Бурако Всес іст 11 кл підручник

На основі законодавчих актів розроблено екологічні стандар­ ти, яким має відповідати виробництво, система штрафів за їх порушення.

В Японії широкого розмаху набув антивоєнний, антиядерний рух. У середині 60-х років парламент прийняв резолюцію, яка проголошувала «три неядерні принципи»: не виробляти ядерної зброї, не володіти нею, не розміщувати її на власній те­ риторії. Громадськість рішуче виступила за повернення з-під управління США японського острова Окінави і домоглася пе­ ремоги: Окінава стала 47-ю префектурою Японії.

На початку 1972 р. ЛДП сформувала новий уряд на чолі з Какуей Танакою. Нетривале прем’єрство К. Танаки (два роки) багато хто називає початком «золотого віку» Японії. Під його керівництвом розпочалися масштабні проекти перебудови Японського архіпелагу, що викликало будівельний бум, ліквідацію надмірної концентрації промисловості та населен­ ня у найбільших містах і створення нових індустріальних районів у менш розвинутих регіонах. Будувалися швидкісні автомагістралі, залізниці. Зміцнилися позиції японських кор­ порацій на зовнішніх ринках, помітно зріс рівень життя.

З ім’ям Танаки пов’язаний і найбільший політичний скан­ дал у післявоєнній Японії. На початку 1976 р. під час слідства у справах діяльності американського авіаконцерну «Локхід», яке проходило у США, з’ясувалося, що концерн, аби просуну­ ти свою продукцію на японський ринок, витратив на підкуп правлячих кіл ЛДП близько 13 млн доларів. До афер «Локхіда» були причетні урядовці, у тому числі й сам Танака. Колишнього прем’єр-міністра звинуватили в хабарництві і за­ судили до чотирьох років ув’язнення. Проте у в’язниці він не перебував жодного дня, оскільки мав депутатський імунітет. Незважаючи на судове рішення, К. Танака залишався депута­ том парламенту і лідером найбільшої фракції правлячої партії майже до кінця свого життя.

Світова енергетична криза 1973 р. завдала відчутного удару по японській економіці, яка повністю залежала від постачання нафти та сировини. Разом з тим вона змусила уряди приступити до структурної перебудови промисловості. Було прийнято рішен­ ня щодо пріоритетного розвитку енергота матеріалозберігаючих технологій, наукомістких галузей господарства (елект­ роніка, виробництво комп’ютерів, роботів, засобів зв’язку та ін.).

У 70-х роках між правлячою ЛДП та опозиційною Соціалістичною партією Японії відбувалися гострі дискусії щодо «сил самооборони». Опозиція звинувачувала уряд у відродженні мілітаризму, збільшенні військових видатків. «Сили самооборони» на той час сягнули 240 тис. чоловік, причому за рівнем технічної озброєності це була одна з передо­

251

вих армій світу. Для заспокоєння громадської думки та опо­ зиції у грудні 1976 р. кабінет міністрів прийняв рішення про те, що асигнування на оборону не повинні перевищувати 1 % валового внутрішнього продукту, як і в попередні роки.

Важливим етапом у післявоєнній історії Японії стало правління уряду Ясухіро Накасоне (1982-1987). Він виступив з програмою «підведення підсумків повоєнної політики». Вона мала на меті перетворити Японію на провідну світову державу не тільки в економічному, а й у політичній та військовій сфе­ рах. Спираючись на зрослу економічну потужність Японії, Накасоне закликав позбавитися «комплексу поразки» в Другій світовій війні та приступити до ліквідації усіх систем, пов’язаних з її підсумками. Уряд домагався підняття верхньої межі військових видатків понад 1 % ВВП. Він вніс до парла­ менту проект «Закону про державну таємницю», який опо­ зиція справедливо розцінила як наступ на свободу друку. Під тиском масових протестів ці проекти були відкликані з парла­ менту.

З початку 90-х років правлячу партію, внаслідок внутрішньої кризи, залишили десятки політиків різного калібру, які наплодили неймовірну кількість політичних партій і рухів. «Монополія на владу» ліберал-демократів за­ вершувалася. Сама ЛДП завжди є союзом 4 -6 майже автоном­ них фракцій, із власними фінансами, керівництвом, які постійно виборюють лідерство, однак ніколи не виходять за межі усім зрозумілої ідеології. В першу чергу, це відмова від претензій на роль великої держави, від самостійної воєнної ролі у світі та дотримання непорушного союзу із СІЛА. Лідер партії займає крісло прем’єр-міністра й змушений враховува­ ти позиції різноманітних фракцій. Опозиція має усі можли­ вості для повноцінного існування. Проти неї не розгортаються брудні пропагандистські компанії, її не позбавляють засобів масової інформації.

