- •1. Українська мова – національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення.
- •2. Фонетика як розділ мовознавства. Одиниці фонетики. Звуки мови, їх акустична й артикуляційна характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять «фонема» і «звук»
- •3. Система голосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація голосних.
- •4. Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація приголосних
- •5. Зміни звуків у потоці мовлення. Позиційні та комбінаторні зміни звуків (загальна характеристика)
- •6. Найтиповіші чергування голосних і приголосних при словотворенні і словозміні.
- •7. Спрощення в групах приголосних
- •8. Подвоєння приголосних
- •9. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції.
- •10. Дисиміляція
- •11. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української літературної вимови
- •12. Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв.
- •13. Поняття орфографії. Орфограма, тини орфограм. Принципи української орфографії.
- •14. Склад. Закони українського складоподілу.
- •15. Наголос. Типи наголосу в українській мові.
- •16. Предмет і завдання словотвору. Основа твірна, непохідна і похідна Похідні слова, їх ознаки.
- •17. Словотвірний тип. Продуктивні і непродуктивні словотвірні типи
- •18. Способи словотвору сучасної українськоїлітературної мови. Загальна характеристика
- •19. Морфологічні способи словотвору сучасної української мови
- •20. Морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний способи словотвору сучасної української мови
- •21. Завдання словотвірного й морфемного аналізу
- •22. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем української мови
- •27. Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія.
- •28. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •29. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
- •30. Граматичні категорії іменника, категорія роду.
- •45. Категорія стану дієслова. Перехідні та неперехідні дієслова
- •46. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв’язок категорії способу з категорією часу.
- •47. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв’язок категорії часу з категорією виду
- •48. Категорія особи, числа і роду дієслів
- •49. Дієслова неповної особової парадигми. Безособові дієслова ( немає про парадигму)
- •50. Дієприкметник як форма дієслова. Перехід дієприкметників у прикметники ти іменники
- •51. Дієприслівник як форма дієслова. Його граматичні ознаки, особливості творення і функціонування. Перехід дієприслівників в інші частини мови.
- •52. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою.
- •53. Ступені порівняння прислівників. Співвідносність прислівників з іншими частинами мови
- •54. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники
- •55. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою
- •56. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток
- •57. Загальна характеристика вигуків як частини мови. Розряди вигуків. Явище інтер’єктивації.
- •58. Синтаксис як розділ мовознавства. Одиниці синтаксису
- •59. Словосполучення як синтаксичні одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення
- •60. Типи словосполучень і способи зв’язку слів у словосполученні.
- •61. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.
- •62. Підмет. Структура підмета та способи його вираження
- •63. Присудок. Структура присудка та способи його вираження
- •64. Другорядні члени речення. Семантика та способи їх вираження
- •65. Односкладні речення та типи.
- •67. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •68. Відокремлені узгоджені означення, прикладки. Способи їх вираження.
- •69. Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнювальні члени речення
- •70. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •71. Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
- •72. Складнопідрядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складнопідрядних речень
- •73. Безсполучникові складні речення. Класифікація безсполучникових речень
- •74. Пряма мова. Непряма мова
- •75. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •76. Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
- •77. Зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, зсув значення).
- •78. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія.
- •79. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).
- •80. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів
- •81. Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів і синонімічних рядів.
- •83. Лексика української мови з погляду походження
- •84. Лексика української мови з погляду вживання
- •85. Функціональна диференціація лексики: загальновживана лексика, термінологічна й професійна лексика, діалектна лексика, жаргонна лексика, арго
- •86. Класифікації фразеологізмів (класифікація в.В.Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо)
- •87. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
- •88. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку
86. Класифікації фразеологізмів (класифікація в.В.Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо)
Фразеологізм – це словосполучення (речення), яке за значенням дорівнює одному слову. Наприклад, пекти раків – червоніти. До того ж значення власне фразеологізму не співпадає із значенням окремих слів, що входять до його складу. «Пекти» в значенні «обробляти вогнем» і «рак» - в значенні «тварина, що належить до виду безхребетних» нічого спільного не мають із почервонінням шкіри обличчя людини через хвилювання чи сором.
Фразеологізми роблять мовлення виразнішим. Влучнішим, дотепнішим. Єдина з ними біда – фразеологізми не мають правил, їх можна вивчити лише один по одному.
У лінгвістиці існує проблема складу фразеології. Одні мовознавці до неї відносять лише номінативні форми, тобто словосполучення. Інші, котрі дотримуються широкого розуміння фразеології, сюди відносять й комунікативні форми – крилаті вирази у формі речень.
Є різні класифікації фразеологічних одиниць – на семантичному, функціональному, граматичному (морфологічному і синтаксичному), історичному рівнях. Широке визнання здобула семантична класифікація В.В.Виноградова : до уваги береться ступінь з’єднаності (злютованості) складових частин і співвіднесеність значення усього вислову з семантикою його окремих складників
За цим критерієм В.В.Виноградов виділяє три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення, фразео¬логічні єдності і фразеологічні сполучення (
Фразеологічні зрощення - це неподільні, нерозклад¬ні фразеологізми, цілісне значення яких не збігається зі значен¬ням окремих слів, які входять до їх складу, наприклад: дати дра¬ла — втекти, замилювати очі – обманювати, розбити глек — посваритися, свиню підкласти – підвести когось, смалити халявки — залицятися, пекти раків — червоніти від сорому, на руку ковінька — вигідно і т. ін. До фразеологічних зрощень також належать мовні звороти, які містять застарілі граматичні форми, наприклад: притча во язицех — предмет багатьох розмов, звичайно з осудом; нічтоже сумняшеся— не роздумую¬чи, без сумнівів, глас вопіющого в пустині – даремні думки, марні заклики та ін., та застарілі слова: бити байдики, бити баглаї — ледарювати , дати кучми - побити, збити з пантелику – заважати правильному рішенню.
