Контрольні питання:

1. Що означає термін “логіка”?

2. Вкажіть найбільш правильне, з вашої точки зору, визначення предмету дослідження формальної логіки.

3. Опишіть структуру формальної логіки.

4. Що таке природна логіка людини?

5. В чому полягає практичне значення формальної логіки для юристів?

6. Яку систему символів використовують у спеціальних теоріях? Наведіть приклади.

7. Що називається законом логіки?

8. Як формулюється закон тотожності?

9. Які помилки існують при порушенні закону тотожності?

10. Як формулюється закон суперечності?

11. На які судження розповсюджується закон суперечності?

12. Наведіть формулювання закону виключеного третього.

13. Що є достатньою підставою для істинності суджень?

14. Які помилки існують при порушенні закону достатньої підстави?

15. Яка роль законів логіки у правовому пізнанні?

Тема 2. Поняття та логічні операції з ними

1.Поняття як форма мислення: загальна характеристика., властивості та ознаки.2.Зміст, структура та обсяг поняття. Закон оберненого відношення між змістом та обсягом поняття. 3.Види понять. 4.Логічні відношення між поняттями.5.Логічні операції над поняттями.

1.Процес мислення, незалежно від того про що ми міркуємо (космос, право, поезія) або на якому рівні міркуємо – буденному чи науковому – носить, в основному, понятійний характер, але вміння оперувати поняттями дається людині не від народження, а формується і розвивається в процесі практики.

Значення логіки заключається в тому, що вона допомагає перетворити цей процес із стихійного в свідомий і зробити його інтенсивним і плідним.

Поняття як форма мислення є такий спосіб відображення дійсності, коли предмет розкривається через сукупність його ознак. Тому мати поняття про предмет означає знати, які ознаки йому притаманні, в яких зв’язках і відношеннях він знаходиться з іншими предметами і чим він від них відрізняється.

Ознаки предмета мають різноманітний характер. Перш за все, їх можна розділити на істотні – це такі ознаки, які відображають природу предмета, його сутність і відрізняють його від усіх інших предметів та неістотні ознаки – це ознаки, наявність або відсутність яких не приводить до зміни предмета чи явища. Різниця між істотними та неістотними ознаками відносна: ознаки, що є істотними, із розвитком і змінами предмета можуть перетворюватися в неістотні і навпаки.

Ознаки предмета також можуть бути: загальними і одиничними, особливими (специфічними), суттєвими і несуттєвими, необхідними і випадковими, подібними тощо.

Створення понять – це не дзеркальне відображення предметів дійсності, а складний діалектичний процес, який включає в себе багато логічних прийомів. Щоб утворити поняття, необхідно вивчити предмет в усіх його істотних проявах. Утворення того чи іншого поняття – це завжди крок уперед у пізнанні навколишнього світу, новий ступінь у розвитку науки. У процесі утворення понять користуються такими логічними способами як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування та узагальнення.

Відображуючи дійсність, поняття мають певну відносність. Так, вони можуть виникати до виникнення самого предмета: соціалізм, комунізм. Предмет може зникнути, а поняття залишається: первісна людина, рабовласницький лад. В процесі розвитку виникають нові поняття: інформаційне суспільство, Інтернет. В цілому, поняття виконують в нашому житті 2 основні функції: пізнавальну, об’єднуючи пізнавальну, абстрактну діяльність людини і виступаючи мовою науки, та комунікативну – закріплюючи свої знання в формі понять, люди обмінюються ними в процесі діяльності та передають їх наступним поколінням.

Поняття нерозривно зв’язані з мовою, адже поняття виражаються і закріплюються в словах і словосполученнях. Але єдність поняття і слова не означає їх повного збігу. В мові існують омоніми (слова, що мають однакове звучання, форму, але різний зміст – коса, закон) або синоніми (слова, що мають різне звучання і форму, але виражають одне і те ж поняття – угода і договір, правознавство і юриспруденція). Це приводить до полісемії (багатозначність слів), коли змішуються поняття і допускаються помилки в міркуваннях. Отже, необхідно точно встановлювати значення слів, щоб використовувати їх правильно.

В різних галузях науки і техніки розробляється особлива система понять – термінологія. Термін – це слово чи словосполучення, яке означає визначене поняття, що характеризується однозначністю в межах даної науки. Наприклад, в Кримінально-процесуальному кодексі пояснюються такі терміни: суд першої інстанції, суддя, прокурор, слідчий тощо. Це дозволяє правильно застосовувати правові терміни.

