- •1. Українська мова – національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення.
- •2. Фонетика як розділ мовознавства. Одиниці фонетики. Звуки мови, їх акустична й артикуляційна характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять «фонема» і «звук»
- •3. Система голосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація голосних.
- •4. Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація приголосних
- •5. Зміни звуків у потоці мовлення. Позиційні та комбінаторні зміни звуків (загальна характеристика)
- •6. Найтиповіші чергування голосних і приголосних при словотворенні і словозміні.
- •7. Спрощення в групах приголосних
- •8. Подвоєння приголосних
- •9. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції.
- •10. Дисиміляція
- •11. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української літературної вимови
- •12. Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв.
- •13. Поняття орфографії. Орфограма, тини орфограм. Принципи української орфографії.
- •14. Склад. Закони українського складоподілу.
- •15. Наголос. Типи наголосу в українській мові.
- •16. Предмет і завдання словотвору. Основа твірна, непохідна і похідна Похідні слова, їх ознаки.
- •17. Словотвірний тип. Продуктивні і непродуктивні словотвірні типи
- •18. Способи словотвору сучасної українськоїлітературної мови. Загальна характеристика
- •19. Морфологічні способи словотвору сучасної української мови
- •20. Морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний способи словотвору сучасної української мови
- •21. Завдання словотвірного й морфемного аналізу
- •22. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем української мови
- •27. Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія.
- •28. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •29. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
- •30. Граматичні категорії іменника, категорія роду.
- •45. Категорія стану дієслова. Перехідні та неперехідні дієслова
- •46. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв’язок категорії способу з категорією часу.
- •47. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв’язок категорії часу з категорією виду
- •48. Категорія особи, числа і роду дієслів
- •49. Дієслова неповної особової парадигми. Безособові дієслова ( немає про парадигму)
- •50. Дієприкметник як форма дієслова. Перехід дієприкметників у прикметники ти іменники
- •51. Дієприслівник як форма дієслова. Його граматичні ознаки, особливості творення і функціонування. Перехід дієприслівників в інші частини мови.
- •52. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою.
- •53. Ступені порівняння прислівників. Співвідносність прислівників з іншими частинами мови
- •54. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники
- •55. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою
- •56. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток
- •57. Загальна характеристика вигуків як частини мови. Розряди вигуків. Явище інтер’єктивації.
- •58. Синтаксис як розділ мовознавства. Одиниці синтаксису
- •59. Словосполучення як синтаксичні одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення
- •60. Типи словосполучень і способи зв’язку слів у словосполученні.
- •61. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.
- •62. Підмет. Структура підмета та способи його вираження
- •63. Присудок. Структура присудка та способи його вираження
- •64. Другорядні члени речення. Семантика та способи їх вираження
- •65. Односкладні речення та типи.
- •67. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •68. Відокремлені узгоджені означення, прикладки. Способи їх вираження.
- •69. Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнювальні члени речення
- •70. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •71. Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
- •72. Складнопідрядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складнопідрядних речень
- •73. Безсполучникові складні речення. Класифікація безсполучникових речень
- •74. Пряма мова. Непряма мова
- •75. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •76. Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
- •77. Зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, зсув значення).
- •78. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія.
- •79. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).
- •80. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів
- •81. Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів і синонімічних рядів.
- •83. Лексика української мови з погляду походження
- •84. Лексика української мови з погляду вживання
- •85. Функціональна диференціація лексики: загальновживана лексика, термінологічна й професійна лексика, діалектна лексика, жаргонна лексика, арго
- •86. Класифікації фразеологізмів (класифікація в.В.Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо)
- •87. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
- •88. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку
58. Синтаксис як розділ мовознавства. Одиниці синтаксису
Си́нтаксис — розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові
Синтаксические одиниці - це конструкції, у яких їхні елементи (компоненти) об'єднані синтаксичними зв'язками й рівнішими стосунками.
У складі синтаксичних одиниць змінювані слова використовують у одній з своїх форм (словоформ), що у сукупності утворюютьморфологическую парадигму слова. Проте словоформи вивчаються й у морфології, й у синтаксисі, але виглядають по-різному.
Отже, словоформи є стройовими елементами синтаксичних одиниць: словосполучення, простого пропозиції, складного пропозиції, складного синтаксичного цілого, які є основними синтаксичними одиницями (4, із шостої).
