Довідка

Мовленнєва діяльність охоплює чотири види: аудіювання (слухання – розуміння), читання, говоріння і письмо. За останніми науковими даними час, який витрачає людина на чотири види мовленнєвої діяльності, розподіляється таким чином: аудіювання – 45%, говоріння – 30%, читання – 6%, письмо – 9%. Аудіювання та читання є рецептивними видами мовленнєвої діяльності, говоріння й письмо – продуктивними. Аудіювання є основою спілкування. Для багатьох професій уміння сприймати – розуміти усне мовлення необхідне у процесі виконання службових обов’язків. Необхідне воно і школярам та студентам, бо допомагає добре засвоїти матеріал. У природній ситуації спілкування співрозмовники вдаються до продуктив­ного аудіювання, яке одноразове, не повторюється. Репродуктивне аудіювання передбачає повторюваність усної інформації (наприклад, при написанні переказу вчитель читає текст 2–3 рази).

Аудіювання – це такий вид мовленнєвої діяльності, під час якого людина одночасно сприймає усне мовлення й аналізує його.

Сприймати усно передавану інформацію потрібно цілеспрямовано: глобально, докладно або критично. Глобальне, або ознайомлювальне, аудіювання вимагає від слухача загального охоплення змісту повідомлення, уміння визначати тему, основну думку повідомлення, ділити його на смислові частини, розрізняти композиційні елементи.

Докладне аудіювання передбачає якнайповніше сприймання змісту повідом­лення, усвідомлення деталей змісту, кожного з його елементів.

Критичне аудіювання, ґрунтуючись на глобальному і докладному, вимагає висловлення власної думки з приводу почутого, мотивованої оцінки сприйнятого твердження, критичного осмислення сприйнятого на слух. Цей вид аудіювання практикують під час переказу тексту з творчим завданням (З підручника).

250.Прослухайте текст. На кожен тест виберіть правильну відповідь.

Як народилися славнозвісні «Запорожці»

Між Д.І.Яворницьким та І.Ю.Рєпіним здавна склалась тепла й сердечна дружба. Зустрічі й листування між ними тривали сорок чотири роки. Збереглося 60 листів Рєпіна до Яворницького і 30 листів Яворницького до Рєпіна. У них багато цікавого матеріалу про життєвий і творчий шлях двох приятелів, їхня плідна дружба має свою цікаву історію.

Яворницький, як відомо, був земляком великого художника. Обидва вони народилися й виросли на Харківщині. Але вперше зустрілися в Петербурзі 1887 року. Тут щороку святкували річницю з дня народження Т.Г.Шевченка, на яку збиралось українське земляцтво.

Приводом до розмови й знайомства був задум художника намалювати запорожців, коли вони зібралися на раду й складають відповідь турецькому султанові на його наказ припинити напади на Крим.

Вперше про цей сатиричний документ Рєпін почув 1878 року в мальовничому маєтку Абрамцево під Москвою, який належав відомому знавцеві мистецтва Саві Мамонтову.

Художник одразу ж уявив собі цю сцену, той гомеричний регіт від дошкульних, солоних дотепів і олівцем тут же нарисував запорожців, що заходяться від сміху.

Ідею митця – увічнити запорожців на полотні – гаряче підтримали його друзі. Рєпін з юним художником В.Сєровим помандрували навесні 1880 року на Запорожжя, щоб на власні очі побачити місцевість, зібрати потрібний матеріал та відшукати поміж українців характерні типажі.

Восени 1880 року Рєпін повернувся до Москви. Тоді ж таки, в жовтні, до нього в майстерню зайшов Л.М.Толстой. Візит славетного письменника дав художникові новий поштовх у його малюнку. Оглянувши «Запорожців», Толстой помітив, що цей малюнок поки що являє собою етюд. Треба, щоб була відбита головна думка художника-реаліста: високе почуття національної гідності й гордості, непереможний запорозький дух, його сила.

Розумні й справедливі зауваження Толстого змусили Рєпіна задуматися. Художник сприйняв їх із щирою вдячністю і одразу взявся переробляти ескіз. Він збільшує формат полотна, число дійових осіб, переставляє окремі постаті, створює враження великих зборів козаків.

