Біхевіоризм

З початку ХХ століття досить впливом напрямком у психології стає біхевіоризм (з англ. behavior – поведінка). Його програма проголошена у 1913 році американським дослідником Джоном Бродесом Уотсоном (1878-1958). Біхевіоризм являв собою науково-дослідницький напрям з яскраво вираженим природнонауковим нахилом, його засновники намагалися знайти форми об’єктивного підходу до психічного життя.

Такі поняття як „усвідомлення”, „переживання”, „страждання” не можуть вважатися науковими, бо вони є продуктом людського самоспостереження, тобто суб’єктивні, а наука не може оперувати уявленнями про те, що не може бути зафіксоване об’єктивними засобами. Предметом психологічного дослідження вони вважають те, що підлягає методам об’єктивного вивчення. Насамперед це поведінка – сукупність зовнішніх дій людини і тварини, ланцюг реакцій на зовнішні стимули („стимул-реакція”). Уотсон казав, що „Потік свідомості ми замінюємо потоком активності”. Задачі біхевіоризму (Уотсон): пояснити поведінку людини, передбачати поведінку людини, формувати поведінку людини. Він запропонував описову схему S-R, відповідно до якої вплив , тобто стимул породжує відповідну поведінку організму, тобто реакцію; характер реакції визначається лише стимулом. Тому, на думку Уотсона, важливо навчитися керувати поведінкою. Насправді, якщо реакція визначається стимулом, то досить підібрати потрібні стимули, щоб отримати потрібну поведінку. Отже, необхідно проводити експерименти, спрямовані на вияв закономірностей, за якими формуються стимул-реактивні зв’язки, організувати контроль ситуацій, реєстрацію поведінкових проявів у відповідь на вплив стимулу. Таке формування реакції на певні стимули є научінням, його закони поширюються як на людину, так і на тварину. Уотсон також започаткував дослідження навичок – автоматизованих дій, сформованих шляхом багаторазових повторень. Законами формування навичок (спробі помилок, закріплення випадкового успіху) пояснювалось утворення різноманітних психічних явищ.

Авторитетним біхевіористом також є Беррес Фредерік Скіннер (1904-1490) припускав, що поведінка може будуватися і за іншим принципом, тобто визначатися не стимулом, який передує реакції, а ймовірними наслідками поведінки. А керувати поведінкою можна винагороджуючи (позитивно підкріплюючи) певні способи поведінки і тим самим роблячи їх більш ймовірними. На цьому побудована запропонована Скінером ідея програмованого навчання, що передбачає „покрокове” оволодіння діяльністю з підкріпленням кожного правильно зробленого кроку.

У 60-ті роки розвивається напрям необіхевіоризму – соціобіхевіоризм, що пов’язано з іменем канадського психолога Альберта Бандури (р.1925). вони припускали, що людина може оволодівати поведінкою не через власні спроби і помилки, а спостерігаючи за досвідом інших і тими підкріпленнями, які супроводжують ту чи іншу поведінку. Так, дитина спостерігає певну поведінку, а далі її відтворює у власній поведінці (агресія – агресивні дії). Тому він був проти ЗМІ, які пропагують насилля.