2. Формування японської писемності (Манйогана).

Впровадження китайської писемності створило, однак, деякі проблеми, пов'язані з різницею в наголосі, використанням тонів, морфології і синтаксисі двох мов. З VII ст.китайські ієрогліфи використовуються з урахуванням формату японської мови, японської морфології та синтаксису. Спочатку існувала Манйогана — відібрані китайські ієрогліфи, які виконують функцію складової азбуки. Манйоґана (яп. 万葉仮名, まんようがな, «абетка Манйосю») — рання форма японської писемності, у якій японські слова записувалися схожими за звучанням китайськими ієрогліфами. З манйоґани виникли японські складові абетки-кани: хіраґана і катакана. Назва «манйоґана» походить від«Манйосю» — антології японської поезії періоду Нара (710—794) і буквально означає «кана Манйосю». Манйоґана виникла приблизно у 6-7 століттях. Найдавнішою з відомих пам'яток цієї писемності є знайдена у 1998 році у префектурі Токусімадерев'яна дощечка (моккан) з початком японського віршу «Пісні про бухту Наніва», яка датується серединою 7 століття. Перед цим найдавнішим вважався напис на німбі бронзової статуї Будди-Цілителя (Якусі Ньорай) у «Золотій залі» храму Хорюдзі (початок 8 століття). Найбільш великою пам'яткою писемності є збірник поезії «Манйосю».

До 10 століття манйоґана була витиснута хіраґаною і катаканою. У той же час японський учений Мінамото но Сітаґо (911—983) винайшов фонетичні позначки і вписав їх у текст «Манйосю». У сучасній Японії манйоґана обмежено вживається у деяких топонімах (особливо на острові Кюсю). Також у побуті часто використовується атедзі (当て字): спосіб запису слів (особливо запозичених) ієрогліфами, які підбираються за звучанням. Наприклад, 倶楽部 (курабу, «клуб»).

При спробах створити японську абетку (аналогу алфавіту європейських країн) були створені катакана та хірагана — японські складові абетки. Буддійський монах на основі китайських ієрогліфів розробляє прототип сучасної катакани, а в VIII ст. дама з кіотського дворянського родуХейан створює другу складову азбуку — хірагану, для запису поем, новел і щоденників. Про те, ким конкретно були розроблені ці дві абетки, збереглося мало достовірних даних, деякі історики приписують винахід кани Кукаю. Обидві складові абетки, у видозміненому вигляді, існують в сучасній японській мові. До моменту написання епосу „Хейке Моногатарі“ в XII столітті на основі катакани, хірагани і ієрогліфів формується японська писемність.

У сучасній японській мові використовуються три основні систем письма: запозичені з Китаю ієрогліфи кандзі та дві японські силабічні абеткикана — хіраґана й катакана.

Часто в японському тексті зустрічаються латинські букви, які застосовуються для запису розповсюджених абревіатур (наприклад, DVD або CD) і інших цілей. Транслітерація японської мови латинськими буквами називається ромадзі й зустрічається у японських текстах рідко. В якості числівників у текстах з горизонтальним направленням письма використовуються арабські цифри. Виключення якогось з перерахованих видів письма або заміна одного іншим у їхньому загальноприйнятому вживанні перетворює текст на важкодоступний.

Ієрогліфи-кандзі (漢字, "знаки (династії) Хань") — це китайські ієрогліфи, які використовуються в японській писемності, переважно, для запису іменіменників, основ дієслів і прикметників, а також японських власних імен. Перші китайські тексти були завезені в Японію буддійськими ченцями з корейського королівства Пекче у 5 столітті. Сьогодні нарівні зі китайськими знаками використовуються ієрогліфи, які були придумані японцями — так звані "національні знаки" кокудзі.

Залежно від того, яким шляхом ієрогліф потрапив до японської мови, його можуть використовувати для написання одного або різних слів, або, ще частіше, морфем. Тобто, один і той же знак має одне або кілька прочитань. Вибір прочитання ієрогліфа залежить від контексту, сполучення з іншими знаками, місцем у реченні. Деякі найбільш вживані ієрогліфи мають десять або більше різних прочитань. Прочитання, як правило, підрозділяються на онйомі (японська інтерпретація китайської вимови ієрогліфа) і кунйомі (японський смисловий переклад ієрогліфа). У власних іменах можуть траплятись дуже рідкісні прочитання. У сучасній письмовій мові активно використовується близько 3.000 ієрогліфів. З них 1.945 становлять необхідний мінімум, що викладають у школах.

