1. Формування японської мови.

Багато десятків років вчені-мовознавці, етнологи, історики, археологи, антропологи намагаються з’ясувати: звідкіль же взялася японська мова і японський народ?

           Японські міфи стверджують, що японці є нащадками самих богів ― бога  Ідзанаґі та богині Ідзанамі, які спустилися з небесного літаючого мосту, створили Японські острови і стали жити на них. Від них з’явилися боги другого покоління: богиня Сонця Ама-терасу, бог Місяця Цукі-юмі, бог Вогню Каґу-цуті та ін.

Ще в кінці палеоліту (близько 10-200 тис. років тому), коли не було ще навіть глиняного начиння, японський архіпелаг сполучався з материком. Наука свідчить, що вже на ту добу на терені сучасної Японії жили люди. Попри те, що пращури сучасних японців не мали своєї писемності, вони, безумовно, користувалися мовою, щоб називати різноманітні предмети, частини тулуба, їжу, тварин, рослини, небесні тіла, описувати полювання, зв’язки спорідненості, міфи, традиції, молитися Богам і виголошувати закляття.

Донедавна побутували дві гіпотези щодо походження японської мови:

1)        північна гіпотеза, за якою японська мова належить до урало-алтайської сім’ї мов, точніше, до алтайської мовної групи (до цієї групи, зокрема, належать тунгуська, монгольська та тюркські мови), однак вона дуже рано відокремилася від решти урало-алтайських мов, тому повинно йтися радше не про належність японської мови до урало-алтайської сім’ї, а лише про урало-алтайське осердя японської мови;

2)    південна гіпотеза, представники якої наполягають на австро-меланезійському, точніше, малайсько-полінезійському осерді японської мови.

Тривалі пошуки вчених дали деякі позитивні результати. І схоже на те, що японці ― результат змішування кількох рас, а японська мова ― наслідок змішування кількох мов різних мовних сімей. Відшукано сліди спорідненості японської мови з корейською мовою та алтайською сім’єю мов. Так, ще 1908 року проф. Фудзіока вказував на 14 рис, спільних для японської та урало-алтайських мов: відсутність сполук приголосних на початку слів, відсутність граматичної категорії роду, постпозиція афіксів, невелика кількість сполучників і т.ін. Але всі вказані риси, звичайно, можуть становити лише результат міжмовних контактів, лінгвоареального впливу. А проте у другій половині ХХ ст. вчені знову повернулися до цієї гіпотези. Японський мовознавець Сітіро Мураяма вважає, що осердя японської мови алтайське. Тобто дуже і дуже віддаленими родичами японської мови є корейська, манчжурська, тунгуська та інші алтайські мови. Другий, менш значний етнолінгвогенетичний складник ― полінезійська сім’я мов, до якої належать мови острівних народів Тихого океану (гавайська, таїтянська, самоанська, маорійська тощо). Таким чином, вчені припускають, що первісна японська прамова виникла близько 20 тис. років тому шляхом змішування мов різних народів, і тільки згодом виник вплив алтайських мов і корейської мови.

Зараз у світі нараховують понад 5 тис. мов. Проте японська мова стоїть осторонь. Звісно, існують подібні слова у японській та інших мовах (на кшталт рос. деньги і яп. ぜに). Та це аж ніяк не дає підстав твердити про спільність їх походження. Споконвічно японські числівники – ひとつ, ふたつ,みつ, а いち, に, さん – китайські за походженням, але це, знову ж таки, не зумовлює спільність походження цих двох мов. Навіть типологічно вони відрізняються: китайська мова ― ізолююча, а японська ― аглютинативна. 

Найближчою до японської є окінавська мова, порівняно близькою є й старокорейська, що змушує багатьох вчених вважати, що японська мова пов’язана з алтайськими через корейську. І незважаючи на те що деякі числівники у японській мові подібні за коренями з алтайськими, треба ще чимало попрацювати над питанням походження японської мови.

Найпопулярнішою є гіпотеза, що розглядає японську мову як мову змішаної природи ― з австронезійським лексичним та фонологічним субстратом і алтайським граматичним суперстратом, попри те що наразі ми змушені констатувати недостатню з’ясованість цього питання.