Бурако Всес іст 11 кл підручник

використання наданих фінансів. Допомогу СПІА європейцям Й. Сталін розцінив як спробу втручання у внутрішні справи су­ веренних держав, їхнього економічного і політичного закаба­ ления. Для комуністичного керівництва відкрита економіка була неприйнятною, тому комуністичний табір під тиском Москви відхилив американські пропозиції. Однак СРСР не запропонував власного альтернативного плану відбудови Євро­ пи. Східна Європа відмежувалася від світового ринку, і це позбавило її значних переваг при міжнародному поділі праці. Ставлення європейських держав до «плану Маршалла» фактично визначило поділ Європи, розпочалось активне формування блокової політики.

ПРОТИСТОЯННЯ НАТО І ВАРШАВСЬКОГО ДОГОВОРУ

У березні 1948 р. в Брюсселі Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург підписали угоду про воєннополітичний союз (так званий Західний союз). У квітні 1949 р. дванадцять держав - СІЛА, Канада, Італія, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія й усі держави Брюссельського пакту підписали договір про створення військового Північноатлан­ тичного союзу (НАТО). Новостворений блок проголошував захист демократії, відкритість і цілісність світового ринку, заперечував однопартійну систему.

На противагу НАТО комуністичні держави у травні 1955 р. створили свій воєнно-політичний блок - Організацію Вар­ шавського Договору, названу за місцем підписання договору. До Варшавського пакту увійшли СРСР, Польща, НДР, Чехо­ словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Албанія. КНР підтримала утворення пакту. Оскільки військову основу Вар­ шавського блоку становила радянська армія, а головнокоман­ дування й політичне керівництво знаходилися у Кремлі, Моск­ ва ще більше зміцнила владу над комуністичними країнами Європи. Раніше, в січні 1949 p., було утворено Раду еко­ номічної взаємодопомоги (РЕВ), куди увійшли комуністичні країни - СРСР, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехо­ словаччина, а рік по тому - Албанія та НДР.

З ’явилися й інші військово-політичні блоки в регіонах, які, на думку західних політиків, потребували захисту від комуністичної загрози. У 1951 р. - АНЗЮС (Австралія, Нова Зеландія, СПІА), в 1954 p. - СЕАТО, куди увійшли СІЛА, Вели­ ка Британія, Франція, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Австралія та Нова Зеландія. В 1955 р. сформувався Багдадсь­ кий пакт (названий за місцем підписання, з серпня 1959 р. - СЕНТО), до якого належали Велика Британія, Туреччина, Пакистан, Іран, Ірак.

Таким чином, до середини 50-х років розкол світу на два протилежні табори був остаточно оформлений різними війсь­ ково-політичними союзами. Ця ситуація призвела до загрози нової світової війни.

ПЕРШІ ВОЄННІ СУТИЧКИ

З утворенням Китайської Народної Республіки Радянський Союз наполягав на негайній заміні гоміньданівського пред­ ставника в ООН комуністичним. Делегація СРСР вдалася навіть до демонстративного бойкоту ООН. Демарш СРСР щодо ООН збігся з періодом підготовки комуністичним блоком аг­ ресії на Далекому Сході.

Москва підтримала ініціативу КНДР щодо силового об’єднання Кореї шляхом захоплення південної частини країни. Ці плани КНДР схвалював також Пекін, який розгля­ дав їх як преамбулу власних намірів насильницького приєднання Тайваню до КНР.

Добре озброєна армія КНДР 25 червня 1950 р. вдерлася на територію Республіки Кореї. Після місячних боїв південнокорейська влада утримувала тільки невеликий плацдарм навко­ ло порту Пусан на південному сході півострова. На захист Рес­ публіки Кореї виступила ООН. У день початку агресії Рада Безпеки одностайно (за відсутності делегації СРСР) засудила агресію північнокорейського режиму і прийняла рішення надати збройну допомогу жертві нападу. Радянська делегація терміново повернулася в ООН, однак домогтися перегляду цього рішення їй не вдалося.