2.Зміст, структура та обсяг поняття. Закон оберненого відношення між змістом та обсягом поняття. За своєю логічною структурою поняття складається зі змісту та обсягу.

Змістом поняття є сукупність ознак, на підставі яких узагальнюються і виділяються у понятті предмети певного класу. Наприклад, змістом поняття “право” є такі ознаки: сукупність норм поведінки людей, їх установлення та санкціонування державою, їх забезпечення примусовою силою державних органів. Ці ознаки є загальними для будь-якого права і відрізняють право від інших суспільних явищ – політики, релігії, економіки тощо.

Зміст поняття схематично виражається так: A (bcd…), де A - це поняття взагалі, а bcd…- мислимі в ньому ознаки предметів.

В системі ознак, які утворюють зміст поняття, слід виділити: родові- загальні і суттєві для всіх предметів даного класу та видові – загальні і суттєві лише для даного предмета, які відрізняють цей предмет від інших. Так, родовою ознакою по відношенню до поняття права виступає ознака “норми поведінки людей”, які включають і неправові норми – норми моралі, а видовою ознакою є те, що вони санкціонуються державою і їх виконання забезпечується примусовою силою державних органів.

У кримінальному праві поряд з терміном “зміст поняття” існує специфічне поняття “склад злочину”. Під “складом злочину” розуміється сукупність суб‘єктивних ознак, при наявності яких суспільно небезпечна дія визнається злочином за кримінальним законом. Відсутність хоча б однієї з ознак, названих у законі, означає відсутність злочину в цілому. У такому випадку скоєне не може бути кваліфіковане за статтею закону, в якій описаний даний склад злочину.

Обсяг поняття – це множина предметів, кожний з яких є носієм ознак, що складають зміст поняття. Так, обсяг поняття “право” включає всі сукупності правових норм, які існували, існують і виникнуть у майбутньому.

Графічно обсяг понять зображається у вигляді кола, де А- це будь-яке поняття.

А

Предмети, які входять в обсяг поняття, називаються класом або множиною. Наприклад, до поняття “право” відносяться різні підкласи – історичні форми права, різні галузі права тощо.

Окремі предмети, які входять до класу, називаються елементами. Наприклад, римське право, радянське право - елементи права.

Клас предметів може бути універсальним– охоплює всю сукупність предметів – планети Сонячної системи, жителі Донецька, столиці світу;одиничним– складатися з одного предмету – Земля, Донецьк,пустим– не включає жодний предмет – кентавр, світовий розум.

Зміст і обсяг понять органічно пов’язані між собою. Ці відносини виражені законом оберненого відношення між змістом і обсягом понять. Згідно з законом, збільшення обсягу поняття приводить до зменшення змісту, а зменшення обсягу – до збільшення змісту.

3. Види понять. Всю множину понять можна розбити на декілька підмножин:

• за кількістю елементів обсягу (пусті і непусті; непусті – одиничні і загальні),

• за характером елементів обсягу (збірні і незбірні),

• за типом елементів обсягу (конкретні і абстрактні),

• за характером ознак, що складають зміст понять (позитивні і негативні, співвідносні і безвідносні).

При логічному аналізі понять необхідно враховувати ці підстави. Наприклад, логічний аналіз поняття “юрист” – загальне, незбірне, конкретне, позитивне, безвідносне.

4.Логічні відношення між поняттями. Логічними відношеннями між поняттями називають основні типи відношень між структурними елементами понять, тобто відношення між обсягом і змістом.

Відношення понять за їх змістом: порівнювані – право і мораль (суспільні явища), адвокат і слідчий (юристи), метелик, квітка, людина (живі організми); не порівнювані - алібі і пенсійний фонд, вина і версія, юрисконсульт і незалежність судді, підприємство і адміністрація підприємства. Але такий поділ носить досить умовний характер.

Відношення між поняттями за їх обсягом: сумісні – видові ознаки забезпечують повне або часткове збігання обсягів: юрист-депутат, книга-підручник; у сумісних понять складаються відношення тотожності, підпорядкування, часткового збігу (перетину); несумісні - поняття, видові ознаки яких повністю не збігаються: гуманітарні науки – природничі науки, обгрунтований вирок – необгрунтований вирок; у несумісних понять складаються відношення суперечності, протилежності, координації.

