання артерій при кровотечі:
а — скроневої (із ран на голові); б — нижньощелепної (із ран на щоці); в — сонної (із ран на обличчі); г — плечової (із ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті); д — ліктьової і променевої (із ран кисті); е — стегнової (із ран на нижніх кінцівках)
При кровотечах із рани на плечі у верхній його частині в ділянці плечового суглоба і надпліччя притискають підключичну артерію до першого ребра в надключичному заглибленні. Той, хто надає допомогу, стає збоку від потерпілого. Судину притискають великим пальцем, а інші чотири пальці руки розміщують на верхній частині спини пораненого.
При пораненні плеча пахвову артерію притискають стуленими пальцями рук до головки плечової кістки.
Кровотечу із ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті спиняють притисканням плечової артерії до плечової кістки (рис. 7.4, г). Для цього великим пальцем руки притискають судину до плечової кістки, натискуючи в ділянці зовнішнього краю згинального м'яза плеча. Іншими пальцями руки охоплюють плече ззовні і знизу. Стояти потрібно обличчям до пораненого,
поранену руку тримати піднятою догори.
При кровотечі на кисті притискають ліктьову і променеву артерії (рис. 7.4,
д).
При кровотечі із нижніх кінцівок притискають стегнову артерію великим пальцем або чотирма пальцями однієї руки до лобкової кістки від середини стегна в області паху (рис. 7.4, е).
342
Пальцьове притискання великих судин, особливо у місцях, де багато м'яких тканин (м'язи, жирова клітковина), дуже стомлює. Притискати треба з достатньою силою, щоб стиснути судину, інакше кровотеча не припиниться.
Артеріальну кровотечу в ділянці кінцівок можна спинити сильним згинанням кінцівки в суглобі. Так, при пораненні судин передпліччя зігнуту в лікті руку із закладеним у ліктьовий згин валиком із тканини прибинтовують до плеча (рис. 7.5, а).
Рис. 7.5. Максимальне згинання кінцівок у суглобах
для спинення кровотечі із:
а — передпліччя; б — плеча; в — гомілки; г — стегна
Щоб спинити кровотечу із судин плеча, валик підкладають у пахвову ямку, а руку, зігнуту в лікті, прив'язують до тулуба, обмотуючи бинт навколо грудей (рис. 7.5, б).
При пораненні судин гомілки і підколінної артерії ногу згинають у колінному суглобі, поклавши попередньо під нього валик із тканини, гомілку прив'язують до стегна (рис. 7.5, в).
Щоб спинити кровотечу із судин стегна і пахової області, нижню кінцівку згинають в колінному і тазостегновому суглобах так,
щоб стегно підтягнулося до живота. В паховий згин кладуть валик і всю кінцівку закріплюють пов'язками через гомілку і поперекову ділянку (рис. 7.5, г).
При сильній кровотечі у пахвовій ямці або в ділянці ключиці обидва лікті із зігнутими передпліччями відводять назад і закріплюють пов'язкою
(рис. 7.6).
Рис. 7.6. Тимчасове спинення кровотечі
із підключичної артерії відведенням рук назад
343
Метод згинання кінцівок у суглобах не можна застосовувати при внутрішньосуглобових переломах та інших пошкодженнях суглобів.
При кровотечі із носа розстібають комір, на спинку носа кладуть намочену в холодній воді носову хусточку, рушник, а крила носа притискають великим і вказівним пальцями до носової перегородки.
При легеневих кровотечах ознакою пошкодження тканини є кровохаркання. Потерпілого слід покласти в ліжко в напівсидячому положенні,
заборонити вставати і робити різні рухи. Можна давати пити слабо підсолену воду. Якщо кровохаркання незначне або припинилося зовсім, то потерпілого слід відправити в лікарню, уникаючи при транспортуванні трясіння.
При шлункових кровотечах характерною ознакою є кров'яне блювання з виділенням крові темного кольору, подібне до "кавової гущі". При всіх внутрішніх кровотечах потрібна термінова лікарська допомога.
При здавлюваннях, ударах із розривами тканин слід накласти джгут так,
як і при кровотечах, щоб запобігти всмоктуванню продуктів розпаду змертвілих тканин. На розтрощену кінцівку накладають стерильну пов'язку і шину.
Непритомність. Це стан, коли потерпілий не реагує ні на що, нерухомий і не відповідає на запитання. Причини можуть бути різні, але всі вони пов'язані з ураженням центру свідомості — мозку. Під впливом нервово-емоційного збудження, страху, болю, через нестачу свіжого повітря тощо м'язові судини рефлекторно розширюються, внаслідок чого мозок знекровлюється. Частіше непритомність настає раптово, але інколи перед нею буває блідість, блювання,
позиви до блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється від 50 до 40 ударів за хвилину.