У жовтні 1993 р. ЛДП вперше на парламентських виборах не отримала більшості. Уряд сформували ряд парламентських фракцій. Японія змушена була відійти від так званої півторапартійної системи (коли правляча партія завжди всесильна, а опозиція завжди безсила) і вступила у період різноманітних коаліцій.

У червні 1994 р. у політичному житті Японії відбулася ви­ няткова подія - виникла коаліція між ЛДП і СПЯ. До того ча­ су соцпартія як виразник інтересів «трудящих мас» справно несла вахту провідної опозиційної сили і виступала завжди й в усьому проти ліберал-демократів, які, згідно з партійною докт­ риною соціалістів, захищали «інтереси великого капіталу»

252

(хоча насправді усі партії є об’єднаннями найрізноманітніших сил). Прем’єр-міністром став голова СІІЯ Томіїті Мурояма (1994-1996), в уряді соціалісти одержали п’ять із двадцяти міністерських посад. Обрання Муроями викликало найрізно­ манітніші «шокові хвилі», як, наприклад, стрибок курсу єни на світових валютних біржах, розгубленість союзників Японії. Однак соціаліст-прем’єр фактично продовжував курс ліберал-демократів.

Уроки його правління Японія зіткнулась з економічними труднощами, викликаними спадом виробництва. І хоча ці не­ гаразди багатьма політиками оцінювалися як об’єктивні і тим­ часові, все ж на вершині виконавчої влади відбулися чергові зміни. На початку 1996 р. уряд знову очолив представник ЛДП Рютаро Хасімото. Ліберал-демократи повернулися до влади, вдало використавши альянс із своїм основним політичним про­ тивником. У липні 1998 р. ліберали знову програли на виборах

уверхню палату, лідер партії взяв провину на себе і подав у відставку. Кабінет міністрів очолив його соратник по партії Кейдзо Обуті (помер у травні 2000 p.). У 2000 р. відбулися пар­ ламентські вибори, на яких впевнену перемогу отримала ЛДП (233 із 480 місць у нижній палаті). У квітні 2001 р. новий уряд очолив лідер ЛДП Дзюнітіро Коїдзумі.

Зовнішня політика Японії не позначена такими ж успіхами, як економіка. Японія не виступає з ініціативами глобального характеру, її зовнішньополітичний курс прокладається з огля­ дом на те, як реагуватимуть СІЛА. Це можна пояснити тісними японо-американськими економічними зв’язками: будь-яка негативна реакція СІЛА може позначитися на зовнішньоторго­ вельних операціях і викликати непередбачені наслідки в народному господарстві. Мають рацію ті політики, які говорять про «економічну дипломатію» Японії. Один з японсь­ ких міністрів закордонних справ відзначав, що 90 % усієї дип­ ломатичної роботи стосується сфери економіки.

У1972 р. відбулася помітна подія: прем’єр-міністр Танака відвідав Китай. Напередодні візиту він зустрівся на Гавайських островах з президентом СІЛА і дістав згоду на нормаліза­ цію японо-китайських відносин. Під час переговорів у Пекіні Танака визнав уряд КНР єдиним законним урядом і заявив про те, що Тайвань є невід’ємною частиною Китаю. Було оголоше­ но про встановлення дипломатичних відносин з Пекіном. Одночасно розірвано дипломатичні контакти з Тайванем. Однак це не вплинуло на активні економічні зв’язки між Японією і Тайванем. У 1978 р. в Пекіні підписано договір про мир і дружбу між Японією та КНР. Укладення цього договору прискорило розвиток зв’язків між двома країнами у різних галузях. Значно зріс товарообіг між ними: з 1,1 млрд доларів у

253

1972 р. до 62,4 млрд - у 1996 р. В одному лише 1994 р. відомі японські фірми відкрили в Китаї 11 підприємств. Серед них відомі виробники побутової електронної техніки «Мацусіта», «Хітачи». Між Японією та КНР залишаються територіальні проблеми (острів Сенкаку, на який претендує Китай).

