Сруктура операцій з векселями комерційних банків

7. Переваги та недоліки вексельного обігу

Введення вексельного обігу має такі переваги:

• Знижується грошова маса в обігу, що сприяє зниженню темпів інфляції;

• Забезпечується контроль зі сторони НБУ та комерційних банків за виконанням зобов’язань між суб’єктами підприємницької діяльності;

• Вексель – це не тільки засіб безготівкового платежу, но і форма комерційного кредиту. Тому зменшується потреба у банківському кредитуванні;

• Підприємства можуть здійснювати розрахунки не користуючись послугами банків, що забезпечує прискорення розрахунків:

• Можливість розрахуватися з постачальниками даже при відсутності грошових коштів. Продавці одержуючи вексель , отримають можливість перевести цей документ у гроші.

На практиці використання вексельного обігу має труднощі, які стримують нормальний розвиток та функціонування вексельного обігу. До цих недоліків відносяться:

• Складний порядок захисту інтересів суб’єктів , що мають право на отримання платежу, у випадку , якщо зобов’язана особа на виконує своїх зобов’язань. У більшості випадків передусмотрена процедура опротестування. Ця процедура пов’язана з судовими процедурами. Хоча у більшості країн процедура опротестування носить спрощений характер.

• Відсутність необхідної інформації та спеціалістів, які володіють досвідом здійснення вексельних операцій.

9. Проблема та фактори, що стримують розвиток вексельного обігу в Україні .

Загальну ситуацію, яка склалася на ринку цінних паперів України та зокрема на ринку векселів можна прослідкувати, проаналізувавши данні таблиці 11.1.

Таблиця 11.1.

Обсяг виконаних угод на ринку цінних паперів за видами ціних паперів (млрд. грн.)
Вид цінних паперів	2003 р.		2004 р.		2005 р.		2006 р.		2007 р.
	Сума	Питома вага (%)	Сума	Питома вага (%)	Сума	Питома вага (%)	сума	Питома вага (%)	Сума	Питома вага (%)
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Акції	2,67	16,03	11,54	29,426	19,36	28,27	34,24	31,58	40,43	33,11
Векселі	11,56	69,19	21,82	55,59	30,10	43,96	50,21	46,38	54,48	44,62

Продовження таблиці 11.1

Депозитні сертифікати НБУ				0,26				1,57			0,25			0,64			2,62			3,83				0,10				0,09			0,11	0,09
Деривативи				0				0			0,018			0,04			0,10			0,15				0,19				0,18			0,19	0,16
Інвестиційні сертифікати			0,12				0,72			0,37			0,95			0,89			1,31				0,31				0,25			0,41			0,33
Облігації державні			1,92				11,47			2,54			6,5			9,797			14,32				9,40				8,65			4,85			3,98
Облігації місцевих позик			0,012				0,07			0,0017			0,004			0,0002			0,0001				0,00049				0,0004			0,00034			0,003
Облігації підприємств		0,025				0,15			0,22			0,56			0,89			1,29				2,16			1,91				5,52				4,52
Ощадні сертифікати		0,134				0,8			2,47			6,29			4,71			6,87				11,41			10,45				15,83				12,96
Казначейські зобов'язання	–				–				–			–			–			–			0,56					0,51			0,27				0,22
Усього	16,70				100				39,23			100			68,47			100			108,58					100			122,09				100

Як свідчать дані таблиці починаючи з 2003 р. вексель займав найбільшу питому вагу серед інших інструментів фондового ринку.

Так, в 2003 р. обсяг виконаних угод з векселями склав 11,56 млрд. грн., при цьому частка в загальній сумі операцій дорівнювала 69,19%, то в наступні періоди спостерігається значне збільшення угод саме з цим інструментом. В 2006 р. сума операцій склала 50,21 млрд. грн., тобто збільшилась майже в 5 разів. В той же час питома вага даного інструмента до 2005 року мала тенденцію до зниження. В 2006 році частка склала лише 46,38%. Незважаючи на це, на фондовому ринку на сьогоднішній день вексель займає лідируюче положення, так протягом 2007 року торговці цінними паперами виконали 18397 договорів купівлі-продажу векселів загальним обсягом 54,48 млрд. грн.

