37. Ле Марії Французької «Про жимолость» та текст роману Бедьє

Ле – це середньовічний невеликий за обсягом наратив у віршованій формі, що спирається на жанр кельтської усної поезії. Марія Французька – поетка, що жила в 2 пол. 12 ст. при дворі англійського короля Генріха II Плантагенета, який водночас як граф Анжуйський володів майже половиною Франції. Існує припущення, що вона могла бути його позашлюбною сестрою. Письменниця отримала найкращу на ті часи освіту, добре знала кілька мов, з яких запозичувала сюжети для своєї творчості. До нас дійшли її 12 ле, збірник байок, дидактичні тексти.

У ле Марія Французька реінтерпретувала кельтські легенди і перекази любовної тематики. Вона вводить в європейську літературу фемінний погляд на відносини між чоловіком і жінкою, який базується на любові , ніжності, довірі, жертовності.

У наративі «Про жимолость» мова йде про один епізод з великого масиву історій про Трістана та Ізольду, тобто створюється образ-подія. Трістан виступає не лише дійовою особою образу нарації, а й своїм власним біографом. Відбувається подвійне кодування подієвості. Разом з тим трагізм замінюється драматизмом, котрий у свою чергу , наповнюється ліризмом. Вноситься жіноче прагнення до гармонійності стосунків.

  Роман Бедьє відрізняється від ле тим, що охоплює усю історію трагічного кохання Трістана та Ізольди, і написаний у жанрі лицарського роману. Автор переніс дію в сучасну йому обстановку, включивши в нього лицарські звичаї, поняття та установи і в основному казкові елементи.

Але головним його нововведенням є оригінальна концепція взаємин між трьома основними персонажами. Трістан весь час мучиться свідомістю порушення ним троякого боргу по відношенню до Марка — його прийомного батька, благодійника і сюзерена (ідея васальної вірності). Це почуття посилюється великодушністю Марка, який не шукає помсти й готовий був би поступитися йому Ізольдою, але захищає свої права тільки в ім'я феодального поняття престижу короля і честі чоловіка.

Цей конфлікт між особистим, вільним почуттями люблячих і суспільно-моральними нормами епохи, що пронизує весь твір, відображає глибокі суперечності в лицарському суспільстві та його світогляді. Зображуючи любов Трістана та Ізольди з гарячим співчуттям і малюючи в різко негативних тонах усіх, хто хоче перешкодити їхньому щастю, автор не наважується відкрито протестувати проти панівних понять і установ та «виправдовує» любов своїх героїв фатальною дією напою. Тому основною рисою, що відрізняє ці два твори є те, що у романі Бедьє спирається на установи та традиції у феодальному суспільстві, коли Марії Французька звертає увагу на внутрішні почуття героїв та їхні взаємини, що базуються на любові.

38. Походження та жанрові особливості середньовічної драматургії

Середньовічна європейська драма – явище унікальне, оскільки у неї було два народження. З одного боку вона своїм корінням сягає у язичницькі традиції. Тобто народилась в епоху Античності, коли вперше з’явились найперші драматичні жанри – трагедія та комедія. І загинула разом із загибеллю античної культури, яку знищили варварські народи. З іншого боку вдруге дама народилась під безпосереднім впливом християнської ідеології, і першим сценічним майданчиком для так званої літургійної драми стають християнські храми. Літургійна драма дала поштовх для розвитку основних видів середньовічної драми – містерії, міракля та мораліте.

Містерії були найбільш розповсюджені в Англії та Франції. Вони демонстрували глядачеві епізоди з Біблії. Однією з перших таких містерій було «Дійство про Адама». Починаючи з 13 ст. містерії поєднуються у цикли, які відтворюють світову історію в біблійній інтерпретації – від першого дня творіння до Страшного Суду. Але центральними подіями були народження, смерть та вознесіння Христа.

У 13 ст. виникає інший жанр літургійної драми – міраклі. Джерелами міраклів були оповідання про чудеса Богоматері та святих. Ці драматичні дійства дозволяли домішок романтичних, авантюрних та побутових елементів. Один з ранніх міраклів – «Міракль про Теофіла» Рютбефа – став першою обробкою легенди про продаж людиною своєю душі дияволу.

У 15 ст. у Франції та Англії виникає новий жанр – мораліте. Це алегорична драма, що пропонує дуже спрощене уявлення про життя. Але ця алегорична модель базувалась на системі середньовічної християнської моралі, знанням про добро і зло. Вважалось, що перед людиною завжди постає лише два варіанти вибору – поганий та добрий, і треба тільки вчасно підказати їй вірний шлях.

Драматичні жанри:

Містерія - (від лат слова «таїнство») - це релігійна драма на сюжети з Біблії, що розігрувались спочатку на паперті (ґанку перед костелом) або на майдані. Містерії поділялись на три цикли: старозавітний, новозавітний і апостольський. Найбільш відомою новозавітною містерією була "Страсті Господні", яка складалася з 35 тис. віршів і йшла протягом 4 днів. Інколи в ній брали участь до 400 виконавців. Містерії, за звичай, влаштовувалися за кошти міської влади, братств і ремісничих цехів на Пасху, Різдво та інші церковні свята. інсценування певного епізоду Священного Писання, містерії анонімні («Гра про Адама», «Містерія страстей господніх» - зображували страждання та смерть Христа).

Міракль - (від латинського слова «чудо») - це віршована драма, в основу сюжету якої покладено розповідь про чудо, яке створив один із святих або Діва Марія. Часто міраклі відображали і соціальні конфлікти епохи, це, як правило, теми морального осуду невідповідної або й ганебної поведінки феодалів і священиків. Міраклі ставились на сценах міських аматорських театрів, а також виконувались учнями церковних шкіл. Зображення чудес, які творять святі або Богородиця. Цей жанр можна віднести до віршованого жанру. «Міракль про Теофіла» - побудовано на сюжеті взаємини людини з нечистою силою.

Фарс - маленька віршована комічна сценка на побутову тему. У центрі - дивний, безглуздий випадок. Це невеличкі п'єси анекдотичного характеру, в яких дотепно викриваються розпуста ченців, зажерливість заможних громадян, продажність суддів, висміюються феодальні грабіжницькі війни, папські індульгенції. Самі ранні фарси ставляться до XIII ст. Розвиваються до XVII ст. Фарс ставиться в народних театрах, площах.

Мораліте. Основне призначення - повчання, моральний урок аудиторії у вигляді алегоричної дії. Основні персонажі - алегоричні фігури (порок, чеснота, влада). Розділились на алегорії («героями» яких є алегоричні уособлення чеснот, пороків або певних рис людини - Справедливість, Заздрість, Мужність тощо) та історії (які торкалися тем сімейної та суспільної моралі)

Фарси і мораліте – мали більш світський характер

Міська література в середні століття виявилася досить багатим і різнобічним явищем. Це розмаїтість жанрів, розвиток трьох родів літератури, багатогранність стилю, багатство традицій - все це забезпечувало деякій верстві населення більші можливості та перспективи. Крім того, її городянам відкривалася сама історія. Саме в місті в епоху Середньовіччя почали формуватися нові для феодального світу товарно-грошові відносини, які і стануть основою майбутнього капітального миру. Саме в надрах третього стану почне формуватися майбутня буржуазія, інтелігенція. Городяни почувають, що майбутнє за ними, упевнено дивляться в завтрашній день. Тому в XIII ст. - столітті інтелектуальної освіченості, науки, розширення кругозору, розвитку міст і духовне життя городян почне істотно мінятися.