Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
UMZPS_II_modul.docx
Скачиваний:
16
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
427.36 Кб
Скачать

Етапи публічного виступу

Докомунікативний

Комунікативний

Посткомунікативний

1.Визначення теми і мети виступу

2.Оцінка аудиторії й обстановки

3. Визначення стратегії і тактики майбутнього виступу 4.Добір матеріалу

5.Створення тексту

6.Репетиція

1. Проголошення промови

2. Відповіді на запитання, ведення полеміки

1. Аналіз промови (це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей)

Вправа 13. Спробуйте розкрити тему «Риторика – мистецтво чи наука?», використавши запропоновані нижче прислів’я та приказки. Поміркуйте, у якому порядку варто розташувати ці вислови.

1. Плете, що слина до губи принесе. 2. Наговорив чотири міхи чорної вовни та всі неповні. 3. Умій сказати, умій і замовчати. 4. Слово старше, ніж гроші. 5. Не кажи – не вмію, а кажи – навчусь. 6. Добре слово варте завдатку. 7. Умієш говорити – умій слухати. 8. Що скаже – наче зав’яже.

Вправа14.Складіть висловлення на тему «Роль риторики в житті та професійній діяльності», «Український молодіжний сленг», «Національна ідея, яка б змогла об’єднати Україну та сприяти її подальшому розвитку».

Вправа 15. Проаналізуйте доводи, використані в наведеній промові. Наскільки вони є дієвими для досягнення оратором мети. Визначте типи аргументів.

Франклін Рузвельт

ПЕРША ІНАВГУРАЦІЙНА ПРОМОВА

4 березня 1933 року

Єдина річ, яку ми маємо боятись, – це власне самого страху.

Напевне мої співвітчизники сподіваються, що на своєму введенні на посаду Президента я звернуся до них з відвертістю та рішенням, яке постає з сучасного стану нашої нації. Настав саме час для того, щоб казати правду, саму тільки правду, відверто та сміливо. Не треба також ухилятися від очевидних умов, які склалися в нашій країні сьогодні. Ця велика нація витримає, як витримувала досі, виживе та розквітне. Отже, перш за все, дозвольте мені заявити про моє тверде переконання, що єдина річ, яку ми повинні боятися, – це власне страх – невимовний, безпричинний, невиправданий жах, який паралізує необхідні спроби перетворити відступ у наступ. У важку для нашої нації годину життя відверті й енергійні лідери завжди знаходили розуміння та підтримку народу, що є необхідною умовою для перемоги. Я переконаний, що в ці критичні часи ви також підтримаєте керівництво країни.

З таким духом ми з вами зустрічаємо спільні труднощі. Вони стосуються, дякувати Богові, лише матеріальних речей. Ціни знизилися до фантастичного рівня; податки зросли; упала купівельна спроможність; уряди всіх рівнів зіткнулися із серйозним скороченням доходів; обігові кошти заморожені у торгівельних потоках; зів’яле листя виробничих підприємств лежить обабіч дороги; фермери не знаходять ринків для збуту продукції; багаторічні збереження тисяч родин утрачені.

Тим не менше причиною нашого зубожіння є не втрата нашої сутності. Нас не вразив напад сарани. У порівнянні з небезпеками, які подолали наші предки завдяки тому, що вірили та не боялися, нам ще багато за що треба бути вдячними. Природа все ще пропонує свої щедроти, і людські намагання збільшили їх. Достаток біля нашого порогу, але постійне споживання зменшує саму наявність запасів. В основному причиною цього є те, що керівники обміну суспільними благами виявили свою неспроможність через власну негнучкість і некомпетентність, визнали цю неспроможність і відмовились від своїх повноважень.

Міняйли втекли зі своїх високих місць у храмі нашої цивілізації. Зараз ми можемо відновити цей храм до давніх істин. Міра відновлення полягає в ступені, у якому ми застосовуємо суспільні цінності більш гідно, ніж просто грошовий прибуток.

Щастя полягає не просто у володінні грошима; воно полягає в радості досягнення, у хвилюванні від творчих зусиль. Насолода й моральна стимуляція праці більше не повинні забуватися в скаженій гонитві за незначними прибутками. Ці тяжкі дні будуть варті того, чого вони нам коштували, якщо вони навчать нас тому, що наша справжня доля не в прислужуванні комусь, а в служінні собі й своїм близьким.

Визнання помилковості матеріального добробуту як стандарту йде пліч-о-пліч із відмовою від помилкового переконання, що державна служба та висока політична посада повинні цінуватися тільки за стандартом престижності місця та персональним доходом; і потрібно покласти край поведінці в банківській сфері та сфері бізнесу, яка занадто часто надавала святій вірі схожості з безсердечним та егоїстичним злодіянням.

Реставрація вимагає, однак, не тільки змін в етиці. Ця нація вимагає дії, і дії невідкладної. За практичну політику я беру потребу реалізації першочергових завдань. Я не буду витрачати зусилля на відновлення світової торгівлі шляхом реорганізації міжнародної економіки, невідкладність справ всередині країни не може чекати на здійснення цього завдання.

Основна ідея, яка керує цими специфічними засобами національного відновлення, не є вузько націоналістичною. Це, на перший погляд, наполягання на взаємозалежності між різними регіонами Сполучених Штатів – визнання старого та незмінно важливого прояву американського піонерського духу. Це шлях до відродження. Це є невідкладниий шлях. Це глибока впевненість у тому, що відродження відбудеться.

У міжнародному плані я б визначив політику нашої країни як політику Доброго сусіда – сусіда, який поважає себе, а тому поважає права інших, сусіда, який поважає власні обов’язки й поважає недоторканість угод, що укладаються у сфері міжнародних відносин як з його участю, так і без неї.