На відміну від попередніх років, коли у цьому секторі ринку обертались векселі лише кількох векселедавців, останнім часом спостерігається збільшення їх кількості. Це пояснюється, насамперед тим, що починаючи з 1999 р. державні органи виконавчої влади стали активно використовувати вексель для подальшого залучення коштів до бюджету та вирішення проблем погашення заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності перед бюджетами та Пенсійним фондом України. У цей період питома вага векселя в загальному обсязі виконаних угод складає майже 70%. Векселедавцем виступали Головне управління держказначейства та регіональні відділення Пенсійного фонду України. Разом із тим загальна криза неплатежів та активне використання бартерних схем привели до того, що вексель став основним фінансовим інструментом на ринку цінних паперів. Прийняття Закону “Про обіг векселів в Україні” та покращання економічної ситуації у країні призвели до того, що починаючи з 2005 р. цей показник стає менше 50%.

„Лідерів” вексельного ринку України наведені в табл. 11.2. З таблиці видно, що найбільшим векселедавцем за 2007 р. було підприємство ТОВ „Линос”, яке за цей період видало векселів на загальну суму 2773,17 млн. грн., але по кількості виконаних договорів лідирує ВАТ „Линос”. Найбільшим торговцем цінними паперами є ТОВ „Ренесанс Інвестментс”.

Таблиця 11. 2

„Лідери” вексельного ринку станом на 1.12.2007 р.

Векселедержатель	Загальний обсяг виконаних договорів, млн. грн.	Векселедержатель	Загальна кількість виконаних договорів, шт	Торговець цінними паперами	Загальний обсяг виконаних договорів, млн. грн.
ТОВ „Линос”	2773,17	ВАТ „Линос”	1229	ТОВ „Ренесанс Інвестментс”	9078,43
ТОВ „Юкон”	2648,58	ВАТ „Укртелеком”	1151	ТОВ „ФК”СТОЛИЧНИЙ КАПІТАЛ”	3186,59
ВАТ „Линос”	2532,92	ПОКВПТГ „Полтава-теплоенерго”	783	ТОВ „КВОРУМ”	2049,63
ЗАТ „Паливно-енергетична компанія”	1581,63	ВАТ „Авдіївський коксохімічний завод”	696	КБ „Фінанси та Кредит”	1839,19
Корпорація „Індустріальний Союз Донбасу”	1374,79	ПзII „ТНК-Україна”	684	АТ „Українські цінні папери”	1492,156

Хоча спостерігається зростання вексельного ринку в Україні, існує багато проблем, які гальмують цей процес. Однією з таких проблем є надзвичайна зарегульованість обігу векселів та некоректне оподаткування операцій з ними, що призвели до значного скорочення обсягу використання цього інструменту у фінансових розрахунках підприємств. Зокрема, обсяги операцій банків з векселями за останні три роки скоротилися майже втричі.

В Україні, за даними НБУ, частка векселів у розрахунках не перевищує 1%. Для порівняння: в Росії аналогічний показник дорівнює близько 9%. Там векселі є ліквідними цінними паперами, і ринок боргових зобов'язань забезпечується ними на 75%. Через цей канал в основному здійснюється розширення обігових коштів. У нас цього не робиться, і тому вони дефіцитні. Із розширенням вексельного обігу підприємства отримали б додаткові дешеві обігові кошти для задоволення поточних господарських потреб і модернізації виробництва. Банки, обслуговуючи вексельні звернення клієнтів, матимуть чималий прибуток, а держава завдяки прискоренню руху капіталу та збільшення податкових надходжень, зможе оживити економіку. Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДК ЦПФР) № 103 від 18 березня 2002 р. векселі вилучені з торгів на організованому фінансовому ринку. Рентабельність операцій з векселями у 2002 р. становила 1,58%, тоді як у 2000 р. — 3,05%.

• Нині суб'єкти господарювання уникають використання векселів через те, що в усіх операціях, зокрема розрахункових, вексель визнається лише цінним папером (а не платіжним документом), унаслідок чого операція стає бартерною (відбувається обмін товару на товар-вексель) і, відповідно, обкладається податком на додану вартість.

• Видача фінансових векселів (зобов'язань, під які комерційні банки залучають грошові кошти підприємств) була заборонена у 2001 р. із запровадженням у дію Закону України "Про обіг векселів в Україні".

