3. Показники боргової безпеки

Складової фінансової безпеки держави є боргова безпека.

Бюджетна безпека – це спроможність бюджетної системи забезпечити фінансову самостійність держави та ефективне використання нею бюджетних коштів в процесі виконання функцій соціального захисту; державного управління і міжнародної діяльності; фінансування науки, освіти, культури і охорони здоров’я; забезпечення національної безпеки і оборони, реалізації інвестиційної та екологічної політики [1].

Під поняттям бюджетна безпека слід розуміти стан забезпечення спроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків держав* місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів. У цілому бюджетна безпека держави зумовлюється розміром бюджету, рівнем розподілу ВВП через бюджет, розміром, характером та рівнем дефіциту бюджету, методами фінансування останнього, масштабами бюджетного фінансування, процесом бюджетотворення, своєчасністю прийняття та характер касового виконання бюджету, рівнем бюджетної дисципліни.

Для країн зони Евро граничне значення бюджетного дефіциту вважається 3 % від ВВП. Багато спеціалістів вважають , що для України з невеликим обсягом міжнародних резервів граничним є рівнем що не перевищує 1% від ВВП. Упродовж останніх років ця умова була збережена , що і привело до економічної стабільності в країні.

Забезпечення бюджетної безпеки потребує визначення критеріальних вимог до неї, тобто визначення граничнодопустимих значень фінансових показників (індикаторів) , перевищення яких може провокувати фінансову нестабільність і фінансову кризу. Показники бюджетної безпеки наведені в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1

Показники бюджетної безпеки

Показники, одиниця виміру	Порогові значення	Фактичні значення		Динаміка нормалізованих значень
		І пів. 2007	І пів. 2008
Бюджетна безпека
Рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет (без урахування доходів Пенсійного фонду), %	не більше 30	32,2	32,6		небезпечна зона
Відношення дефіциту / профіциту державного бюджету до ВВП, %	не більше 3	0,2	0,4		безпечна зона
Відношення дефіциту / профіциту торговельного балансу до загального обсягу зовнішньої торгівлі, %	не більше 5	8,3	13,1		небезпечна зона
Обсяг трансфертів з державного бюджету, % до ВВП	не більше 10	6,9	6,5		безпечна зона

Лекція 6 « Дефіцит державного бюджету»

Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків над доходами. Протилежне дефіциту явище називається профіцитом.

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв’язання важливих завдань, тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів.

Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, що необов’язково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. У більшості країн світу спостерігається хронічний дефіцит державного бюджету. Так , наприклад дефіцит державного бюджету США за останні півстоліття лише декілька разів був бездефіцитним у 1996 році і 1997 році. Останні роки дефіцит бюджету США досяг рекордної величини і становить 3 трл. дол. США. Постійно спостерігається дефіцит держбюджету в ФРГ.

Однак якість самого дефіциту може бути різною:

• дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон’юнктури;

• дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

• дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне – ефективними міжнародними зв’язками бюджетний дефіцит не страшний.

Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування.

Основними причинами стійкого дефіциту державного бюджету й збільшення державного боргу є:

• падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

• зменшення приросту національного доходу;

• непослідовна фінансово-економічна політика;

• збільшення державних витрат у воєнний час чи у періоди соціальних конфліктів;

• збільшення воєнних витрат;

• зростання трансфертних виплат;

• циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі й тривалі;

• скорочення податків із метою стимулювання економіки (без відповідного корегування державних витрат);

• збільшення виплат по державному боргу країни, тому що він тісно зв'язаний з бюджетом. За рахунок боргового фінансування можна знизити величину державного дефіциту, однак, відразу ж автоматично почне зростати державний борг. При збільшенні виплат по державному боргу, останній може зменшитися на якусь величину, що, у свою чергу, неминуче викликає збільшення дефіциту державного бюджету. Цей процес може бути нескінченним і коло замкнеться, якщо тільки уряд не зробить усе можливе для підйому ділової й економічної активності.

У світовій практиці нормальним вважається державний дефіцит до 3% до валового внутрішнього продукту. При дефіциті державного бюджету 11 % до валового внутрішнього продукту починаються критичні процеси в економіці країни.

