Уникайте помилок!

Розмовне (ненормативне) мовлення	Літературне (унормоване) мовлення
За необхідності Розрізняти за обличчям Пізнати за одягом Дістати за ордером За поданням директора Ухвала за позовом Повернувся до мене Передати привіт

Правопис і вимова

Правильно пишіть	Правильно вимовляйте
хлопці з сином через поле надписати обклеїти вість свято тому бюджет бюлетень	[хлопц’і] [с:ином] [череиз полеи] [натпиесатие] [опклеjiтиe] [v’іс’т’ц’] [с’v’ято] [тоyму] [б’yджет] [б’yлеитен’]

Наголошування

Правильно наголошуйте слова!

басовитий баштановий бесідник бігкий ваги вагомість важіль варення варення

91. Поставте наголос у словах, поділіть слова на склади, визначте ритмічну структуру виділених слів, поясніть їх лексичне значення. Складіть із виділеними словами речення.

Вимерзання, вимінювання, читання, завдання, питання, надбання, настання, заняття, звання, життя, вчення, вміння, відомість.

Як правильно сказати?

92.І. Прочитайте. Виберіть правильну відповідь і обґрунтуйте.

1. Сили вдвоє прикласти чи сили вдвоє докласти?

2. Він не докладав тут ні енергії, ні рук чи він не прикладав тут ні енергії, ні рук?

3. Йому б тільки хата була, тоді він знатиме, до чого і як прикласти руки чи йому б тільки хата була, тоді він знатиме, до чого і як докласти руки?

4. Докласти зусилля чи зусиль?

5. Прикласти хитрощі чи вдатися до хитрощів?

6. Ми її не будемо докоряти чи ми їй не будемо докоряти?

7. Ви мене докоряєте чи ви мені докоряєте?

8. Закидає мене критика чи закидає мені критика?

9. Не докоряй мене чи не докоряй мені?

10. Батько, коли вже кого докоряє, – то, значить, є за що чи батько, коли вже кому докоряє, – то, значить, є за що?

11. За допомогою словника чи з допомогою словника?

12. З допомогою групи чи за допомогою групи?

13. Мілкий дощ чи дрібний дощ?

14. Мілка тарілка чи дрібна тарілка?

15. Мілкі гроші чи дрібні гроші?

16. Други й недруги чи друзі й недруги?

17. Дружний колектив чи дружній колектив?

18. У дружного колективу чи у дружнього колективу?

19. Весна була рання, дружна чи весна була рання, дружня?

20. Дружний потиск руки чи дружній потиск руки?

21. Гості дружньої країни чи гості дружної країни?

22. Сміх дружний чи дружній?

23. Привіт дружний чи дружній?

24. Відповідь дружна чи дружня?

Примітка. Дружний – пов’язаний взаємною згодою, інтересами; одностайний. Дружній – приятельський, прихильний, доброзичливий.

ІІ. Запишіть виділені слова фонетичною транскрипцією, поділіть слова на склади, поясніть правопис і вимову.

практичне заняття № 7

Принципи українського правопису

Графіка (гр. graphikos від grapho – пишу, креслю, малюю) – це сукупність усіх засобів даної писемності, сукупність накреслень, якими усне мовлення передається на письмі. Під цим терміном також розуміють систему співвідношень між літерами алфавіту і звуками мови. Графіка визначає ті можливості, що їх дає письмо для передачі окремих звуків і словосполучень. Для графіки важлива лише звукова сторона мови, а етимологічні та морфологічні моменти для неї суттєвого значення не мають.

Ступінь досконалості графічної системи визначається тим, наскільки точно літери пись­ма відповідають звукам (фонемам) мовлення. Сучасна українська графіка щодо цього – одна з найдосконаліших, оскільки більшість літер українського алфавіту однозначні.

Найважливішим принципом графіки є відповідність між алфавітом і системою звуків (фонем) певної мови. Для раціональної побудови графіки ставляться такі основ­ні вимоги: 1) кожна літера повинна позначати звук, тобто не повинно бути літер, які не позначають звука; 2) кожна літера позначає лише один звук, а не сполучення зву­ків; 3) кожна літера в усіх випадках позначає один і той самий звук, а не різні звуки.

Проте в українському письмі, як і в інших, є випадки порушення графічних вимог.

Особливості української графіки такі:

 Більшість літер позначає звук, і до того ж один. На позначення голосних фонем уживаються літери а, о, у, й, і, е, на позначення приголосних фонем – літери б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, й.

 Порушенням першої вимоги до алфавітного письма є вживання літери ь (м’який знак), яка звука (фонеми) не позначає, а передає м’якість попереднього приголосного.

 Літери я, ю, є, ї передають відповідно два звуки (дві фонеми) [йа], [йу], [йе], [йі], суперечачи другій вимозі графіки у позиціях на початку слова, після голосної, м’якого знака та апострофа. Ці ж літери, крім ї, всупереч третій вимозі, в позиції після приголосного позначають також голосні [а], [у], [е] і м’якість попереднього приголосного.

 Літера щ завжди позначає два звуки (дві фонеми) [шч].

