Бурако Всес іст 11 кл підручник

підприємств. До 1987 р. виникло понад 300 тис. приватних фірм і понад 20 млн одноосібних підприємців. Пожвавився внутрішній ринок. Завдяки приватній ініціативі за десять років (1978-1988) КНР вдалося подвоїти валовий національ­ ний продукт, реальні прибутки населення зросли на 68 % у місті та на 124 % в селі.

Створювалися підприємства змішаного китайськозарубіжного капіталу. Для заохочення іноземних інвестицій на узбережжі Китаю відкрилися спеціальні економічні зони. Найбільшою зоною «економіко-технологічного розвитку» (така їх офіційна назва) є Тяньцзінська. Там збудовано 40 важ­ ливих промислових об’єктів, на яких зайнято 4 тис. пра­ цівників. Капіталовкладення у розташовані в зоні підприєм­ ства на початок 1988 р. перевищили 100 млн доларів, з яких близько половони належали китайській стороні. Такі зони мають суворий прикордонний контроль, робота в них надаєть­ ся на конкурсній основі. Політика заохочення іноземних інвес­ тицій дала позитивний результат, наприкінці 90-х років їхня загальна сума досягла величезної суми у 19 млрд доларів.

За роки реформ прискорилися темпи розвитку країни. Приріст промислового виробництва становив 12-18 % на рік, що було одним із найбільших світових показників. Країна наприкінці XX ст. вийшла на перше місце у світі по видобутку вугілля, виробництву цементу, бавовняних тканин, телеві­ зорів. Разом з тим, уряд не наважився на закриття збиткових підприємств, залишалась невисокою продуктивність праці. Як і раніше, перевага у фінансуванні надавалась оборонній промисловості, космічним програмам. Китай має у цих галу­ зях певні досягнення: володіє ядерною зброєю, запускає власні супутники.

Реформи Ден Сяопіна вивели Китай у світові лідери, зміни­ ли на краще життя населення. Це не означало, що розбагатіли усі китайці. За офіційними даними, 80 млн чоловік не в змозі забезпечити свої потреби в харчуванні та одязі. Таке станови­ ще не в останню чергу спричинене загостренням демографічної проблеми. Нині у Китаї понад 1,3 млрд населення. Це стано­ вить майже чверть населення планети, але китайцям нале­ жить лише 7 % орних земель світу. З 1979 р. керівництво країни намагається обмежити народжуваність: малосімейні отримують пільги, для народження другої дитини слід мати дозвіл влади, проводиться пропаганда сім’ї з однією дитиною.

Формула Ден Сяопіна - «соціалізм з китайською спе­ цифікою» - не торкнулася політичної системи. Партійний контроль і надалі пронизує усі сфери суспільства. XIII з’їзд КПК, який відбувся у жовтні 1987 p., проголосив гасло переходу

262

до ринкової економіки, але ні слова не було сказано щодо ска­ сування монополії комуністів на владу.

У квітні 1989 р. посилився широкий демократичний рух мо­ лоді за права людини. На центральній площі Пекіна відбува­ лись мітинги, сотні студентів голодували на знак протесту проти репресивної політики влади. Вони вимагали діалогу, якого практично досі не було, з керівниками партії. Наступно­ го місяця у столиці запровадили воєнний стан. У ніч з 3 на 4 червня 1989 р. проти демонстрантів на площі Тяньаньмень направили танки і бронемашини. Пролилася кров. За офіційними даними, серед мирного населення було 200 вбитих та 3 тис. поранених. Однак за оцінками західних засобів масо­ вої інформації, кількість жертв була значно більшою. Пленум ЦК КПК, який відбувся того ж місяця, розцінив демократичні виступи як «контрреволюційний заколот» і звинуватив лідера КПК Чжао Цзияна (на найвищій партійній посаді перебував з січня 1987 р.) у проведенні буржуазної антисоціалістичної політики. Його замінив 63-річний Цзян Цземін. Ден Сяопін побачив в ньому реального спадкоємця своєї справи й поступо­ во передав йому усі важелі управління партією та державою.