В Україні за 2008 рік був дефіцит державного бюджету : дефіцит зведеного державного бюджету становив 14,18 млрд. грн. (1,5% до ВВП), а дефіцит державного бюджету становив у 2008 році – 12,5 млрд. грн. (1, 3 % до ВВП). Міжнародний валютний фонд вимогам у 2009 році при наданні кредитів дефіцит державного бюджету 1,3%. У державному бюджеті України на 2009 рік передбачений дефіцит 31.2 млрд. дол.

У всі роки з 1996 року спостерігався дефіцит державного бюджету, крім 2000 року , коли був профіцит ( зведеного державного бюджету +0,6 і державного бюджету – 0,5% до ВВП , та у 2002 року, коли був профіцит зведеного державного бюджету – 0,7% до ВВП і державного бюджету – 0,5% до ВВП . В усі інші роки спостерігався дефіцит : 1999 -1,5% ; 2001 - -0,3%; у 2003 році - -0,4 % ; у 2004 році - -3%; 2005 - -1,8%; у 2006 році - -0,7%; у 2007 році - - 1,4% ; у 2008 році - -1,3% до ВВП.

Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активної фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого значення) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:

• загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

• зовнішній дефіцитдорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

• структурний дефіцит - це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків). Структурний дефіцит бюджету - це різниця між витратами й доходами державного бюджету в умовах повної зайнятості населення;

• внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

• циклічний дефіцит – циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань. Це дефіцит, викликаний автоматичним скороченням податкових надходжень чи збільшенням державних трансфертів. Циклічний дефіцит нерідко оцінюють як різниця між фактичною величиною бюджетного дефіциту і структурним дефіцитом;

• схований дефіцит – є бюджетний дефіцит, що занижує фактичний дефіцит і державний борг, що не рідко робиться цілеспрямовано ( наприклад, перед виборами ), а також у рамках «твердого» курсу уряду на щорічно збалансований бюджет.

• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Дефіцит бюджету завжди небажаний. Передбачене в бюджеті перевищення витрат над доходами не стільки стимулює пошук нових джерел доходів, скільки веде до появи державного боргу. П остійний ріст дефіциту державного бюджету і державного боргу країни викликає наступні реальні і потенційні наслідки й проблеми.

По-перше, знижуються стимули до здійснення інвестицій, бажання брати на себе ризики і в остаточному підсумку падає ділова активність і бажання працювати. Щорічні виплати відсотків по державних боргах і сум основного боргу здійснюються за рахунок податкових надходжень, що веде до додаткових податків і викликає зниження стимулів до інвестицій і роботи.

По-друге, зростає частка зовнішнього державного боргу і цей важкий тягар лягає на громадян країни й економіку.

По-третє, спостерігається так називаний «ефект витиснення», який полягає втому, що майбутнім поколінням залишається менші по розміру виробничі фонди , якщо так можна виразитися менша «національна фабрика».Чим вище державний дефіцит, тим вище рівень заощаджень , тим вище рівень державних витрат. А при збільшенні державних витрат скорочується реальна грошова маса, що знаходиться в обігу. В наслідок цього, зростає попит на реальні залишки цієї грошової маси, зростають процентні ставки. Підвищення процентних ставок, у свою чергу, скорочує інвестиції й попит на них і зменшує виробничий потенціал. У країні стає менше заводів, фабрик. Устаткування, техніки і це чи рано пізно викликає зниження життєвого рівня.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіцитунеобхідно включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. Це:

• зниження воєнних витрат та конверсія виробництва;

• перехід від фінансування до кредитування ;

• випуск державних цінних паперів;

• заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами;

• зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

• зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

• зменшення витрат на управління державою;

• ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

• зміна системи оподаткування;

• більш широке та продумане використання фінансових пільг та санкцій, що дозволяє враховувати специфічні умови господарювання і стимулювати зростання суспільного виробництва;

• підвищення ролі місцевих бюджетів;

• залучення в країну іноземного капіталу;

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і не інфляційні джерела.

Джерелами покриття дефіциту державного бюджету є: збільшення

• кількості грошей (емісія);

• збільшення випуску облігацій Міністерства фінансів (казначейства);

• скорочення валютних резервів центрального банку;

• позики у зовнішніх кредиторів.

