Безпека життєдіяльності - Купчик

8. Порівнюємо визначене значення Г з даними табл. 6.18 і вибираємо менше, тобто

6,84 км.

9. Визначаємо площу зони зараження

де п для швидкості вітру понад 2 м/с дорівнює 8.

10. Визначаємо час надходження зараженої хмари до хлібокомбінату

Таким чином, за результатами розрахунків маємо: глибина зони зараження становить до 7 км; в зону зараження через 10 хв потрапляє хлібокомбінат; тривалість уражальної дії хлору — до 40 хв.

Хімічна розвідка і хімічний контроль. Під час ліквідації наслідків аварії на хімічно небезпечних об'єктах хімічна розвідка і хімічний контроль є головними заходами.

Хімічна розвідка дає змогу з'ясувати хімічну обстановку. Для цього здійснюють такі заходи:

розвідка району аварії (катастрофи) для визначення зони зараження СДОР;

оцінка кількості викинутої (вилитої) СДОР і щільності зараження нею ґрунту, визначення напрямків розповсюдження рідкої і газопарової фаз СДОР;

розвідка маршрутів підходу до району аварії;

евакуація населення і сільськогосподарських тварин;

визначення шляхів обходу району зараження, концентрації СДОР в атмосфері, контроль за її зміною з часом;

відбір проб повітря, ґрунту, води, харчових, продуктів, змивів з обладнання, будинків, споруд.

Хімічний контроль, що проводиться в районах аварії, включає:

визначення концентрації СДОР на взятих пробах, щоб встановити можливість перебування людей на зараженій місцевості (в зоні хімічного зараження) без засобів захисту;

ідентифікація невідомих СДОР.

Враховуючи швидкоплинність хімічної аварії, хімічний контроль і розвідка мають проводитись швидко.

330

Перша інформація про небезпечну хімічну аварію до диспетчера підприємства надходить з місць виникнення аварії та від стаціонарних датчиків,

що встановлені в цехах (дільницях), на території та в санітарній заселеній зоні підприємства. На основі цієї інформації з урахуванням метеорологічної обстановки організовують проведення хімічної розвідки, яка починається з розвідки осередку аварії. Підходять до нього з підвітряного боку. Розвідку здійснюють групи розвідки у складі 3-4 розвідників, один з яких є хіміком-

розвідником.

Близько межі зараження СДОР призначається рубіж введення груп розвідки в осередок аварії. Тут група отримує потрібне спорядження

(радіостанцію, прилади розвідки, засоби відбору проб, ізолювальні протигази і засоби індивідуального захисту шкіри, засоби медичної допомоги, електричні ліхтарі), з нею проводять інструктаж.

Під час розвідки осередку аварії оглядають місце аварії, визначають її причини і масштаби, проводять заходи для усунення причин аварії або її локалізації. Шукають уражених людей, надають їм першу допомогу та евакуюють. Визначають ступінь зараження повітря СДОР, відбирають проби з обладнання, стін приміщень, сировини, готової продукції і води для подальшого лабораторного аналізу їх. Якщо обсяг розвідувальних завдань в осередку аварії значний, то організовують змінну роботу груп розвідки. Одночасно з розвідкою осередку аварії проводять хімічну розвідку території підприємства і поза його межами.

Хімічну розвідку і контроль проводять в ході робіт постійно до повної ліквідації наслідків хімічної аварії.

Хімічний контроль, як правило, проводять в стаціонарних умовах спеціалізованих лабораторій. Якщо для цього користуються експрес-методом, то застосовують переносні газоаналізатори, індикаторні плівки, індикаторні трубки, сенсори.

Поширеними засобами експрес-аналізу є індикаторні трубки, які застосовуються у газовизначниках серії ГХ, в універсальних газоаналізаторах УГ-2 і УГ-3 та військових приладах хімічної розвідки.

Контроль забруднення повітря здійснюють за допомогою хромотографів,

приладів з індикаторними трубками, газоаналізаторів (ФА-501 — універсальний газоаналізатор). Масову концентрацію

331

СДОР в атмосферному повітрі визначають за допомогою газоаналізаторів типу

"Аквілон". В цілому існує понад 200 методів визначення ХОР у повітрі.

Способи і засоби ліквідації наслідків хімічних аварій. Ліквідація наслідків хімічної аварії розпочинається з локалізації осередку аварії — обмеження і зупинення викиду (виливу) СДОР, запобігання зараженню ґрунту і джерел водозабезпечення населення.