19 лютого 1997 р. на 93-му році життя помер «архітектор китайських реформ» Ден Сяопін. Того ж року відбувся з’їзд КПК, який підтвердив рішучість продовжувати курс реформ в економіці Китаю. В березні 1998 р. лідера КПК Цзян Цземіна переобрали на посадах Голови КНР та Голови Військової Ради КНР. Він скерував зусилля на подальше поглиблення реформ та здійснив ряд заходів які дозволили КНР вступити в листо­ паді 2001 р. до Всесвітньої торгової організації (ВТО). В офіційній пропаганді проводилася лінія на визнання видат­ них заслуг Мао Цзедуна, як засновника КНР, Ден Сяопіна як головного ідеолога економічних реформ, а Цзян Цземіна як вірного продовжувача усього найкращого, що було досягнуто китайським суспільством у період будівництва соціалізму з «китайською специфікою».

В листопаді 2002 р. відбувся черговий з’їзд КПК на якому обговорювався проект «трьох представництв» у партії. Цей фо­ рум вніс зміну до Статуту партії, тепер КПК представляє робітників, селян плюс бізнесменів та інших представників не­ державного сектору економіки. На з’їзді Цзян Цземін оголосив про свою відставку. Новим лідером КПК обрано Ху Цзіньтао. Весною 2003 р. він став і Головою КНР. Керівництво КНР ви­ сунуло грандіозні довгострокові завдання: до 2020 р. створити в країні «середньозаможне суспільство», а до 2050 р. наздогна­ ти СПІА з основних економічних показників. Багато експертів вважають це реальним завданням.

263

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КНР

У перше десятиріччя комуністичної влади Китай свою зовнішню політику будував з оглядом на Москву, яка міцно тримала важелі економічної та військової допомоги Пекіну. Лідери обох комуністичних партій були одностайні щодо го­ ловної мети своєї діяльності - поширення комуністичних ідей у світі, що в практичній площині означало насаджування ко­ муністичних режимів на Сході. І СРСР, і КНР приймали спільні рішення щодо агресії на Корейському півострові, підтримки комуністичних сил Індокитаю, інших зовнішньо­ політичних акцій.

Восени 1958 р. пекінське керівницто за підтримки СРСР спробувало збройним шляхом вирішити проблему «двох Китаїв» - возз’єднати Тайвань з КНР. Воєнна сутичка комуністів і гомінданівців у Тайванській протоці загрожувала перерости у конфлікт світового масштабу. Згідно з американо-тайвансь- ким Договором про взаємну безпеку 1954 р., США виступали гарантом незалежного розвитку острівної республіки, а за спи­ ною Пекіна стояв Радянський Союз, який за договором 1950 р. мав би захистити Китай.

США надали рішучу дипломатичну підтримку Тайваню, і це посилило антиамериканську спрямованість зовнішньої політики КНР. Уряд КНР постійно погрожував Сполученим Штатам війною, раз у раз оголошуючи «суворе і останнє попе­ редження» за порушення американськими військовими літа­ ками і суднами повітряного та водного просторів Китаю, куди відносили й територію та акваторію Тайваню.

Одночасно зміцнювалося китайсько-радянське співробіт­ ництво, особливо у військовій галузі. СРСР передав Китаю десятки базових підприємств оборонної промисловості, техно­ логію виготовлення сучасної зброї. Співпраця військових дійшла навіть до обговорення проекту створення спільного ра­ дянсько-китайського тихоокеанського флоту.

Перші незгоди у китайсько-радянських відносинах виникли на рубежі 60-х років. Керівництво економічно зміцнілого Ки­ таю проігнорувало поради СРСР щодо мирного врегулювання конфлікту між КНР та Індією у Гімалаях. У період становлен­ ня радянсько-індійського співробітництва, в 1962 р., КНР роз­ почала війну проти Індії й окупувала частину її території на півночі, що похитнуло престиж СРСР як «господаря» соціа­ лістичного табору.

Ідеологічні суперечки з початку 60-х років між ком­ партіями Китаю та Радянського Союзу за лідерство у міжнародному комуністичному русі, безкомпромісність М. Хрущова та Мао Цзедуна підштовхнули уряди обох країн до

264

конфронтації. З початком «культурної революції» пекінське керівництво оголосило «смертельними ворогами» Китаю СРСР і США. Нападів хунвейбінів зазнали посольства країн як західного, так і східного блоків. Почастішали конфлікти на китайсько-радянському кордоні, аж до збройного зіткнення у березні 1969 р. на річці Уссурі (о. Даманський).

