9.2. Методи діагностики фінансового стану підприємства

9.2.1. Загальна характеристика

У процесі фінансової діагностики широко використовуються такі методи: горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз, аналіз ліквідності балансу і коефіцієнтний аналіз.

Горизонтальний аналіз (аналіз динаміки) передбачає порівняння кожної позиції фінансової звітності з попередніми періодами. При виконанні горизонтального аналізу розраховуються абсолютні і відносні відхилення, що дозволяє оцінити динаміку досліджуваного показника.

Вертикальный(структурний)аналізполягає у визначенні структури підсумкових (узагальнюючих) статей фінансової звітності або окремих показників (прибутку, собівартості). Він дозволяє виявляти та прогнозувати структурні зрушення. Найбільш часто горизонтальний та вертикальний аналіз використовуються по відношенню до документів фінансової звітності: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про власний капітал і т.ін.

Аналіз ліквідності балансуздійснюється шляхом порівняння різних за ліквідністю груп активів з пасивами, що згруповані за термінами їхнього погашення.

Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості їх перетворення на грошові кошти без суттєвої втрати вартості, активи підприємства підрозділяються на такі групи:

А1 – абсолютно ліквідні активи– усі грошові кошти підприємства та короткострокові фінансові інвестиції (у випадку якщо вони відповідають критеріям абсолютної ліквідності);

А2 – швидколіквідні активи– дебіторська заборгованість;

А3 – активи, що реалізуються повільно,– запаси сировини та матеріалів, запаси готової продукції;

А4 – активи, що важко реалізуються, – необоротні активи (основні фонди, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення і т. ін.).

Пасиви балансу групуються в залежності від настання терміну оплати в такі групи:

П1 – найбільш термінові пасиви– кредиторська заборгованість;

П2 – короткострокові пасиви– короткострокові кредити та інші позикові кошти;

П3 – довгострокові пасиви– довгострокові кредити та інші позикові кошти;

П4 – постійні пасиви- джерела власних коштів 1 розділу пасиву балансу.

Баланс вважається ліквідним, якщо виконуються наступні співвідношення:

А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3; А4 < П4.

Найчастіше діагностику фінансового стану підприємства виконують за допомогою фінансових коефіцієнтів.

Коефіцієнтний аналіз передбачає розрахунок співвідношень між різними позиціями звіту, позиціями різних форм звітності або різними показниками.

Основними напрямами діагностики з використанням фінансових коефіцієнтів є:

• платоспроможність підприємства;

• фінансова незалежність підприємства;

• ділова активність підприємства;

• формування і використання грошових потоків підприємства;

• ефективність діяльності підприємства.

9.2.2. Діагностика платоспроможності підприємства

Платоспроможність підприємства характеризує його здатність своєчасно і в повному обсязі виконувати всі розрахунки і фінансові зобов’язання. До числа найбільш уживаних показників, які достатньо повно характеризують платоспроможність підприємства, відносяться: коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності і коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт покриття (КП) характеризує достатність оборотних коштів для погашення короткострокових зобов’язань. Розраховується як відношення всієї суми оборотних коштів до поточних зобов’язань.

, (9.1)

де ОК – оборотні кошти підприємства;

ПЗ – поточні зобов’язання.

Граничне значення коефіцієнта покриття – 2,0 (іноді зустрічається 1,5). Нижня межа цього коефіцієнта обумовлена тим, що оборотних коштів повинно бути достатньо не тільки для покриття поточних зобов’язань, але й для продовження діяльності. В тому випадку, якщо сума оборотних коштів буде дорівнювати сумі поточних зобов’язань, то повністю виконавши їх за рахунок реалізації готової продукції та матеріальних запасів, підприємство буде вимушене припинити функціонування. Крім того, оборотні кошти мають різну ліквідність. Значна їх частина може бути швидко перетворена на грошові кошти тільки за вартістю нижче балансової. Таким чином, необхідним є, щоб оборотні кошти перевищували поточні зобов’язання приблизно у два рази.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (КШЛ) характеризує можливість погашення поточних зобов’язань без урахування найменш ліквідної їх частини - матеріальних запасів. Він розраховується як відношення суми грошових коштів, короткострокових цінних паперів і дебіторської заборгованості (абсолютно та швидколіквідних активів) до поточних зобов’язань.

, (9.2)

де ГК – грошові кошти;

КФІ – короткострокові фінансові інвестиції;

ДЗ – дебіторська заборгованість;

ПЗ – поточні зобов’язання.

Рекомендоване значення цього коефіцієнта коливається в інтервалі - 0,7-1,0. Для коректності оцінки швидкої ліквідності підприємства зі складу поточних активів слід виключити сумнівну і безнадійну дебіторську заборгованість.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (КЛА) характеризує можливість миттєвого виконання поточних зобов’язань підприємства. Розраховується як відношення абсолютно ліквідних активів (грошових коштів і короткострокових фінансових інвестицій¹) до поточних зобов’язань. Цей коефіцієнт повинен перевищувати 0,2.

, (9.3)

де АА – абсолютно ліквідні активи;

ПО – поточні зобов’язання.

Охарактеризовані вище показники є найбільш часто вживаними індикаторами платоспроможності підприємства. Але їх перелік може бути поширений за рахунок ряду додаткових коефіцієнтів, що характеризують окремі аспекти платоспроможності та поглиблюють оцінку (табл. 9.2).