До не інфляційних джерел відносяться:

• фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають не інфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту ємонетизація дефіциту,яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Купівля центральним банком державних боргових зобов’язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Монетизація державного дефіциту приводить до інфляції. У країнах з високою інфляцією населення , як правило, не купує нових державних боргових зобов’язань, валютні резерви центрального банку вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит емісією.

Інфляційним джерелом покриття дефіцит бюджету є додаткова емісія грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Крім того, до 35 відсотків дефіцити державного бюджету Україна покриває за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов’язань.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни.

По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів.

По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми, особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов’язаний з явищем державного боргу, що виникає внаслідок заборгованості уряду та державних органів. Зовнішній державний борг, що перевищує 80% від ВВП чи більше ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу.

Фінансування дефіциту бюджету обраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу:

Фінансування дефіциту = Запозичення – Погашення боргу + Зміна залишків.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином:

BD = MB + D + e*D*,

де: BD– показник дефіциту бюджету;

MB – грошова база;

D – внутрішній борг;

D*– зовнішній борг в іноземній валюті;

е – валютний курс.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівновага, тобто перше дорівнює другому:

Дефіцит = Видатки – Доходи = Фінансування дефіциту.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж– доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званийінфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави:

ІТ= (М/Р),

де ІТ – інфляційний податок,

 – темп приросту інфляції за рік (%),

М/Р – рівень запасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираженні.

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема “витіснення“. Довгострокові – економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”. Ми розглянемо лише ефект “витіснення”.

Ефект “витіснення”виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають найбільше у тому випадку, коли сполучається стимулюючі фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвестицій у приватному секторі і частково – до скорочення споживчих витрат. У підсумку в економіці відбувається падіння доходів. Отже, боргове фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність стимулюючої фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплікатора.Це може покращити очікування щодо прибутків у приватного бізнесу і викликати збільшення інвестиційного попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект “витіснення”.

Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту “витіснення”, але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту.При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшенням імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого богу, притік капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту “витіснення” частково зменшуються.

В умовах ринкової економіки дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці – більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету. Якщо в процесі виконання бюджету відбувається перевищення граничного рівня дефіциту чи значне зниження надходження доходів, то вводиться механізм секвестру витрат.

Секвестр витрат полягає в пропорційному зниженні витрат на ( 5, 10 і т.д. відсотків) щомісяця по всіх статтях бюджету, за винятком захищених статей, протягом часу поточного фінансового року, що залишився. Склад захищених статей визначається органами влад , що складають бюджет.

Фіскально-бюджетна й грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки, сеньйораж і монетизація бюджетного дефіциту

Фіскально-бюджетна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основними функціями фіскально-бюджетної політики є: 1. Вплив на стан господарської кон'юнктури.

2. Перерозподіл національного доходу.

3.Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм. Основними типами такої політики є дискреційна та недискреційна фіскально-бюджетна політика.

Дискреційна фіскально-бюджетна політика - політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та при­скоренням економічного зростання. Основні засоби - зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами; зміна програм "трансфертного типу" (перерозподільних); циклічні зміни рівня податкових ставок.

Недискреційна фіскально-бюджетна політика - це пасивна політика, пов'язана з автоматичною зміною в рівнях державних витрат і податків.

У сфері державного регулювання ринкової економіки є необхідність застосування цілісної внутрішньозбалансованої системи заходів фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефек­тивними при перевищенні допустимого (більше 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету, від'ємного сальдо платіжного балансу.

Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків бюджету над його доходами. Дефіцит державного бюджету є основною причиною інфляції. Однак. дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3 % ВНП. У протилежному випадку він негативно відображається на фор­муванні грошової, кредитної систем і всієї економіки в цілому. Джерелами покриття дефіциту державного бюджету є: збільшення кількості грошей (емісія); збільшення випуску облігацій Міністерства фінансів (казначейства); скорочення валютних резервів центрального банку; позики у зовнішніх кредиторів.

Внаслідок монопольного права друкування грошей уряд отримує дохід, що називається сеньйораж.

