Операції, подібні до визначення.

Окрім визначення понять, існують подібні прийоми. До них відносяться: опис, характеристика, порівняння тощо.

Опис– це процедура, яка полягає в перерахуванні ознак, які розкривають предмет. Опис застосовують при оцінці місця злочину, обставин справи, зовнішності злочинця тощо.

Характеристика - це прийом, за допомогою якого вказують які-небудь помітні ознаки предмета, важливі в певному відношенні. Наприклад, характеристика з місця роботи звинуваченого, потерпілого.

Порівняння – це прийом пояснення специфіки предмета через аналогію. Наприклад, “Столиця – серце держави”, “Совість – внутрішній суддя”.

Розрізнення – прийом, що встановлює ознаки, які відрізняють один предмет від іншого (подібного до нього). Наприклад, при розшуку людей фіксуються особливі прикмети певної людини.

Контрольні запитання:

1.Охарактеризуйте поняття як висхідну форму мислення.

2.Вкажіть відмінні ознаки та властивості поняття.

3.Виділіть зміст та структурні компоненти поняття.

4.На якому законі ґрунтується співвідношення між змістом і обсягом поняття?

5 Вкажіть типи відношень між поняттями. Наведіть приклади.

7.Що таке узагальнення і обмеження понять? Наведіть приклади.

8. Дайте характеристику поділу понять. Які правила поділу?

9.Дайте характеристику визначення понять. Які існують правила явних визначень?

10. Які ви знаєте прийоми, подібні до визначення?

11. В чому полягає суть класифікації? Які операції з класами ви знаєте?

Тема 3. Судження та логічні операції з ними

1.Загальна характеристика судження і його структура. Судження і речення. 2. Прості категоричні судження. Об’єднана класифікація суджень та розподіленість термінів в судженнях. 3. Відношення між судженнями. Логічний квадрат. 4. Складні судження та їх класифікація. 5. Поділ суджень за модальністю.

1.Загальна характеристика судження і його структура. В процесі пізнання світу люди встановлюють зв’язки між предметами, стверджують або заперечують факт їх існування. Ці зв’язки і відносини відображуються в мисленні в формі суджень, які надають людській думці закінчену форму, в якій може бути безпосередньо виражена істинність або хибність нашого висловлювання. Таким чином, судження – це логічна форма, в якій відображаються відношення між предметами та їх ознаками шляхом ствердження або заперечення. Наприклад, “закон” – це поняття, “Закон опубліковано” – це судження; “опублікований закон” – це поняття, “Опублікований закон вступив в силу” – судження.

Важливими характеристиками судження, які відрізняють його від поняття, є істинність та хибність. Наприклад, “вічний двигун” – це поняття, “Вічний двигун існує” – це хибне судження, “Вічний двигун не існує” – це істинне судження. В юридичній практиці встановлення істинності або хибності чогось – це складний процес, адже при цьому треба враховувати не лише точні правові норми, а й такі специфічні юридичні поняття як “завідомо неправдиве показання” та “сумлінна помилка”. Так, завідомо неправдиві свідчення свідка або потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта або завідомо неправдивий переклад з однієї мови на іншу кваліфікуються як злочин, який заключається у навмисному приховуванні фактів і свідомому перекрученні істини, і караються законом. У разі “сумлінної помилки”, коли істина перекручується не навмисне, не свідомо, а помилково, із-за незнання або недостатньої компетентності, підстави для притягнення до відповідальності відсутні.

У формі суджень формулюються всі наукові положення та досягнуті наукові істини, наприклад: філософські, економічні, соціальні закони, статті юридичних законів та нормативних актів тощо.

Якщо розглянути різні за змістом судження, то можна побачити, що в них є загальна структура, тобто вони однаково побудовані за формою. В цій структурі є 3 частини або 3 елементи:

Перший елемент – суб’єкт судження, який виражає знання про предмет судження, тобто те, про що (про кого) говориться у даному судженні. Скорочено суб’єкт судження позначається літерою S (від лат. Subiektum). При цьому слід відрізняти суб’єкт судження як логічний елемент від предмета (об’єкта) судження. Предмет, що пізнається у дійсності набагато багатший за те чи інше знання про нього, що виражено суб’єктом судження. Предмет судження відрізняється від суб’єкта судження в такій же мірі, як думка про предмет від самого предмету.

Другий елемент – предикат судження, який виражає знання про ознаку предмета судження, тобто те, що говориться про суб’єкт судження. Предикат позначається літерою Р.

Суб’єкт та предикат називаються термінами судження.

Третій елемент судження є зв’язка, яка виражає відношення, котре встановилося між суб’єктом і предикатом. Зв’язка має 2 форми: стверджувальну і заперечувальну. В українській мові зв’язка, як правило, не висловлюється, а лише мається на увазі. У випадках висловлювання це: “є”, “суть”, “мається” тощо.

Отже, формула судження: S - P: S і P – логічні змінні, зв’язка – логічна постійна або квантор.