Відношення між поняттями зображаються за допомогою колових схем:

Сумісні поняття

Тотожності підпорядкування перетину

А

А,В А В

В

Несумісні поняття

Суперечності протилежності координації

А

А не-А А В

В С

Знання відношень між поняттями дає можливість правильно вживати поняття в усній і письмовій мові.

5. Логічні операції над поняттями. Логічною операцією над поняттями називається така дія, за допомогою якої з одних понять отримують нові поняття. До логічних операцій над поняттями відносяться:

а) обмеження і узагальнення понять,

б) поділ понять,

в) визначення понять,

г) операції з класами.

Обмеження і узагальнення понять.

Обмеженням називається логічна операція, яка полягає в переході від поняття з більшим обсягом, але меншим змістом, до поняття з більшим змістом, але меншим обсягом (від родового поняття до видового). Межею обмеження є одиничне поняття.

Узагальненням називається логічна операція, за допомогою якої переходять від поняття з більшим змістом, але меншим обсягом, до поняття з більшим обсягом, але меншим змістом (від видового поняття до родового). Межею узагальнення є універсальне поняття, тобто поняття, у якого область визначення предиката, що виражає його зміст, збігається з областю істинності цього предиката – матерія, час, простір, елемент, життя, суспільство, право.

Поділ понять та правила поділу.

Поділом понять називають логічну операцію, за допомогою якої розкривають обсяг понять. Розкрити обсяг поняття можна шляхом перерахування елементів, які входять до його складу. Це можна зробити з такими поняттями, як планети Сонячної системи, арифметичні дії, види покарань. Але в тих випадках, коли кількість елементів обсягу досить велика або нескінчена, такий спосіб є малоефективним. Тут слід іти шляхом поділу поняття на види.

Структура операції поділу містить у собі такі складові: ділене поняття, члени поділу, підстава поділу.

Існують 2 види поділу: за видозмінюваною ознакою і дихотомічний. При поділі за видозмінюваною ознакою ділене поняття розбивають на види на підставі специфічного вияву ознаки в різних видах діленого поняття. При дихотомічному поділі ділене розбивають на 2 суперечливих поняття.

Правила поділу понять:

1.Поділ понять має бути відповідним. Не може бути надто “вузького” або надто “широкого” поділу.

2.Поділ слід здійснювати за однією підставою. Порушення веде до помилки – “підміна підстави”.

3. Члени поділу повинні виключати один одного.

4.Поділ повинен бути послідовним, тобто члени поділу повинні бути однопорядковими видами. Порушення цього правила веде до помилки, яка називається “стрибок у поділі”.

Поділ як логічну операцію над поняттями слід відрізняти від класифікації і поділу цілого на частини. Класифікація – це систематизація предметів на основі угоди чи певних ознак, що випливають з природи систематизованих об’єктів: таблиця Менделеєва, група студентів за алфавітним списком тощо. Метою класифікації є систематизація знань. Вона широко використовується в правових науках, наприклад: державне право, фінансове право тощо.

Разом з тим, всяка класифікація є відносною: певні явища природи, суспільного життя неможливо віднести до якогось класу (наприклад, сім’я). З розвитком знань класифікація змінюється, доповнюється або замінюється новою, більш точною.

За допомогою логічних операцій із 2 або більше класів можуть бути утворені нові класи. До таких операцій належать: об’єднання класів (складання), перехрещення класів (множення) та утворення доповнення до класу (віднімання).

Поділ цілого на частини полягає в уявному знаходженні частин цілого. Наприклад, рік складається із січня, лютого, березня і т.д.

В практичній діяльності поділ понять необхідно використовувати в таких випадках:

1) коли треба розкрити не лише суть предмету, але і форми його прояву і розвитку, наприклад, визначивши поняття права як суспільного явища, необхідно виділити його історичні форми – рабовласницьке, феодальне, сучасне тощо, сучасні форми – трудове, цивільне, кримінальне тощо;

2) коли невідома галузь застосування того чи іншого поняття, наприклад, цивільного права, тоді вживаються такі видові поняття як право власності, авторське право тощо;

3) потреба у поділі виникає, коли вживається багатозначне слово, наприклад, процес – судовий, хімічний, фізичний тощо.