Питання складі синтаксичних одиниць (скільки їх і які вони) досі однозначно не вирішено у лінгвістиці, однак у більшості вузівських підручників (див. список літератури) розглядають усіх названі вище синтаксичні одиниці.
59. Словосполучення як синтаксичні одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення
Це структурна синтаксична одиниця, утворена поєднанням 2ох або більше слів, що поєднуються сурядним або підрядним зв'язком на позначення єдиного розчленованого поняття або єдності понять. Синтаксис розглядає лише синтаксично вільні словосполучення(в них зберігаються самостійні лексичні значення усіх компонентів). Але є ще син-но нечленовані – невільні словосполучення, що називають одне поняття і в реченні виступають як один член. Не вважаються словосполученнями:
1) сполучення підмета з присудком – це називають предикативною сполукою.
2) Поєднання повнозначного слова і службового: біля лісу.
3) складені форми ступенів порівняння прикметників: найбільш вдалий.
4) складені ф-ми майбутнього часу: буду заробляти.
5) фразеологізми: накивати п’ятами.
Ознаки словосполучення як синтаксичної одиниці:
1) як і слово: - некомунікативна одиниця, - виконує номінативну функцію; - характеризується певною системою форм, - є будівельним матеріалом для речення.
2) на відміну від слова: - має складнішу від слова будову, - дає розгорнуте найменування предметам і явищам, - розчленовує свою семантику на основі синтаксичного відношення між компонентами на окремі поняття, а отже, щоразу будується за певною моделлю (структурною схемою), здатною виражати певний тип відношень — атрибутивних, об'єктних, обставинних.
3) як і речення: - складаються з слів; - характеризуються формальною організацією компонентного складу їх за структурними схемами, властивими мові.
4) на відміну від речення: не має таких ознак, як предикативність, модально-часова віднесеність висловленого до дійсності, інтонаційне оформлення, що характеризують речення як комунікативну одиницю. В реченні синтаксичне словосполучення, компоненти якого звичайно функціонують як два різні члени, можуть ставати синтаксично нерозкладними і виконувати роль одного члена.
60. Типи словосполучень і способи зв’язку слів у словосполученні.
Словосполучення із сурядним зв'язком складається з граматично рівноправних компонентів: сонце і небо; не блиск, а сяйво; то дощ, то сонце. Словосполучення з підрядним зв'язком складається із головного та залежного слова. Головне слово - те, від якого ставиться питання; залежне слово - те, до якого ставиться питання: парк (який?) міський, говорити (як?) голосно, думати (про кого?) про тебе. Словосполучення є простим (елементарним), якщо складається з двох повнозначних слів, і складним, якщо утворене поєднанням більше ніж двох повнозначних слів.
За способом вираження головного слова:
1) іменникові: тиха розмова,;
2) прикметникові: приємний на смак;
3) числівникові: другий за списком;
4) займенникові: хтось із юрби;
5) дієслівні: розробив програму;
6) прислівникові: надто спокійно.
За загальною семантикою
1) атрибутивні - залежне слово
відповідає на питання означення
(який? чий? котрий? скількох? скільком? і т. д.) зелена трава,;
2) об'єктні(кого? чого? кому? чому? кого? що? і т.д.): допомогти другові;
3) обставинні(як? коли? де? куди?
чому? навіщо? іт. ін.): гуляти над річкою, налитий ущерть.
За формою підрядного зв'язку
1)узгодження - форми залежного слова уподібнюються формам
головного слова (у роді, числі, відмінку): моя земля, моєї землі, моїй
землі. – повне узгод. . Неповне узгодження: місто Черкаси, інженер
Злобіна.
2) керування - головне слово вимагає
від залежного слова певної форми непрямого відмінка: зустріти
брата, зустріне брата, зустріла брата.
-сильне(гол. Слово семантично неповноцінне і для розкриття своєї семантики вимагає обов’язково зал слово у певному відмінку: зустрів друга);
- слабке( гол. Слово семантично повноцінне, не потребує зал. Слова, щоб розкрити семантику і зал. Слово може змінювати семантику: лежить на столі/під столом/біля стола).
3) прилягання - залежне слово позбавлене форм словозміни і поєднується з головним лише за змістом: солодко спати, наважився відповісти, іти наосліп.
3алежними словами в таких словосполученнях є прислівники, дієприслівники та інфінітиви дієслів.