Покупцями облігацій Міністерства фінансів (казначейства) можуть бути: центральний банк; комерційні банки; домашні господарства; іноземці (як приватний, так і суспільний сектори).

Купівля центральним банком державних боргових зобов’язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Монетизація державного дефіциту приводить до інфляції. У країнах з високою інфляцією населення , як правило. Не купує нових державних боргових зобов’язань, валютні резерви центрального банку вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит емісією.

Лекція 7 « Державні трансферти і їхні види»

Дефіцит бюджету нижчого рівня може покриватися за рахунок субвенцій, дотацій та інших трансферних платежів, наданих даному бюджету з бюджету вищого рівня, а також за рахунок випуску позик і використання кредитних ресурсів.

Бюджетні трансферти є основною формою регулювання між бюджетних відносин, вирівнювання місцевих бюджетів.

До державних трансфертів відносяться:

Дотація являє собою певну суму грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня в порядку бюджетного регулювання для покриття його дефіциту безповоротно для збалансування їхніх доходів і витрат. Дотація не може мати цільового призначення і не підлягає поверненню. Вона може вважатися одним з дохідних джерел міс­цевих бюджетів, що використовують її на цілі, визначені органами місцевого самоврядування. Дотація являє собою суму, що виділяється з бюджету вищого рівня бюджету нижчого рівня без цільового призначення для фінансування рішення питань місцевого значення. Дотація надається у випадку, якщо закріплених і регульованих доходів недостатньо для формування мінімального бюджету нижчого територіального рівня.

На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані.

Під бюджетною субвенцією розуміють трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат і які підлягають обов’язковому поверненню у випадку нецільового використання. Бюджетні субвенції необхідно спрямовувати в міс­цеві бюджети розвитку, тому що вони мають стати основною фор­мою державної фінансової підтримки інвестиційної діяльності місцевих органів влади. Обсяги надання бюджетних субвенцій мають визначатися для кожної територіальної одиниці з урахуванням цілей державної регіональної фінансової політики, зближення і вирівнювання рівнів розвитку окремих регіонів України.

Субвенції в основному виділяються для вирівнювання відповідного соціально-економічного розвитку відповідного адміністративно-територіального утворення. Субвенції видаються на часткове фінансування, а не на вирівнювання розриву між доходами й витратами бюджету. При цьому заздалегідь обмовляються суми й терміни фінансування з вищестоящого бюджету.

Субвенції бувають поточні й інвестиційні. Поточні субвенції направляються на фінансування поточних витрат. Інвестиційні субвенції направляються на фінансування інвестиційної й інноваційної діяльності й інших витрат розширеного відтворення. При наявності дефіциту бюджету першочерговому фінансуванню підлягають витрати, що включаються в бюджет поточних витрат.

Бюджетні субсидії — це трансферні ресурси, що надаються з державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат. Обсяги бюджетних субсидій, що надаються тій чи іншій території у принципі мають бути зв’язані з обсягами її витрат на фінансування делегованих повноважень.

На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає, як обов'язкову умову, участь у виділенні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені.

Законодавством України передбачені такі типи бюджетних трансфертів бюджетам місцевого самоврядування:

1. Трансферти з Державного бюджету України:

а) бюджетна дотація для фінансування делегованих державних повноважень бюджету Автономної Республіки Крим, обласним, районним бюджетам та бюджетам міст обласного значення;

б) бюджетна субвенція на фінансування спеціальних соціальних послуг, які держава надає населенню;

в) бюджетна субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, установлених державою;

г) цільова бюджетна субвенція на виконання інвестиційних проектів;

ґ) бюджетна субвенція на виконання містом Києвом функцій столиці України;

д) цільова бюджетна субвенція для районів, визначених як зона надзвичайної екологічної ситуації відповідно до законів України;

е) бюджетна субвенція на виконання містом Севастополем функ­цій головної військово-морської бази України та компенсації втрат, пов’язаних з розміщення військової бази іноземної дер­жави;

є) інші бюджетні субвенції.

2. Трансферти між бюджетами місцевого самоврядування:

а) бюджетні субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідації негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

б) бюджетна субвенція на виконання функцій, передбачених повноваженнями територіальних громад міст, селищ та сіл;

в) цільова бюджетна субвенція на виконання інвестиційних проектів;

г) інші бюджетні субвенції.

