XV ст. І мала тоді прогресивне значення в розвитку середньо-

вічної промисловості. Вона сприяла виробництву високо-

якісної продукції, вихованню ремісничої молоді. Згодом цехи

стали стримувати розвиток продуктивних сил. Зусилля цехів

увіковічнити дрібне виробництво, поставити всіх в однакові

умови гальмувало технічний прогрес. Сувора регламентація

виробництва і збуту призвела до застою у розвитку науки, тех-

ніки і, як наслідок, до занепаду промисловості.

У XIV — XV ст. у Європі виникла нова, вища форма ви-

робництва — мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам

прийшли більше організовані великі робітничі майстерні.

4. Внутрішня і зовнішня торгівля. Фінанси

В XI — XV ст. в країнах Західної Європи інтенсивно роз-

вивалася торгівля, чому сприяв розвиток ремесла та урбаніза-

ція. Особливо жваво вона провадилася у могутніх міських рес-

публіках Північної Італії — Флоренції, Венеції, Генуї та інших.

Швнічноіталійські купці витіснили з середземноморських

торгових шляхів візантійців та арабів. Генуезці, венеціанці,

володіючи торговими і військовими кораблями, будували свої

торгові факторії на східному узбережжі Середземного моря та

в чорноморському басейні. Генуезці поступово закріпилися в

пониззях Дону і Дніпра, на узбережжі Криму і Кавказу. Важ-

ливими їхніми колоніями були: Кафа (Феодосія) з її ринком

рабів, Балаклава, Солдайя (Судак) та деякі інші. Не відстава-

ли від генуезців венеціанці. Між північноіталійськими міста-

ми-республіками йшла гостра конкурентна боротьба.

Італійські купці торгували в основному із країнами Леван-

ту (Сходу), тому їхня торгівля й отримала назву левантійської.

ЗІ Сходу привозили передусім південні овочі та фрукти (дакти-

лі, фіги, помаранчі), а також пахуче коріння, ліки, перець, цукор

та ін. Великий попит у Західній Європі мали дорогі тканини,

скляні вироби, зброя, слонова кістка, ювелірні прикраси. З країн

Причорномор'я поступали риба, ікра, сіль, зерно, хутро, невільни-

ки. У Єгипті найбільшим портом була Александрія, яка здо-

була славу "торгу двох світів": з одного боку сюди приходили

каравани з індійським крамом, а з другого — італійські купці.

Європейці торгували також із Багдадом, з країнами Середньої

Азії, столицями монгольських ханів.

Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля

з Балтійським і Північним морями, річками Ельбою, Шель-

дою, Одером, Темзою, Західною Двіною, Рейном, Дунаєм, Віслою,

Німаном, Реною, Сеною. Якщо левантійська торгівля займала-

ся переважно продажем східних товарів, то північна — виробів

місцевої промисловості, продуктів сільського господарства.

Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Лю-

беку, Бремену, Брюге, Лондону. Згодом вони об'єдналися у союз

приморських міст під назвою Ганза (об'єднання, спілка). Свою

діяльність союз розпочав у XII і діяв до XVII ст. У XIV —

XV ст. До Ганзейського союзу входило 160 міст, у т. Ч. Новго-

род Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходилося в

Любеку. Купці союзу мали ряд привілеїв. У них на ярмарках

ніхто не мав права конфіскувати товари за борги, арештувати

за злочини, вчинені в інших місцевостях. Купець не відпові-

дав за дії своїх компаньйонів. Влада не могла розпоряджати-

ся майном купця, який помер на ярмарку. Ганзейський союз

охороняв своїх членів від грабежів та насильства з боку фео-

далів, піратів, місцевих властей. Купці союзу монополізували

торгівлю Північної Європи.

Товари середньовічних торговельників зустрічалися на чи-

сельних ярмарках Західної Європи. Найбільшою популярні-

стю користувався ярмарок у м. Шампань, який тривав майже

цілий рік. Ярмарковій торгівлі завдавали великої шкоди без-

перервні війни.

У середні віки розвивалася і сухопутна торгівля. На її пе-

решкоді була відсутність битих шляхів, натуральний харак-

тер господарювання, хижацька поведінка феодалів — власників

земель, через які проходили торговельні каравани, чинені ними

різні обмеження, митні побори. Значною перепоною були роз-

інтересів та з метою монополізації ринку об'єднуватися у

торгові гільдії. Вони мали свої статути і, як правило, спеціа-

лізувалися на торгівлі одним чи кількома товарами.

Значною перешкодою у розвитку середньовічної торгівлі

була багатоманітність грошових одиниць та часте фальшування

їх. Купці змушені були користуватися послугами міняйлів, які

орієнтувалися в грошових системах і відрізняли повноцінну

монету від фальшивої, обмінювали гроші, здійснювали інші

операції. Діловим людям було незручно і небезпечно перево-

зити велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. Тому

вони могли отримати їх від агентів міняйла, які знаходилися

там, де пролягали торгові шляхи, пред'явивши його розписку

(вексель). Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Впер-

ше вони з'явилися в північноіталійських містах, у провінції

Ломбардії.

Разом з появою банківської системи виник кредит. Рівень

позичкового проценту був досить високим — 15—25% . У XIV

— XV ст. кредитно-лихварська система найуспішніше розви-

нулася у Флоренції.

Отже, V — XV ст. стали важливим етапом у розвитку за-

хідноєвропейського регіону. У цей період сформувалась і вдос-

коналювалася феодальна структура, спостерігався прогрес в

аграрному секторі. Значних успіхів досягли міста, які стали

динамічними центрами господарського розвитку.

Запитання і завдання для самоперевірки