Ознаки непритомності виявляються у широкому спектрі симптомів,
починаючи від шоку і закінчуючи станом клінічної смерті. При цьому велику небезпеку для життя потерпілого становлять западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.
344
Для того щоб надати допомогу, потерпілого насамперед треба винести з місця події, покласти на спину, трохи підняти (на 15...20 см) нижні кінцівки,
щоб поліпшити кровообіг мозку. Потім вивільнити шию і груди від одягу, який їх стискує, поплескати по щоках, полити обличчя і груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба перевірити, чи не запав язик. Вивільнити дихальні шляхи,
покласти на бік. Якщо немає дихання і серцебиття, то треба розпочати оживлення методом штучного дихання і закритого масажу серця. Людину, що знепритомніла, не можна намагатися напоїти, транспортувати її треба у фіксованому стані на боці.
Тому, хто надає долікарську допомогу, треба розрізняти ознаки життя і смерті. Так, серцебиття визначається рукою або на слух зліва, нижче соска, а
також на шиї, де проходить найбільша — сонна — артерія, або ж на внутрішній частині передпліччя. Дихання встановлюється за рухами грудної клітки, за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа потерпілого, за звуженням зіниць при раптовому освітленні очей або за розширенням їх після затемнення очей рукою. Якщо ознаки життя встановлено, треба негайно надати допомогу. Але навіть якщо і немає перелічених ознак, доти, доки немає повної впевненості у смерті потерпілого, слід надавати йому допомогу у повному обсязі. Смерть складається із двох фаз — клінічної та біологічної. Клінічна смерть триває 5-7
хв, але незворотних явищ у тканинах ще немає. В цей період, поки ще не сталось тяжких уражень мозку, серця і легенів, організм можна оживити.
Першими ознаками біологічної смерті є: помутніння рогівки ока та її висихання,
деформація зіниці при здавлюванні, трупне задубіння, трупні синюваті плями.
Штучне дихання застосовують тоді, коли у людини порушується або припиняється нормальне дихання. Починати його потрібно якнайшвидше,
оскільки тривала затримка дихання небезпечна для життя.
Перш ніж починати штучне дихання, потрібно усунути все, що заважає нормальному диханню. У приміщенні відкрити вікна, квартирки, двері. Ніс і рот потерпілого очистити, штучні зуби (протези) вийняти. Розстебнути пасок, комір.
Голову обов'язково
345
треба повернути набік, щоб блювотні маси не потрапили в дихальні шляхи.
Найефективнішим способом штучного дихання є дихання "із легень у легені", яке проводять "із рота в рот" або "із рота в ніс". Для цього відводять голову потерпілого максимально назад і пальцями затискають ніс (або губи)
потерпілого. Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потерпілого,
роблять глибокий видих йому в рот. Вдування повторюють кілька разів з частотою 12...20 за хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити бинтом, косинкою, подолом сорочки тощо. Якщо пошкоджено обличчя і проводити штучне дихання "із легень у легені"
неможливо, то треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки,
складаючи і притискаючи руки потерпілого до неї з наступним розведенням їх.
Штучне дихання здійснюють різними способами: за Лабордом,
Сильвестром, Шеффером, Шюллером.
За способом Лаборда витягують язик потерпілого (рис. 7.7) і притримують пальцями, обмотаними марлею або іншою тонкою тканиною. Захвачують язик,
витягують його (при цьому відбувається вдих) і потім, не випускаючи, дають йому податися в рот (при цьому відбувається видих). Робити це потрібно ритмічно 12-16 разів за хвилину.
Якщо щелепи потерпілого стулені, то палець вводять у простір за зубами,
між щокою і останнім корінним зубом, обережно розціплюють щелепи. Щоб вони знову не зчепилися, у щілину, що утворилась, вставляють обмотану хусточкою ручку металевої ложки чи олівець.
За способом Сильвестра потерпілого кладуть на спину (рис. 7.8), під лопатку підкладають валик з одягу. Той, хто робить штучне дихання, стає на коліна біля голови потерпілого, бере його руки за передпліччя біля ліктів. Вдих відтворюється відведенням рук убоки і назад за голову, на кілька секунд (2...3), а
видих досягається притисканням зігнутих у ліктях рук до грудної клітки,
внаслідок чого із неї витісняється повітря.
Штучне дихання за Сильвестром краще проводити вдвох. Кожний береться за одну руку потерпілого і діє за повільним рахунком "один, два, три" (закидання рук за голову), "чотири, п'ять" (притискання рук до грудей). І в першому, і в другому
346
випадку потрібен помічник, який тримає витягнутий язик, щоб він не западав.
