Тема 5. Основи спілкування учителя і учнів

1. Рівні спілкування учителя і учнів;

2. Специфіка і моделі спілкування учителя фізичної культури з учнями;

3. Мистецтво суперечки;

1. Рівні спілкування учителя і учнів

Використання поняття «рівні спілкування» – це певна умовність. Під рівнями спілкування розуміють певні поведінкові прояви, що дозволяють судити про особливості впливу одного партнера на іншого, про характер їх взаємодії. Розглянемо особливості цих рівнів.

Примітивний рівень.

Слово «примітивний» зрозуміле всім і означає надто спрощений, простий, нескладний.

При спілкуванні на примітивному рівні хоча б один з його учасників (а можливо і обидва) задаються простими питаннями: хто перед ним? З ким він має справу? Що представляє собою партнер по спілкуванню? Головне, що цікавить автора таких питань, – хто сильніший він чи його партнер по спілкуванню? В залежності від цього обирається тактика взаємодії із співпраці із співрозмовником, причому, як правило, також доволі примітивна.

Якщо виявляється, що партнер, не суперник у фізичному чи інтелектуальному плані, то з ним можна не церемонитись, можна сміливо пристроюватись до нього «зверху» і диктувати йому умови спілкування. Наприклад, фізично міцний підліток може підійти до менш сильного однолітка, і безцеремонно попросити, точніше вимагати у нього закурити чи дати грошей на необхідну покупку. У випадку відмови можливе пред’явлення більш серйозне «аргументів» у вигляді лайки, погроз чи міцного кулака.

Аналогічно примітивний юнак може сміливо обняти дівчину, яка йому сподобалась. Наіть якщо вона цього не хоче, то з нею не варто церемонитись, адже вона всеодно не зможе нічого зробити. А якщо до того ж усі отчуючі однолітки підтримують подібну ініціативу то це буде чудовим признанням «правильності» безцеремонних до дівчини дій, кращим способом самоствердження в її очах. Точно так само примітивний партнер може легко відштовнути слабкого, меньш сильного однокласника, що намагається заступитися за свого товариша чи дівчину, може нахамити дорослому перехожому, що опинився перед юрбою агресивних підлітків. А чому власне боятись-то? Адже сила на його стороні.

Якщо ж виявиться, що партнер є серйозним суперником, то до нього неможна підійти з позиції сили, на нього краще не тиснути, недоцільно і навіть небезпечно пристроюватись «зверху», оскільки такий партнер здатний дати серйозну відсіч. Наприклад фізично міцний юнак, не тільки не дозволить принижувати себе, але і сам може покарати свого кривдника. Жвава, голосиста жінка здатна як привселюдно відчитати нахабу, що йому стане незручно перед своїми приятелями за свій неумісний жарт в адресу цієї особи.

З такими людьми, як показує досвід, краще не зв’язуватись. З ними обирається інша тактика спілкування. Перед сильним можна вибачитись, а хамство представити як жарт: « Та я пожартував. Ти, що жартів не розумієш? Ну вибач». Іншими словами, до більш сильного примітивний партнер вимушений пристоюватись «знизу», хоча дана ситуація наврядчи його влаштовує. При зручному випадку прибічник примітивного спілкування постараєть змінити ситуацію і пристроїтися «зверху». Наприклад він може пригрозити більш сильному юнаку: «Ну ти ще пожалієш про це! Ми ще зустрінемось з тобою!». Правда, зазвичай подібні погрози виголошуються, або тихо, щоб не чув суперник, або голосно, але з безпечної відстані.

Слід відзначити, що психічно нормальна людини зазвичай опускається на примітивний рівень тільки в певній ситуації. Так, в компанії підвипивших однолітків школяр може вести себе непристойно по відношенню до оточуючих людей: образити дівчину, нагрубити старшій людині, познущатись над однолітком з іншої компанії. А ось у своїй родині чи в своєму класі, він як правило не дозволить собі опуститись до примітивного рівня, а постарається виглядати перед своїми батьками і учителями нормальним сином і учнем, людиною, яка поважає гідність батьків, педагогів і однокласників, дотримуватись правил поведінки.