Щоб обмежити і зупинити викид (вилив) СДОР, перекривають крани і засувки на магістралях подачі СДОР за допомогою бандажів, хомутів, заглушок,

перекачують рідину з аварійної місткості в запасну.

Розливання СДОР на місцевості обмежують, щоб зменшити площу випаровування. Для цього влаштовують обвалування розлитої речовини,

створюють перешкоди на шляху розливання, збирають СДОР в природні та спеціально облаштовані поглиблення (ями, канави тощо). При цьому вживають усіх заходів, аби СДОР не потрапила в річки, озера, в підземні комунікації,

підвали будинків і споруд. Роботи виконують за допомогою бульдозерів,

скреперів, екскаваторів та іншої техніки. В окремих випадках рідинні СДОР можна збирати в спеціальні місткості (бочки).

Нейтралізацію (дегазацію) СДОР проводять за допомогою водяних завіс,

сипких адсорбційних матеріалів (ґрунту, піску, шлаку, керамзиту тощо),

розчинами хімічно активних речовин, пінами. Водяні завіси створюють за допомогою пожежних машин, авторозливних станцій (АРС), мотопомп тощо.

При цьому вода має подаватися високо вверх під тиском не менше ніж 0,6 МПа,

щоб отримати дрібнодисперсний струмінь, який спадає вниз.

Сипкими адсорбційними матеріалами засипають рідку фазу СДОР на 10...

15 см. Після цього забруднений сипкий матеріал і шар ґрунту під ним на глибину проникнення СДОР збирають у спеціальні місткості й вивозять, щоб захоронити. Перед захороненням СДОР дегазують (нейтралізують).

Якщо дегазацію (нейтралізацію) СДОР можна проводити на місці, то забруднений адсорбент і ґрунт не збирають і не вивозять. При аваріях з горючими речовинами (гідразин та ін.) невеликі

332

забруднені ділянки випалюють, а мерзлий ґрунт зі снігом випалюють при нормі витрату гасу 8...10 л/м2.

Розчинами хімічно активних речовин розбавляють рідку фазу СДОР,

внаслідок чого СДОР нейтралізується і зменшується швидкість випаровування.

Для цього створюють дрібнодисперсний або компактний струмінь.

Для того щоб зменшити площу випаровування, рідку фазу СДОР ізолюють (обмежують) пінами, створеними піногенераторами пожежних машин.

Впіну додають дегазувальні речовини.

Втабл. 6.20 наведено перелік розчинів і речовин, що використовуються для дегазації (нейтралізації) деяких СДОР.

Таблиця 6.20. Дегазувальні розчини і речовини

333

6.7. ІНЖЕНЕРНИЙ ЗАХИСТ

Цей вид захисту передбачає виконання таких основних заходів:

1.Під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів та інших об'єктів треба враховувати характер місцевості щодо проявів небезпечних явищ природного і техногенного характеру.

2.Потенційно небезпечні об'єкти мають бути розміщенні так, щоб під час аварії шкода населенню і довкіллю була мінімально можливою.

3.Будувати будинки і споруди, інженерні мережі та транспортні комунікації із заданими рівнями безпеки і надійності.

4.Розробляти і здійснювати регіональні та місцеві плани запобігання НС і ліквідації наслідків їх.

5.Створювати комплексні системи захисту населених пунктів та об'єктів господарювання від природних небезпек — будувати протизсувні,

протиповеневі, протиселеві та інші інженерні споруди.

6. Розробляти і впроваджувати заходи щодо безаварійного функціонування потенційно небезпечних об'єктів.

6.8. МЕДИЧНИЙ І БІОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ

Медичний захист передбачає своєчасне надання допомоги потерпілим і лікування їх, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій. Для цього проводять такі заходи:

1.Планують і використовують сили і засоби органів охорони здоров'я

незалежно від відомчої належності їх.

2.Розгортають у надзвичайних умовах потрібну кількість лікувальних

закладів.

3.Своєчасно застосовують профілактичні медичні препарати.

4.Здійснюють контроль за харчовими продуктами, питною водою і джерелами водопостачання.

5.Завчасно створюють і підготовляють спеціальні медичні формування.

334

6.Накопичують медичні засоби захисту, медичне та спеціальне майно і

техніку.

7.Контролюють стан довкілля, санітарно-гігієнічну та епідеміологічну ситуацію.