Операції з видачі фінансових векселів вважалися найбільш поширеними пасивними операціями банків із залучення вільних грошових коштів юридичних осіб. На відміну від емісії депозитних сертифікатів, видача фінансових векселів мала деякі переваги: відпадає потреба друкувати одноразово велику кількість бланків, спрощується система зміни права власності на вексель, полегшується використання фінансових векселів у грошових розрахунках між підприємствами та підприємствами з банком.

Таким чином, нехтування комерційного кредиту й вексельного обігу, що триває ще від часів сталінської кредитної реформи 1930—1932 рр., є серйозною прогалиною у грошово-кредитній політиці України. Відсутність знань, умінь і навичок демократичного функціонування економіки на основі вексельного кредиту й досі не дає змоги забезпечити надійність та своєчасність розрахункових операцій. Становище постачальника погіршує не лише інфляція, а й фактична недієвість документа, що належно підтверджував би відвантаження продукції в борг, свідчив про беззастережність зобов'язання покупця та виключав суперечки щодо наявності чи величини боргу" .

Чинники, які стримують розвиток вексельного ринку України:

• недосконалість національного законодавства про обіг векселів (невідповідність окремих норм міжнародному вексельному праву та суперечливість національних правових актів між собою);

• недосконале податкове законодавство. Проблема трактування ДПАУ врахування векселів як операції з торгівлі цінними паперами, практика вільного трактування норм законів та регулювання оподаткування листами - не нормативними документами). Врахування векселів за всіма нормативними доку­ментами НБУ по суті є кредитною операцією. Проблема у тому, що Державна податкова адміністрація відносить цю операцію до операцій купівлі-продажу цінних папе­рів, хоча це протирічить Цивільному кодексу України;

• негативний імідж векселя, що дістався нам у спадщину від використання векселів у корупційних держаних програмах на кшталт програми НДЦ з енергетичних векселів та діяльності "Укрспецфіну" на ринку боргів держави;

• неорганізований ринок (торгівля векселями на організованому біржовому ринку заборонена рішенням Державної Комісії з цінних паперів та фондового від 18.03.2002 р. N 103), а значить - можливість для зловживань і шахрайства внаслідок відсутності ринкової вартості векселів;

• відсутність статистики, яка б дозволяла оцінювати вплив виданих векселів на макроекономічні показники та розвиток економіки, а також робити прогнози;

• неможливість оформлення комерційного, кредиту дисконтними векселями;

• заборона випуску банками фінансових векселів, що унеможливлює додаткове залучення ресурсів до банківської системи та не сприяє появі на ринку додаткових банківських продуктів (зокрема, розробки вексельних програм). Виключення з обігу векселів, виданих банками під залучені грошові кошти, – так званих фінансових векселів – є втратою не лише для банків, а й для клієнтів. Для банків це – втрата гарного фінансового інструменту і ліквідного цінного папера в умовах, коли фінансовий ринок є нерозвиненим і кількість інструментів обмежена. У більшості країн фінансові векселі мають вільний обіг (наприклад, Росія, Чехія, Угорська Республіка, Франція, Німеччина, Литва, Білорусь тощо), виключення складають Україна та Казахстан, де видача векселя дозволена лише за поставлені товари, роботи, послуги.

• участь з 01.01.02 р. у вексельному обігу України фі­зичних осіб;

• особливості обігу податкових векселів та спроби їх­ньої-заміни на податкові розписки. Щодо порядку обігу податкових векселів, то його не­обхідно привести у відповідність до норм Женевської конвенції, залишивши цей інструмент в арсеналі банків та підприємств-імпортерів;

• високі ризики вексельних операцій внаслідок недосконалого законодавства, низької обізнаності учасників вексельного ринку у вексельному праві (і як наслідок - чисельні непорозуміння та зловживання з використанням векселів), відсутності інформації про невиконані зобов'язання за векселями (опротестовані векселі), незадовільного фінансового стану значної частки векселедавців та непрозорості їх діяльності (звітність не відповідає світовим стандартам і є застарілою та недоступною);

• визнання господарськими судами недійсними вексе­лів, що видані без дотримання вимог товарності, причо­му, цей принцип поширюється і на випадок використан­ня як платіжного інструменту векселя третьої особи;

• некоректний розгляд судами вексельних суперечок. Недостатня систематизація та аналіз судової практики розгляду вексельних суперечок, що з переданням цих справ на розгляд загальних судів призвело до збільшення кількості апеляцій.