Усередині 60-х років у пекінського керівництва склалася зовнішньостратегічна концепція, суть якої, за словами Мао Цзедуна, полягала у тому, щоб підштовхнути до смертельної сутички двох «тигрів» - СРСР і США, а «мудрій мавпі» - Ки­ таю - залишити роль спостерігача двобою. З появою у Китаї ядерної зброї (1964) така концепція загрожувала світовою катастрофою.

Безкомпромісна зовнішня політика Пекіна спричинила згортання економічних зв’язків промислово розвинутих країн

зКНР. У пошуках виходу з ізоляції китайський уряд нап­ рикінці 60-х років послабив критику США і розпочав пошуки контактів із Заходом, одночасно посилюючі антирадянську пропаганду.

Такий курс Пекіна схвально зустріли правлячі кола CULA. Згідно з принципом «ворог мого ворога - мій друг», США охо­ че пішли на нормалізацію відносин з КНР. Американці цього разу не заперечували щодо відновлення прав КНР в ООН (1971). У 1972 р. президент США вперше відвідав Пекін. Того ж року Пекін відвідала урядова делегація Японії. Неодмінною умовою нормалізації відносин Китай ставив припинення офіційних контактів з Тайванем. Японія, а згодом і США вико­ нали умову і перевели свої стосунки із Тайванем у ранг не­ офіційних, хоча це й не позначилось на економічних зв’язках

зострівною республікою.

У1978 р. підписано мирний договір між КНР та Японією, а у січні наступного року Китай і СІЛА встановили дипломатичні відносини. Того ж 1979 р. Китай відмовився продовжити договір 1950 р. про дружбу з СРСР, 30-річний термін якого закінчував­ ся, рішуче засудив агресію СРСР проти Афганістану і підтримав поставками зброї афганський партизанський рух опору.

У80-х роках було вирішено долю Гонконгу та Макао - від­ повідно англійської та португальської колоній на території Китаю. У 1997 р. у Гонконгу та у 1999 р. у Макао згідно з укладеними уго­ дами піднялись китайські прапори, однак протягом 50 років там зберігатиметься існуюча політична та економічна система.

Утакий спосіб пекінські лідери намагаються розв’язати проблему «двох Китаїв». Ден Сяопін запропонував формулу: «Одна держава - два суспільні устрої». Однак багатий Тайвань, який яскраво продемонстрував переваги капіталістичного

ладу, відмовився вести переговори про возз’єднання.

205

У березні 1996 р. армія КНР провела масштабні маневри поблизу Тайваню, натякнувши на можливість силового приєднання. Ще ніколи ракети з материка не долітали так близько до острівної республіки. Для її захисту США споряди­ ли найбільше з часів в’єтнамської війни бойове угруповання. Тайванська криза тривала недовго й обмежилася демонстру­ ванням «м’язів» обох великих держав, однак суттєво попсувала їхні взаємовідносини. За цих умов під час візиту російського президента Бориса Єльцина в Китай у квітні 1996 р. відбулося зближення позицій Пекіна і Москви з багатьох проблем міжна­ родного життя. Запроваджувалися так звані «заходи довіри» за якими значно скоротилася чисельність збройних сил обох сторін у прикордонні, розгорнутих в часи конфронтації. Візит президента В. Путіна в жовтні 2004 р. поставив крапку у непо­ розуміннях двох держав щодо кордонів.

Економіка Китаю займає сьоме місце в світі й потребує постійного розширення зовнішньої торгівлі. Найвищі показ­ ники зовнішньоторгового обігу КНР у 2004 р. були з Японією, США, Гонконгом, Республікою Кореєю, Тайванем, Німеччи­ ною та Сінгапуром. Динамічно розвиваються і українсько-ки­ тайські відносини. За обсягами торгівлі Китай другий після Росії партнер України.

В усіх театрах, кінотеатрах, книжкових крамницях і т. д. слід розмістити портрети Мао Цзедуна!

Старі звичаї мають зникнути!

