Трансперсональна психологія

Її лідером є Станіслав Гроф, який розробив метод холотропного дихання (холотропний – який призводить до цілісності). Його ще називають ребефінгом (відродження), що має і прямий зміст, бо у зміненому стані свідомості можна повторно пережити момент власного народження, і символічний зміст – духовне воскресіння. При цьому методі змінений стан свідомості досягається через основну роботу з диханням і „відключення” свідомості під впливом спеціальної музики. Представники вважають, що проживання народження, смерті, відродження, інших подій в зміненому стані свідомості призводить до вивільнення, виходу за межі себе, вступу в інші, цілісніші стосунки із світом.

Генетична психологія

Вивчає проблему розвитку інтелекту дитини. Його засновник – французький психолог Жан Піаже (1896-1980) вважає, що до цього призводить трансформація операцій – зовнішніх дій дитини з предметами. Завдяки інтеріоризації (інтеріо – внутрішній) процесу закономірного переходу зовнішніх дій у внутрішні – ці операції стають власне інтелектуальними структурами. Він виокремлює етапи розвитку дитячого інтелекту.

Основні напрямки вітчизняної психологічної науки

Іван Михайлович Сєченов (1829-1904) – вітчизняний фізіолог і психолог. Розробив природно-наукову теорію психічної регуляції поведінки, висунув і експериментально обґрунтував уявлення про те, що акти свідомого і несвідомого психічного життя по суті є рефлекторними.

Володимир Михайлович Бєхтєрєв (1857-1927) – невропатолог, психолог, психіатр, створив першу в Росії експериментально-психологічну лабораторію (1885, Казань) і Психоневрологічний інститут (1907, С.-Петербург), де здійснювались комплексні дослідження людини. Він є засновником рефлексології, яка прагнучи бути об’єктивною наукою, широко застосовувала для пояснення психічних явищ фізіологічні принципи, вивчаючи рефлекси, які протікають з участю головного мозку.

Ім’я Івана Петровича Павлова (1840-1936) згадується і вітчизняними, і зарубіжними психологами. Він експериментально обґрунтував і розробив вчення про дві сигнальні системи.

Олександр Федорович Лазурський (1874-1917) – автор вітчизняної диференціальної психології.

Микола Миколайович Ланге (1858-1921) – автор оригінальної теорії виховання і уваги.

Володимир Олександрович Вагнер (1849-1934) – засновник вітчизняної порівняльної і зоопсихології.

Георгій Іванович Челпанов (1862-1936), засновник Психологічного інституту в Москві, первинним методом вважав самоспостереження, вторинним – експеримент. 1892-1907 – працював на посаді професора Київського університету імені Т.Г. Шевченка. Більшість праць Г.І. Челпанова присвячені проблемі сприйняття простору.

У 90-тих pp. XIX ст. Г.І. Челпановим було започатковано лабораторно-експериментальне психологічне дослідження, що відобразилося у діяльності лабораторії експериментальної психології. Визначалась подвійна мета функціонування лабораторії: 1) демонстрація психологічного експерименту на лекціях та семінарських заняттях; 2) проведення наукових досліджень з психології в університеті. Г.І. Челпанов уперше почав проводити семінарські заняття з психології. Відомий розроблений ним практикум з експериментальної психології для студентів. Це був перший зразок виваженого у методичному відношенні посібника для практичних занять з психології.

Костянтин Дмитрович Кавелін (1828-1895) був проти вивчення душевних явищ на базі фізіології, вважаючи свідомість і матерію принципово різним по суті і по пізнаваємості.

Першим вітчизняним психологом, який на початку 20х років ХХ століття висловив необхідність перебудови психології на базі марксизму був Павло Петрович Блонський (1884-1941), а програму перебудови психологічної науки сформулював Костянтин Миколайович Корнілов (1879-1957). Обоє були учнями Челпанова, який не був прихильником марксизму і намагався відстоювати психологію як поза логічну науку.

Значний вплив на становлення психології у нас здійснила така наука як педологія. Нею займалися В.М. Бехтерев, Г.І. Россолімо, П.П. Блонський, М.Я. Басов, О.Г. Нечаєв, М.Є. Румянцев, І.А. Арямов ті інші. Основний сенс цієї течії полягав у тому, щоб, по-перше, об’єднати в собі зміст усіх наук, які мають спільний предмет дослідження – дитину, її індивідуальність. Йдеться про синтезування дитячої антропометрії, дитячої фізіології, дитячої психології, дитячої соціології, педагогіки. По-друге, педологія висунула мету – поставити всі ці дисципліни на службу педагогічній практиці, школі. Щодо синтезу наук, то вона не змогла стати справді плодотворною, адже не створила відповідний синтетичний метод. але деякі дослідження нею проводилися.

Педологи, психологи тієї епохи багато зробили для вдосконалення методу психологічних тестів як головного методичного інструментарію дитячої і педагогічної психології, але тоді не було створено конкретних методик, які б забезпечували достовірні і надійні результати. Також у закладах народної освіти були відсутні спеціалісти для укомплектування педологічних лабораторій. Сотні людей без достатньої підготовки пішли в школи для проведення текстологічних обстежень учнів, учителів, батьків. Сама процедура тестування здійснювалася з грубими порушеннями вимог, робилися легковажні висновки. Такі дії викликали протест в учнів, батьків. Лідери теоретичної педології не змогли покращити ситуацію. Цим і скористалося керівництво КПРС.

4.07.1936 року ЦК ВКП(б) видав постанову „Про педологічні перекручення в системі наркомпросів”, де педологія як синтетична наука, предметом дослідження якої була оголошувалася псевдонаукою і фактично ставилася поза законом. Усі шкільні педологічні лабораторії та кабінети було одразу ліквідовано. На всі праці педологів накладалося табу. Будь-які дослідження в галузі педології, психології були припинені.

Психологічна наука зазнала великих втрат, перестали готувати кадри психологів, не здійснювались дослідження в цій галузі. Як наслідок – порушилася наступність, утворився величезний кадровий вакуум.