Висадившись на Корейському півострові, війська ООН, пе­ реважно американські підрозділи, оточили і розгромили війсь­ ка КНДР. До жовтня 1950 р. ситуація докорінно змінилася: північнокорейська армія ледве утримувала невеликий клап­ тик території КНДР. Американські війська впритул наблизи­ лися до кордонів КНР. У такій ситуації комуністичний Китай з тим, щоб врятувати своїх союзників у Кореї, рішуче втрутив­ ся у війну. Мільйонна армія «добровольців» КНР стримала наступ військ ООН, а незабаром лінія фронту пролягла непо­ далік 38-ї паралелі - на рубежах, з яких і розпочалася війна.

Перше зіткнення східного та західного блоків у локальній війні призвело до великих людських втрат. За офіційними да­ ними, у корейській війні загинуло 34 тис. вояків СІНА, понад 103 тис. було поранено. Китай втратив близько 1 млн чоловік. Найбільших жертв зазнав корейський народ: загинуло 9 млн - переважно мирного населення.

Наприкінці липня 1953 р. було підписано перемир’я між представниками військ ООН, китайської армії та протибор­

322

ствуючих корейських сторін. Документ передбачав скликання у тримісячний термін мирної конференції для розв’язання ко­ рейської проблеми. Проте ідея залишилася нездійсненою внаслідок поглиблення суперечностей між КНДР і Рес­ публікою Кореєю.

Не менш загрозлива міжнародна ситуація у першій поло­ вині 50-х років склалась у Південно-Східній Азії. Впливова національна сила В’єтнаму - Компартія Індокитаю на чолі з Хо Ші Міном 2 вересня 1945 р. проголосила утворення Демо­ кратичної Республіки В’єтнам (ДРВ). Однак нова держава не одержала міжнародного визнання. Відновлення французького колоніального панування викликало могутній рух Опору національних сил, очолюваних комуністами. З 1946 по 1950 р. перевага була на боці французького експедиційного корпусу. Стратегічна ситуація у регіоні змінилася на користь компартії Індокитаю після утворення КНР і дипломатичного визнання ДРВ Москвою та Пекіном (1950). В’єтнамські комуністи, підтримані могутніми союзниками, вміло поєднуючи боротьбу за владу з гаслами національного визволення, розпочали контрнаступ. У 1954 p., після розгрому французьких військ поблизу фортеці Дьєнб’єнфу, Франція змушена була піти на переговори.

У Женеві 1954 р. відбулася нарада щодо становища в Індо­ китаї міністрів закордонних справ СРСР, КНР, США, Великої Британії, Франції та делегацій країн Індокитаю. За угодою, у регіоні припинялися воєнні дії. Для розмежування воюючих сторін у В’єтнамі встановлювалася демаркаційна лінія вздовж 17-ї паралелі. Франція зобов’язувалася вивести війська з Індокитаю. Передбачалося також виведення в’єтнамських «добровольців» з Лаосу та Камбоджі. Було узгоджено, що політичне врегулювання у регіоні здійснюватиметься шляхом проведення загальних демократичних виборів упродовж 1955-1956 pp. Однак, як і в Кореї, демаркаційна лінія на довгі роки поділила В’єтнам на дві різні держави - комуністичну на півночі й проамериканську на півдні, - за якими стояли два могутні військово-політичні блоки - східний та західний.