3. Бюджетні дотації для фінансування делегованих державних повноважень бюджету Автономної Республіки Крим, обласним, районним бюджетам та бюджетам міст обласного значення.

Відповідно до Закону України від 05.12.90 р. № 512-ХII «Про бюджетну систему України» за рахунок державного бюджету можуть фінансуватися також усі розташовані на території України суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, що сплачують податки , збори й інші обов'язкові платежі в бюджет і одержувати дотації, субсидії й інші трансферні виплати згідно програм економічного й соціального розвитку.

До категорії державних трансфертів відносяться всі державні платежі, що не підлягають поверненню і передбачають використання на поточні цілі.

Розрізняють наступні види державних платежів суб'єктам підприємницької діяльності.

Субсидії - це всі неоплатні поточні виплати, що не передбачають компенсацію у виді спеціально обумовлених виплат чи товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також витрати, зв'язані з відшкодуванням збитків державним підприємствам.

Дотації - це бюджетні засоби, що виділяються суб'єктам підприємницької діяльності на покриття різниці, що виникає в них між витратами на надання (придбання) комунальних послуг і доходами від їхнього продажу населенню по встановлених тарифах.

Капітальні трансферти – це неоплатні однобічні платежі органів управляння, що не ведуть до виникнення чи погашення фінансових вимог. Вони передбачені на придбання капітальних активів, компенсації втрат, зв'язаних з ушкодженням основного капіталу, чи збільшення капіталу одержувачів. У цю категорію включаються також трансферні платежі підприємствам для покриття збитків, акумульованих ними протягом ряду років чи виниклих у результаті надзвичайних обставин. Капітальними трансфертами вважаються платежі, що носять одноразовий і нерегулярний характер як для донора, так і для їхнього одержувача.

Можна виділити два основних напрямки надання бюджетних субсидій, дотацій:

- з метою державного регулювання цін. Таке регулювання здійснюється шляхом надання відповідних асигнувань для компенсації витрат підприємства й організацій визначених галузей, зв'язаних із подорожчанням сировини, матеріалів, устаткування, збільшенням виробничих витрат;

• з метою реалізації програм соціально-економічного розвитку держави, зокрема на фінансування невиробничого й виробничого будівництва, охорону навколишнього середовища.

Згідно діючого законодавства бюджетною класифікацією України передбачений наступний склад субсидій, поточних трансферних виплат і капітальних трансфертів суб'єктам підприємницької діяльності:

- субсидії державним підприємствам, крім сільськогосподарських;

- субсидії підприємствам і організаціям сільського господарства;

- субсидії фінансовим установам;

- дотації на покриття збитків державних підприємств;

- інші субсидії;

- капітальні трансферти державним підприємствам;

- інші внутрішні капітальні трансферти.

Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам становитиме у 2009 р. 31735,3 млн. гривень. Обсяг коштів, що передаються до з місцевих бюджетів до державного бюджету становить – 9087,7 млн. грн..

Із 691 місцевих бюджетів, які мають взаємовідносини з державним бюджетом, 652 (94%) бюджети (94%) збалансовані з дотацією вирівнювання із державного бюджету і 39 бюджетів (6%) – з вилученням коштів з державного бюджету.

Ріст соціальних субвенцій у 2009 р становитиме 822 млн. грн. проти 2008 р. в тому числі :

• 15923,9 млн. грн.. – на вирлату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства, дітям - інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям;

• 23335 млн. грн.. – на виплату пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергію природного газу, послуг тепло- водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот;

• 1372, 4 млн. грн. – на надання пільг з послуг зв’язку та інших передбачених чинним законодавством, та компенсацію пільгового проїзду окремих категорій громадян;

• 660,9 млн. грн.. – на надання пільг та житлові субсидії населенню на придбання твердого та рідкого пічного палива і скрапленого газу.

Лекція 8 «Бюджетний процес»

Бюджетний процес – це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження й виконання бюджетів усіх ланок бюджетної системи країни.

Державний бюджет, звичайно, складається на рік. Однак бюджет може складатися і на більш тривалий період.