Слід ліквідувати ресторани вищого класу!

Гасла варто писати червоними, а не золотими літерами! Вивчення творів Мао Цзедуна потрібно починати в дитячих садках! Інтелігенція має поїхати працювати в село!

Слід харчуватися разом, а також відродити мораль перших на­ родних комун 1958 року!

Слід відмовитися від використання парфумів, прикрас, косметич­ них засобів та одягу непролетарського характеру!

Слід ліквідувати залізничні вагони першого класу та салон-вагони! Не слід робити фото, що рекламують так звану жіночу красу! Слід розправитися зі старим живописом, який зловживав неполітичною тематикою, зображенням бамбукових дерев!

Не можна допустити того, щоб картини не відповідали ідеям Мао Цзедуна!

( Варнаи Ференц. Путь маоистов. Пер. с венгер. -

М., 1979.- С . 198).

266

ПРО СПЕЦИФІКУ РЕФОРМ У КИТАЙСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ (ТОЧКА ЗОРУ КИТАЙСЬКОГО ДИПЛОМАТА)

Якщо характеризувати теперішню ситуацію в Китаї, то можна виділити такі моменти: в політичному плані це система багатопартійного співробітництва під керівництвом КПК; в економічній сфері - ринковий механізм, який у цілому вже відіграє чільну роль, з елементами багатоукладності... яка є стрижневою; з суспільною власністю; в ідеології та культурі - система різноманітних ідей з марксизмом як головною доктриною.

В усьому цьому й знаходить прояв китайська специфіка, яку важко сприймають навіть деякі китаїсти: один з них насмілився назвати унікальну соціально-економічну систему в Китаї «соціа­ лістичною формою з капіталістичним змістом».

(Ли Фэнлинь. О специфике реформ в Китайской Народной Республи­ ке / / Новая и новейшая история. - 1996. - N° 6. - С. 5).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Якою була розстановка політичних сил у Китаї після закінчення Другої світової війни?

2.Як виникла КНР?

3.Охарактеризуйте внутрішню політику Мао Цзедуна і визначте особливості «комуністичних експериментів» у Китаї?

4.Проаналізуйте документ і визначте суть «культурної рево­ люції».

5.Розкрийте значення реформ Ден Сяопіна для економічного розвитку Китаю.

6.Які основні напрямки і цілі зовнішньої політики Китаю у 80-90-ті роки?

§33. ІНДІЯ

Я ка партія очолювала національно-визвольний рух в Індії у міжвоєнний період? Я кі форми антиколоніальної боротьби мали місце в Індії?

ПЕРЕМОГА НАРОДІВ ІНДІЇ У БОРОТЬБІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

До і під час Другої світової війни у колоніальній Індії вели­ кого розмаху набули кампанії громадянської непокори. Запо­ чатковані визнаним лідером національно-визвольної боротьби Махатмою Ганді, вони були своєрідною формою ненасильниць­ кого опору народів Індії колоніальній владі. Це були мирні де­ монстрації, мітинги, припинення комерційної діяльності, бой­ кот виборів до колоніальних представницьких органів влади, відмова від державної служби (насамперед, в армії та поліції), ігнорування розпоряджень колоніальної влади та інші заходи.

207

Поштовхом до масових антибританських виступів стали су­ дові процеси над офіцерами Індійської національної армії, яку створив у сусідній окупованій японцями Бірмі керівник національної боротьби бенгальського народу Субхас Чандра Бос. Він вважав, що досягнути незалежності Індія зможе тіль­ ки з допомогою Японії після розгрому англійських військ. Індійська громадськість сприймала Боса та його соратників як борців за національну незалежність, котрі зі зброєю в руках боролися проти колонізаторів.

Судові процеси у Калькутті над вояками Боса викликали могутню хвилю протесту серед місцевого населення. Нап­ рикінці листопада 1945 р. проти демонстрантів було кинуто війська. Десятки вбитих, сотні поранених - такий підсумок заворушень у Калькутті.

Улютому 1946 р. у національно-визвольну боротьбу актив­ но включилися індійські моряки військово-морської бази у Бомбеї. Команда корабля «Тальвар» («Меч») відмовилася ви­ конувати накази англійського командування. Виступи мо­ ряків підтримало цивільне населення. Проти демонстрантів знову застосували зброю. Близько 300 осіб було вбито, майже 1700 поранено.

