Безпека життєдіяльності - Купчик

охорону здоров'я тощо. Серед населення, що проживає на радіоактивно забруднених територіях, збільшилась захворюваність ендокринної системи у 4-5

разів, крові та кровотворних органів — в 11-15 разів, органів травлення — у 3

рази. У ліквідаторів зросла кількість онкозахворювань щитовидної залози у 4-5

разів, опорно-рухового апарату — у 5 разів і на лейкемію — більш як у 3 рази.

Залишаються невирішеними проблеми радіаційної безпеки населення: це об'єкт "Укриття", що побудований за тимчасовою схемою і за неймовірно тяжких екстремальних умов 1986 р. й не розрахований на тривалу експлуатацію;

існування зони відчуження як джерела радіаційної небезпеки для населення України. У зоні відчуження зосереджена основна частина радіонуклідів викиду,

тут утворено понад 800 місць захоронення радіоактивних відходів. В них поховані тисячі тон елементів зруйнованого реактора і радіоактивних уламків будівельних конструкцій, техніка, забруднений ґрунт.

Міжнародна шкала оцінки ядерних подій передбачає сім рівнів (градацій)

події.

Сьомий рівень — глобальна аварія. Викид у навколишнє середовище значної частини продуктів поділу радіоактивних речовин активної зони. Викид призводить до збільшення дозових меж для надпроектної аварії. Можливі гострі променеві ураження населення, необхідна евакуація, відселення та інші заходи захисту. Катастрофа на ЧАЕС 1986 р. належить до сьомого рівня.

Шостий рівень — тяжка аварія. Викид у довкілля значної частини продуктів поділу, що призводить до збільшення дозових меж для проектних аварій. Можливі ураження населення і шкідлива дія на довкілля. Необхідні протиаварійні заходи і часткова евакуація.

П'ятий рівень — аварія з ризиком для довкілля. Викид у довкілля продуктів поділу, що призводить до незначного перевищення дозових меж проектної аварії. Можливі часткове ураження населення і дія на довкілля.

Необхідні часткові протирадіаційні заходи захисту персоналу АЕС і населення.

Четвертий рівень — аварія в межах санітарно-захисної зони. Викид у довкілля продуктів поділу, дозові межі проектної аварії не перевищені, захист населення не потрібний.

231

і є потенційною загрозою для населення. Токсичні речовини, які широко застосовують у виробництві, часто стають джерелом групових і масових отруєнь людей під час аварії на цих об'єктах, коли до зовнішнього середовища потрапляють як вихідні, так і проміжні компоненти виробництва, кінцева продукція і відходи, що створюють загрозу життю і здоров'ю людей.

Наявність великої кількості чинників, від яких залежить безпека функціонування ХНО, підвищує ймовірність виникнення хімічних аварій.

Створюється надзвичайна ситуація з трагічними незворотними наслідками — ураження виробничого персоналу і населення, яке перебуває в районі ХНО. В

розпалі аварії можуть виникати пожежі, вибухи, хімічне зараження повітря,

місцевості, води. За межами об'єктів — зараження довкілля. Для багатьох СДОР характерне тривале зараження довкілля, а також прояв віддалених ефектів ураження людей і біосфери.

Про реальність хімічної загрози, що існує в мирний час, свідчать численні хімічні аварії і катастрофи, що трапилися останнім часом в різних частинах світу. Наприклад, протягом 1997-2000 рр. в Україні трапилось понад 50

надзвичайних ситуацій (НС) з викидом СДОР в атмосферу, загинуло шість і постраждало 66 чоловік.

Великі хімічні аварії з раптовим викидом токсичних речовин в атмосферу загрожують життю і здоров'ю людини, знищують рослинний і тваринний світ.

Розглянемо деякі з найбільших аварій і катастроф, що сталися в останні десятиліття.

У невеликому містечку Севезо, що на півночі Італії, за 30 км від Мілана, 10 липня 1976 р. стався вибух на хімічному заводі з виробництва пестицидів.