Ще одним регіоном зіткнень інтересів цих воєнно-стра­ тегічних блоків став Близький Схід. Утворення в 1948 р. дер­ жави Ізраїль викликало негативну реакцію арабського світу. Арабські країни - Єгипет, Трансйорданія (пізніше назва - Йор­ данія), Сирія, Ліван, Саудівська Аравія, Ємен - розпочали в 1948 р. війну проти нової держави, однак Ізраїль зумів відсто­ яти свою незалежність. До його успіхів у війні спричинилися комуністичні країни. Тоді як західні держави впровадили ем­ барго на постачання зброї у район конфлікту, Чехословаччина

323

за вказівкою Москви постачала зброю Ізраїлю. Радянський Со­ юз у такий спосіб намагався проникнути на Близький Схід, у зону традиційного впливу Великої Британії та Франції. Однак незабаром Ізраїль пішов на зближення із США. Водночас арабські країни переходили до розряду друзів СРСР.

У липні 1956 р. уряд Єгипту оголосив про націоналізацію англо-французької Загальної компанії Суецького каналу. Суецьке питання розглядала Рада Безпеки ООН, накреслюючи шляхи врегулювання конфлікту. СРСР і США висловилися за мирне врегулювання проблеми. Тим часом Велика Британія і Франція, підключивши до себе Ізраїль, готувалися шляхом проведення воєнної операції повернути зону Суецького каналу.

Воєнні дії трьох держав проти Єгипту розпочалися 29 жовт­ ня 1956 р. Наступного дня представник СРСР у Раді Безпеки ООН запропонував резолюцію про вжиття рішучих заходів що­ до агресорів. Представники Лондона та Парижа, застосувавши вето, не допустили прийняття такого рішення. 1 листопада 1956 р. було скликано надзвичайну сесію Генеральної Асамб­ леї ООН, яка більшістю голосів ухвалила резолюцію із закли­ ком припинити війну. Однак бої тривали. Уряд СРСР у послан­ нях до урядів Великої Британії, Франції та Ізраїлю 5 листопа­ да заявив, що готовий застосувати силу для відновлення миру на Близькому Сході. Цей ультиматум вплинув, і за два дні воєнні дії було припинено. Вздовж кордону Єгипту та Ізраїлю розмістилися збройні сили ООН для роз’єднання ворогуючих сторін. Характерно, що під час Суецької кризи США відмежу­ валися від воєнної авантюри своїх союзників.

РУХ ЗА МИР

Після Другої світової війни проходив інтенсивний процес деколонізації, спочатку Азіатського континенту, а з середини 50-х років - Африки. Становлення зовнішньої політики моло­ дих країн виявилося складним і суперечливим. Позитивним чинником стала координація їхньої зовнішньополітичної діяльності за принципом неприєднання - ні до західного, ні до східного блоку.

Початок міжнародному співробітництву країн Азії й Африки поклала Бандунзька конференція (Індонезія, квітень 1955 p.). На ній Азію репрезентували делегації 23 країн, Африку - шес­ ти. Наслідки конференції були несподіваними і для Москви, і для Вашингтона: незважаючи на строкатість політичних режимів, держави-учасниці виступили єдиним фронтом. У підсумкових документах висувалися нові принципи міжна­ родних відносин, зокрема ідеї мирного співіснування, поважання основних прав людини, цілей і принципів Статуту

324

ООН, прагнення до врегулювання міжнародних суперечок мирним шляхом. Молоді незалежні держави Азії й Африки стали активними учасниками всесвітнього руху прихильників миру.

У 1955 р. відомі вчені світу Альберт Ейнштейн, Фредерік Жоліо-Кюрі, Бертран Рассел та інші стали ініціаторами руху вчених за мир, роззброєння, міжнародну безпеку і співро­ бітництво. Рух отримав назву Пагуошського за місцем проведен­ ня першої конференції прихильників ідеї у м. Пагуош (Канада).

Радянські лідери, організовуючи свій «рух прихильників миру», розглядали його як «засіб викриття злочинних планів паліїв війни». Відповідно до цього СРСР висував численні «миролюбні» пропозиції - формою конструктивні, а суттю нездійсненні.