Японська дипломатія надавала особливого значення розвитку відносин із країнами Південно-Східної Азії. У 1977 р. було прого­ лошено доктрину Фукуди (Такео Фукуда - прем’єр Японії у 1976 -1978 pp.), яка містила три основних принципи зовнішньої політики: 1) Японія обіцяла не ставати військовою державою, 2) зміцнювати відносини довіри між країнами регіону, 3) сприя­ ти миру і безпеці вАзії. У 1986 р. Японія відкрила свій ринок для товарів країн АСЕАН, надала їм фінансову допомогу і докумен­ тацію для впровадження передової технології.

Активну зовнішню політику провадив уряд Накасоне. У січні 1983 р. японський прем’єр відвідав CHLA. Під час візи­ ту американці домагались обмеження напливу японських то­ варів і створення сприятливих умов для експорту своїх товарів до Японії. Японці ж дедалі більше товарів продають у СІНА і все менше купують в американців.

У період правління уряду Накасоне в країні активно обго­ ворювали можливість участі японських «сил самооборони» у міжнародних акціях під егідою ООН по приборканню агресорів. Загострення воєнної ситуації у зоні Перської затоки в зв’язку з агресією Іраку проти Кувейту, зриви у постачанні палива з цього регіону схилили більшість японського парла­ менту влітку 1992 р. прийняти пропозицію уряду щодо участі «сил самооборони» у воєнних діях поза межами країни для захисту інтересів Японії і світового співтовариства. З весни 2004 р. японський військовий контингент (близько 600 вояків) прий­ має участь у складі міжнародних коаліційних сил в Іраку й виконує лише поліцейські функції.

Восени 1997 р. в Красноярську (Росія) відбулася «зустріч без краваток» президента Б. Єльцина та прем’єр-міністра Р. Хасімото. У світі сподівалися на підписання обома керівни­ ками країн мирного договору. Російський президент запропо­ нував укласти не мирний договір (оскільки виходило, що 50 років тривала війна), а договір про мир, дружбу та співробітництво. Ця пропозиція не знайшла підтримки в Японії. За ініціативи Хасімото прийнята програма взаємодії в економічній галузі («план Єльцина-Хасімото»). Росія прокла­ дає нафтопровід через Далекий Схід до порту Находка. Дешева російська нафта покладе край японській залежності від нафти нестабільного близькосхідного регіону, де в останні роки точаться військові конфлікти.

254

Українсько-японські відносини розвиваються у позитивно­ му напрямку. Японія виявила готовність надати допомогу Україні у реформуванні народного господарства. Зокрема, че­ рез Світовий банк вона виділила Україні 150 млн доларів. Крім того, досягнуто домовленості щодо конкретної допомоги у галузі ядерного роззброєння і ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Післявоєнний розвиток Японії - це шлях економічних зма­ гань і блискучих перемог. Японському народові вдалося за історично короткий проміжок часу перетворити свою країну на економічно процвітаючу демократичну миролюбну держа­ ву, яка відіграє помітну роль у світі.

ЧрКУМВг'-'Г*' _ _ ____

КОНСТИТУЦІЯ ЯПОНІЇ. НАБРАЛА ЧИННОСТІ З ТРАВНЯ

1947 р.

(Витяг)

Розділ І.

Стаття 1. Імператор є символом державності і єдності народу, йо­ го статус визначається волею японського народу, якому належить суверенна влада.

Стаття 2. Імператорський трон є династичним і успадковується відповідно до Закону про імператорську родину, прийнятого пар­ ламентом.

Розділ II. Відмова від війни.

Стаття 9. Щиро прагнучи до міжнародного миру, заснованого на справедливості та порядку, японський народ на вічні часи відмов­ ляється від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу розв’язання міжнарод­ них спорів.

Для досягнення мети, вказаної у попередньому абзаці, ніколи в майбутньому не будуть створюватися сухопутні, морські, і війсь­ ково-повітряні сили так само, як і інші засоби війни. Право на ве­ дення державою війни не визнається...

(Хрестоматія з новітньої історії. - К., 1 9 7 2 .- С. 152-153).

Г____________________________________ ___________

1.Дайте характеристику окупаційного режиму у Японії і визначте його відмінності від окупаційного становища Німеччини.