Речовина, що вирвалась під час вибуху, була однією з найнебезпечніших отрут:

це 2,3,7,8-тетрахлориди-бензо-р-діоксин (скорочено ТХДД). В атмосферу його потрапило всього близько 2 кг, але він отруйніший за ціанистий калій у 67 тис.

разів і у 500 разів — за стрихнін. Смертельна доза ТХДД для людини становить близько 0,03 мг на 1 кг маси тіла. Хмара ТХДД покрила площу до 18 км2. Було уражено кілька сотень чоловік, загинула велика кількість сільськогосподарських тварин. Населення було евакуйоване, а дегазація місцевості тривала майже вісім років.

233

Найстрашніша за своїми наслідками хімічна катастрофа сталася в ніч з 2-

го на 3-тє грудня 1984 р. у м. Бхопале — столиці індійського штату Мадхья-

Прадеш. Від отруєння загинуло майже 2500 чоловік. Індійські спеціалісти вважають, що тією чи іншою мірою потерпіло не менше ніж 25 % 700-тисячного міста. Під час аварії в повітря потрапило кілька тонн газоподібного метилізоціонату (МІЦ). Ця речовина — проміжний продукт пестициду із групи карбонатів, сильна отрута багатосторонньої дії. У концентрації -0,1 мг/л він протягом декількох хвилин уражає очі та органи дихання. Характерні симптоми:

різкий кашель, задуха, блювання і тимчасова сліпота. Якщо концентрація отрути збільшується, то гинуть клітини рогової оболонки ока, людина повністю сліпне,

розвивається гостра емфізема легенів, а потім — пневмонія.

На виробничому об'єднанні "Азот" в м. Йонаві (Литва) 20 березня 1989 р.

вибухнув резервуар з рідким аміаком об'ємом 7 тис. т. Внаслідок вибуху, під час якого загинуло шість чоловік, відбувся потужний викид газу в атмосферу.

Майже одночасово виникла пожежа на складі з 20 тис. т азотно-фосфорного калійного добрива, яке при горінні виділяє оксиди азоту. Це була найбільша хімічна аварія у колишньому СРСР. Отруйна хмара поширилася в радіусі до 40

км. Особливо потерпіло м. Йонава і навколишні населені пункти, з яких було евакуйовано до ЗО тис. чоловік. Серйозні отруєння дістали 53 особи, у деяких були хімічні та термічні опіки і майже в усіх — ураження органів дихання.

Аварії виникають і під час перевезення СДОР автотранспортом,

залізничним, морським і річковим транспортом.

Пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти. Ці об'єкти в Україні створюють значне техногенне навантаження. Нафтогазовий транспортний та переробний комплекси становлять велику потенційну небезпеку. Через територію України проходить густа мережа нафто- і газопроводів, а саме: нафтопровід "Дружба",

магістральні газопроводи "Союз", "Оренбург—Захід", "Уренгой—Ужгород", "Ямбург—Захід", "Кавказ—Центр" тощо. Загальна довжина магістральних нафтопроводів становить близько 4 тис. км (діаметр труб 200...800 мм, робочий тиск 50 атм), магістральних газопроводів — 16 940 км (діаметр труб 800... 1400

мм, робочий тиск 150 атм).

234

До вибухопожежонебезпечних об'єктів належать нафтопереробні комбінати (Лисичанський, Кременчуцький, Одеський, Дрогобицький), здатні утримувати запаси нафтопродуктів до кількох мільйонів тонн.

Гідротехнічні споруди. Ці споруди є об'єктами підвищеної небезпеки. На території України побудовано 12 гідровузлів і 16 водосховищ. У разі руйнування їх можуть утворитися зони катастрофічного затоплення:

Найнебезпечнішими за своїми наслідками є зони катастрофічного затоплення при руйнуванні споруд Дніпровського каскаду ГЕС (Київської,

Канівської, Кременчуцької, Дніпродзержинської, Дніпровської, Каховської), до яких потрапляє частина територій восьми областей загальною площею понад

235

8 тис. км2, 463 населені пункти з чисельністю населення понад 1,6 млн осіб,

понад 200 промислових підприємств. Хвиля прориву може затопити близько 60

тис. га земель та зруйнувати до 80 мостів. Внаслідок цього явища може порушитись робота енергосистем (можливе пошкодження до 2000 км ЛЕП),

можуть вийти з ладу мережі та споруди газового господарства, систем водопостачання, транспортного сполучення.