У середині 50-х років, у зв’язку з «відлигою» в СРСР, намітилася тенденція переходу обох наддержав до розрядки міжнародної напруженості. Радянські керівники тепер заяв­ ляли про можливість довготривалого співіснування і мирного змагання двох протилежних соціально-економічних систем - соціалістичної та капіталістичної. Зовнішня політика СРСР стала гнучкішою, більш здатною до компромісів. Це, зокрема, знайшло прояв у підписанні в 1955 р. представниками СРСР, СПІА, Великої Британії та Франції Державного договору з Австрією. Він передбачав виведення з країни окупаційних військ і повне відновлення суверенітету Австрії.

СТАТУТ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ САН-ФРАНЦИСКО, 26 ЧЕРВНЯ 1945 р.

(Витяг)

Стаття 1. Організація Об’єднаних Націй переслідує цілі:

1.Підтримувати міжнародний мир та безпеку і з цією метою здійснювати ефективні колективні заходи для запобігання і усунення загрози миру та придушення актів агресії або інших порушень миру і проводити мирними засобами у згоді з прин­ ципами справедливості та міжнародного права улагодження та розв’язання міжнародних суперечок та ситуацій, що можуть призвести до порушення миру.

2.Розвивати дружні стосунки між націями на основі поважання прин­ ципу рівноправності та самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру.

3.Здійснювати міжнародне співробітництво у розв’язанні міжна­ родних проблем економічного, соціального, культурного та гу­ манітарного характеру; в заохоченні та розвитку прав людини та основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови та релігії.

325

4. Бути центром для узгодження націй у досягненні цих спільних цілей.

Стаття 2. Для досягнення цілей, означених у статті 1, Організація та її Члени діють відповідно до таких принципів:

1.Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її Членів.

2.Всі Члени Організації Об’єднаних Націй сумлінно виконують прийняті на себе за цим Статутом зобов’язання, щоб забезпе­ чити їм усім в сукупності права та привілеї, що випливають з приналежності до складу Членів Організації...

(Хрестоматия по новейшей истории. - М., 1960. - Т. 2 . - С. 124-125).

ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНИЙ ДОГОВІР ВАШИНГТОН, 4 КВІТНЯ 1949 p.

(Витяг)

... Договірні Сторони підтверджують свою віру в мету та принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй і своє прагнення жити в мирі з усіма народами і всіма урядами. Вони сповнені рішучості захистити свободу, спільний спадок і цивілізацію своїх народів, що засновані на принципах демократії, свободи та верховенства права. Вони прагнуть забезпечити стабільність та добробут у районі північної частини Атлантичного океану. Вони твердо вирішили об’єднати свої зусилля для колективної оборони і для збереження миру і безпеки. Тому вони домовилися про поданий нижче Атлантичний пакт...

Стаття 5. Договірні сторони погоджуються, що збройний напад проти однієї чи кількох із них у Європі чи в Північній Америці роз­ глядатиметься як напад проти них усіх; і як наслідок цього, вони згоджуються, що, якщо такий збройний напад відбудеться, кожна з них... буде допомагати стороні чи сторонам, які зазнали нападу, шляхом негайного вжиття індивідуально чи за згодою з іншими сторонами такої дії, яка видається їм необхідною, включаючи за­ стосування збройної сили, щоб відновити і підтримати безпеку району північної частини Атлантичного океану...

(Международные отношения и внешняя политика СССР.

Сборник документов ( 1871-1957 гг.) - Москва, 1957. - С. 196-198).

ДОГОВІР ПРО ДРУЖБУ, СПІВРОБІТНИЦТВО І ВЗАЄМНУ ДОПОМОГУ...

ВАРШАВА, 14 ТРАВНЯ 1955 P.