Однак, якщо у школяра є якийсь досвід спілкування на примітивному рівні, то він може проявитися у взаємодії з батьками чи вчителями. Особливо, якщо дорослі самі демонструють приклад такої поведінки в сім’ї чи школі. Не випадково мудрі педагоги намагаються створювати не тільки благополучну атмосферу в школі, тим спмим не дозволяючи собі і дітям скотитися до рівня примітивного спілкування, але і піклуватися про те, щоб їх учні уникали спілкування з примітивними партнерами, не набували досвіду примітивного спілкування.

На жаль факти примітивного спілкування зустрічають і серед учителів.

Маніпулятивний рівень

На маніпулятивному рівні один із партнерів намагається вдатися до різного роду хитрощів і уловок з метою отримання певної вигоди для себе.

Прийоми, що використовуються маніпуляторами, можуть мати доволі широкий діапазон.

Одні маніпулятори вважають за краще демонструвати своєму партнеру агресивність, ворожість і зарозумілість. Використовуючи жорсткі методи впливу, вони свідомо створюють не зручну для партнера атмосферу спілкування, в акій той буде відчувати себе незручно, проявить велику поступливість, покірність і готовність виконувати волю маніпулятора.

Інші маніпулятори демонструють своє дружнє розположення, готовність прийняти участь у вирішенні проблем, що стоять перед партнером по спілкуванню. Вони отримують свою перемогу за рахунок дружніх відносин і надання послуг партнеру.

Є маніпулятори, які свідомо прикидуються нещасними, хворими і тими хто потребує допомоги чи опіки. Вони зображають свою немічність і залежність від інших осіб, що доволі успішно підчиняє оточуючих своєму впливу.

Зустрічаються маніпулятори, що вміло поєднують різноманітні маніпулятивні прийоми вправно застосовують їх в різноманітних ситуаціях.

Езалежно від прийомів, які використовуються усі х маніпуляторів об’єднує щось загальне: дякуючи своїм маніпуляціям вони змушують партнера по спілкуванню здійснювати вигідні для нього кроки. Маніпуляції – це обман. Але не звичайний примітивний обман, а більш тонка гра.

Школярі доволі часто застосовують різноманітні маніпуляції як у спілкуванні із однолітками, так і в спілкуванні зі своїми батьками і вчителями.

Американський психолог Шостром виділяє чотири маніпулятивних системи: активний, пасивний, змагальний і байдужий маніпулятор. Розглянем їх біль детально.

Активного маніпулятора характеризує використання активних методів на партнера по спілкуванню. Він енергійний, ініціативний. У нього завжди є питання і пропозиції до партнера, є варіанти необхідних дій і рішень. Він сам шукає у як правило знаходить можливості для зустрічі з партнером з метою вирішення своїх проблем.

Активний маніпулятор максимально використовує своє соціальне положення: директора, начальника, учителя, батька, старшого за віком чи званням. Філософія активного маніпулятора заключається, щоб очолювати і володарювати будь-якою ціною, щоб будувати спілкуваня з партнером шляхом пристройки «зверху». Тому він доволі часто використовує атрибути автоританого стилю впливу: наказовий тон, суворий голос, сердитий погляд, категоричні висловлювання, погрози покарань чи інших неприємних для партнера наслідків.

Активним маніпулятором може бут ине тількт доросла людина, але і школяр і дошкільник, акий вміло користується активними методами впливу на своїх однолітків, учителів і батьків.

Пасивний маніпулятор – це повна протилежність маніпулятора активного. Він отримує свою перемогу не за ріхунок активного тиску на партнера, не за рахунок пристройки «зверху», а дякуючи розігруванню пристройки «знизу». Пасивний маніпулятор представляється перед партнером то безпомічним, то тупим, то безтолковим. Всім своїм виглядом він дає зрозуміти, що в нього зараз дуже складні проблеми, що він нещасний і що у нього не вистачає ні здібностей, ні сил, щоб справитись з конкретним завданням чи життєвою ситуацією. Демонструючи свою вялість, песимізм і пасивність такий маніпулятор змусить свого більш активного партнера думати і працювати за себе, а як наслідок і на себе.