Термін, на який складається бюджет, називається бюджетним періодом.

На Україні бюджетний рік збігається з календарним роком. В окремих країнах бюджетний рік не завжди збігається з календарним роком. Наприклад, у США з 1977 року бюджетний рік починається з 1 жовтня. У Японії і ФРН – з 1 квітня, в Італії – з 1 липня.

Бюджетний процес від початку складання і до затвердження звіту про виконання бюджету контролюється Верховною Радою України і місцевими органами влади і може бути представлений наступними етапами:

- підготовка процесу складання бюджету;

- складання проекту бюджету;

- затвердження проекту бюджету;

- виконання бюджету;

- складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

Першим етапом бюджетного процесу є розробка Верховною Радою України й адміністрацією Президента бюджетної резолюції й проекту бюджету.

Бюджетна резолюція – спеціальна постанова про основні напрямки бюджетної політики на наступний бюджетний рік.

Затвердження бюджетної резолюції, дії, пов'язані з цією роботою, називаються бюджетним верховним процесом.

У бюджетній резолюції відбиваються основні макроекономічні показники економічного й соціального розвитку , узагальнені показники всіх доходів; сукупність нових бюджетних повноважень; суми усіх витрат бюджету; позитивне чи негативне сальдо бюджету; суми нових зобов'язань у відношенні прямих позичок і нових зобов'язань у відношенні гарантованих позичок і інші узагальнені показники. Бюджетна резолюція є керівництвом до дії при розробці проекту бюджету, основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний рік.

Розробку бюджетної резолюції починають навесні попереднього року за шість місяців до її розгляду у Верховній Раді України. Верховна Рада України розглядає й затверджує її до 15 червня поточного року.

На підставі бюджетної резолюції Міністерство фінансів України здійснює безпосередню роботу по складанню зведеного проекту бюджету і державного бюджету України.

Проекти бюджетів також готуються в кожній ланці бюджетної системи. Ланки бюджетної системи аналізують господарську діяльність підприємств, що знаходяться на їхній території, аналізують їхні планові завдання на наступний рік. На підставі цього бюджетні ланки складають свої проекти бюджетів і передають їх у Міністерство фінансів для розробки зведеного проекту бюджету. Міністерство фінансів , здійснюючи роботу зі складання проекту бюджету, розсилає контрольні цифри міністерствам, відомствам і іншим органам державної влади, які у двотижневий термін розглядають їх і передають Міністерству фінансів свої пропозиції з відповідними розрахунками й обґрунтуваннями. Міністерство фінансів розглядає пропозиції при участі зацікавлених сторін і готує проекти консолідованого бюджету і державного бюджету. До 15 серпня вони передаються на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України може внести доповнення і зміни в проект бюджету, а також має право відхилити проект бюджету і повернути його на доробку в Міністерство фінансів.

Після доробки Міністерство фінансів представляє дороблений проект бюджету в Кабінет Міністрів України до 15 серпня, де він знову аналізується , уточнюється й направляється у бюджетну Комісію Ради Міністрів.

Розглянувши проект Закону «Про державний бюджет України» на відповідний бюджетний рік, Кабінет Міністрів України після узгодження його з Президентом країни направляє проект бюджету у Верховну Раду України до 15 вересня разом з іншими документами, розрахунками, обґрунтуваннями, необхідним інформаційним матеріалом.

Наступним етапом бюджетного процесу є розгляд проекту бюджету Верховною Радою України. Верховна Рада розглядає проект бюджету у порядку, передбаченим регламентом. Потім депутати, ознайомившись із проектом бюджету, заслуховують доповідь міністра фінансів на пленарному засіданні і переносять роботу з проектом бюджету в постійні комісії. Після першого читання (доповідь комісії з питань бюджету) у Верховній Раді України проект бюджету повертається на доробку в Кабінет Міністрів України.

Право вносити зміни в проект бюджету й у чинне законодавство називається бюджетною ініціативою.

Після доробки документ знову повертається на друге читання (доповідь міністра фінансів). Якщо виникнуть які-небудь складності, то після доробки можливо і третє читання проекту бюджету, після якого Верховна Рада України повинна прийняти постанову про порядок введення в чинність Закону «Про державний бюджет України», проект якого розробляє й представляє Кабінет Міністрів України до другого читання проекту Закону «Про державний бюджет України».

