8. 2. Діагностика техніко-технологічної бази виробництва

Важливими елементами виробничого потенціалу підприємства, як показано в розд. 8.1, є технічна та технологічна складові, які у сукупності утворюють техніко-технологічну базу.

Техніко-технологічна база виробництва — це кількісна та якісна сукупність складових частин матеріально-технічної бази, що забезпечує виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) і визначає рівень розвитку всіх елементів процесу виробництва [13].

На конкретизацію зазначеного у розд. 8.1 скажемо, що технічна складова містить: енергетичну базу; виробничі машини й устаткування та транспортні засоби; технічну базу інформаційних процесів. Технологічна складова характеризує технологічні процеси і містить:операції з видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю та інші складові частин виробничого процесу;сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції;комплекс технологічної документації загального і спеціального призначення.

Основні показники діагностики техніко-технологічного рівня підприємствагрупуються за наступними ознаками:

1. Ступінь технічної оснащеності праці (фондоозброєність, енергоозброєність праці).

2. Рівень прогресивності технології (структура технологічних процесів за трудомісткістю; частка нових технологій за обсягом або трудомісткістюпродукції; середній вік застосовуваних технологічних процесів; коефіцієнт використання сировини і матеріалів; енергомісткість продукції).

3. Технічний рівень устаткування (продуктивність за одиницю часу; надійність і довговічність; питома металомісткість; середній строк експлуатації; частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості; частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку).

4. Рівень механізації та автоматизації виробництва (ступінь охоплення робіт механізованою працею; частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці).

Для поглиблення аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства можуть також застосовуватись й інші показники, зокрема:

• механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найзавантаженішій зміні);

• коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

• коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);

• рівень утилізації відходів виробництва;

• рівень забруднення природного середовища;

• обсяг екологічно чистої продукції.

8.3. Виробнича програма як формалізоване відображення виробничого потенціалу підприємства

Виробнича програма підприємства являє собою сукупність виробничих програм його структурних підрозділів з випуску продукції основного призначення, яка складає головний предмет діяльності. На виробничому підприємстві такими підрозділами є основні цехи. Наприклад, для підприємств з повним металургійним циклом виробничі програми складаються з випуску чавуну у доменних цехах, сталі (мартенівської, конверторної, електросталі) – у відповідних сталеплавильних цехах, прокату (сортового, листового) – у відповідних прокатних цехах.

Виробнича програма підрозділів основного виробництва - це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів.

Розробка виробничої програми повинна відповідати сформульованій меті та обґрунтованій місії підприємства, бути комплексною, узгодженою, результативною, обґрунтованою, адекватною ринковим потребам.

До методів проектування виробничої програми відносять такі: метод структуризації цілей, аналогій, організаційного моделювання (в тому числі, імітаційного), блоковий, експертно-аналітичний, нормативний, параметричний, аналітично-розрахунковий, графоаналітичний, математико-статистичний.

Загальну схему розробки виробничої програми надано на рисунку 8.3.

Рис. 8.3. Порядок розробки виробничої програм підприємства

Розроблення планів виробництва продукції підрозділами підприємства ґрунтується, перш за все, на планах її продажу (постачання). Плани продажу продукції підприємства можуть формуватися як централізовано за схемою «зверху-вниз», так і профільно (спеціалізовано) за схемою «знизу-вверх», що передбачає самостійне формування виробничими підрозділами - центрами прибутку - портфеля замовлень.

Розробка виробничих програм підрозділів, що виготовляють окремі частини продукту (предметна спеціалізація) або виконують частину загального технологічного процесу (технологічна спеціалізація), здійснюється на основі планів виробництва продукції, що відповідно до профілю діяльності підприємства є кінцевою.

З метою повного узгодження виробничого процесу виробничі завдання цехам розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від цільових цехів до заготівельних.

У плановому завданні кожного цеху враховуються постачання продукції (заготовки, деталей, комплектів тощо) цехам-споживачам, на склад готової продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні.

Загальний порядок розробки виробничої програми для цехів підприємства можна представити у вигляді формули (8.1):

, (8.1)

де N - плановий випуск виробів у конкретному цеху підприємства у натуральному вираженні;

N_п - постачання виробів наступним за технологічним маршрутом цехам-споживачам;

N_с - постачання виробів на склад готової продукції (наприклад, запчастин для сервісних центрів);

N_н, N_ф - нормативний і фактичний міжцеховий запаси конкретного виробу відповідно (для комплектації, у вигляді оборотного запасу тощо).

Обсяг виробітку кожного виду продукції в натуральному вираженні є валовим випуском.

Для розрахунку виробничої програми у вартісному вимірі обчислюють такі основні показники: валова продукція, товарна продукція, реалізована продукція. Економічна сутність, методи розрахунку названих показників є предметом більш детального вивчення в дисципліні «Економіка підприємства».