12. Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв.

Графіка - це система усіх писемних та друкованих знаків, за допомоги яких передається усне мовлення.

Основу графіки української мови становлять літери (букви).

Літера - "писемний або друкований графічний знак у складі алфавіту для позначення на письмі звуків, їхніх варіантів та деяких сполучень"

Сукупність літер, розташованих в усталеному порядку, називається алфавітом (абеткою, азбукою).

Українська абетка складається з 33 літер, за допомоги яких позначається 38 фонем (звуків).

Літери бувають друковані й писані, великі й малі. Кожна літера абетки має свою назву.

Сучасний У. а. складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера позначає приголосні звуки. Письмо, яким ми користуємося, було створене понад 1100 років тому для старослов'янської мови. З часом воно змінювалося, удосконалювалось, а українські вчені пристосували його до звукової системи нашої мови. Але не повністю: деякі способи позначення звуків залишилися такими, якими вони були в давнину (традиційний принцип правопису). Через те букви в українській мові не завжди відповідають певним звукам.

1. Для звуків [д͡ж] і [д͡з] немає окремих букв. Їх позначаємо буквосполученнями дж і дз: ходжу, дзвоник. Такі буквосполучення треба читати, як один нероздільний звук: [ход͡жу], [д͡звоник].

Як два звуки буквосполучення  дж і дз читаються лише тоді, коли д належить до префікса (від-, під-, над-, перед-, серед-), а ж або з — до кореня: підживити, переджнивний, відзначити, Середземний.

2.    Буквами щ та ї передаємо завжди два звуки — [шч] і [йі]: щука, їжак, в'їзд.

Буквосполучення шч в українській мові не вживається, замість нього пишеться буква щ: Мелашка — Мелащин, блиск — блищати.

3.    Букви я, ю, є:

а)    безпосередньо після приголосних позначають один звук [а], [у], [е] і м'якість попереднього приголосного: ляк [л'ак], люк [л'ук], ллє [л'л'е];

б)    в інших випадках — два звуки [йа], [йу], [йе]: яр [йар], баюра [байура], б'є [бйе], портьєра [порт'йєра].

4.    Буквою ь позначаємо м'якість приголосних: блакить [блакит'], льон [л'он], каньйон [кан'йон].

13. Поняття орфографії. Орфограма, тини орфограм. Принципи української орфографії.

Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі усного мовлення в писемній або друкованій формі. Орфограма – це правильне написання, це насамперед букви, для написання яких треба застосувати певне правило. Орфограми бувають буквенні: 1)ненаголошені е, и в корні слова: весна, життя; 2)велика чи мала буква: Земля-земля; 3) написання сумнівного приголосного: легкий, просьба; 4) подовження та подвоєння приголосних: навчання, лимонний; наявність чи відсутність літери: сторіччя-сторіч, баский-баскський; та небуквені: 1) дефіс: по-київськи, темно-зелений, з-поміж; 2) апостроф: м’ята, сузір’я; 3) перенос слова: хо-джу, три-ста; 4) роздільне написання: будь ласка, все одно, поки що, на жаль; 5) разом: улітку, попід, пів вікна. Орфографічне правило – це коротка й чітка рекомендація для певного написання як зразкового.

Принципи української орфографії: 1) фонетичний – написання слова точно відображає його вимову ( вода, калина, треба); 2) морфологічний – написання слова розходиться з його звучанням (просьба, безжурно, на річці); 3) традиційний (історичний) – написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні аналізом морфем (яблуко, левада, лимон, бароко); 4) смисловий (диференційний) – написання однозвучних слів залежить від їхнього значення: написання великої чи малої літери (Роман-роман), написання слів разом чи окремо (на пам'ять – на пам'ять).