Якщо я добре розумію характер нашого народу, то зараз ми як ніколи усвідомлюємо нашу залежність один від одного; ми усвідомлюємо, що не можемо лише брати, а повинні також щось віддавати; ми усвідомлюємо, що для того, щоб іти вперед, ми повинні рухатися як добре тренована та віддана армія, яка ладна піти на самопожертву заради суспільного добробуту й порядку, тому що без такого порядку не може відбуватися прогрес і ніяке керівництво не буде ефективним. Я знаю, ми готові й маємо бажання підкорити свої життя та власність такому порядку, тому що це робить можливим здійснення управління, спрямованого на зростання добробуту. Я пропоную це, даю обіцянку, що найважливіші цілі ляжуть на нас священним обов’язком, який до цього часу з’являвся лише під час збройної боротьби.

Давши таку обіцянку, я без вагань беру на себе обов’язок керувати величезною армією нашого народу, готового до організованої атаки на наші суспільні проблеми.

Діяти таким чином і з таким результатом стає можливо за такої форми правління, яку ми вспадкували від своїх предків. Наша Конституція є настільки простою й дієвою, що завжди є можливість забезпечити непередбачені потреби завдяки зміні акцентів і механізмів без втрати загальної форми. Ось чому наша конституційна система виявила себе найстійкішим політичним механізмом, який виробив сучасний світ. Вона витримала територіальні загарбання, міжнародні війни, біль внутрішньої боротьби та міжнародних відносин.

Я готовий відповідно до свого конституційного обов’язку рекомендувати заходи, потрібні хворій країні у хворому світі. У межах своїх конституційних прав я буду шукати такі заходи, а також інші шляхи, які може виробити Конгрес із його досвідом і мудрістю, щоб досягти швидкої стабілізації.

Але навіть у випадку, якщо Конгрес відмовиться обрати один із цих курсів і якщо становище нації залишиться критичним, я не ухилюсь від чіткого курсу обов’язку, який постане переді мною. Я буду просити Конгрес застосувати єдиний інструмент для боротьби з кризою, який залишився, – широко задіяти виконавчу влади для боротьби з критичним становищем, настільки широко, наскільки дозволятимуть надані мені повноваження, як коли б ми були окуповані ворогом.

За виявлену мені довіру я відплачу мужністю й відданістю, які відповідають нашому часу. Я не можу піти на менше.

Ми зіткнулися з важкими часами з усією безстрашністю національної єдності; з ясним усвідомленням необхідності пошуку старих найдорожчих моральних цінностей; з повним задоволенням від суворого виконання своїх обов’язків як старими, так і молодими. Ми маємо на меті гарантувати повноцінне та стабільне життя нації.

Ми не сумніваємося в демократичному за своєю сутністю майбутньому. Народ Сполучених Штатів не здався. Серед найважливіших потреб народу визначено потребу в чітких енергійних діях. Він вимагає дисципліни й керівництва для прямування певним курсом. Народ зробив мене інструментом виконання його бажань. Я приймаю це як подарунок.

З повною відданістю наша нація покірливо просить у Бога благословення. Нехай Він захистить всіх і кожного з нас. Нехай Він скеровує мене в дні прийдешні.

Вправа 16. Перекладіть текст російською мовою.

ЦИЦЕРОН

ПРО ОРАТОРА

[Уривок]

Промова повинна розцвітати й розгортатися тільки на основі повного знання предмета; коли ж за нею не стоїть зміст, засвоєний і пізнаний оратором, то словесне її вираження виявляється пустою й навіть дитячою балаканиною.

Істинний оратор своїм впливом і мудрістю не лише собі пошукує пошану, а й багатьом громадянам, та й усій державі загалом приносить щастя й добробут.

Досягти цього красномовством може тільки той, хто глибоко зрозумів людську природу, людську душу й причини, які примушують її спалахувати й заспокоюватися.

Саме промова солідна, пишна, яка відповідає і почуттям, і думкам слухачів, становить невід’ємне надбання оратора.

Оратор повинен володіти дотепністю діалектика, думками філософа, словами мало не поета, пам’яттю законодавця, голосом трагіка, грою такою, як у кращих лицедіїв.

Вправа 17. Прочитайте текст, дотримуючись правил інтонаційного передавання змістового навантаження й авторського бачення. Визначте, які способи аргументації застосували співрозмовники, який з них, на вашу думку, більш переконливий. Напишіть оповідання (нарис, есе, замальовку, вірш), у якому б усі слова починалися з однієї літери.

Було це давно, ще за часів старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого потяга «Львів – Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць та українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Розмови велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща і котрій належить світова слава.

Першим заговорив англієць:

– Англія – країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.

– Ні в якому разі, – гордовито промовив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини та Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

– Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучині, Росині, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною у світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

– Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, у тому числі й названими тут. Українською мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, у якому б усі слова починалися з однакової літери?

– Ні, ні, ні! Це неможливо, – відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

– Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, – звернувся він до німця.

– Хай буде буква «п», – сказав той.

– Добре. Оповідання називається «Перший поцілунок». Популярному Перемишльському поетові Павлові Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, – погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого. Потім під'їхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричною підливою, пирогів, підсмажених пляцків…

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів…

Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря прянило принадними пахощами. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок. Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв:

– А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. – Наприклад, букву «с».

– Гаразд, хай буде «с». Своєю мовою я можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, у якому всі слова починатимуться з цієї літери.

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

– Геніально! Незрівнянно! – закричали англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби… (З підручника)

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]