Ескіз картини художник уже мав, але для великого полотна йому ще багато чого бракувало. Крім того, Рєпін побоювався критики такого знавця Запорозької Січі, як Яворницький.

Він запросив Дмитра Івановича до себе, щоб показати ескіз майбутньої картини. Через деякий час Дмитро Іванович прийшов до майстерні Рєпіна.

З першого ж погляду картина Яворницькому сподобалася. Він щиро захопився, хвалив автора за вдалий сюжет, за його чудовий задум.

Дмитро Іванович запропонував Рєпіну все, що потрібно було для цієї картини: книги з історії запорозьких козаків, свою колекцію зброї, жупани, чоботи, люльки, сулію з-під горілки, яку викопав у запорозькій могилі, навіть череп, знайдений на Чортомлицькій Січі. Віддав також фотознімки запорозького прапора, старих картин і Дніпрових порогів, фото нащадків запорожців – дніпровських лоцманів. Яворницький щиро перейнявся задумом Рєпіна. Він приводив до художника своїх земляків та знайомих, які позували йому під час створення картини, їх постаті й риси обличчя скидалися на запорозьких козаків. Це була найголовніша й найдорожча допомога Рєпіну.

Ілля Юхимович гаряче взявся за роботу. Працював він над «Запорожцями» понад дванадцять років (з 1880 по 1891 рік). На великому полотні одна за одною з’являлися все нові й нові козачі постаті. Вони здавалися Дмитрові Івановичу прекрасними, а художник запевняв, що до них треба б «трохи доторкнутися пензлем».

Картину ще було не закінчено, як до Яворницького прийшов Рєпін. Це було перед Різдвом. Вдарили великі морози.

– А я до вас! – звернувся Рєпін.

– Що сталося?

– Їдьмо до мене! Я хочу посадити вас на картині за писаря.

– Ілля Юхимович, я ніде не люблю виставляти себе напоказ.

– Ні, ні! Я від вас не відстану! Кому ж бути писарем, як не вам?

Яворницький довго опирався, але врешті згодився, і вони поїхали до Рєпіна. Майстерня художника в той час була на четвертому поверсі, під скляною покрівлею. Коли вони ввійшли, Ілля Юхимович глянув на Яворницького й сказав:

– Що це ви такий похмурий?

– В дорозі промерз.

Тоді Рєпін вийшов до сусідньої кімнати, виніс звідти якийсь журнал з карика­турами й поклав на стіл перед Яворницьким. Той глянув на якийсь малюнок і посміхнувся.

– Стривай, стривай! Ось цей вираз мені й потрібний!

Не минуло і години, як Яворницький на картині уже сидів за столом у ролі січового писаря.

Писар – одна з центральних постатей картини. Його лукава посмішка пробігає по всьому обличчі, утворюючи ледь помітні зморшки біля очей і неглибокі ямочки коло щільно стулених губ. З усього видно, що це особа хитра і, як кажуть, сам собі на умі. Писар добре чує всі ті дотепи й дошкульні слова, які йому диктує товариство, однак не квапиться писати їх на папері довгим гусячим пером.

Але Рєпін ще не знайшов підхожої людини для Сірка. І ось навесні 1899 року художнику пощастило. Він зустрівся з генералом М.І.Драгомировим. Коли вперше його побачив, Рєпін аж вигукнув: «Живий Сірко!» Далі навколо Сірка на картині групувалися всі інші персонажі.

Слава «Запорожців» облетіла всю Росію, перейшла й кордони. На виставках у Чикаго, Будапешті, Мюнхені, Стокгольмі картина мала великий успіх.

«Запорожці» – один з найпопулярніших творів Рєпіна, втілення волелюбного характеру, широти душі й непокірності січового козацтва (І.Шаповал).

1. Д.Яворницький та І.Рєпін познайомилися:

а) у Харкові;

б) у Петербурзі;

в) в Абрамцево;

г) у Києві.