8.Готують медичний персонал і проводять загальне медико-санітарне навчання населення.

Біологічний захист включає: своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, виду їх і масштабів зараження; проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідеміологічних та медичних заходів; своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту; введення режимів карантину та обсервації; знезараження осередку ураження; проведення екстреної та специфічної профілактики; додержання протиепідеміологічного режиму об'єктами господарювання, лікувальними закладами і населенням.

335

надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утопленні, отруєнні,

знепритомнінні;

використати підручні засоби для перенесення, завантаження і транспортування потерпілого;

визначити необхідність вивезення потерпілого машиною швидкої допомоги чи попутним транспортом;

користуватись аптечкою швидкої допомоги.

Медичну допомогу надають у такій послідовності. Насамперед треба усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров'ю і життю потерпілого, — звільнити від дії електричного струму, винести з отруєної атмосфери, загасити палаючий одяг, дістати із води і т. ін., оцінити стан потерпілого. Далі визначити характер і тяжкість травм, що становлять найбільшу загрозу для життя потерпілого, і послідовність заходів щодо його спасіння; виконати необхідні дії для спасіння потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, спинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов'язку); викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити заходів щодо транспортування потерпілого в найближчу медичну установу; підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника. Зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар.

В осередку ураження першу медичну допомогу мають надавати санітарні пости, а на виробництві — черговий медичний персонал. Для цього у них має бути набір (аптечка) необхідних засобів для надання першої медичної допомоги

(табл. 7.1), а також аптечки індивідуального типу АІ-2.

Таблиця 7.1. Засоби для надання першої медичної допомоги

337

Примітка: В набір для сумок першої допомоги не входять шини, гумовий пузир для льоду, склянка, чайна ложка, борна кислота і питна сода. Інші медикаменти комплектують у кількості 50 % вказаних у списку.

7.2. ДОПОМОГА ПРИ КРОВОТЕЧАХ,

НЕПРИТОМНОСТІ, ШОКУ І СТРУСУ МОЗКУ

Кровотечі. За характером кровотечі завжди можна визначити, які судини пошкодженні. При капілярній із найдрібніших судин кров сочиться, з'являється у вигляді маленьких крапель, які зливаються і поступово стікають з поверхні рани. Артеріальна кровотеча — кров яскраво-червоного кольору, витікає із рани під напором уривчастим струменем, пульсує в такт серцевих поштовхів. Венозна

кровотеча — кров темно-вишневого кольору, витікає безперервним струменем.

338

При капілярній кровотечі потрібно підняти пошкоджену частину тіла або накласти стисну стерильну пов'язку. Кровотечу з дрібних артерій і невеликих венозних судин спиняють стисною пов'язкою, для чого, не торкаючись рани,

звільняють від одягу місце поранення і накладають стерильну пов'язку. Якщо немає бинта, то можна використати чисту бавовняну тканину, розірвати її смугами і пропрасувати декілька разів праскою. Для пов'язки можна використати й хустку.

Сильну артеріальну і венозну кровотечі тимчасово спиняють за допомогою джгута або закрутки (рис. 7.1). Джгут на кінцівку накладають тоді, коли стисна пов'язка не дає ефекту або потрібно швидко спинити сильну кровотечу із великих судин. Джгут чи закрутку накладають на кінцівки, а також на стегно чи плече вище від місця поранення (кровотечі). Під нього підкладають шар марлі, щоб не пошкодити шкіру і нерви. Джгут розтягують обома руками і кладуть оберти так, щоб вони лягала один на одний не ослаблюючи його, кінці джгута скріплюють.

Під час Великої Вітчизняної війни був запропонований простий, зручний і надійний спосіб спинення кровотечі за допомогою солдатського паска. Пасок беруть у руки так, як показано нарис. 7.2. Потім його складають удвоє і складений кінець протягують крізь пряжку.

Розтягуючи пасок, одержують подвійну петлю

(рис. 7.2, а, б), у яку продівають пошкоджену кінцівку поверх одягу і поступово, легко підтягують, стежачи за тим, щоб пасок

щільно облягав цю кінцівку. Петлю затягують щільніше до припинення кровотечі із рани (рис. 7.2, в). Щоб зняти джгут, беруть однією рукою кінцівку нижче накладеного паска, другою рукою крутять петлю у зворотному напрямку.

При цьому великим пальцем пасок притримують біля пряжки (рис. 7.2, г, д).

339