(Витяг)

Договірні Сторони, знову підтверджуючи своє прагнення до ство­ рення системи колективної безпеки у Європі.., враховуючи разом з тим становище, що склалось у Європі в результаті ратифікації Паризьких угод, які передбачають створення нового військового угруповання у вигляді «Західноєвропейського союзу», за участі

326

Західної Німеччини, яка ремілітаризується... що посилює небез­ пеку нової війни і створює загрозу національній безпеці миролюб­ них держав, будучи впевнені в тому, що за цих умов миролюбні держави Європи повинні вжити необхідних заходів для забезпе­ чення свої безпеки і в інтересах підтримання миру в Європі...

вирішили укласти цей Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу...

Стаття 3. Договірні сторони консультуватимуться між собою з усіх

важливих міжнародних питань, що зачіпають їхні спільні інтереси...

Стаття 4. У разі збройного нападу в Європі на одну або кілька дер­ жав - учасниць договору з боку будь-якої держави або групи дер­ жав, кожна держава - учасниця Договору... надасть державі або державам, що зазнали такого нападу, негайну допомогу, індивіду­ ально і за згодою з іншими державами - учасницями Договору, усіма засобами, які вона вважатиме за потрібне, включаючи застосування збройної сили...

(Международные отношения и внешняя политика СССР.

Сб. документов. - М., 1957.- С. 265-268).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ_________________________________

1.Які причини зумовили виникнення «холодної війни»?

2.Наведіть факти, які свідчать про прагнення уряду СРСР розши­ рити кордони «комуністичного табору».

3.Про що свідчать наведені статті договорів Північноатлантично­ го союзу і Організації Варшавського Договору?

4.Які цілі воєнно-політичних союзів, створених за участю США і СРСР? Визначте території, на які поширювався вплив окремих воєнно-політичних союзів.

5.Як позначилась «відлига» в СРСР на розвитку міжнародних відносин?

§39. БЛОКОВЕ ПРОТИСТОЯННЯ ДЕРЖАВ (друга половина 50-х —60-ті роки XX ст.)

Зяки х питань проявились найбільші загострення супереч­ ностей між СРСР і країнами Заходу в перші повоєнні роки?

ПРОБЛЕМИ РОЗЗБРОЄННЯ

Проблеми роззброєння були в центрі уваги всіх сесій Гене­ ральної Асамблеї ООН другої половини 50-х років. У 1953 p., коли СРСР і США майже одночасно оволоділи секретом водне­ вої бомби, протистояння двох блоків вийшло на новий, термо­ ядерний, щабель. Поряд з обома наддержавами володарями атомної зброї стали Велика Британія (1952), Франція (I960), Ки­ тай (1964). Кожна із сторін, втягнувшись у гонку озброєнь, нагромаджувала значні арсенали засобів масового знищення,

327

і будь-яка випадковість могла призвести до загибелі світової цивілізації. Поява наприкінці 50-х років балістичних ракет з ядерними боєголовками, здатних за лічені хвилини долетіти до будь-якого пункту земної кулі, викликала справжню рево­ люцію у засобах ведення війни. Практично кожна міжнародна криза супроводжувалася взаємними погрозами обох блоків застосувати ядерну зброю. І Захід, і Схід у міжнародних відно­ синах виходили на «атомну дипломатію», займали позицію сили. Радянсько-американське протистояння у сфері ядерних озброєнь водночас було стримуючим фактором для обох сторін. Усі розуміли катастрофічні наслідки розв’язання конфліктних проблем ядерними ударами.

Політика взаємного недовір’я спричинила напруженість у міжнародних відносинах. Широкі верстви громадськості світу наполегливо виступали за мир і роззброєння. Правлячі кола супротивних блоків змушені були прислухатися до цих думок. У вересні 1960 р. вперше в історії ООН на порядок денний Генеральної Асамблеї було поставлено питання про загальне і повне роззброєння. У виступі М. Хрущова на цьому форумі пролунали пропозиції про ліквідацію всіх армій, флотів, навіть навчальних військових закладів. Однак про їхню не­ щирість свідчила кінцева частина промови, в якій він урочис­ то пообіцяв «поховати» капіталізм. Свій план роззброєння висувала й американська сторона. В його основу було покладе­ но ідею «відкритого неба»* тобто контролю за послідовними етапами роззброєння шляхом взаємного аерофотографування територій. Цю пропозицію Радянський Союз відкинув. Далі питання роззброєння перейшло на розгляд численних комісій і підкомісій, які не були уповноважені приймати остаточні ухвали.