Змагальний маніпулятор обирає доволі гнучку тактику взаємодії зі своїми партнерами. Для нього життя – це постійний турнір, що складається із серії перемог і поразок. В цьому житті він відводить собі роль пильного бійця, уважно вивчаючого сильні і слабкі сторони своїх партнерів по спілкуванню. І в залежності від особливостей того чи іншого партнера він вміло пускає в дію активні чи навпаки пасивні методи взаємодії з ним. Якщо партнер слабкий то маніпулятор енергійно використовує активні методи впливу на нього уміло пристроюючись «зверху».Якщо ж партнер виявився сильним суперником, то в хід йдуть пасивні методи взаємодії, використовується пристройка «знизу». Головне отримати свою перемогу і досягнути бажаного результату, азасоби досягнення не мають для нього важливого значення. Слід відзначити. що активний манімулятор не опускається до примітивного рівня спілкування, його активні методи хоч і здійснюють тиск на партнера, але виглядають більш коректно, ніж у примітивного партнера.

Байдужий маніпулятор грається в байдужість і індифирентність. Увсім своїм виглядом він демонструє, що його мало хвилюють події, які відбуваються, не цікавлять оточуючі люди, що він байдужий до конкретного партнера по спілкуванню і готовий з легкістю розлючитись з ним. Насправді ця байдужість штучна. І події що відбуваються і оточуючі люди і конкретний партнер по спілкуванню далеко не байдужі такому маніпулятору. Маніпулювання байдужістю якраз і задумується з певною метою – втримати партнера біля себе, змусити його вмовляти себе, підчинити його собі.

Педагоги і батьки також використовують різноманітні види маніпуляцій в спілкуванні з дітьми.

Вчені відзначають, що спілкуватись з маніпулятором доволі складно. Адже маніпуляції використовуються для того, щоб переграти партнера по спілкуванню і досягнути отримання своєї перемоги. Деякі люди, розуміючи, що ними маніпулюють намагаються також застосувати маніпуляцію. Однак це вдається далеко не всім. Адже маніпулятор свідомо задумує свої маніпуляції, завчасно розраховує певні ходи. Його маніпуляції виглядають природньо, дії логічо пов’язані одна з одною і вплетені в тканини природньої розмови по з якої небуть суттєвої проблеми. А партнер, який намагається експромтом відповісти маніпуляціями на дії маніпулятора, як правило до такого не підготовлений ні психологічно, ні логічно, ні технологічно. Тому, якщо людина відчуває, що нею починають маніпульювати, то краще намагається віднайти протидію проти не через конргру, а через відхід від його гри.

Стандартизований рівень.

Стандартизований рівень спілкування по іншому називають контактом масок. При спілкуванні на цьому рівні хоча б один із партнерів прагне приховати свій істинний стан, якби сховати своє обличчя за уявну маску. Чому він це робить?

Справа в тому, що бувають випадки, коли спілкування носить вимушений характер для лудини. Він був би радий не спілкуватися з тим чи іншим партнером, але обставини змушують йоговступати в контакт. Наприклад учень, який залишився після уроків, щоб виправити незадовільну оцінку вимушений спілкуватись зі своїм учителем, виконувати його завдання і вимоги. Інакше він не досягне потрібного результату. Школяр-правопорушник вимушений втупитив спілкуванняз інспектором поліції і дати йому пояснення з приводу своєї поведінки. Хоча, якщо була б його воля, він не став би розмовляти з міліціонером на дану тему. Дорослі також доволі часто втупають у вимушене спілкування. В міскому транспорті доводиться відповідати попунтикам на різноманітні питання: «Яка зараз зупинка?», «Як проїхати до того чи іншого місця?», «Скільки коштує квиток?». Так влаштоване наше життя, що без звернення один до одного ми не зможем обійтись.

