17. Схарактеризуйте особливості постмодерністського потрактування сюжету «Сповіді» Августина в романі Юстейна Гордера «Vita brevis»

«Vita brevis» - постмодерністська реконструкція «Сповіді» св. Августина з точки зору Августинової неофіційної дружини, з якою він прожив близько 15 років. Письменник створює яскравий образ інтелектуалки кін.4 - поч.5 ст., котра не поступається Аврелію ані розумом, ані емоційністю. Вона палко відстоює свою ідеологічну позицію в тогочасному суспільстві. Водночас текст письменника насичений ідеологічними реаліями нашого сьогодення. По-перше, в ньому віддзеркалюються пошуки кожною особистістю своєї системи координат, свого світогляду. По-друге, в тексті присутня полеміка протестантизму з католицизмом. По-третє, текст збагачений психологічними відкриттями З.Фройда. Тобто, це типовий постмодерністський текст, котрому притаманна особлива постмодерна чутливість, діалогічність і полі логічність, толерантність.

(Від себе, з наведених у хр. уривків короткий зміст) Вона каже, що Августин покинув її заради спасіння власної душі. На заваді їхньому одруженню була майнова нерівність (на цьому наголошується кілька разів), частково звинувачує матір Аврелія, яка хотіла одружити його з дівчиною із заможної сім’ї. Августина вразило, що вона, на рівні з іншими його студентами, брала участь у дискусії про Вергілія, життя і кохання (тут приклад: вона стала захищати вчинок Дідони, продиктований коханням, а Августин не міг повірити, що жінка справді може так незмірно кохати чоловіка, що здатна через зраду накласти на себе руки). Каже, що спочатку поміж нею і Августином стояла Моніка, а після її смерті – став Бог.

18. Розкрийте специфіку міфологічного світосприйняття у піснях «Старшої Едди»

(для справки: «Старша Едда» - основний пам’ятник едичної поезії, давньоісландська збірка міфологічних та героїчних пісень. На підставі заголовків та абзаців в рукописі його зміст поділяють на 29 пісень – 10 міфологічних (перші 9 та одинадцята) та 19 героїчних. Між окремими піснями може траплятися проза в якості пояснення чи доповнення.)

У своїй основі еддична міфологія сходить до епохи, коли міфи приймали за правду і були живою формою словесної творчості. В еддичних міфах об’єктивний простір зображується тією мірою, якою даний його клаптик – це або місце якоїсь дії, або місце чийогось перебування, як, наприклад, помешкання богів. Таким чином, в еддичних міфах простір існує лише як його фрагменти. Саме через це неможливо скласти карту світу еддичних міфів. Місцевості, що згадуються в них, як правило, ніяк не зорієнтовані ані щодо світу в цілому, ані навіть щодо таких його частин, як земля та небо. Отже, еддичні міфи виявляють відсутність уявлення про всесвіт як про цілий єдиний світ.

Найхарактерніше уявлення про простір – те, що центральний образ в цих міфах – людиноподібний велет Імір, тобто образ, що максимально наближується до уявлення про світ як ціле: частини світу – це шматки його тіла, і, відтак, він сам – це світ як ціле. Ототожнення світу з людським тілом – шлях до усвідомлення світу як цілого, а тим самим і максимальне наближення до усвідомлення безперервності простору. Водночас, ототожнення світу з людським тілом – це відсутність чіткого протиставлення свідомості зовнішньому світу, людини – природі, що її оточує.

Коли йдеться про місцезнаходження якогось предмета, то звичайно називають або середину світу, або його околицю. Все добре перебуває всередині світу (e.g. Мідгард – місце помешкання людей; Асгард – житло богів; священне дерево Іггдрасіль), все зле – на його околиці (e.g. море, що опоясує землю і в якому плаває жахливий змій Йормунганд, що кусає власний хвіст; суходіл – помешкання велетнів). Околиця може бути або східна (Йотунхейм, Утгард), або північна.

Час у цих міфах часто перервний, не нескінченний. В еддичний міфах навіть є матеріалізований час (e.g. нитка долі, яку прядуть норни людині, коли вона народжується; яблука Ідунн, що їх куштують боги, коли починають старішати, щоб знову помолодшати).

Проте трактування часу в еддичних міфах дуже суперечливе. З одного боку, час являється циклічним чергуванням своїх природних одиниць (частин доби, фаз місяця, літ та зим), і, відтак, трактується як процес безперервний. Але це виявляється лише в оповідях про створення часу. Загалом же час в еддичних міфах ніколи не абстрагований від свого конкретного змісту і існує, тільки якщо щось трапляється з якимись активними істотами (велетнями, богами). Якщо такі події не відбуваються – час не існує.

Еддичні міфи – це, як правило, шматки з життя головних міфічних персонажів. Життя міфічного персонажу – це не рух від народження до смерті, а щось постійне, стійке.

Еддичні міфи дотепер трактуються як картини боротьби добра зі злом. Але, по суті, добрих тут немає. Головні персонажі в еддичних міфах не виступають як моральні ідеали або як встановлювані чи блюстителі моралі. Вони діють, як правило, не з етичних, а з егоїстичних міркувань.

В деяких міфологічних піснях «Едди» є комізм, але дуже архаїчний. e.g. «Пісня про Трюма» смішила тим, що головний персонаж в ній – чоловік, переодягнений в жіноче вбрання, а «Пісня про Гарбарда» та «Лайка Локі» смішили тим, що їхні персонажі змагаються у лаянні один одного.