Особливо важливим є поділ в юридичній сфері: наприклад, в законодавстві України державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу, судову; в окремих кодексах є класифікація злочинів, класифікація покарань тощо.

Визначення понять та правила визначення.

Визначенням (дефініцією) поняття називається логічна операція, яка розкриває зміст поняття. За структурою операція визначення складається з 2 частин: визначуване (дефінієндум) та визначаюче (дефінієнс). Символами позначаються як Dfd I Dfn. Визначення – це детермінація смислу і значення одного терміну Dfd через смисл і значення другого терміну Dfn.

Визначення понять має важливе значення в теоретичній та практичній діяльності. Особливо це стосується правових наук, адже, якщо, наприклад, в кримінальному праві не буде визначення таких понять як “намір”, “співучасть”, “вина”, “необережність”, “необхідна оборона”, це може привести до помилкового тлумачення цих понять, неправильного розуміння тих явищ, які вони відображують, і, як наслідок, до помилок у судовому та слідчому процесі.

Отже, визначення необхідні в таких випадках: 1) коли необхідно підвести підсумки в пізнанні суті предмету, 2) коли використовуються такі поняття, які були раніше невідомі, 3) коли вводиться нове слово. Але визначати нові поняття треба лише тоді, коли в цьому є потреба.

Всю множину дефініцій можна розділити на реальні та номінальні. Реальне визначення - це визначення, яке ототожнює, розрізняє, будує, виділяє предмет, тобто є визначення самого предмета, відображене у відповідному понятті. Наприклад, визначення, які даються в енциклопедії або спеціальних наукових словниках: “Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові і особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді”.

Номінальні – це визначення, за допомогою яких розкривається, уточнюється, вводиться значення термінів. Наприклад, “Кількісні утворення як суб’єкти цивільного права іменуються юридичними особами”. Ділення на реальні і номінальні дефініції може мати відносний характер: реальний термін “конституція” може стати номінальним у такому визначенні: “конституція є основний закон”, а номінальне визначення “правова держава” може стати реальним у такому визначенні: “правова держава – це тип держави, основними ознаками якої є зв’язаність з правом, верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави”.

В логіці розрізняють також явні та неявні визначення: до явних відносяться ті, які мають пряму вказівку на притаманні предмету суттєві ознаки. Основними видами явних визначень є визначення через найближчий рід та видову ознаку. Серед них виділяють такі: атрибутивно-реляційні або сущностні (в них виражається сутність предмета, його якість, наприклад, “Штраф - грошове стягнення, що накладається судом у випадках та межах, встановлених Кримінальним кодексом”), генетичні (в них розкривається походження предмета, наприклад, у праві “Звичай – це правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного застосування протягом довгого часу”), операційні (в них є вказівка на операцію, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети).

Явні визначення мають такі правила:

1. Визначення має бути співмірним, тобто обсяги Dfd і Dfn повинні бути однаковими: помилки приводять або до надто широкого: “Рецидивіст – особа, що скоїла злочин”, або до надто вузького визначення: “Потерпілий – особа, якому злочином було завдано фізичної шкоди”.

2. Визначення не повинно утворюватися через самого себе. Помилки: 1) тавтологія: “Право - це наука, яка вивчає правові відносини. Правові відносини – це відносини, які вивчає право.” 2) коло у визначенні: “Право – це система норм, яка охороняє і захищає існуючий правопорядок”. А що таке правопорядок? Правопорядок сам визначається через поняття “право”, отже виникає “коло”.

3. Визначення повинно бути чітким, ясним та однозначним .Помилками є метафори, образні вирази: “Діти - квіти життя”, “Політика - це мистецтво можливого”.

4. Визначення не повинно бути суперечливим. Наприклад, “Порівняння – не доказ”. Заперечне визначення вказує на те, чим не є предмет, але не вказує, чим він є. Це правило не стосується заперечних понять: “Безбожник – це людина, яка не визнає існування бога”.

Неявними визначеннями є такі, у яких зміст дефінієндума розкривається у певному контексті. Різновидами неявних визначень є визначення через протилежність (це стосується філософських категорій: “свобода є пізнана необхідність”, “можливість – це потенційна дійсність”), контекстуальні (наприклад, поняття категоричний може бути встановлено в контексті: “дати категоричну відповідь”) та остенсивні (визначення, які встановлюються шляхом демонстрації, наприклад, демонстрація під час навчально-виховного процесу).