В той же час інколи неможливо спілкуватися з кожним, хто бажає вступитив контакт. Адже буває, що людина не схильна до спілкування в силу різних причин: через втому, поганий настрій, хворобу, різні проблемиі тривоги. Або можуть бути вагомі причини для відмови від спілкування з конкретуою людиною: старі образи на нього, недовіра до партнера, який схильний до певних хитрощів, обману.

Стараючись якби захистити себе від небажаних контактів, в крайньому випадку обмедити їх людина і намагається «одягнути маску», тобто сховати свій істинний стан за деяким відомим стандартом.

Так, учень залишений після уроків, може прикинутись хворим чи інакше кажучи одягнути «маску хворого». І всі спроби учителя зацікавити його навчальною роботою будуть постійно натикатись на «головний біль», «сильне недомагання», «запапорочення», та інші «страждання» учня. А оскільки гуманне значення педагогічної професії не дозволить вчителю примусити працювати «хворого» учня, то педагог буде вимушений припинити додаткове заняття і відправити учня до лікаря чи додому. Але саме цього і хотів учень, якому не хотілось спілкуватися з учителем після уроків, саме тому він використав «маску хворого».

Іншою маскою, що дозволить обмежити спілкування з небажаним партнером, може служити «маска шута». Сховавшись за таку маску учень стане реагувати на пропозиції учителя включитись в навчальну роботу несерйозними репліками, жартами усмішками і т. п. Тому педагог буде відчувати серйозні труднощі в спілкуванні з учнем в такій масці.

Можливо також і використання інших масок: «маска тигра» дозволяє демонструвати агресивністьі тримати партнера на відстані; за «маскою зайця», можна сховатися щоб не накликати на себе гніву чи насмішок зі сторони більш сильного партнера. Для цієї ж мети можуть слугувати «маска боязкості», «маска послушання», «маска догідливості».

Ось учитель звернувся до свого учня-старшокласника з проханням сходити за ганчіркою і витерти з дошки. А у відповідь школяр не просто відмовляється виконати це прохання, а обвалює на педагога бурю гніву і роздратування. В різких тонах з дикою гримасою на обличчі він безцеремонно заявляє на весь клас: «А чому я повинен витирати дошку? Я на ній не писав! Я Вам не хлопчик на побігеньках, щоб бігати за ганчірками! Відправте чергового, це його обов’язок!» В цьому випадку учень усім своїм виглядом демонструє «маску тигра», пропонуючи йому спілкуватися на стандартизованьму рівні. Слід відзначити, що сховавшись за таку маску, учень повністю може досягнути бажаного – зробити так, щоб учитель, по-перше не змушував його в даний момент відриватись від своїх занять; по-друге, надалі побоювався підходити до ньго з подібними проханнями. Спілкування з людиною в масці доволі складне, адже маска для того і одягається, щоб сховати за нею щось особисте. Навіть якщо цим особистим є елементарна лінь. Контакт масок означає обмежене, теке що накладається на участь власної особистості в діалозі, оскільки замість себе людина пропонує партнеру спілкуватися з тією чи іншою маскою. Справжнього спілкування з партнером в масці не вийде. Тому, якщо ми хочемо спілкуватися з людиною, а не з маскою, до необхідно добитися, щоб її зняли.

Як це зробити? Якихось універсальних рецептів на цей рахунок немає і бути не може. Одним із найефективніших засобів є жарт, жартівливий тон, своєрідна гра.

Інколи педагоги використовують своєрідні маски в спілкуванні з школярами.

Конвенціональний рівень.

Термін «конвенція» більше відноситься до сфери політики, ніж до педагогіки. Нам знайомі словосполучення «конвенція ненападу», «конвенція захисту», оскільки слово «конвенція» означає «згоду», «домовленість між сторонами».