Фразеологічні зрощення називають ще ідіомами ( від гр. idioma «самобутній зворот») під якими розуміють фразеологізми з повною втратою внутрішньої форми. Пояснити, як склалося значення ідіом, - складна етимологічна проблема. Вислів з’їв собаку означає «досвідчений у якійсь справі». Вловити якийсь безпосередній зв'язок між значенням фразеологізму і словами не можна.
Ідіоми неможливо дослівно перекласти на іншу мову – можна лише відшукати ідіому відповідник , якщо така є, або перекласти її одним словом чи вільним словосполученням.
Фразеологічні єдності — це стійкі, неподільні слово¬сполучення, загальне значення яких певною мірою пов'язане зі значенням слів, що входять до їх складу. Фразеологічні єдності ширші за обсягом і різноманітніші за будовою, ніж фразеологічні зрощення, й характеризуються образністю та емоційно-експре¬сивним забарвленням. Наприклад: тримати язик за зубами (мовчати), набивати кишені (наживатися), заливатися слізьми (безу¬тішно, плакати), скалити зуби (сміятися), дивитися крізь пальці (навмисне не помічати чогось) та ін. До фразеологічних єдностей належать каламбурні вислови, прислів'я і приказки, влучні вира¬зи з літературних джерел, або крилаті слова, яким властиві лако¬нізм і афористичність висловленої думки, наприклад: звичка — друга натура; житейське море; прикусити язика; кров з моло¬ком; вивести на чисту воду; наче води в рот набрати; тиха вода греблі рве; вік живи — вік учись; вчитися ніколи не пізно; сім п'ятниць на тиждень; тринди-ринди — коржі з маком та ін.
Фразеологічні сполучення— стійкі мовні звороти, яким властива певна самостійність складових частин. У таких зворотах одне слово центральне, інші — залежні від нього і мо¬жуть сполучатися з іншими словами, наприклад: сміх бере, зло бере, нетерплячка бере, страх бере (але не можна радість бере, задоволення бере); порушити питання, пору¬шити справу; чиста душа, чиста совість, чисте поле тощо. За будовою фразеологічні сполучення складаються з двох (справа честі, храм науки, плід натхнення, глухий кут) і більше компонен¬тів (людина великої душі, людина світлого розуму) та ін.
М.М. Шанський виділив ще четвертий тип – фразеологічні вирази, до яких відніс стійкі за складом і вживанням звороти, що складаються із слів з вільним значенням. Це:
а) прислів’я - влучний образний вислів, часто ритмічний за будовою, синтаксично завершений, має повчальний зміст ( Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. Вік живи, вік учись.);
б) приказки – образний вислів, нерідко римований, близький до прислів’я, але без повчального змісту ( Як рукою зняло. І стіни вуха мають);
в) народні примовки –жартівливі, переважно римовані вислови, що вставляються в розмову відповідно до ситуації або у відповідний контекст (Здорові будьте ! Яким вітром ? Хліб та сіль ! Ні пуху ні пера ! Кіно й німці.)
г) крилаті вислови – поширені й загальновідомі влучні звороти, джерело яких може бути встановлене ( Всякому городу нрав і права (Г. Сковорода), А все-таки вона крутиться (Галілео Галілей);
д) афоризми відомих політиків, письменників, діячів науки і культури – узагальнена закінчена думка і глибока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування. (Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка)
е) сентенція – афоризм, що має повчальний зміст( Учіться у всіх, не наслідуйте нікого (М.Горький);
є) максима – афоризм, у якому в короткій формі виражене певне моральне правило, принцип ( Коли хочеш бути щасливим, будь ним
(Дж. Вашингтон);
ж) парадокс - думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку ніби суперечить собі ( Не говори своєму другові того, що не повинен знати твій ворог (А. Шопенгауер);
з) літературна цитата – фрагмент іншого тексту, що в художньому творі використовується для надання експресії (Могутній голос говорить стиха:»Нічого, брате, я не зрікаюсь, караюсь, мучусь, але не каюсь»
(А. Малишко).
Окрему групу фразеологізмів становлять складені терміни на зразок : неозначена форма дієслова, атомна енергія, Далекий Схід, волоський горіх, коротке замикання та ін. Такі словосполучення від інших фразеологізмів відрізняються тим, що вони не мають емоційно-експресивних відтінків.
Інші класифікації.
Л.А.Булаховський здійснив класифікацію фразеологізмів за джерелами їх походження : 1) прислів’я і приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати з Біблії; 5) переклади іншомовних висловів; 6) крилаті вирази письменників; 7) влучні вирази видатних людей.
Л.Г.Скрипник пропонує генетичну класифікацію, за якою виділяє фразеологізми двох груп:
1) фразеологізми, організовані за моделлю словосполучення (рідше – речення), які за семантикою і структурою співвідносяться з окремим словом (функціонують як один член речення): танцювати під чужу дудку, без задніх ніг;
2) фразеологічні одиниці – фрази, що мають організацію простих або складних речень: Далеко куцому до зайця. Приший кобилі хвіст.