2.Проаналізуйте подані статті конституції Японії і визначте її політичний устрій. Що спонукало японців ввести до конституції статтю 9?

3.У чому суть «японського економічного дива»?

4.Визначте основні події політичного життя Японії в другій половині XX ст.

5.Які основні напрями зовнішньої політики післявоєнної Японії?

255

§ 32. КИТАЙ

Я кі ознаки характерні для соціально-економічного розвит ­ ку Китаю в 20-30-т і роки? Коли Японія здійснила агресію проти Китаю? Я ку територію Китаю наприкінці Другої світової війни було визволено радянськими військами?

ПРОГОЛОШЕННЯ КНР

Китайський народ під час війни з японськими агресорами (1937-1945) зазнав величезних людських та матеріальних втрат. Загинули численні культурні цінності, були зруйновані міста, країна фактично розпалась на самостійні райони. У Ки­ тайській Республіці запанували голод, епідемії, злидні.

У серпні 1945 р. радянські війська провели успішні операції проти японців, розгромивши мільйонну Квантунську армію на суходолі. Величезна територія Північно-Східного Китаю - Маньчжурія - з населенням понад 40 млн чол. стала районом тимчасової окупації радянської армії. Це був один із найбільш розвинутих районів, його частка дорівнювала одній п’ятій усього обсягу промислового виробництва Китаю. Радянська військова адміністрація перетворила Маньчжурію на зону, закриту для представників законного уряду, очолюваного лідером партії Гоміндан (Національна народна партія) Чан Кайші. На її території спішно почали формуватися військові підрозділи Компартії Китаю (КПК). У травні 1946 р. радянські війська залишили Китай.

Влітку 1946 р. наступом військ Гоміндану на контрольовані комуністами райони розпочалася громадянська війна. Чан Кайші наступав проти так званого «особливого району» (стик провінцій Шеньсі - Нінься), основної бази КПК. У березні 1947 р. гомінданівці здобули цей район, однак основні сили комуністів вже на той час були зосереджені на півночі Маньчжурії.

СРСР допоміг Компартії Китаю утворити та озброїти нові армії. В лавах комуністичної Народно-визвольної армії (НВА) служили сотні радянських військових спеціалістів. У свою чергу, СІЛА надавали фінансову та військово-технічну допомо­ гу уряду Чан Кайші. Таким чином, Китай став ареною «холод­ ної війни» двох наддержав.

На першому етапі громадянської війни, з весни 1946 p., ініціатива була на боці урядових військ, однак вже у другій по­ ловині 1947 р. армії Чан Кайші змушені були перейти до по­ зиційної оборони. Вирішальні бої розгорнулися у вересні 1948 р. і тривали до літа 1949 р. Наприкінці січня 1949 р. війська НВА під командуванням Лінь Бяо захопили Пекін. Згодом ко­ муністичні війська взяли Нанкін, а в травні 1949 р. - найбільше

256

місто країни - Шанхай. Залишки військ Чан Кайші евакуюва­ лись на о. Тайвань.

1 жовтня 1949 р. на центральній площі Пекіна Тяньаньмень було проголошено утворення Китайської Народної Республіки. Комуністи святкували перемогу. У лютому 1950 р. в Москві бу­ ло підписано Договір про дружбу, союз та взаємну допомогу між КНР та СРСР строком на ЗО років. У 50-х роках за допомо­ гою СРСР у Китаї було побудовано півтори сотні великих промислових підприємств і важливих народногосподарських об’єктів. Серед них: Уханьський металургійний комбінат, ав­ томобільний завод у Чанчуні, Харбінський льонокомбінат, двоярусний міст через р. Янцзи. Це становило 40 % усіх інвес­ тицій у китайську промисловість.

Китайські комуністи за радянським зразком швидкими темпами проводили індустріалізацію, колективізацію сільсь­ кого господарства, докорінну перебудову в галузі культури та освіти. У листопаді 1955 р. політбюро ЦК КПК прийняло рішення підпорядкувати державі приватні підприємства промисловості й торгівлі. У 1956 р. протягом 8 -9 місяців проведено суцільне кооперування сільського господарства.