Виявляється, що партнери по спілкуванню також можуть досягнути певної згоди, якщо б заключили конвенцію про правила спілкування і притримувались цих умовних правил при взаємодії. Якщо це відбувається, то говорять, що спілкування здійснюється на конвекційному рівні.

Розглянемо таку ситуацію. Молода вчителька веде урок. В один із моментів свого спілкування вона відзначає, що учень, який сидить на задній парті не слухає її пояснень, а читає книгу. Вона розуміє, що треба його відволікти і прикликати до порядку, акось заволікти до вивчення нового матеріалу. Тим більше його успішність залишає бажати кращого.

Але вчителька розуміє й інше. Цей учень відрізняється не тільки слабкою успішністю, але і скандальним характером і невихованістю. Тому якщо спробувати його прикликати зараз до порядку, то він напевно спробує приволікти увагу класу до своєї персони, затіє недоречну дискусію про непотрібність предмету, що викладає вчителька і про нецікаві методи її викладання, тобто спробує зірвати урок. І вчителька вирішує не відволікатися від свого пояснення, «не помічати» цього учня.

В свою чергу учень, що віддав перевагу не новому навчальному матеріалу, а цікавій книзі розуміє, що вчителька в курсі того чим він займається на уроці. Але він також розуміє, що педагог дорожить часом уроку і навряд чи захоче втрачати дорогоцінні хвилини на вияснення відносин з ним. Тим більше, що при виясненні відносин учень не дозволить якійсь недосвідченій учительці образити себе. Тому він також робить вигляд, що не помічає того як учителька побачила його книгу.

Учитель і учень якби домовляються не заважати один одному, тобто зключають своєрідну «конвенцію про ненапад»: «Я не заважаю Вам, але і Ви не заважайте мені», – ніти говорять один до одного. При цьому вглос ніяких слів не говориться. Спілкування на цьому рівні накладає якби певні обмеження на партнерів.

Конвекціональне спілкування – це коли я роблю вигляд, «мене це не стосується», що «це не моя справа».

Ігровий рівень.

Ігровий рівень спілкування розташовується вище конвекціонального рівня. Особливістю спілкування на рівнях вищих конвекціонального є те що на ці рівні ми виходим тільки з тими людьми, яких хоча б трохи знаєм, з якими хочеться спілкуватися, спілкування з якими доставляє нам приємні відчудтя.

На ігровому рівні людині хочеться бути цікавою для свого партнера, хочеться справити враження, сподобатись йому. Щоб цікаво виглядати, щоб зацікавити собою, заінтригувати партнера, детально уловлювати найменші нюанси спілкування з ним: що доставляє йому радість? Що йому приємно? Чого слід уникати, щоб не визвати в нього незадоволення? Уловлювання нюансів на цьому рівні необхідне не для того, щоб переграти партнера (що характерно для маніпулятивного рівня), а для того, щоб не зіпсувати взаємодію з ним своєю неуважністю, безтакнтістю, суєтливістю чи надлишковою наполегливістю.

Навідміну від маніпулятивного рівня, де маніпулятор байдужий чи недружелюбний до свого співрозмовника, спілкування на ігровому рівні будується на небайдужості до партнера, на певній симпатії до нього, на бажанні продовжувати з ним спілкування. Спілкування тут виходить на перше місце, воно приносить радість обом партнерам, гра приймається обома сторонами.

В цій грі можуть бути обміни не тільки «поглажуваннями», але і «уколами». Але ці «уколи» носять мирний характер, легко розпізнаються партнерами і прощауться один одному.

Прикладами спілкування на цьому рівні можуть слугувати спілкування двох молодих закоханих, спілкування учнів зі своєю учителькою, на уроках якої весело і цікаво, спілкування однолітків, що мають загальні інтереси. Жоден з партнерів не намагається пристроїтись «зверху» за рахунок приниження іншого, хоча в спілкуванні на цьому рівні можливі різні пристройки. Партнери якби запрошують один одного на гру, до ігрового суперництва. Так, закохані говорять один одному не тільки ніжні слова, але і жартують один над одним, створюють певні ситуації труднощів для партнера. В арсеналі засобів їхнього спілкування бувають і взаємні легкі підштовхування, і втеча один від одного, і ігри в доганялки. Всі види взаємодії доставляють їм задоволення, спілкування на цьому рівні приємне для обох сторін. Спілкування на ігровому рівні доволі часто зустрічається в шкільному житті.