2. Задум картини виник під впливом:

а) зустрічі з Яворницьким;

б) розмов про лист козаків до султана;

в) поїздки на Запорожжя;

г) читання козацьких літописів.

3. Першим критиком картини був:

а) В.Сєров;

б) Л.Толстой;

в) Д.Яворницький;

г) М.Драгомиров.

4. Найголовніша допомога Рєпіну в створенні картини була надана Яворницьким у вигляді:

а) порад;

б) речей та козацьких атрибутів;

в) прототипів козаків;

г) розповідей про козаків.

5. У ролі січового писаря Рєпін зобразив Яворницького, тому що йому сподобався його:

а) похмурий вигляд;

б) постава;

в) посмішка;

г) хитрий погляд.

6. Центральна постать картини: а) писар;

б) Сірко;

в) скарбничий;

г) кошовий отаман.

7. Тема опрацьованого тексту:

а) історія створення картини «Запорожці» художником І.Рєпіним;

б) історія дружби історика Д.Яворницького і художника І.Рєпіна;

в) історія запорозького козацтва;

г) пошуки Рєпіним прототипів для картини.

8. Дмитро Яворницький був: а) художником;

б) поетом;

в) істориком;

г) прозаїком.

251. Прослухайте текст. На кожен тест виберіть правильну відповідь.

Багато чого навчився Антін за два з половиною роки в Січі Запорізькій: бути чуйним і завжди напоготові; бути щедрим і не відлічувати грошей, коли платиш; пам’ятати, що шаблю дано не на те тільки, щоб скарби добувати, а щоб боронити кволого проти дужого і бідного проти багатого; бути готовим голову скласти за віру, в якій народився і в якій виховали батьки; а над усе берегти кодекс неписаний честі лицарської, що наказує не думати про власну безпеку, коли йдеться про те, щоб захистити знедоленого.

Ці чесноти лицарські не були готовим катехізисом правил поведінки, до якого мусиш звертатись у кожному конкретному випадку, а так увійшли козакові у плоть і кров, що діяли цілком несвідомо, автоматично, – так як у бджоли інстинкт, що примушує її збирати з квітів нектар для меду, інстинкт у мисливській собаці, яка й без науки тямить, хто є її ворогом, а кого вона має віддано любити (За Ю.Кленом).

1. Антін за два з половиною роки в Січі Запорізькій навчився:

1) бути чуйним і: а) завжди відповідальним;

б) завжди напоготові;

в) завжди уважним;

2) бути щедрим і: а) не рахувати грошей, коли платиш;

б) не жалкувати грошей, коли платиш;

в) не відлічувати грошей, коли платиш;

3) пам’ятати, що шаблю дано не на те тільки, щоб скарби добувати, а щоб:

а) боронити;

б) захищати;

в) обороняти

кволого проти дужого і бідного проти багатого;

4) бути готовим голову скласти за:

а) ідею;

б) віру;

в) землю;

в якій народився і в якій виховали батьки;

5) а над усе берегти: а) кодекс неписаний честі лицарської;

б) кодекс козацтва запорізького;

в) кодекс моральних чеснот;

що наказує не думати про власну безпеку, коли йдеться про те, щоб захистити знедоленого.

6) Правила поведінки козак засвоїв:

а) підсвідомо, автоматично;

б) несвідомо, автоматично;

в) усвідомлено, готовим катехізисом.

2. Які моральні чесноти ви хотіли б бачити у своїх ровесників? Відповідь дайте у формі листа.

252. І. Перепишіть текст. Визначте головні члени речення, групу підмета та групу присудка.

Я був цілком захоплений працею, коли раптом мені впала у вічі надзвичайно свіжа й ясноколірна картина. Вона висіла високо на стіні й була немов якась прозора. На ній було намальовано ранішньо-весняний краєвид: у центрі, в глибині картини – безлистий темно-бурий ліс, обіруч його – прозорі степові далі, а над ними й лісом – ясне, блакитне небо, повне світу й тепла, блиску й радості.