Як і в СРСР, ці заходи супроводжувалися масовими репресіями. Відповідно до прийнятого «Положення про пока­ рання за контрреволюційну діяльність», за ідеологічні та політичні «злочини», серед яких найстрашнішим була крити­ ка КПК, передбачалися смертні вироки та тривалі строки ув’язнення. На площах великих міст КНР проводилися пока­ зові суди. Довгі списки страчених «контрреволюціонерів» постійно публікувались у місцевих газетах. Лідер китайських комуністів Мао Цзедун заявив, що всі, хто допускається ідео­ логічних помилок, є ворогами революції. Якщо взяти статут КПК, чинний між VII (1945) та VIII (1956) з’їздами партії, в якому відзначалося, що «китайські комуністи у своїй діяль­ ності керуються ідеями Мао Цзедуна», то зрозуміло, що за критику вождя будь-кого чекав найсуворіший вирок.

КУЛЬТ ОСОБИ МАО ЦЗЕДУНА ТА СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ КОМУНІСТІВ КИТАЮ

Події другої половини 50-х років у СРСР позначились і на розвитку Китаю. Гасла М. Хрущова - «Наздогнати й перегнати США в галузі економіки», «Нинішнє покоління радянських людей буде жити за комунізму» - втілились у ще більш аван­ тюристичному курсі Мао Цзедуна. Він закликав побудувати комунізм у Китаї за дві-три п’ятирічки. У травні 1958 р. Компартія Китаю проголосила так званий курс трьох червоних знамен: «генеральна лінія» (докомунізму), «великийстрибок»,

довзі його звинуватили як ворога народу, і він зник з політич­ ної арени.

Режим особистої влади Мао Цзедуна тримався на міцній соціальній базі партійних, військових та господарських функціонерів усіх рангів, яких призначали тільки згори, вра­ ховуючи їхню відданість ідеям комунізму. Вони мали ііевні пільги, за які міцно трималися (розподіл житла, продоволь­ ства, побутової техніки тощо).

1976 р. позначений бурхливими подіями у житті Китаю. У січні помер прем’єр Державної ради, один із засновників КПК, авторитетний політик Чжоу Еньлай. У день пам’яті померлих, 4 квітня за традиційним місячним календарем, на площі Тяньаньмень відбулось несанкціоноване владою масове покладання квітів у пам’ять Чжоу. Проти мирної демонстрації було кинуто військо; близько 50 тис. маніфестантів заарештували.

9 вересня 1976 р. на 83-му році життя помер Мао Цзедун. Ще до завершення траурних церемоній розпочалась гостра боротьба за владу, внаслідок якої багатьох із найближчого оточення померлого вождя було заарештовано. Вдову Цзянь Цінь та ще трьох високопоставлених партійних соратників Мао оголосили «бандою чотирьох», звинувативши їх у прове­ денні руйнівної «великої культурної революції». Судовий процес над ними засвідчив причетність Мао Цзедуна до масо­ вих репресій, які торкнулися близько 100 млн осіб.

Процес над «бандою чотирьох» тимчасово примирив молодих висуванців «культурної революції» на чолі з Хуа Гофеном, який після смерті Мао зайняв усі керівні посади в партії та державі, й стару гвардію, очолену реабілітованим Ден Сяопіном. Однак поступово партійна номенклатура з оточення Ден Сяопіна витіснила Хуа Гофена з усіх посад. У червні 1981 р. Головою КПК став Ху Яобан. І хоча Ден Сяопін обіймав лише посаду го­ лови Військової ради, а згодом відмовився і від неї, він став центральною фігурою в керівних колах комуністичного Китаю.

Ще в середині 60-х років Ден Сяопін висунув ідею «чотирьох модернізацій» Китаю: в промисловості, сільському госпо­ дарстві, науці й обороні. Ідею не було схвалено у вищих ешело­ нах влади, однак вона стала популярною в народі. Курс «чоти­ рьох модернізацій» підтримали дисиденти, серед яких виділя­ лась організація «Стіна демократії». Виникнення її пов’язане з квітневими подіями 1976 p., коли члени організації вивішували листівки - «дацзибао» - на стінах площі Тяньаньмень. Дисиден­ ти закликали владу провести «п’яту модернізацію», тобто ввес­ ти гласність, дозволити діяльність різних політичних рухів, да­ ти опозиції змогу висловити свої погляди, звільнити всіх політичних в’язнів. Керівництво КПК не вступило в діалог з опозицією. Навпаки, репресії посилились.

260