Характерним для катастрофічного затоплення у разі руйнування гідроспоруд є значна швидкість хвилі прориву (від 3 до 25 км/год), її висота сягає 10...20 м, ударна потужність 5...10 т/м2 та велика швидкість затоплення всієї території, що потрапляє в зону стихійного лиха.

Реальну загрозу можливого затоплення населених пунктів становлять 283

шламонакопичувачі та "хвостосховища" промислових підприємств. Так, у 1983

р. була розмита гребля "хвостосховища" на Стебниківському калійному комбінаті у Львівській області. Внаслідок цієї катастрофи кілька чоловік загинуло, а флорі та фауні р. Дністер заподіяно велику шкоду. Селевий потік зруйнував 400 м залізничної колії. Як правило, "хвостосховища" розміщені поряд з великими містами, наприклад водяне "хвостосховище" РАР під боком майже 290-тисячного міста Дніпродзержинська.

Прогнозується, що в разі руйнування греблі Київського водосховища в Києві будуть затоплені частково Деснянський, Дніпровський, Оболонський,

Подільський, Дарницький, та Голосіївський райони. Треба буде евакуювати до

170 тис. чоловік. Найбільшої висоти (11,7 м) ударна хвиля досягне через 5 год після руйнування греблі.

На промислових підприємствах техногенні надзвичайні ситуації можуть виникати під час великих аварій у системах електро-, газо-, тепло- і

водопостачання, а також аварій, спричинених вибухами пилоповітряної та газоповітряної сумішей (борошна, цукрової пудри, пари мазуту, бензину,

пропану, бутану, етилену, спирту тощо).

Основними причинами аварій є: безвідповідальне ставлення проектувальників до вимог техніки безпеки, а керівників підприємств, цехів — до дотримання цих вимог; низький контроль за станом виробництва і особливо за його вибухонебезпечними

236

і легкозаймистими ділянками; порушення будівельних корм і правил при проектуванні, будівництві об'єктів і монтажі технічних систем.

Часто причинами аварій є дія стихійного небезпечного явища, коли руйнуються лінії електропередач, газопроводів, комунальна мережа на об'єктах.

Недотримання правил зберігання агресивних, вибухо- і

пожежонебезпечних речовин і неправильне поводження з ними призводять до аварій різних масштабів. Аварії на підприємствах виникають через старіння і корозію металів. Причиною аварії на будьякому підприємстві може бути аварія на сусідніх підприємствах, у центральних комунальних мережах або енергетичних лініях.

Здебільшого причиною виробничої аварії є неправильна дія (або бездіяльність) людини на робочому місці.

Основними заходами, спрямованими на запобігання виникненню техногенних НС, є:

контроль за функціонуванням потенційно небезпечних об'єктів (ПНО);

систематичне підвищення на кожному ПНО кваліфікації виробничого персоналу;

уточнення функціональних обов'язків фахівців на ПНО та розроблення інструкцій і паспортів безпеки;

введення обов'язкових інструктажів виробничого персоналу перед початком робочої зміни з перевіркою надійності засобів сигналізації та оповіщення;

розроблення і впровадження графіків та інструкцій з організації і проведення планового технічного обслуговування (ТО) та контролю систем безпеки на виробництві;

зменшення запасів СДОР, вибухо- і пожежонебезпечних речовин, а також інших небезпечних речовин на суспільно-господарських об'єктах до граничної кількості їх;

нагляд за безпечним проведенням робіт на ПНО;

моніторинг природного середовища;

прогнозування можливості виникнення надзвичайної ситуації;

завчасне розроблення варіантів проведення рятувальних, евакуаційних та відбудовних робіт у разі аварій на ПНО;

незалежна експертиза будівництва ПНО та інших об'єктів, у тому числі екологічна;

237

ліцензування діяльності, пов'язаної з будівництвом і функціонуванням ПНО з погляду їх техногенної та екологічної безпеки;