По ньому, по тому ясно-прозорому небу, тонкою смугою низько над землею залягала залита весняним промінням сліпучо-біла хмара. Середина її ховалась за лісом, а праворуч лісу, від лівого крила тієї хмари, відділилась невеличка хмарка, і так було намальовано її, що здавалось, ніби вона жива і йде. Обходить ліс і чудодійно підходить все ближче й ближче до глядача!

І я й учні дивились, мов зачаровані, й разом гукнули:

– Вона йде!.. Вона йде!..

Така була, коли ми придивились, і назва незвичайної картини: “Вона йде” (М.Чернявський).

ІІ. Дайте відповіді на запитання: 1. Що намальовано на картині, яка запала у вічі художникові й учням: а) в цілому; б) у центрі; в) у глибині картини; г) обіруч бурого лісу й над ним? 2. Якими мовними засобами автор досягає виразності в описі сліпучо-білої хмари? 3. Чому художник дібрав назву картині «Вона йде»? 4. Доберіть кілька власних назв картині. 5. Поясніть, яку роль виконують другорядні члени речення?

253. І. Прочитайте тексти. Визначте стиль і тип мовлення. Доберіть заголовки. Пригадайте назви картин видатних художників, описаних у поданих текстах. Які мовні засоби використано авторами в описах картин? Усно перекажіть один із текстів, не відда­ляючись від оригіналу. Розробіть тести для докладного аудіювання до кожного тексту.

1. Г.Меліхов відтворює в картині епізод з життя Тараса Григоровича Шевченка, що став по суті поворотним моментом у дальшій долі великого українського поета і художника.

Художник показує Тараса Шевченка, який вперше переступив поріг розкішної майстерності великого Брюллова, куди привів його земляк, учень Академії – Сошенко.

Справжньою схвильованістю просякнутий образ юного Шевченка, що з трепетом очікує думки великого художника про свої перші кроки в мистецтві.

Виразний за своєю гостротою і образ Брюллова. З неприхованим подивом він оглядає талановитого юнака. З великою глибиною і тонкою майстерністю передав художник психологічний взаємозв’язок усіх дійових осіб, що розкривається у винятковій виразності їх поз, поглядів і міміки.

Чудово контрастуються постаті звиклого до слави художника і соромливого селянського юнака в незграбних важких чоботях.

З великим відчуттям історичної правди Мелехов передає епоху не тільки в образах зображуваних людей, але й у всьому оточенні.

Звучний колорит картини, з переважанням в ній червонуватих і сріблястих тонів, соковитий красивий живопис і м’яка світлотінь підсилюють її емоційне звучання (Є.Давидова).

2. Оптимістична творчість Й.Бокшая сповнена любові до рідного краю. Він бачить його величаву красу в широкій панорамі гірського ландшафту. Так, у своєрідності й барвистості карпатського пейзажу з його просторами і гірською далечінню художник знаходить прості монументальні форми композиції і соковитий звучний колорит.

За рівниною з пожовклою травою відкривається краєвид на вершину гори, з соковитими луками і темною смугою вічнозеленого лісу. Вдалині височать лілувато сині гірські хребти, що підсилюють враження простору і величі зображуваної природи. Сонячне світло на верхів’ях гір вносить у картину елемент життєвості, примушуючи інтенсивніше звучати її колорит. Отже, в кращих пейзажах Бокшая є безпосереднє відчуття природи і схвильованість художника її красою (Л.Міляєва).

3. У картині А.Кашшая приваблює краса зимового гірського пейзажу в ясний сонячний день. Прекрасно передані білизна снігу, прозорість і чистота повітря, синява далеких гірських хребтів, що немовби тануть у повітряному серпанку. Картина навіває спокійний, ясний настрій, подібно тому, який відчуває автор, спостерігаючи великі простори гірського пейзажу у тихий передвечірній час (С. Раєвський).

ІІ. Складіть текст-опис улюбленої картини, вживаючи однорідні й неоднорідні означення, відокремлені члени речення.

254. Складіть план і напишіть творчий переказ, додавши опис-портрет матері.