Якщо Закон «Про державний бюджет» не приймається до 2 грудня попереднього року, Верховна Рада приймає постанову про порядок фінансування поточних потреб до прийняття Закону «Про державний бюджет України». У випадку, якщо до 30 грудня попереднього року Верховна Рада України не прийме такої постанови, автоматично продовжує діяти Закон «Про державний бюджет » на поточний рік, крім показників на розвиток.

Прийнятий Верховною Радою України державний бюджет набуває чинності закону і повинний сумлінно виповнюватися.

Останньою стадією бюджетного процесу є виконання бюджету , складання й затвердження звіту про виконання державного бюджету.

Виконання бюджету – являє собою конкретну роботу з реалізації бюджету по всіх затверджених показниках його дохідної й видаткової частин.

У виконанні бюджету тією чи іншою мірою беруть участь абсолютно всі органи державної і виконавчої влади, включаючи міністерства й відомства, підприємства й установи. Однак у значній мірі виконання бюджету здійснюється податковою службою, відповідними фінансовими органами і кредитними установами.

Так податкова служба забезпечує надходження податків у бюджет, контролює правильність і своєчасність перерахування податків у бюджет.

Важливу роль у виконанні бюджету займають фінансові органи , що здійснюють практичну роботу по складанню й виконанню бюджету. Так, Міністерство фінансів забезпечує виконання бюджету, здійснює контроль за використанням коштів державного бюджету і цільовим використанням грошових ресурсів, виділених підприємствам.

Касове виконання бюджету покладається на банківську систему, а саме, через такі організації як Національний банк України, Державний експортно-імпортний банк України, акціонерного комерційний банк «Аваль» (касове обслуговування Пенсійного фонду), акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанку» і інші установи.

Організує виконання і здійснює відповідний контроль Державне Казначейство.

На Державне Казначейство покладається виконання наступних функцій:

- здійснення управління наявними коштами Державного бюджету, у тому числі й іноземною валютою й коштами позабюджетних фондів у межах витрат, що встановлюються на відповідний рік;

- здійснення фінансування витрат Державного бюджету;

- облік касового виконання Державного бюджету;

- складання звітності про стан виконання Державного й зведеного бюджетів;

- здійснення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

- розподіл між Державним бюджетом, бюджетом Автономної республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків і обов'язкових платежів по нормативах, затвердженим Верховною Радою України;

- здійснення контролю за надходженням і використанням державних позабюджетних фондів.

Організація ж роботи з виконання бюджетів місцевих рад народних депутатів покладена на відповідні фінансові органи.

Головним документом, на підставі якого здійснюється виконання бюджету , є бюджетний розпис, тобто розподіл доходів і витрат бюджетів відповідно до бюджетної класифікації. Бюджетний розпис складається фінансовими органами.

Виконання бюджетів завершується закриттям бюджетів і складанням звітів про їхнє виконання .

Закриття бюджету виражається в закритті рахунків, по яких здійснюється виконання дохідної й видаткової частини даного бюджету. Закриття бюджету відбувається 31 грудня. Після цього ніяких виплат з укладеного бюджету не здійснюється.

Виконання бюджетів будь-якого рівня знаходиться під контролем органів влади. Органи виконавчої влади здійснюють контроль за використанням бюджетних коштів , які вони видали підприємствам .

Відповідно до Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету України здійснює Рахункова палата , що є представником Верховної Ради України і підзвітна йому.

Звіт про виконання Державного бюджету складає Міністерство фінансів України і передає документи у Рахункову палату. Рахункова плата, у свою чергу , аналізує інформацію, узагальнює дані і передає їх у Верховну Раду України й Кабінет Міністрів України. Звіт про виконання бюджету повинен бути представлений у Верховну Раду до 1 травня року, наступного за звітним роком. З доповіддю про виконання Державного бюджету України виступає міністр фінансів. Верховна Рада України в порядку, передбаченому регламентом, розглядає й затверджує звіт. Після затвердження звіту здійснюється публікація затвердженого бюджету й звіту про його виконання.

Лекція 9 «Лізингові операції»