Діловий рівень.

На діловому рівні для партнерів не так важливі зовнішні атрибути: як виглядає партнер? У що він одягнений? Яка в нього зачіска? На перший план тут виходить його ділова чи розумова активність, компетентність у питаннях, що вирішуються, здатність викоеувати справу.

При спілкування на діловому рівні «Я» людина якби відсувається на задній план, а на перший план виходить справа, відношення до неї. Якщо один партнер демонструє здібність вирішувати завдання, які виникають в процесі спільної справи, то йому забезпечена повага з боку іншого партнера. Успіх спільної справи, турбота про неї, щоб вона була виконан добре, подолання перешкод, які виникають в ході спільної діяльності – все це сприяє гладкому протіканню спілкування на цьому рівні. Навіть якщо один із партнерів в душі вилається на іншого, яким-небуть образливим словом чи міцним висловлюванням, то це зазвичай не сприймається як образа. Подібні уколи не сприймаються всерйоз, так як партнери зайняті не своїми власними персонами, а занепокоїні успішним завершенням спільного діла.

Спілкування на діловому рівні не таке святкове, як на ігровому, але значно серйозніше і глибше. Із спілкування на діловому рівні люди виносять не тільки видимі плоди спільної діяльності у вигляді створених матеріальних чи духовних цінностей, але і стійкі почуття взаємної довіри, прив’язаності, теплоти. А буває, навпаки – неприязнь і антипатія один до одного. Адже справа первіряє людину на міцність, її треба вміти виконувати. Зроби добре – отримай мою повагу за це, не зробив – не можу тебе поважати, як компетентного спеціаліста.

Духовний рівень.

Духовний рівень спілкування не випадково займає найвище місце. При спілкуванні на цьому рівні партнери не просто проявляють інтерес один до одного чи приймають участь у спільній діяльності, що доставляє їм задоволення. Для спілкування на цьому рівні характена певна спрямованість партнерів один до одного, бажання бачити партнера, розмовляти з ним, задавати запитання, ділитися думками, робити щось важливе для нього. Партнер стає настільки значимим і бажаним для іншого, що спілкування з ним сприймається як вище благо, як свято душі. Таке спілкування не втомлює, а навпаки, заряжає партнерів життєвою енергією, приносить їм радість від контакту один з одним.

Чоловік і жінка, які кохають один одного відчувають подібний стан, здатні не просто рука об руку пройти по життю, але і спільно переживати і відчувати її радості і смуток, успіх і невдачу.

Підліток, який відчуває у вчителі людину, до якої можна підійти для вирішення своїх життєвоважливих питань, від якого завжди можна отримати допомогу і підтримку, як в простих так і вскладних життєвих ситуаціях, також буде прагнути до духовного рівня спілкування з цим педагогом. В спілкуванні на цьому рівні кожен із партнерів хоче добра іншому, кожен готовий уступити, чимось пожертвувати, взяти на себе складну частину спільної праці, тобто кожен готовий до пристройки «знизу», тільки б партнеру було добре. Така позиція розташовує до відкритого спілкування, створює особриву довірливу атмосферу контакту, містить благоприємні умови дя встановлення справжніх моральних відносин між партнерами. Обидва партнера прагнуть не жаліти один для одного душевних сил, все роблять від душі, від щирого серця. Кожен відчуває радість і успіх партнера, щиро засмучується при його невдачах і труднощах. Якщо в їх діалозі щось не виходить, щось не ладиться, то кожен починає відчувати тревогу, пробує взяти вину на себе: «Можливо, я щось зробив не так? Можливо, я його не так зрозумів? Можливо, я чимось його образив? Можливо, я неправий?»