Мати

Ти стежив за матір’ю, як вона ступає по підлозі, як усміхається, як тримає вже посічену сивиною голову. Але найчастіше, мабуть, твій зір ловив її проворні руки. Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не залишалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії.

І невсипно працювали. Жодної хвильки не віддаючи відпочинку, материні руки знаходили роботу. Вони владарювали на причіпку, в печі, на комині, на миснику. Так багато в житті переробивши, вони не зупинялись, не могли зупинитись, а постійно священнодіяли.

Не було, либонь, такого, чого б вони не вміли!

Начебто весь світ постійно потребував уваги й роботи материних рук. і, мабуть, уві сні руки теж не вспокоювались ні на мить, а мали й тоді щось таки робити.

І завжди пахли чимось... чи свіжовипраною й щойно випрасуваною білизною, або пшеничним борошном і гарячим хлібом, а то кропом і петрушкою, і терпким гудинням огірків, або яблуками, грушами і медом у Спасівку, а то просто вітряним осіннім полем, або шпарким морозцем і снігом, або першими весняними бруньками.

Десь поїхавши, тримав у пам’яті образ матері. І образ її рук, яким судилась вічна, невсипуща робота. І згадувалися запахи, які, либонь, вони збирали так, як бджілка збирає по квітах найрізноманітніший мед.

А ще її очі... Вони, постійно освітлені зсередини, м’яким живим сяйвом, були наче видимим, предметним вираженням її душі. Це погляд самої щирості, самого добра (За Є. Гуцалом).

255. Розгляньте фотокартки сім’ї, складіть опис-портрет близької вам людини, охарак­теризуйте головні й другорядні члени речення.

Користуйтеся багатствами рідної мови!*

255. Прочитайте. Поясніть, за яким значенням розрізняють подані слова. Зробіть орфоепічний аналіз виділених слів.

Інтерес і цікавість. Слово інтерес має насамперед значення “користь, зиск”: “Фактор за малий інтерес робить усі ваші доручення” (Словник за редакцією А.Кримського); “А мені в тому ділі нема ніякого інтересу” (з живих уст). Від цього походять вислови: пильнувати свого інтересу, дбати про свій інтерес, у спільних інтересах, класові інтереси. До речі, російському вислову остаться при пиковом интересе відповідає український лишитись ні з чим.

Деякі сучасні наші письменники поширюють значеннєву функцію слова інтерес, надаючи йому поняття цікавості: “З особливим інтересом поставилися товариші до цієї розповіді” (І.Ле). Навряд чи є потреба в поширенні значення цього слова, бо український іменник цікавість, прикметник цікавий, прислівник цікаво цілком відповідають російським словам интерес, любопытство, интересный, любопытный, интересно, любопытно: “Почала я з цікавістю читати...” (Олена Пчілка); “Ти б мені розказав хоч для однієї цікавості” (І.Нечуй-Левицький); “Мене аж з’їдає цікавість: звідки мене може знати Марина?” (І.Вільде).

Прислівник цікаво, котрий звичайно стоїть у фразі з якимось іменником чи займенником у давальному відмінку (мені, тобі, йому, їй, нам, вам), має паралельну конструкцію, що складається з іменника чи займенника в називному відмінку й прикметника цікавий: “Тарасові цікаво було дізнатися, що саме зросив для старичка Щепкін” (О.Іваненко); “Цікавий я знати, хто мене прийняв би” (Леся Українка).

Книга й книжка. Чи є якась різниця між цими словами, чи вони – абсолютно тотожні й їх можна довільно вживати на свою вподобу? Хоч ці слова й мають схожість, однак різниця між ними є, що залежить не стільки від змісту, скільки від розміру книжки. Найбільше ми вживаємо слово книжка: “Ах, я довго вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала” (П.Тичина): “Письменному – книжка в руки” (М.Номис).

Під словом книга розуміємо грубий фоліант, гросбух – головну бухгалтерську книгу, книгу вхідних і вихідних паперів чи так зване святе письмо: “Чи то вмер чернець у келії, пишучи святу книгу!” (І.Франко). Виходячи з цього, треба відповідно користуватися словами книжка й книга.