За способом Шеффера потерпілого кладуть на живіт (рис. 7.9), обидві руки витягують вперед або витягують вперед одну руку, а на другу, зігнуту в лікті, кладуть голову, повернуту набік. Той, хто надає допомогу,
стає на коліна так, щоб стегна потерпілого були між його колінами. Потім він кладе великі пальці по боках хребта, нижче від лопаток, а рештою пальців охоплює нижню частину грудної клітки. При рахунку "один, два,
три" потрібно повільно нагнутися вперед, масу свого тіла передати рукам, що лежать на нижніх ребрах
Рис. 7.9. Штучне дихання за Шеффером:
а — вдих; б — видих
347
потерпілого, від чого груди його стискуються і відбувається видих. Потім,
відкинувшись назад і переставши тиснути, потрібно прорахувати: "чотири,
п'ять, шість". У цей час грудна клітка потерпілого розширюється і в неї входить повітря, тобто відбувається вдих. Такі рухи повторюють до настання природного дихання.
За способом Шюллера потерпілий лежить на спині. Той, хто надає допомогу, охоплює двома руками з обох боків його реброві дуги і розтягує їх угору і на боки (вдих), а потім стискує донизу і до середини (видих).
Способи Шюллера і Шеффера не застосовують при переломах ребер, а
спосіб Сильвестра, крім того, — при переломах кісток рук. У таких випадках треба застосувати спосіб Лаборда.
Штучне дихання потрібно продовжувати довго, інколи протягом 2..4 год.
Припиняють його, коли потерпілий починає дихати самостійно, ритмічно,
безперервно. Якщо після відновлення дихання знову припиняється, то штучне дихання потрібно повторити.
Одночасно із штучним диханням потерпілому дають нюхати нашатирний спирт і розтирають шкіру вовняною тканиною.
Зовнішній масаж здійснюють у разі припинення серцевої діяльності. При цьому ритмічно стискають серце між грудиною і хребтом. На нижню частину груднини кладуть долоню однієї руки, на яку із силою натискують (з частотою
60 разів за хвилину) покладеною зверху другою рукою. Сила натискування має бути такою, щоб груднина зміщувалась на 4...5 см. Масаж серця доцільно проводити одночасно із штучним диханням, для чого після двох-трьох вдихів роблять 15 стискувань груднини. Якщо масаж серця робити правильно, то під час натискання на груднину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звуження протягом кількох секунд зіниць, а також порожевіє шкіра обличчя і губи, з'являться вдихи.
Надаючи першу допомогу у відновленні роботи серця, слід пам'ятати, що після призупинення масажу, можливий раптовий другий напад. Щоб його не пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу.
Шок. Причини — сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводить до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу,
дихання, обміну речовин.
348
Ознаками шоку є: блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасна непритомність, посилене дихання і прискорений пульс, зниження артеріального тиску. При важкому шоку — блювання, спрага, попелястий колір обличчя,
посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців, інколи — мимовільне сечовиділення.
Щоб запобігти розвитку шоку при будь-якому пораненні, надають своєчасну та ефективну допомогу. Якщо шок посилився, треба надати першу допомогу, що відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу,
іммобілізувати переломи тощо). Потім потерпілого кладуть у горизонтальне положення з трохи опущеною головою, закутують у ковдру. У разі спраги, коли немає пошкоджень внутрішніх органів, дають пити воду. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є: тиша, тепло (але не перегрівання), дії, що зменшують біль, пиття рідини.
Струс мозку. Причина — травматичне пошкодження тканин і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і забитті голови. При цьому можуть виникати дрібні крововиливи і набряк мозкової тканини. Ознакою є миттєва втрата свідомості, яка може бути короткочасною або тривати кілька годин. Можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу, нудота, блювання.
Щоб запобігти удушенню, потерпілого кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернута набік. На голову кладуть охолоджувальні компреси;
якщо немає дихання або воно порушене, застосовують штучне оживлення.
Потерпілого ні в якому разі не можна намагатись напоїти! Його потрібно негайно транспортувати до лікувального закладу, де йому нададуть необхідну кваліфіковану медичну допомогу.
7.3. ДОПОМОГА ПРИ ВИВИХАХ І ПЕРЕЛОМАХ
Вивихом називають зміщення кісток у ділянці суглобів, що супроводжується розривом зв'язок або навколишніх суглобних сумок. Перша допомога — накладання тугої пов'язки і шини. Без медичного працівника не треба намагатись вправити вивих, щоб не зробити додаткової травми.
Переломом називають порушення цілості кістки. Якщо перелом супроводжується порушенням шкіри або слизової оболонки,
349