39. Ґенеза, проблематика та поетика «Роману про Лиса»

Поема «Роман про Лиса» належить до творів тваринного епосу. Вона уособлює в собі зібрання усіх невеликих за обсягом поем, що оповідали про якийсь епізод з життя Лиса. Автором першої з цих поем був П’єр де Сен-Клу. Незавершеність головного конфлікту «Роману» - ворожнечі та суперництва лиса Ренара та вовка Ізенгріна, до якого долучаються інші представники тваринного світу – дозволяла створювати нові й нові поеми, присвячені черговим витівкам лиса. «Роман про Лиса» виник у добу розквіту лицарського роману, як його комічна, багато в чому пародійна паралель.

Головний герой «Романа про Лиса», виконуючи роль порушника спокою, своєю поведінкою, навіть самим своїм існуванням незмінно викриває явні або приховані вади оточення. Спосіб життя лиса диктується насамперед його характером. Лисом рухає начебто вроджене, нестримне бешкетництво, яке надає його образу неповторних народних рис. Інші тварини менш індивідуалізовані. В їхніх характерах підкреслюється якась одна домінантна риса – войовнича хвальковитість півня Шантеклера, хитрість кота Тибера, благодушність борсука Гринбера, глупота віслюка Бернара тощо. Навіть вовк Ізенгрін насамперед неймовірно дурний. Звідси його простодушність, довірливість, незграбність, що роблять його легкою жертвою жорстоких розіграшів Лиса.

У створенні «Романа про Лиса» байкова традиція, що йде від античності( байка Езопа «Про Лиса і Крука»), зіграла першочергову, якщо не вирішальну роль.

Отже, «Роман про Лиса» — це тваринний французький епос про хитрого лиса Ренара, в якому в алегоричній формі розкривались актуальні проблеми суспільного життя.

Єдність твору визначається задумом створити у циклі оповідань картину звичаїв і законів феодального суспільства. До сприйняття алегоричної оповіді читача готує своєрідне попередження, що у творі йдеться про нові порядки, характерні для життя середньовічного міста. Герої й конфлікти нового епосу не схожі на те, що було представлено у картинах античного світу й описано у рицарських романах. Як давно минулі згадуються події, пов'язані з іменами Париса з міфів та «Іліади», Трістана з рицарського роману. У жартівливому тоні автор обіцяє розповісти про війну, яку ведуть Ренар і Вовк. У кожному оповіданні йдеться про нові пригоди й витівки героя.

Стосунки між звірами у «Романі про Лиса» побудовані за зразком ієрархії станів у тогочасних європейських державах із тією ж системою соціальних відносин. Це створює можливість в алегоричній формі відтворити типові явища сучасного авторам суспільства. Правитель держави тварин — лев Нобль (Благородний) — оточений своїми васалами — зграєю хижаків, серед яких виділяються похмурий вовк Ізенгрім із його ненаситною вовчихою, ненажера Ведмідь, лукавий кіт Тибер, тупий і боягузливий баран Белін, віслюк Бернар. Лис Ренар — уособлення свавілля, підступності, насильства. Витівки Ренара, безкарність його зухвалих учинків — свідчення того, що у суспільстві панує право дужчого й нахабнішого. Ренар не боїться лева, знущається з чиновних і нечиновних звірів, але боїться простого селянина, бо він розумніший, здатний захистити себе. Авторитет його суддівських рішень визнають й інші звірі. У творі досить відчутно виявляються традиції народних казок про тварин.

«Роман про Лиса» здобув загальноєвропейську популярність. Переробки творів про Лиса відомі у багатьох європейських літературах Середньовіччя. Мотиви цього сюжету розробляв і І. Франко у творі «Лис Микита».