Від ієрогліфів-кандзі утворилися дві японські силабічні абетки кани — хіраґана і катакана.

Хіраґана (平仮名) — силабічна абетка, кожний символ якої виражає одну мору (склад). Хіраґаною можна передати голосні звуки, складові сполучення й одну приголосну "н" (ん). Хіраґана використовується для слів, у записі яких відсутні ієрогліфи, включаючи частки й суфікси. Вона вживається у словах замість ієрогліфів у рідкісних випадках, коли передбачається, що читач не знає ієрогліфів або ці ієрогліфи невідомі самому автору написаного. Форми дієслів і прикметників (окуріґана) також записуються хіраґаною. Крім того, хіраґана використовується для запису фонетичних підказок для читання ієрогліфів — фуріґани.

Хіраґана походить від манйоґани — системи писемності, що виникла у 5-6 столітті, у якій японські слова записувалися схожими за звучанням китайськими ієрогліфами. Знаки хіраґани — це скорописний запис знаків манйоґани, тому символи цієї абетки мають округлі обриси. Раніше у японських текстах могли зустрічатися різні накреслення хіраґани для одного і того ж мори-складу, що походили від ієрогліфів з однаковим читанням, але після реформи 1900 року за кожною морою було закріплено один знак, а набір альтернативних накреслень став називатися хентайґаною, котра сьогодні має обмежену сферу застосування.

До середини 19 століття хіраґана вважалася жіночим письмом, оскільки жінкам ґрунтовна освіта була переважно недоступна. Японська жіноча література писалася переважно знаками цієї абетки. Хіраґану було популяризувано серед чоловічої частини населення після другої світової війни американською окупаційною владою. У сучасній Японії книжки написані лише хіраґанаою націлені насамперед на дошкільнят і іноземців, що вивчають японську мову.

Катакана[ред. • ред. код]

Катакана (片仮名) — інша силабічна абетка японської мови. Дозволяє озвучувати ті ж самі мори-склади, що і хіраґана. Використовується для запису слів, які були запозичені з мов, що не мають китайської ієрогліфічної писемності — ґайраґо, іноземних імен, а також ономатопей й науково-технічних термінів: назв рослин і тварин, деталей машин і т.п. Також застосовується для надання тому чи іншому слову смислового наголосу.

Катакана була створена буддистськими ченцями на початку періоду Хей'ан на основі манйоґани. Її знаки використовувалася як фонетичні підказки (фуріґана) у китайських текстах. Наприклад, знак カ (ка) походить від лівої частини ієрогліфа 加 (ка, "додавати"). Почасти катакана відповідає системі ключів для ієрогліфів з однаковою вимовою. Символи катакани відносно прості та загострені. Деякі з них нагадують аналогічні знаки хіраґани, однак повна тотожність відсутня.

Ромадзі (ローマ字, "римські букви") — запис японських слів латиницею. Використовується у підручниках японської мови для іноземців, у словниках, на залізничних і вуличних покажчиках. Японські назви й імена записуються за допомогою ромадзі, щоб їх могли прочитати іноземці: наприклад, у паспортах або візитних картках. За допомогою ромадзі записуються деякі абревіатури іноземного походження, наприклад DVD або CD. Широке застосування ромадзі має в області комп'ютерної техніки: наприклад, на клавіатурах часто застосовується метод уведення (IME) кани через ромадзі.

Існує декілька систем латинізації японської мови. Перша система латинізації японського базувалася на португальській мові і її абетці. Вона була розроблена приблизно у 1548 році японськими католиками. Після вигнання християн з Японії на початку 17 століття, ромадзі вийшла з ужитку. З середини 19 століття, разом із "відкриттям Японії" Заходу, виникли нові системи латинізації японської мови, преважно пристосовані для англійською мови. На сьогодні існує три основні системи ромадзі — система Хепбьорна, ніхон-сікі і кунрей-сікі.