удосконалення конкретних технологічних процесів і підвищення їхньої надійності з метою охорони довкілля та безпеки виробництва і персоналу;

створення на об'єктах, що мають СДОР, локальних ситем виявлення зараженості навколишнього середовища та оповіщення виробничого персоналу і населення, яке проживає у зоні можливого хімічного зараження;

завчасне накопичення потрібної кількості засобів індивідуального та колективного захисту виробничого персоналу від уражальної дії аварії;

створення ефективних систем технологічного контролю і діагностики безаварійного зупинення виробництва та уникнення аварійної ситуації.

5.2. ПРИРОДНІ НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ

Такі ситуації в Україні виникають внаслідок руйнівної дії природних явищ. Характерними для нашої держави є такі небезпечні явища:

Геологічні — зсуви, обвали, осипи, осідання земної поверх ні, землетруси.

Наслідками геологічно небезпечних явищ є руйнування та загроза руйнування інженерних споруд, мереж, будинків різного призначення, ураження людей,

сільськогосподарських тварин, знищення врожаю.

Метеорологічні — зливи, урагани, смерчі, сильні снігопади, град,

ожеледь, швидке танення снігу та льоду на річках (особливо в Карпатах,

Криму). Наслідками метеорологічних явищ є пошкодження та руйнування наземних інженерних споруд і мереж, будинків різного призначення, угідь,

порушення транспортного сполучення.

Гідрологічні — повені, наводки, підвищення ґрунтових вод і т. ін.

Наслідками гідрологічних небезпечних явищ є руйнування або загроза руйнування інженерних споруд, підтоплення будівель різного призначення.

Природні пожежі лісових і торф'яних масивів.

238

Масові інфекції та хвороби людей і тварин.

Розглянемо детальніше деякі з цих небезпечних явищ.

Геологічні небезпечні явища. Зсуви — це зміщення земляних мас під дією власної ваги. Зсуви характерні для зон тектонічних порушень, високих терас на схилах гір, берегів річок і водосховищ, де є глинясті породи, що насичені підземними водами. Виникнення зсувів можливе в усіх областях України і в Автономній республіці Крим. Найпоширеніші зсуви в Закарпатській, Одеській,

Луганській, Чернівецькій, Дніпропетровській областях та в Криму.

В окремих випадках зсуви, обвали, осипи та осідання земної поверхні набувають катастрофічного розвитку, як це було в Дніпропетровську,

Дніпродзержинську, Сімферополі, Чернівцях та у с. Остинці Чернівецької області, у Закарпатській та Запорізькій областях, на автошляхах та узбережжі Південного берега Криму, в інших місцях на території України.

Зсув починається раптово. Спочатку з'являються тріщини у ґрунті,

розриви доріг і берегових укріплень, зміщуються будівлі, споруди, падають дерева, телефонні та електричні стовпи, руйнуються підземні комунікації. При зсувах із схилів гір ґрунт захоплює і несе із собою все, що є на його поверхні.

Зменшити масштаби біди або запобігти зсуву можуть своєчасно організований контроль за станом схилів і дотримання протизсувного режиму. На схилах, де можливий розвиток зсуву, влаштовують рови, дренажні системи, постійно діючі водозливи. Перед початком інтенсивного танення снігу його треба (якщо є така можливість) прибрати з небезпечних схилів і прилеглих до них ділянок,

організувати відведення талої і дощової води. Якщо причиною зсуву є підземні води, то потрібно зробити загороджувальний дренаж, щоб повністю перекрити шлях воді.

Небезпеку зсувів можна зменшити, якщо відповідно спланувати схили,

зменшити їхню крутизну, вирівняти горби, загорнути тріщини, посадити лісові насадження.

Слід організувати постійний контроль, особливо у весняно-осінній період,

за рівнем води в колодязях, дренажних спорудах, бурових свердловинах, річках,

водосховищах, озерах, ставках, за випаданням і стоком талої й дощової води, за переміщенням ґрунту на небезпечних схилах. Навіть при незначних відхиленнях

239