Оскільки спілкування на цьому рівні доставляє приємні відчуття для обох партнерів, то вони не прагнуть його завершувати, їм багато хочеться сказати один одному, бути разом, розмовляти, ділитися думками.

Багаторівневий характер спілкування.

В реальних життєвих ситуаціях партнери зазвичай не задумуються про те, на якому рівні відбувається спілкування. До того ж цей процес, як правило здійснюється не на одному, а на кількох рівнях. При цьому один з партнерів може бути не зацікавлений в тому, щоб проінформувати іншого про свої істинні наміри.

Так, маніпулятор може настільки ретельно приховувати свої маніпуляції, що у співрозмовника і у сторонніх спостерігачів їхнього діалогу може виникнути уявлення, що їх спілкування протікає без хитрощів і уловок, без маніпуляцій, тобто на ігровому чи діловому рівні. Більш глибокий аналіз їх взаємодії може показати, що маніпулятор прикладає немало зусиль, щоб замаскувати свої маніпуляції і всіма своїми засобами впевнити партнера в «ділових» намірах у спілкуванні з ним. Таке спілкування буде відбуватись на декількох рівнях одночасно: один рівень (діловий) буде явно виражений, інші – приховані (маніпулятивний, ігровий). В окремі моменти їх взаємодії можливі зміни явного і прихованого рівнів.

Стронні спостерігачі також можуть не задумуватися або просто не знати, на яких рівнях спілкуються конкртні партнери. Однак по характерним ознакам поведінки партнерів, можна з певною ступінню впевненості говорити про рівень, на якому вони спілкуються, або про рівень, на якому прагне спілкуватися той чи інший партнер.

Зазвичай досвідчений педагог добре відчуває, що учні намагаються ним маніпулювати, або втікають від відвертої розмови шляхом використання різноманітних «масок».

Розуміння особливостей спілкування на різних рівнях дозволить педагогам і всім, хто постійно занурений у сферу «людина-людина», бути не пасивним учасником спілкування, а свідомо включатися в процес взаємодії з людьми, певною мірою умправляти цим процесом.

Педагогу важливо постійно задумуватися над такими питаннями:

Чому учень задає те чи інше запитання? Що ним керує? Чого він хоче?

Як підібрати потрібні слова для учня?

При цьому важливо розуміти, що учень може керуватися двома принципово важливими для нього моментами:

• отримати інформацію про те, що його дійсно хвилює, що має значення для нього в житті ( можливо і не по темі уроку);

• набрати «додаткові очки» в очах своїх однокласників за рахунок оригінальної дотепності, за рахунок того, що педагога вдалось поставити в незручне положення і «загняти в безвихідь», дякуючи тому, що учень зумів «повести» урок в інше русло.

В першому випадку вчитель має справу з зацікавленим учнем, а в другому – з людиною, яка виконує певну внутрішньогрупову роль (шут, остряк).

В першому випадку педагог може відразу відповісти на запитання чи перенести відповідь за межі уроку. Адже питання учня щире, хоч і не дуже бажане на уроці. В бругому випадку учень з’являється перед педагогом в «масці» (шута). Якщо педагог буде відповідати цій «масці», то він попадеться в розтавлені сітки, і скоріше за все стане об’єктом насмішки і учня-шута і всього класу.

Щоб не потрапити в халепу, педагог повинен зуміти роздивитись цю «маску», зрозуміти її призначення і віднайти адекватні способи реагування на неї. При цьому слід не просто переграти учня учня в «масці», щоб принизити його в очах класу, зробивши його об’єктом загальної насмішки. Важливо, щоб педагог дав можливість і цьому учню, і всім учням відчути необхідність, наобов’язковість використання маски, зумів перевести спілкування на більший, біль високий рівень. Очевидно, для цього педагогу необхідно уміти продемонструвати учням зразки культурного спілкування з усіма своїми партнерами.