3. Сталінська індустріалізація в Україні: хід,

особливості, наслідки

Незважаючи на успіхи непу, СРСР, в т.ч. й Україна, зали-

шалися аграрно-індустріальними, їхня економіка вимагала тех-

нічної і технологічної модернізації. У 20-х роках мала місце

гостра партійна дискусія про те, якими шляхами досягти світо-

вого рівня економічного розвитку. Перемогла лінія Й. Сталі-

на та його соратників, які були прихильниками авторитарних

форм управління і здійснення індустріалізації будь-якою ці-

ною і в найближчій перспективі.

Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої про-

мисловості, основними етапами якого стали п'ятирічки. Пер-

ша п'ятирічка 1928—1933 рр., зі слів Й. Сталіна, була вико-

нана за 4 роки і 3 місяці. Насправді навіть мінімальний п'я-

тирічний план розвитку господарства був недовиконаний.

Замість мінімальних 18% зростання темпів виробництва за рік,

реальні темпи росту становили біля 16%.

Вже перший п'ятирічний план, який передбачав рекон-

струкцію та будівництво в Україні промислових підприємств,

був для неї несприйнятливим. Він ставив у привілейоване ста-

новище російський центрально-промисловий район, Ленінград

і Урал. В Україні ж прискореним темпом мали розвиватися

лише ті галузі, що забезпечували паливом та металом промис-

ловість Росії. З 61,6 млрд крб., призначених згідно з планом

першої п'ятирічки на народне господарство, Україні припада-

ло 11,3 млрд крб., тобто 18,3%, що менше від будь-якого по-

казника її питомої ваги, тоді як Росії призначалося 68%, на-

багато більше, ніж належало б. З виділеної Україні суми на

промисловість припадало 4,2 млрд крб., з них на нове бу-

дівництво лише 1,2 млрд крб. Найгіршим було те, що з суми

1,2 Млрд крб. 78% призначалось на Донецько-Криворізький

район (6, 5 млн чол. населення), отже — для задоволення потреб

Росії у вугіллі й металі. На решту території України (22,5 млн

чол.) припадало лише 22% асигнувань на нове промислове бу-

дівництво.

Отже, розвиток промисловості в Україні повинен був і на-

далі йти у старому напрямі, що сформувався ще у царські часи.

І тоді, і тепер роль України зводилась до забезпечення Росії

паливом, необробленим металом і важким прокатом. Наступні

п'ятирічки не внесли суттєвих змін — в другій п'ятирічці

Україні припало ще менше коштів, лише 16,7% від загальної

суми по Союзу, а в передвоєнні роки — 14,5%. Частка ж Росії

зросла до 71%.

Основними джерелами індустріалізації були: націоналі-

зація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків,

використання трудового ентузіазму трудівників і примусової

праці політичних в'язнів, колективізація сільського господар-

ства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибут-

ки від зовнішньої торгівлі та інші.

На відміну від розвинених країн світу, індустріалізація

здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населен-

ня, а навпаки, споживання промислової продукції населенням

обмежувалося. Сама держава ставала не тільки власником

створюваних промислових об'єктів, а й споживачем її про-

дукції: в основному зброї та засобів виробництва. Фінансові

ж засоби для цього черпалися з бюджету, тобто шляхом ви-

зиску людей, який був можливий лише в тоталітарній державі.

Важливим джерелом індустріалізації був колоніальний ви-

зиск поневолених народів, у т.ч. й українського. Визиск здій-

снювався шляхом встановлення неадекватних цін на ввіз і

вивіз продукції, особливо сільськогосподарської. Так, за цент-

нер м'яса Україні платили 2,4 крб., тоді як на світовому рин-

ку (Лондон) ціна становила 8,8 крб. Найдешевше коштував

хліб, що вивозився з України за кордон.

Курс на індустріалізацію був слабо підготовлений. Катаст-

рофічне бракувало коштів, обладнання, кваліфікованих кадрів

і багато іншого. Тим не менше, завдяки ентузіазму простих

людей, їхній вірі у краще майбутнє, з'явилися сотні великих і

середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. У цілому за

30-ті роки в Україні створено потужну індустріальну базу, що

ввела республіку в коло економічно розвинутих країн світу.

У цей час тут з'явилися такі велетенські підприємства, як Кри-

воріжсталь", "Азовсталь", "Дніпрогес", Харківський трактор-

ний завод та ін.