Потрібно зазначити, що такий стан не є задовільним для ефективного використання векселя як фінансового інструменту для розвитку суб'єктів господарювання та економіки в цілому.

10. Шляхи вдосконалення вексельного обігу в Україні

Таким чином можна зробити висновок про необхідність проведення вдосконалення вексельного обігу в Україні метою якого має стати захист прав векселедержателя, та підвищення відповідальності векселедавця.

Основними напрямками вдосконалення вексельного обігу у Україні є:

• вексельне законодавство необхідно зберігати на основі Женевських конвенцій з можливим пристосуванням ряду застережень. Недосконалість чинного законодавства призводить до втрати інтересу з боку закордонних партнерів до здійснення в Україні операцій із застосуванням вексельної форми. Саме в недосконалості законодавства вбачається головна проблема, через яку приєднання України до Конвенції ООН “Про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі” (1998 р.) не може бути здійснене найближчим часом.

• норми вексельного законодавства необхідно привести у відповідності до податкового та валютного законодавства України.

• необхідно забезпечувати адекватність законодавчої бази звичаям ділового обороту,;

• необхідність створення системи захисту інтересів кредиторів. З цією метою необхідність проведення приватної та державної експертизи (аудиторської перевірки) підприємств-векселедавців на умовах платоспроможності, рентабельності, беззбитковості; поступове впровадження векселів на умовах обов'язкового контролю за обігом, визначення схем емісії та їх погашення. На сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб’єктом підприємницької діяльності. Це може призвести (і вже призвело) до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів (наприклад — Рівненська АЕС випустила в обіг векселі на суму понад 12 млн. грн., які ніхто не хотів брати навіть з дисконтом 70%).

• внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про банкрутство” щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями, адже недержавне підприємство відповідає за своїми борговими зобов’язаннями всім своїм майном, а підприємство з державною часткою — лише наявними коштами на розрахунковому рахунку, просто злочинна несправедливість;

• внесення змін до Господарсько -процесуального та Цивільно-процесуального кодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів за векселями та обов’язкового зменшення 5% розміру держмита за вексельним позовом, яке позивачу можуть не відшкодувати навіть якщо він виграє позов. При подачі вексельного позову в арбітраж, позивач повинен заплатити держмито у розмірі 5% від суми вексельної угоди!

На практиці це виглядає приблизно так: Підприємство А купило вексель у підприємства Б номіналом 1 млн. грн. наприклад за 800 тис. грн. (дисконт – 20%). Після настання строку оплати, Б відмовляється оплатити цей вексель. А, після опротестування, подає арбітражний позов і за це змушений заплатити держмито у розмірі 5%, тобто ще 50 тис. грн. Господарський суд виніс рішення: Б повинен заплатити за векселем і повернути А суму, оплачену А в якості держмита. Б спокійно сприймає цю новину і кладе рішення суду до своєї шухляди. Виявляється, що Б уже значний час знаходиться на безнадійному стані. А починає процедуру банрутства, і тут виявляється, що кілька процентів власності Б належить державі, а значить і процедура банкрутства неможлива.

• досягнути максимальної стабільності і прозорості вексельного законодавства (впритул до прийняття Зводу вексельних нормативних документів – Вексельного кодексу, як пропонують деякі фахівці).

• ліквідувати юридичну безграмотність керівників та головних бухгалтерів більшості підприємств України (в першу чергу — державних). Адже тисячі підприємств споживають газ, електроенергію, використовують телефонні лінії, перевозять продукцію по залізних дорогах, але часто головний бухгалтер такого підприємства, почувши слово “вексель”, несамовито починає кричати, що ви всі шахраї, ніколи він не буде мати справу з вами і не пропонуйте йому ніяких векселів. Як не гірко признати, але для багатьох державних підприємств, слово “вексель” асоціюється з поняттям “обман”, “шахрайство”, “небезпека”, “тюрма”. Іноді на державному підприємстві бухгалтер нібито і не проти дати згоду на купівлю векселя і закрити ним якусь свою заборгованість, але йому просто не хочеться піднімати якісь закони, консультуватися з юристом, податковою адміністрацією, тому що “…я як не отримував свої законні 140 гривень, так і надалі не буду їх отримувати, навіщо ж мені брати ще якусь відповідальність на себе за якісь векселі”.

Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в Україні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини в законодавстві можуть призвести до значних зловживань, що у свою чергу, підірве довіру до векселя, як цінного паперу.

Однак, можна зі впевненістю прогнозувати, що по мірі посилення правового поля, яке б забезпечувало процедуру стягнення боргів за векселями, ліквідність українського вексельного ринку різко зросте, як і кількість векселів з твердими котировками.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Романенко О.Р. Фінанси . 3-те видання. Підручник. К.: ЦУЛ, 2006 р.

2. Василик О.Д. Теорія фінансів. Навч. Посіб.- К.: ЦУЛ, 2005.

3. Опарін В.М. Фінанси: Навч. посібник.- К.: КНЕУ, 2004.

4. Славюк Р.А. Фінанси підприємств. Навч. підруч. Київ.: ЦУЛ, 2004.

5. Синцова С.О. Місцеві фінанси. – Навч. посіб. - К.: ЦНЛ, 2005.

6. Василик О.Д. Державні фінанси України .- К.: ЦНЛ, 2004.

7. Петровська І.О. Фінанси . Навч. посіб. К.: ЦУЛ, 2002 р.

8. Базилевич В.Д. Державні фінанси. К.- Атака, 2002 р.

9. Василик О.Д. Фінансова система України. - Підручник. - К.: ЦНЛ, 2004.

10. Пасічник В.Г. Ринок цінних паперів. – Навч. посіб.- К.: ЦУЛ, 2005.

11. Аранчий В.І. Фінанси підприємствю. - Навч. посіб.- К.: ЦНЛ, 2004.

12. Затковский І.В. Фінанси підприємств. Навч. посіб. К.: Кондор, 2003 р.

13. Кірейцев Г.Г. Фінанси підприємств. – Навч. посіб.- К.: ЦНЛ, 2002.

14. Фінанси підприємств. Підручник під ред. Поддєрьогіна А.М., - К.: КНЕУ, 2002.

15. Олійник О.В., Філон І.В. Податкова система. – Навч. посіб. -К.: ЦУЛ, 2006.

16. Захожай В.Б. Система оподаткування та податкова політика. – Навч. посіб.- К.: ЦНЛ, 2006.

17. Онисько С.М., Тофан І.М., Грицина О.В. Податкова система. Підручник.- Львів: Видавництво „Магнолія плюс”, 2006 р.

18. Ярема Б.П., Моринець В.П. Податкова система. Навч. посіб. Лвів: Видавництво „Магнолія плюс”, 2006 р.

19. Бюджетна система: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни /Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я., Коломієць Г.Б.- К: КНЕУ, 2002.

20. Бюджетна система України. /С.І.Юрій, Й.М.Бескид, В.Г.Дем’янишин та ін. – К.:НІОС, 2000.

21. О.Кононенко. Читаем финансовую отчетность.- Харьков. Фактор, 2004.

22. Копилюк О.І. Фінансова санація та банкрутство підприємств. Навчю посіб.- К: ЦУЛ, 2005.

23. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок. – Навч. посіб. - К.: ЦНЛ, 2004.

24. Колесник М.К. Фінансовий ринок.- Навч. посіб. - К.: ЦНЛ, 2004.

25. Карпінський Б.А. Фінансова система.- Навч. посіб.- К.: ЦУЛ, 2003.

26. Круш П.В. Капітал та основні засоби підприємства. - К.: ЦНЛ, 2005.

27. Постановление НБУ Украины от 25.02.93. №22001185 «Положение о переводе и простом векселе». ст. Бизнес и №49 от 27.07.93 г. и № 50 от 30.07.93 г.

28. Міщенко В.І. та інші. Основи лізингу: Навч. Посібник.- К.:Знання, 1997.

29. Внукова Н.М. Основи факторингу: Навч. Посібник.- К.: Знання, 1998.