Піднесення визвольної боротьби, широкий осуд міжнарод­ ною громадськістю колоніалізму змусили англійський уряд піти на переговори з представниками національних сил. Під час переговорів виявились суттєві розходження щодо май­ бутнього країни між найвпливовішими партіями - Індійським національним конгресом (ІНК) та Мусульманською лігою, яка наполягала на утворенні з провінцій, де більшість населення становили мусульмани, окремої держави Пакистан («Країна мусульман»). В умовах наростання суперечок двох найбіль­ ших релігійних конфесій - індуїстської та мусульманської - парламент Великої Британії схвалив закон про незалежність Індії, який набув чинності 15 серпня 1947 р. Згідно із законом, колишня колонія поділялася на два домініони (лат.: володіння) - Індійський Союз та Пакистан. Нові держави вхо­ дили до Британської співдружності націй, яка об’єднувала Велику Британію та її колишні колонії.

Уперіод існування домініону (15 серпня 1947 р. - 26 січня 1950 р.) перший індійський уряд на чолі з героєм визвольної боротьби Джавахарлалом Неру зіткнувся з величезними труд­ нощами, спричиненими поділом країни.

До складу Пакистану ввійшли західні та східні провінції Індії, які становили два окремі регіони, віддалені один від од­ ного на тисячі кілометрів. Кордони між новоутвореними державами не враховували особливостей національного складу,

268

географії, історичних традицій. Це спричинило війну між обо­ ма країнами, яку насилу припинили англійці. Кровопролитні бої розгорнулись у північно-західному князівстві Кашмір, який на довгі роки став болючою, нерозв’язаною й донині проблемою індійсько-пакистанських відносин.

Індусів та мусульман в обох нових державах охопила паніка: їм терміново доводилося вирішувати питання, у якій країні жити. Комуналізм - політика протистояння релігійних громад - увійшов у практику багатьох політичних організацій, у тому числі й таких впливових, як Мусульманська ліга та «Хінду маха сабха» («Великий союз індусів»). Добропорядні мусульмани та індуси, які роками жили поруч, по-сусідськи, у дружбі та злагоді, кидалися один на одного з кийками. Дорога­ ми Індії та Пакистану у протилежних напрямах пересувалися юрби біженців, подекуди вступаючи у криваві бійки. За приб­ лизними підрахунками, понад 6 млн мусульман та 4,5 млн індусів перемістилися з одного кінця країни в інший. Близко 700 тис. осіб загинуло в індусько-мусульманських сутичках.

На знак протесту проти кривавих зіткнень Махатма Ганді на початку 1948 р. оголосив голодовку і заявив, що не припи­ нить її, поки не відновиться мир. Акція протесту вождя, за якою пильно стежила уся країна, змусила лідерів комуналістських організацій присягнути у присутності Махатми встановити мир між конфесіями. В обох нововутворених державах настав довгоочікуваний спокій. Однак позиція Ганді викликала роздратування в екстремістських колах. ЗО січня 1948 р. члени партії «Хінду маха сабха» вбили його.

У січні 1950 р. набрала чинності конституція, яка проголо­ сила країну суверенною демократичною республікою. В основ­ ному законі закріплено значні досягнення визвольної боротьби народів Індії: демократичні свободи, заборона будь-якої ди­ скримінації - національної, расової, кастової, релігійної.

КУРС ДЖАВАХАРЛАЛА НЕРУ У ВНУТРІШНІЙ І ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ ІНДІЇ

Наприкінці 1951 р. відбулися перші вибори до парламенту країни. Партія ІНК впевнено виборола перемогу, і її лідер Дж. Неру сформував уряд, який приступив до здійснення широкої програми соціально-економічних перетворень.

Важливою проблемою, що торкалася переважної більшості населення, була аграрна. Неру запропонував урядам усіх штатів підготувати проекти аграрних реформ, спрямованих на обмеження поміщицького землеволодіння. Держава виплачу­ вала землевласникам за відчужувану землю значну грошову компенсацію. Орендарям, які працювали на землі понад п’ять

269