 Буквосполучення дж і дз двозначні: можуть позначати один кореневий звук (фонему) [дж] і [дз], а при належності д до префікса, а ж чи з до кореня – окремі два звуки, наприклад: джміль [джм’іл’], дженджик [джен-джи^ек], дзвінок [дзв’інок], підживити [п’іджи^евити^е], підзолистий [п’ідзоли^ести^ей].

 Літера г передає в українській мові фарингальний звук-фонему [г]: голова, загадка, сніг. Але в ряді слів, зокрема в словах іншомовного походження, цим знаком може передаватися звук [г], який закономірно відтворює звук [h] мови-першоджерела, звідки запозичено слово (Гаваї, Гавана, Гаїті, Гамбург, Гімалаї), і звук [г], який вживається згідно з традицією на місці звука [g] мови-першоджерела: Англія, Генуя, Бельгія, галера, грот, граніт, галоп, магазин. Пор.: гавань (haven) –газон (gazon).

Крім того, в фонологічній системі української мови певне місце посідає і фонема [ґ] – задньоязиковий проривний звук, який вживається переважно у запозичених чи звуконаслідувальних словах: аґрус, грати, ґуля, Ґедзь, ґирлиґа, ґанок, ґандж, ґава, жарґон, дзиґа, ґудзик, аґу, ґел, ґе-ґе-ґе, дриґ. У похідних прізвищах: Ґудзь, Ґедзь, Дзиґа тощо. У зв’язку з цим нова редакція Правопису української мови ввела у вжиток літеру ґ для позначення задньоязикового проривного звука-фонеми [ґ].

 Для позначення м’яких приголосних в українській мові, крім зазначених ь, я, ю, є, використовують також літеру і (сік, тіні). Деякі м’які приголосні не позначаються на письмі зовсім (цвях –вимовляємо [ц’в’ах], ніжинський – вимовляємо [н’іжи^ен’с’ки^ей]).

Орфографія (від гр. ortos – правильний і grapho – пишу) – розділ мовознавства, в якому розглядаються правила передачі звукової мови на письмі.

Орфографія і графіка тісно пов’язані між собою, але не тотожні. Можна вважати, що графіка є засобом, інвентарем орфографії, а орфографія – це правила вживання графічних засобів. Українська орфографія базується на трьох принципах правопису: фонетичному, морфологічному та історичному, або традиційному. Фонетичний принцип полягає в тому, що слова пишуться так, як вимовляються, тобто за вимогами графіки, наприклад: рука, калина, жовта, лісник, жайворонок.

Морфологічний принцип написання полягає в тому, що значеннєві частини слова (морфеми) в усіх споріднених словах передаються однаково, незважаючи на їх неоднакову вимову в різних формах того самого слова. Так, у слові дивишся пишемо ш (хоч вимовляємо [диви^ес’:а]), щоб зберегти закінчення – показник другої особи однини теперішнього часу – -иш для фіксації його зорового буквеного образу.

Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що написання зберіга­ється традиційно, не спираючись ні на вимову, ні на морфологічну будову слова, наприклад, кишеня, левада, катер тощо.

У жодній мові орфографія не базується виключно на одному принципі, можна говорити лише про переважальний принцип, провідний. В основу української орфографії покладено фонетичний і морфологічний принципи.

Крім того, для українського правопису важливі також так звані змістові, або диференційні, написання.

Ідеться про вживання великої й малої літери залежно від значення слова: земля (ґрунт) – Земля (планета), ґедзь (комаха) – Ґедзь (прізвище).

93. Вставте в слова літери г чи ґ.

...ора, ...удзик, ...уси, дзи...а, ...лина, ...лей, ...едзь, ...ату-нок, ...рупт, ...римить, ...валт, під...рунтя, реми...ати, ...речка, ...речний, за...рати, за ...рати, ...лянець, зи...за..., об...рунто-ваний, а...рус, ...уля, ...андж, ...ніт, дзи...лик, ...ирли...а, ...і...ієна, ...атка, ...упати, ...о...ель-мо...ель, ...ава, ...арію, ...анок, ...алка, фата мор...ана, ...удзь, ...ерцо..., ...азда, ...ала...ан, ...винт, ...ран-прі, ...люкоза, джи...іт, ...раматика, слен..., смо..., спа...еті, енер...ія, ...ліцерин, персона ...грата, ста...нація, фу...а, ху...а, я...дташ, ...армонія, ра...у, дема...о...ія, ...ума, ма...незія, ...ел...отати, ...ан...стер, ...і...ант, ...алакгика, ...офре, а...онія.

94.Поясніть, за яким принципом орфографії написано подані слова, якою мірою відповідає вимова приголосних літерам, що їх позначають.

Казка, каска, вудка, дід, стежка, вогкість, безпечний, спитати, рід, зсунути, списати, розкішно, якби, натхнення, розсипати, сфотографувати, підступитись, дьогтю, анекдот, берегти, мерехтіти, нігті, пов’язка, навстіж, ягідка, голуб, швидко, пругкий, безкраїй, з тобою, ліжко, могти, схилити, голубка, молотьба, ворог, книжка, берізка, міраж.

95.Випишіть із тексту слова, у яких: а) звуків менше, ніж літер; б) звуків більше, ніж літер. Поясніть, які звуки позначає кожна літера в цих словах і як кожний звук зображений графічно.