В умовах радянсько-американської конфронтації позитив­ ний вплив на міжнародні відносини мала політика країн Західної Європи. Наприкінці 50-х років відбувалося їх збли­ ження в економічному і політичному плані. В березні 1957 р. у Римі було підписано угоду про створення Європейського еко­ номічного співтовариства (ЄЕС), або так званого «Спільного ринку», засновниками якого стали Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург.

На зламі 50-60-х років невралгічною точкою Європи став Західний Берлін, що його намагався поглинути комуністич­ ний блок, і саме з цією метою Радянський Союз обстоював не­ обхідність надати йому статус вільного міста. Однак Захід ро­ зумів, наскільки «вільним» буде це місто, з усіх боків оточене територією НДР. 13 серпня 1961 р. власті НДР, інспіровані Москвою, звели берлінський прикордонний мур, який пере­ тнув німецьку столицю і став символом поділу Європи.

328

підбурювали до війни Хрущова. В один з цих днів радянський лідер одержав листа від Фіделя Кастро. Кубинський союзник переконував, що настав слушний момент під приводом само­ оборони назавжди покінчити з імперіалізмом.

Подолання Карибської кризи залежало від Дж. Кеннеді та М. Хрущова. Різними каналами вони активно вели перегово­ ри. Вранці 28 жовтня московське радіо передало відкритим текстом послання М. Хрущова до Дж. Кеннеді. СРСР погодив­ ся забрати з Куби ракетно-ядерну зброю в обмін на гарантії США про невтручання у внутрішні справи Куби. У свою чергу США зняли блокаду Куби, дали гарантії невтручання до її внутрішніх справ і погодилися компенсувати СРСР втрату ра­ кетної бази демонтажем своєї ракетної бази у Туреччині.

ДОГОВОРИ ЩОДО ЯДЕРНОГО ОЗБРОЄННЯ

У Карибській кризі керівники обох наддержав виявили здатність до компромісу. З ’явилися нові підходи до проблем світової політики. І хоча один з лідерів комуністичного блоку Мао Цзедун заявив, що з огляду на своє величезне населення Китай виживе в атомній війні і побудує на планеті комунізм, дані світової науки спростовували таку можливість. Учені не бачили шансів для продовження життя на земній кулі в разі термоядерного конфлікту. Вони вказували і на неприпус­ тимість радіоактивного забруднення планети внаслідок випро­ бувань ядерної зброї. Мільйони людей страждали на не­ виліковні хвороби від радіаційного опромінювання. З огляду на це, а також прагнучи продовжити діалог між державами, 5 серпня 1963 р. СРСР, США та Велика Британія підписали у Москві Договір про заборону випробувань ядерної зброї в ат­ мосфері, космічному просторі та під водою. До нього приєдна­ лося понад сто держав світу. Також була досягнута радянськоамериканська домовленість «не розміщувати у космічному просторі будь-які об’єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового винищення». У жовтні 1964 р. Пекін вперше здійснив випробування власної атомної бомби і разом з Францією залишався поза колом держав, які підписали Московський договір.

На середину 60-х років понад 40 країн світу мали 600 атом­ них реакторів, що генерували електроенергію, однак могли бу­ ти використані і для ядерних досліджень. За цих умов актуаль­ ною ставала проблема заборони розповсюдження атомної зброї. Впродовж другої половини 60-х років завершилася підготовка проекту Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який було підписано в 1968 p. XXII сесія Генеральної Асамблеї ООН переважною більшістю голосів схвалила цей

330